Рішення

від 21.02.2022 по справі 334/7687/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 22.02.2022

Справа № 334/7687/21

Провадження № 2/334/685/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя

у складі: головуючого-судді Ісакова Д.О.

за участю секретаря судового засідання - Прийменко А.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Юлія Арсенівна про визнання частково недійсним шлюбного договору, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Юлія Арсенівна про визнання недійсним пунктів 1.3, 1.5 та 1.6 шлюбного договору, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який посвідчений 12.10.2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Юлією Арсенівною та зареєстрований за реєстровим № 4401.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з жовтня 2010 року вони з відповідачем проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство. У зареєстрованому шлюбі на той час з іншими особами не перебували.

Мешкали разом в належній ОСОБА_3 квартирі АДРЕСА_1 .

Після придбання квартири АДРЕСА_2 вони оселилися та постійно мешкали в ній.

21.07.2017 року між нею та відповідачем був укладений шлюб, який зареєстрований 21.07.2017 року Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 291.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дитина ОСОБА_5 . Інша дитина померла при народження в травні 2017 року.

У зв`язку із збільшенням сім`ї внаслідок народження дочки та задля поліпшення житлових умов, вони придбали за спільні кошти квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , в якій оселились для подальшого проживання і в якій, мешкали разом до вересня 2021 року.

При цьому, ОСОБА_3 зареєстрований в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , а вона зареєстрована в квартирі за адресою: АДРЕСА_5 . Спільна дитина взагалі не має зареєстрованого місця проживання.

Питання реєстрації членів сім`ї вирішував одноособово ОСОБА_3 .

У вересні 2021 року через сварки та фізичне насилля з боку ОСОБА_5 позивач змушена була з дитиною залишити квартиру за адресою: АДРЕСА_3 та оселитись тимчасово в квартирі своєї матері за адресою: АДРЕСА_5 .

Наразі вирішуються питання розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділу майна, придбаного під час шлюбу.

ОСОБА_5 заперечує проти поділу майна, заявив, що все придбане під час спільного проживання майно є його особистою власністю і послався на шлюбний договір, посвідчений12.10.2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Ю.А.

Незадовго до народження дочки (народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 ) коли вона дуже погано почувалась, була вкрай знервована і була обтяжена майбутніми пологами (пам`ятаючи перші трагічні пологи), ОСОБА_5 переконав її підписати важливий на його думку документ у нотаріуса.

На вимогу чоловіка, вони разом поїхали до нотаріуса, де вона підписала договір. Його зміст на той час їй не був зрозумілий, так як її думки були зайняті народженням дитини.

З наданого ОСОБА_3 шлюбного договору від 12.10.2018 року вбачається, що він не відповідає приписам ст. 97 СК України, так як містить умови, які ставлять позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, зменшують обсяг прав їхньої дитини на володіння та користування житлом батьків, суперечать моральним засадам суспільства, протирічать чинному законодавству.

Відповідно до змісту п. 1.3., п. 1.5. та 1.6. шлюбного договору від 12.10.2018 р. особистою приватною власністю кожного з подружжя є: нерухоме майно, автотранспортні засоби, грошові кошти інше майно, право власності на яке підлягає обов`язковій державній реєстрації, що придбане в шлюбі до укладення цього договору та буде придбаватися у шлюбі на ім`я одного з подружжя будь-яким способом.

За умовами шлюбного договору від 12.10.2018 року отримані ОСОБА_3 заробітна плата, дивіденди, всі грошові кошти загалом, придбане ним майно, зокрема квартира, є особистою приватною власністю ОСОБА_3 , якими він розпоряджається на власний розсуд без погодження з дружиною.

Тобто, ОСОБА_3 не зобов`язаний витрачати отримані грошові кошти на потреби сім`ї та є правомірним їх витрачання на його власні потреби; за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації; не зобов`язаний забезпечувати членів сім`ї житлом та комунальними послугами; нести витрати на інші потреби сім`ї, тощо.

Очевидно, що перебуваючи у декретній відпустці, а надалі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення дитиною віку 3-х років, вона не працює та не отримує доходів, внаслідок чого не може придбати собі та дитині харчі, ліки, предмети гігієни, одяг, взуття; не може оплатити житло та комунальні послуги, тощо.

