Постанова

від 08.11.2022 по справі 275/576/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №275/576/21 Головуючий у 1-й інст. Миколайчук П. В.

Категорія 62 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Григорусь Н.Й.,

з участю секретаря

судового засідання Гарбузюк Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №275/576/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,треті особи:приватний нотаріусБрусилівського районногонотаріального округуОтрищенко ОлегІванович,Комунальне некомерційнепідприємство «Міськаклінічна лікарня№1Івано-Франківськоїміської ради»про визнанняправа власностіна спадковемайно впорядку спадкуванняза законом

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Лупини Олександра Миколайовича на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 06 червня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Миколайчука П.В. у смт. Брусилові,

в с т а н о в и в :

У липні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із даним позовом, в якому просили визнати за кожною з них в порядку спадкування за законом після померлого брата, ОСОБА_5 , право власності на спадкове майно, а саме:

- Ѕ частину земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розміром 0,634 га, кадастровий номер 1820986001:01:001:0292, розташовану в АДРЕСА_1 ;

- Ѕ частину земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 3.9871, кадастровий номер 1820986000:11:000:0051, розташовану в АДРЕСА_1 ;

- Ѕ частину земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розміром 0,25 га, кадастровий номер 1820986001:01:001:0291, розташовану в АДРЕСА_1 ;

- Ѕ частину земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства розміром 0,1866 га, кадастровий номер 1820986001:01:002:0167, розташовану в АДРЕСА_1 ;

- Ѕ частину земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розміром 0,25 га, кадастровий номер 1820986001:01:002:0168, розташовану в селі Ставище, Житомирського колишнього Брусилівського) району Житомирської області;

- Ѕ частину земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства розміром 0,3724 га, кадастровий номер 1820986001:01:002:0169, розташовану в селі Ставище, Житомирського (колишнього Брусилівського) району Житомирської області;

- Ѕ частину будинку загальною площею 73,6 кв. м, житловою площею 40,1 кв. м, реєстраційний номер 4387132, розташованого в АДРЕСА_1 ;

-Ѕ частинуавтомобіля «VolkswagenCaddy»,2006року випуску,державний номернийзнак НОМЕР_1 ,номер кузова НОМЕР_2 ,білого кольору.Вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначали, що вони є рідними сестрами ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на стаціонарному лікуванні у медичному закладі «Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня №1 Івано- Франківської міської ради» (далі лікарня). При зверненні із заявами про прийняття спадщини за законом, як спадкоємцями другої черги, їм стало відомо, що 13.01.2021 ОСОБА_5 склав заповіт, який був посвідчений 13.01.2021 о 15 годин 40 хвилин ОСОБА_6 , який на той час займав посаду заступника директора з медичної частини КНП «Міська клінічна лікарня» №1 Івано-Франківської міської ради».

Вважають, що заповіт від 13.01.2020 є нікчемним в силу закону, оскільки складений з грубими порушеннями вимог законодавства щодо його форми та порядку посвідчення. Всупереч приписам частини 16 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріального посвідчених, затвердженого Постановою КМУ №419 від 15.06.1994 (у редакції постанови КМУ від 06.07.2006 №940) відсутні час і точне місце складання заповіту; відсутня дата та місце народження заповідача; відсутній запис заповідача про те, що заповіт вголос зачитано заповідачем. Свідки, присутні при складанні та посвідченні заповіту, а також особа, яка посвідчувала заповіт, були посадовими особами лікарні, що є грубим порушенням ч.18 згаданого Порядку.

Крім того, ОСОБА_6 на час посвідчення заповіту обіймав посаду заступника директора з медичної частини, тобто зазначена посадова особа не входила до вичерпного переліку осіб, які мають право посвідчувати заповіти згідно із положеннями ч.1 ст.1252 ЦК України та ч.1 Порядку і до його посадових обов`язків не входило посвідчення заповітів, вирішення будь-яких юридичних або правових питань. З аналізу наявних документів, випливає, що заповіт був записаний не ОСОБА_6 зі слів ОСОБА_5 , а юрисконсультом лікарні, яка водночас була запрошена в якості свідка при складанні та посвідченні оспорюваного заповіту. Оскільки заповіт складений особою, яка не мала на це права та з підстав недотримання його форми та порядку під час посвідчення є нікчемним в силу вимог закону, тому визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом є способом захисту їх порушеного право на спадкування майна. З огляду на вказані обставини просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 06 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивачів - адвокат Лупина О.М., посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скаргамотивована тим,що при винесенні рішення судом не враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №335/12379/17, що суперечить приписам ч.4 ст.263 ЦПК України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Судом не було вжито заходів щодо забезпечення нормального функціонування телекомунікаційної системи в частині встановлення належного аудіо зв`язку з Луцьким міськрайонним судом Волинської області, в приміщенні якого у судовому засіданні брав участь представник позивача адвокат Лупина О.М. Це, в свою чергу, унеможливило донесення до суду правової позиції сторони позивача і перешкодило суду у прийнятті законного та справедливого рішення у справі, зважаючи на те, що істотна частина доводів у справі була набута саме у процесі судового розгляду (під час допиту свідків), тому могла бути систематизована та доведена до відома суду та учасників справи лише під час промови представника позивача в судових дебатах, що було унеможливлено у зв`язку з незадовільною якістю звуку.

