Постанова

від 13.06.2022 по справі 466/9580/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/9580/18 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І.

Провадження № 22-ц/811/2509/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Матяш С.І.

з участю представника прокуратури Сеніва О.П., представника правонаступника позивача ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, правонаступником якого є Львівська обласна державна адміністрація на рішення Шевченківського районного судум. Львова від03 червня 2021року в складі судді Баєвої О.І. усправі за позовом Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, правонаступником якого є Львівська обласна державна адміністрація до ОСОБА_3 про витребування майна (земельної ділянки) з незаконного володіння,-

встановив:

У жовтні 2018 року Львівська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про витребування майна (земельної ділянки) з незаконного володіння.

Вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19.12.2013 у справі № 1328/971/12 задоволено частково позов прокурора, витребувано в ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2116 га - кадастровий №4610166300:04:003:0088, державний акт серії ЯИ №800547; земельну ділянку площею 0,0200 га, кадастровий № 4610166300:04:003:0089. державний акт серії ЯИ №800549; земельну ділянку площею 0,0110 га, кадастровий №4610166300:04:003:0087, державний акт серії ЯИ № 800548 та зобов`язано повернути земельні ділянки у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13.03.2015 рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 19.12.2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 05.08.2015 року рішення Шевченківського районного суду м.Львова та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 13.03.2015 року залишені без змін.

На стадії виконання рішення суду встановлено, що 15.06.2016 дві земельні ділянки за кадастровими номерами № 4610166300:04:003:0088 та № 4610166300:04:003:0087 об`єднані в одну, загальною площею 0,2226 га, визначено кадастровий №4610166300:04:003:0111. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно №121691615, земельна ділянка за кадастровим №4610166300:04:003:0111 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Звертав увагу, що через зазначені обставини не вдається можливим виконати рішення суду у справі №1328/971/12 в частині витребування у ОСОБА_3 земельних ділянок за кадастровими номерами № 4610166300:04:003:0088 та № 4610166300:04:003:0087, зобов`язання повернути у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки таких об`єктів цивільних прав не існує.

Покликався на те, що підставою представництва прокуратурою в даній справі шляхом подання позову є необхідність захисту інтересів держави від імені яких діє Кабінет Міністрів України, як власник земельної ділянки.

Після об`єднання витребуваних рішенням суду земельних ділянок в одну за кадастровим №4610166300:04:003:0111 площею 0,2226 га, Кабінет Міністрів України не вжив заходів щодо витребування майна з чужого незаконного володіння та повернення у власність держави, що свідчить про неналежне здійснення позивачем захисту інтересів держави, тому прокурор звернувся до суду із даним позовом, з метою захисту інтересів держави як власника земельної ділянки, в особі уповноваженого органу Кабінету Міністрів України.

Просив витребувати з приватної власності ОСОБА_3 в державну власність на користь Кабінету Міністрів України земельну ділянку за кадастровим №4610166300:04:003:0111, площею 0,2226 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 964641846101, номер запису про право власності АДРЕСА_1 , а також стягнути з ОСОБА_3 сплачений судовий збір в сумі 14840,20 грн.

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного судум. Львова від03 червня 2021року у задоволенні позову Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_3 про витребування майна (земельної ділянки) з незаконного володіння відмовлено.

Рішення суду оскаржив заступник керівника Львівської обласної прокуратури, вважає рішення незаконним з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Покликаючись на судові рішення у справі № 1328/97/12 зазначає, що судами встановлено факт перебування земельних ділянок площею 0,2116 га кадастровий №4610166300:04:003:0088, площею 0,0200 га кадастровий № 4610166300:04:003:0089, площею 0,0110 га кадастровий № 4610166300:04:003:0087 у власності держави та в постійному користуванні Львівського державного лісогосподарського обєднання «Львівліс», які вибули з володіння держави, поза її волею, як власника.

Таким чином, належність відповідних земельних ділянок до лісового фонду та перебування у державній власності, відсутність у Брюховицької селищної ради повноважень на їх відчуження та набуття ОСОБА_3 без достатньої правової підстави вже встановлено судовими рішеннями.

Разом з цим, на стадії виконання рішення суду у зазначеній вище справі встановлено, що ОСОБА_3 об`єднала дві земельні ділянки кадастровий №4610166300:04:003:0088 та кадастровий №4610166300:04:003:0087 в одну, загальною площею 0,2226 га за кадастровим №4610166300:04:003:0111, що мало наслідком внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідних відомостей.

При цьому, як на підставу виникнення права власності вказано: державний акт серія ЯИ №800547 виданий 02.06.2010 Брюховицькою селищною радою; державний акт серія ЯИ № 800548, виданий 02.06.2010 Брюховицькою селищною радою, заява ОСОБА_3 № 308 від 03.06.2016; витяг з ДЗК № НВ-4603663612016 від 29.06.2016, виданий відділом Держгеокадастру у м. Львові Львівської області.

Таким чином, 29.06.2016 сформовано новий об`єкт цивільних прав, земельну ділянку загальною площею 0,2226 га за кадастровим №4610166300:04:003:0111, відомості про яку внесено 02.07.2016 до Державного реєстру речових прав. Відтак саме з цієї дати необхідно рахувати строк позовної давності.

Покликаючись на практику касаційного суду зазначає, що до віндикаційних позовів держави та територіальних громад застосовується загальна позовна давність, при цьому, у разі звернення прокурора від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції до суду, позовну давність необхідно обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Вважає, що суд помилково бере за відлік часу, з якого починається відрахування строку позовної давності, дату набрання попереднім рішенням законної сили 13.03.2015, а не з часу утворення нової підстави для звернення із позовом утворення та реєстрація об`єкта нерухомості в реєстрі.