ОСОБА_3 вправі витрачати грошові кошти та придбане ними майно на власні забаганки.

Тобто внаслідок укладення шлюбного договору від 12.10.2018 року вона та дитина поставлені в повну матеріальну і фінансову залежність від ОСОБА_3 .

Придбане ними під час спільного проживання та під час шлюбу майно оформлялось виключно на ім`я ОСОБА_3 на його вимогу.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 93 СК України шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з: подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Аналізуючи положення статтей 9, 103 СК України, статтей 203, 215 ЦК України, можна дійти висновку, що підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог:

зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства;

волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оскільки укладання оспорюваного договору призвело її до вкрай невигідного матеріального становища просить визнати недійсним пункти 1.3, 1.5 та 1.6 шлюбного договору, укладеного між нею та ОСОБА_3 , посвідченого 12.10.2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Ю.А. та зареєстрований за реєстровим № 4401 та стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою від 06.10.2021 відкрито провадження по справі та визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

05.11.2021 року відповідачем подано до суду відзив, в якому він заперечував проти позовних вимог, оскільки вважає їх незаконними та необґрунтованими. Відповідач зазначає, що шлюбний договорів не містить умов, які б поставили позивачку у надзвичайно невигідне матеріальне становище, особливо враховуючи обсяг майна та майнових прав, які внаслідок укладання договору стали особистою приватною власністю сторін. Зміст укладеного шлюбного договору не суперечить законодавству України, а також моральним засадам суспільства. Сторони підтвердили, що при укладенні договору вони діяли добровільно, розуміли наслідки їх укладення, тобто ці дії були вільними і відповідали їх внутрішній волі, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Таким чином, підстави для визнання шлюбного договору недійсним - відсутні.

11.11.2021 року від позивача надійшла відповіді на відзив, відповідно до якої позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

22.11.2021 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою від 20.12.2021 року закрито підготовче провадження по справі та справу призначеного до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та представник позивача заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, в задоволенні яких просили відмовити в повному обсязі, надавши пояснення, аналогічні викладеним у відзиві.

Третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Юлія Арсенівна в судове засідання не з`явилась про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи у її відсутність відповідно до вимог чинного законодавства.

Вислухавши учасників процесу, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, який зареєстрований 21.07.2017 року Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 291.

Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна що суб`єкта № 279336104 від 12.10.2021 року у власності відповідача перебуває наступне нерухоме майно: квартира АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу № 4922, посвідченого 17.08.2011 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пянтковською О.Г.; квартира АДРЕСА_6 на підставі договору купівлі-продажу № 583, посвідченого 21.07.2017 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сіпяковим О.С; квартира АДРЕСА_7 , на підставі договору купівлі-продажу № 5131 посвідченого 21.11.2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Ю.А.

12.10.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Ю.А. та зареєстрований за реєстровим № 4401.

У відповідності до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 92 Сімейного кодексу України шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

Згідно ст. 93 Сімейного кодексу України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов`язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Згідно ст. 94 Сімейного кодексу України шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Згідно ст. 103 Сімейного кодексу України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вказано:

п. 2 Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК (435-15) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

п. 4 Судам відповідно до статті 215 ЦК (435-15) необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

п. 5 Відповідно до статей 215 та 216 ЦК (435-15) суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК (435-15) вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

п. 8 Відповідно до частини першої статті 215 ЦК (435-15) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК (435-15) тощо).

Відповідно до положень п. 1.1 Шлюбного договору, предметом договору є встановлення майнових відносин між сторонами, які поширюються на будь-яке майно та грошові кошти.

Інших питань спільного проживання, у тому числі майнових прав та обов`язок батьків спільних дітей, умови договору не стосуватимуться.

Відповідно до п. 1.3 Шлюбного договору ми, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , підтверджуємо те, що будь-яке майно ( в тому числі речі індивідуального користування, коштовності, речі для професійних занять, а також грошові кошти), яке належало кожному із нас до укладення шлюбу, яке було придбано (набуто) під час перебування у шлюбі кожним із нас, а також домовляємося, що майно та грошові кошти, які будуть набуватися кожним із нас після укладання цього договору, є особистою приватною власністю кожного із нас і на таке майно (грошові кошти) за будь-яких умов не поширюються положення глави 8 Сімейного кодексу України.