Зазначає,що підчас допиту свідків, було встановлено, що заповіт заповідачем та особами, залученими в якості свідків, у голос не зачитувався, що є порушенням вимог статей 1248, 1253 ЦК України. Заповіт був складений третьою особою, що не передбачено Цивільним кодексом України та Порядком посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого Постановою КМУ № 419 від 15.06.1994 (у редакції постанови КМУ від 06.07.2006 № 960). В рішенні суд послався як на досліджений доказ на документ, який судом не досліджувався і в матеріалах справи не міститься, та не врахував невідповідність посвідчувального напису на заповіті об`єктивним обставинам.

Також, на думку апелянта, суд першої інстанції не звернув уваги на порушення імперативних приписів, викладених у статтях Цивільного кодексу, на чому акцентував увагу представник позивачів під час судових дебатів у засіданні 06 червня 2022 року.

Від представника ОСОБА_3 адвоката Тиніва І.Д. надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого представник просить відмовити у задоволенні скарги, судове рішення залишити без змін, мотивуючи тим, що суд першої інстанції ухвалив дане рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Лупина О.М. підтримали доводи апеляційної скарги із наведених і ній підстав.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Тинів І.Д. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Перевіривши законністьта обґрунтованістьрішення судупершої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Івано-Франківську помер ОСОБА_5 (т.1 а.с.25).

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є його рідними сестрами (т.1 а.с.19-22, т.1 а.с.108-110).

За ОСОБА_5 на праві власності зареєстровано: земельна ділянка кадастровий номер 1820986000:11:000:0051 площею 3,9871 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставищенської сільської ради Житомирського району Житомирської області та будинок площею 73,6 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1 ; земельні ділянки з кадастровими номерами: 1820986001:01:001:0291 площею 0,25 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), 1820986001:01:001:0292 площею 0,0634 га для ведення особистого селянського господарства, 1820986001:01:002:0167 площею 0,1866 га для ведення особистого селянського господарства, 1820986001:01:002:0168 площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), 1820986001:01:002:0169 площею 0,3724 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в с.Ставище Брусилівського (нині Житомирського) району Житомирської області (т.1 а.с.38-45).

Відповідно до заповіту №1 від 13.01.2021, складеного в м. Івано-Франківську та посвідченого Кобиляком Ярославом Васильовичем, заступником головного лікаря з медичної частини Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради» та підписаного Директором КНП МКЛ № 1 ІФМР Т.Василиком, ОСОБА_5 заповів будинок з господарськими прибудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 своїй цивільній дружині ОСОБА_3 , автомобіль «Volkswagen Caddy», ДНЗ НОМЕР_1 - ОСОБА_4 ; пайову земельну ділянку 3,9871 га та земельні ділянки огороду - сестрі ОСОБА_1 (т.1 а.с.106-107). Даний заповіт є чинним і зареєстрований у Спадковому реєстрі (заповіти/спадкові договори) за номером 67154546 (т.1 а.с.24).

Згідно із інформацією, яка міститься у спадковій справі №29/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , заяви про прийняття спадщини за заповітом подали відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , також заяви про прийняття спадщини за законом подали позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1 а.с.97-111).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведено обставин нікчемності оспорюваного заповіту, а недоліки, на які вони посилаються, не впливають на загальний зміст заповіту та законність процедури його посвідчення та жодним чином не вказують на сумніви у волевиявленні заповідача. А позовні вимоги про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом не підлягають задоволенню, оскільки в зв`язку з висновками суду про чинність заповіту від 13.01.2021, спадкування майна ОСОБА_5 має відбуватися з врахуванням виконання заповіту від 13.01.2021, кола спадкоємців як за заповітом, так і за законом у відповідності до вимог Книги 6 ЦК України. Крім того, у позивачів як спадкоємців за законом відсутні перешкоди в отриманні свідоцтв про право на спадщину в нотаріальному порядку на майно, не охоплене заповітом та на яке вони мають право за законом, а у позивачки ОСОБА_1 і в порядку спадкування за заповітом від 13.01.2021.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками місцевого суду, мотивуючи наступним.

Відповідно до статей1233,1234 ЦК Українизаповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями1247,1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними устаттях 1251-1252 цього Кодексу.

За приписами статті 1252 ЦК України, заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров`я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров`я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю. Заповіти осіб, зазначених у частинах першій - шостій цієї статті, посвідчуються при свідках. До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положеннястатті 1247цього Кодексу. Заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами, визначеними у частинах першій - шостій цієї статті, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.

Частиною 2статті 1253 ЦК Українивизначено, що у випадках, встановлених, в томустаттею 1252 цього Кодексу( в разі посвідчення заповіту іншою посадовою, службовою особою), присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

Згідно із ч.4ст.1253 ЦК України- свідками не можуть бути, нотаріус або інша посадова особа, службова особа, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (ч.1 ст.1257 ЦК України).

Відповідно до правового висновку, наведеного у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 (справа № 463/5896/14-ц), недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другоїстатті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 викладена правова позиція щодо встановлення нікчемності правочину, згідно із якою аналіз норм Книгишостої ЦК Українисвідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті1236-1240,1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті1248,1249,1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першійстатті 1257 ЦК Українивстановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимогЦК Українищодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

При цьому, враховуючи, що за розташуванням вказана стаття є останньою углаві 85 ЦК Українипро спадкування за заповітом, за правилами розміщення правових норм стаття 1257 встановлює правові наслідки саме тих вимог, які викладені до форми та посвідчення заповіту углаві 85 ЦК України.

Виходячи з наведеного недотримання будь-яких інших вимог не може мати наслідком недійсність заповіту на підставі частини першоїстатті 1257 ЦК України.

Тобто контекстуальний аналіз частини першоїстатті 1257 ЦК Україниу смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені углаві 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним (або особою, визначеною в ст. 1252 ЦК) посвідченням.

Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому.

Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.

Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України (частина третя статті 1247 ЦК України).

Згідно із пунктом 1 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюється до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 419 (далі - Порядок) посвідчувати заповіти і довіреності, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, відповідно до статей 245 і 1252ЦК Українитастатті 40 Закону України «Про нотаріат»мають право такі посадові, службові особи:головні лікарі, їх заступники з медичної частини або чергові лікарі лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров`я, начальники госпіталів - заповіти осіб, що перебувають на лікуванні в таких закладах. Згідно п. 2Посадові, службові особи, які посвідчують заповіти і довіреності (далі - посадові, службові особи), керуютьсяКонституцієюі законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Мін`юсту, а також цим Порядком.

Однією із обставин, на які посилаються позивачі, обґрунтовуючи нікчемність заповіту, є те, що його посвідчено особою, яка не передбачена в ст.1252 ЦК України, а відтак не мала права на вчинення таких дій. Однак суд першої інстанції обґрунтовано відхилив ці доводи.

Як вбачається із матеріалів справи, наказом в.о. директора Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради» Василика Т. з посади заступника головного лікаря з медичної частини адміністративно-управлінського персоналу ОСОБА_6 переведено на посаду заступника директора з медичної частини КНП «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради» з 02.12.2019 на підставі наказу КНП «МКЛ № 1 ІФ МР» від 02.12.2019 № 4 «Про внесення змін в штатний розпис» (т.1 а.с.27).

Тобто на час посвідчення заповіту ОСОБА_6 займав посаду заступника директора з медичної частини, а не заступника головного лікарня, як це зазначено в ч.1 ст. 1252 ЦК України та п.1 Порядку.

Разом з тим станом на 13.01.2021 лікарняний заклад КНП«Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради»за штатним розписом вже не містив такої посади як головний лікар та його заступник з медичної частини, однак мав нововведені (перейменовані) керівні посади - директора та, відповідно, його заступника з медичної частини, яку й займав ОСОБА_6 , та який до реорганізації юридичної особи КНП і займав посаду заступника головного лікарня з медичної частини.

В свою чергу,Наказом МОЗ України від 31 жовтня 2018 року № 1977 «Про внесення змін до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск «Охорона здоров`я», що набрав чинності з 01 січня 2019 року, внесено зміни до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого та впровадженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 березня 2002 року № 117.