Зокрема, ми погоджуємо те, що особистою приватною власністю кожного із нас, сторін, є майно, грошові кошти та майнові права, набуті нами до реєстрації шлюбу, майно та грошові кошт, придбані кожним із нас після укладення цього Договору незалежно від способу набуття О як-то купівля, обмін, придбання за договором довічного утримання, отримання в дарунок, у спадок тощо), майнові права - незалежно від способу їх набуття та підстав виникнення; майно та /або грошові кошти, отримані кожним із нас як відшкодування збитків, страхові виплати тощо, навіть якщо вони сплачувались за спільні кошти подружжя, є її/його особистою власністю; дохід (дивіденди), плоди, приплід продукція, що приноситимуть речі, які нами, сторонами, віднесено до особистої приватної власності.

У тому числі, одноосібним власником майна, право власності на яке підлягає державній реєстрації, є той з подружжя на чиє ім`я воно зареєстровано. При укладанні правочинів щодо придбання та розпорядження (купівля-продаж, міна, дарування, передача в іпотеку або заставу, здача в оренду, найм тощо) такого майна, згода іншого з подружжя не потрібна. Витрати о придбанню та утриманню особистого майна одного з подружжя, несе та сторона, яка є його власником.

Відповідно до п.1.5 Шлюбного договору, все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, яке буде придбане та/або набуте сторонами після укладення даного договору, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте.

Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Частинами четвертою, п`ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке під лягає державній реєстрації.

Категорія надзвичайно невигідне матеріальне становище , вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.

Зазначений правовий висновок сформовано Верховним Судом У країни у постанові від 28.01.2015 року у справі №6-230цс14.

Крім того умовами оскаржуваного шлюбного договору визначено майнові права не тільки на рухоме та нерухоме майно (автомобілі та домоволодіння), зокрема й інші матеріальні здобутки. Позивачем не було надано суду будь яких відомостей, щодо наявності або відсутності у нього матеріальних здобутків, які є предметом шлюбного договору.

Також відповідно до шлюбного договору, сторони підтвердили, що діючи свідомо і добровільно, без будь-якого примусу, погроз чи насильства, як фізичного, так і морального, бажаючи реального настання правових наслідків, обумовлених договором, перебуваючи при здоровому та його правові наслідки, керуючи своїми діями, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного та сімейного законодавства, що регулюють укладений ними договір, в присутності нотаріуса стверджуючи що не визнані недієздатними повністю або обмежено, бажаючи врегулювати майнові правовідносини між ними, визначивши їхні майнові права та обов`язки, керуючись статтями 92-102 Сімейного кодексу України, уклали цей договір.

У постанові від 30.01.2018 року Верховний суд зазначив, що сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі сувої відносини, лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства, заборона випливає із змісту ата законодавства, така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Верховний суд у постанові від 30.01.2018 року в чергове наголосив на невизначеності категорії «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вказавши, що вона має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України. Виходячи з аналізу актуальної судової практики посилання позивача на те, що умови договору поставили її у надзвичайно невигідне матеріальне становище, не визнаються судами обгрунтованими та доведеними. Суди справедливо зазначають, що сторона вільно погодилась на запропоновані умови, розуміла значення своїх дій та їхні правові наслідки, нотаріус ознайомив її з положеннями цивільного та сімейного законодавства України, а тому вона повинна виконувати укладений нею договір.

Виходячи з вищевикладеного, суд зазначає, що укладання шлюбного договору відповідає вимогам законодавства України, а тому відсутні підстави для визнання його частково недійсним, що є наслідком відмови в задоволенні позову.

Згідно з ч. ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи викладене та те, що у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, суд вважає, що витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями: 10, 12, 13, 18, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним п.1.3., 1.5. та 1.6 шлюбного договору, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого 12.10.2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Юлією Арсенівною та зареєстрованого в реєстрі за № 4401.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ісаков Д.О.