З Випуску 78 «Охорона здоров`я» Довідника кваліфікаційних характеристик професій виключено кваліфікаційні характеристики: медичний директор та виключено кваліфікаційні характеристики таких посад для нових призначень після 01 січня 2019 року: головний лікар лікувально-профілактичного закладу; головний лікар обласної, центральної міської, міської, центральної районної та районної лікарень; заступник головного лікаря обласної, центральної міської, міської, центральної районної та районної лікарень; заступник головного лікаря з медсестринства. Працівники, які обіймали посади заступника головного лікаря з медсестринства, до набрання чинності цього наказу продовжують виконувати свої обов`язки.

До Випуску78 «Охорона здоров`я» додали кваліфікаційні характеристики: генерального директора (директора/начальника (завідувача) закладу охорони здоров`я; заступника генерального директора (директора/начальника (завідувача) закладу охорони здоров`я; медичного директора; начальника (завідувача, керівника) структурного підрозділу закладу охорони здоров`я).

Оскільки назву посади «головний лікар» змінено на «директор», відповідно «заступник головного лікаря» змінено на «заступник директора». При цьому, відомостей про зміну посадових обов`язків після зміни назв керівних посад лікарні - суду не надано.

Таким чином в 2019 році змінено структуру керівництва медичного закладу, і з того часу посад головного лікаря та заступника головного лікаря з медичної частини, які зазначені в ст.1252 ЦК України, взагалі не існує в таких закладах.

Разом з тим редакція ч.1 ст.1252 ЦК України не зазнавала змін з введення в дію ЦК з 16 січня 2003 року.

Провівши системний аналіз норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заступник директора з медичної частини КНП «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради» Кобиляк Я.В. в контексті положень ч.1 ст.1252 ЦК України є належною посадовою особою, уповноваженою законом на посвідчення заповіту. Зміна назви керівництва лікарні, виключення з штатного розпису посади головного лікаря та його відповідного заступника і неприведення положень ЦК у відповідність до змінених назв керівників лікарняних закладів не може позбавляти права заповідача на посвідчення заповіту керівником установи чи його заступником.

Залучення юрисконсульта ОСОБА_7 до певних дій, пов`язаних з посвідченням заповіту як-то друкування бланку заповіту, перенесення тексту заповіту, надання юридичних консультацій з приводу процедури його посвідчення і реєстрації, не заборонені законом та не призвели до порушення процедури посвідчення даного заповіту.

Що стосується доводів позивачів щодо залучення до посвідчення заповіту свідків - посадових (службових) осіб лікарні, які не могли бути залучені до процедури складання та посвідчення заповіту, то місцевий суд правильно їх відхилив, виходячи з такого.

Витягами з наказів № 104-к від 27.04.2020 та № 95-к від 26.04.2019 ОСОБА_8 прийнята на посаду лікаря-невропатолога ІФ ОПНКЛ № 1 з 04.05.2020, а ОСОБА_7 на посаду юрисконсульта адміністративно-управлінського персоналу з 03.05.2019 (т.1 а.с.34, 35).

Приписами пункту 8 Порядку встановлено загальне обмеження, що свідком (при посвідченні заповіту), зокрема, не може бути: інша посадова, службова особа. А норми п.1 ч.4 ст.1253 ЦК України встановлюють, що свідками не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт. Таким чином, дана норма ЦК України забороняє бути свідкам при посвідченні заповіту виключно нотаріусу та іншим посадовим, службовим особам, які саме і посвідчують заповіт. Оскільки ні ОСОБА_8 ні ОСОБА_7 не посвідчували заповіт ОСОБА_5 , а інші обмеження на них також не поширюються, то не існувало юридичних перешкод у залучені їх свідками.

Також позивачі як на підставу нікчемності оспорюваного правочину посилались на те, що в заповіті відсутнє зазначення точного часу і місця його складання, відсутня дата та місце народження заповідача, відсутні дати народження свідків, повні реквізити їх паспортів та відсутній власноручний запис заповідача про те, що заповіт вголос ним зачитаний.

Проте посвідчувальний напис містить інформацію про те, що заповіт підписаний заповідачем о 15 год. 40 хв. , тобто, незважаючи на відсутність посилання про час початку і кінця складання заповіту, він все містить точний час його підписання. У даному заповіті не зазначено, що він складений і посвідчений у лікарняному закладі, проте вказаний населений пункт м. Івано-Франківськ, а обставини його складання і посвідчення саме в конкретному лікарняному закладі та в конкретний день підтверджуються показами свідків та не оспорюються сторонами. В тексті заповіту зазначено прізвища імена по-батькові, адреси проживання та серії і номер паспорту свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , тобто повних з паспортних даних свідків відсутня лише інформація про дату видачі паспорту та орган, що їх видав, а інші реквізити присутні, що відповідає вимогам ч. 6 ст. 1253 ЦК України.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відсутність власноручного запису ОСОБА_5 в заповіті про його особисте прочитання та підписання заповіту, є певним недоліком, проте не настільки суттєвими, щоб призводив до висновку про його нікчемність через порушення встановленої форми заповіту. Такий висновок суду ґрунтується на аналізі досліджених в судовому засіданні доказах та відповідно встановлених обставинах. Так, свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 підтвердили, що текст заповіту переносився з власноруч записаного ОСОБА_5 тексту-розпорядження, при посвідченні заповіту його текст зачитувався заповідачу, який підтвердив свою волю на розпорядження майном згідно тексту заповіту, заповіт записаний від першої особи і тотожний власноруч написаному розпорядженню ОСОБА_5 , заповіт підписаний самим заповідачем після виготовлення його проекту. Крім того, у посвідчувальному написі на заповіті міститься інформація про те, що заповіт записано зі слів ОСОБА_5 , заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_5 і власноручно підписаний ним у присутності ОСОБА_6 . Отже зі змісту заповіту та показів свідків видно, що ОСОБА_5 був ознайомлений із його змістом, підтвердив його текст та його підписав, тобтовикладення напису про прочитання заповіту друкованим засобом не спростовує той факт, що заповіт був прочитаний і підписаний заповідачем.

Вказані висновки суду першої інстанції відповідають правовим висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 07.03.2018, справа №525/607/17, згідно із якими відсутність у заповіті певних реквізитів, передбачених відповідним Порядком, може розцінюватися як порушення форми заповіту у тому разі, коли відсутність таких реквізитів позбавляє можливості встановити особу спадкодавця, свободу його волевиявлення, час, місце вчинення заповіту, особу, яка його нотаріально посвідчила, тощо, однак вказані обставини, у тому числі волю спадкодавця, було безспірно встановлено.

У постанові Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 692/1164/18 вказано, якщо при складанні заповіту дотримана його форма, що виражає вільне волевиявлення заповідача, а допущені недоліки є несуттєвими, це не свідчить про нікчемність заповіту. Наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц, постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі № 725/2412/15-ц).

Доводи позивачів про порушення форми посвідчувального запису є непереконливими. Зазначення посади ОСОБА_6 , як заступника головного лікаря замість заступника директора, є технічною опискою. Наявність запису про те, що заповіт записаний ОСОБА_6 , тоді як згідно показів свідків, текст заповіту готувався ОСОБА_7 , не свідчить про нікчемність заповіту, оскільки з тексту заповіту, підписаного ОСОБА_5 вбачається, що проект виконувався технічними засобами та з врахуванням власноруч написаного ОСОБА_5 тексту, а підготовка проекту заповіту юрисконсультом лікарні не вказує на порушення процедури його посвідчення, адже воля заповідача на конкретне розпорядження своїм майном підтверджена його власноруч написаним розпорядженням.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 30.04.2021 справа № 272/583/19, відповідно до якої недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту не є достатньою правовою підставою для визнання незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм ч.1 ст.89 ЦПК України в частині посилання у рішенні на докази, які відсутні в матеріалах справи та які не досліджувались у судовому засіданні, є надуманими, оскільки в матеріалах справи міститься копія рукописного тексту заповіту від імені ОСОБА_5 , згідно якого останній розпорядився, що на випадок його смерті він заповідає: будинок з господарськими прибудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 своїй цивільній дружині ОСОБА_3 , автомобіль «Volkswagen Caddy», ДНЗ НОМЕР_1 заповів ОСОБА_4 ; пайову земельну ділянку 3,9871 га, та земельні ділянки огороду через дорогу заповів сестрі - ОСОБА_1 (т.1 а.с.83).

Дослідивши наявні докази та належним чином проаналізувавши практику вищих суддів і ЄСПЛ у подібних спорах, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що недоліки правочину, на які посилались позивачі, не впливають на загальний зміст заповіту та законність процедури його посвідчення та не піддають сумніву волевиявлення заповідача, а відтак відсутні правові підстави для встановлення судом нікчемності заповіту від 13.01.2021 та задоволення позову про визнання права власності на спадкове майно.

Доводи апелянта щодо незабезпечення місцевим судом нормального функціонування телекомунікаційної системи в частині встановлення належного аудіо зв`язку з Луцьким міськрайонним судом Волинської області, в приміщенні якого у судовому засіданні брав участь представник позивача адвокат Лупина О.М., є безпідставними, оскільки відповідні зауваження щодо технічного запису судового засідання, протоколу судового засідання в порядку ст.249 ЦПК України не подавались.

Рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Лупини Олександра Миколайовича залишити без задоволення, а рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 06 червня 2022 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 10 листопада 2022 року.