При цьому, до моменту утворення/виникнення спірної земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав та реєстрації права власності на неї, у позивача не було об`єктивної можливості довідатися про порушення інтересів держави.

Звертає увагу, що рішення у попередній справі перебувало на примусовому виконанні у Шевченківському ВДВС і власне неможливість виконання рішення через об`єднання земельних ділянок стало наслідком звернення до суду, тому прокуратурою не пропущено строк подачі позовної заяви.

Стверджує, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав передбачених ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Просить скасувати рішення Шевченківського районного судум. Львова від03 червня 2021року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою судового засідання від 15 лютого 2022 року задоволено клопотання Львівської обласної прокуратури, замінено позивача у даній справі Кабінет Міністрів України на його правонаступника Львівську обласну державну адміністрацію.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуванерішення,суд першоїінстанції виходив з того, що рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 19.12.2013, яке набрало законної сили, встановлено, що земельні ділянки за кадастровим № 4610166300:04:003:0088, №4610166300:04:003:0089, №4610166300:04:003:0087 перебували у власності держави та в постійному користуванні Львівського державного лісогосподарського об`єднання «Львівліс», відтак Брюховицька селищна рада не вправі була відчужувати спірні земельні ділянки, оскільки не була їх власником та не могла ними розпоряджатися, натомість земельна ділянка за кадастровим №4610166300:04:003:0111 утворилася внаслідок об`єднання земельних ділянок за кадастровими №4610166300:04:003:0087, № 4610166300:04:003:0088, отже належить до земель лісового фонду, що відносяться до лісів першої групи та на час прийняття рішення Брюховицькою селищною радою про їх відчуження перебували в державній власності та вибули з володіння власника (держави) поза його волею.

Таким чином, суд дійшов висновку про підставність позовних вимог, однак ухвалюючи рішення суд взяв до уваги те, що Львівська обласна прокуратура звернулася до суду із позовом 03.12.2018, при цьому рішення Шевченківського районного суду м. Львова ухвалене 19.12.2013 у справі № 1328/971/12, набрало законної сили 13.03.2015, тому прокуратура і Кабінет Міністрів України були обізнані про прийняті рішення, однак з 13 березня 2015 року, з врахуванням порушень прав держави в особі Кабінету Міністрів України, ні прокурор, ні Кабінет Міністрів України своєчасно не звернулись за виконанням рішення суду, а в подальшому і за судовим захистом, позов подано лише 03 грудня 2018 року, тобто понад 3 роки з того часу, як прокурору стало відомо про невиконання ОСОБА_3 рішення суду та, як наслідок, про незаконність вибуття земельної ділянки за кадастровим №4610166300:04:003:0111, загальною площею 0,2226 га з володіння держави.

Будь-яких доказів поважних причин пропуску строку позовної давності позивач суду не надав, тому підстави для поновлення цього строку, відсутні, натомість відповідачка ОСОБА_3 заявила про застосування строку позовної давності.

При вирішенні спору суд керувався відповідними правовими висновками касаційного суду, зокрема викладеними у постановіВерховного Суду від 17.10.2018, справа № 362/44/17стосовно того, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність, тому у випадку відсутності компетентного суб`єкта владних повноважень для захисту державних інтересів, а також у разі, коли першим про порушення інтересів держави довідався прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення довідався прокурор.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить із такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Разом із тим, відповідно до положень статті 13ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права іншихосіб,завдатишкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти,заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Судом першої інстанції встановлено, що у 2012 році прокурор Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_3 та Брюховицької селищної ради, в якому просив поновити терміни для звернення до суду; скасувати рішення Брюховицької селищної ради № 618 від 23.10.2008 року "Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року (№ 2-3327/04); визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.11.2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 8676, укладений між Брюховицькою Селищною радою таТовариством з обмеженою відповідальністю "Новобуддизайн"; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 10400, укладений міжТовариством з обмеженою відповідальністю "Новобуддизайн"та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 в частині передачі у власність ОСОБА_3 2425/18000 частин земельної ділянки загальною площею 0,2425 га кадастровий №4610166300:04:003:0064, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати нечинними Державні акти на право власності на земельні ділянки, видані 04.06.2010 року ОСОБА_3 ЯИ № 800547, ЯИ № 800549, ЯИ № 800548 та витребувати в ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2116 га - кадастровий № 4610166300:04:003:0088; земельну ділянку площею 0,0200 га - кадастровий № 4610166300:04:003:0089; земельну ділянку площею 0,0110 га - кадастровий № 4610166300:04:003:0087 та зобов`язати повернути земельні ділянки - у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19.12.2013 року у справі № 1328/971/12 позов прокурора задоволено частково.

Витребувано в ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2116 га - кадастровий №4610166300:04:003:0088 - державний акт серії ЯИ № 800547; земельну ділянку площею 0,0200 га - кадастровий № 4610166300:04:003:0089 - державний акт серії ЯИ № 800549; земельну ділянку площею 0,0110 га - кадастровий № 4610166300:04:003:0087 - державний акт серії ЯИ № 800548 та зобов`язано повернути земельні ділянки - у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13.03.2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19.12.2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 05.08.2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19.12.2013 року, в якому 24.02.2014 року виправлено описку, та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 13.03.2015 року залишені без змін.

Зокрема, судами встановлено, що земельні ділянки із кадастровими номерами: №4610166300:04:003:0088, № 4610166300:04:003:0089, № 4610166300:04:003:0087 перебували у власності держави та в постійному користуванні Львівського державного лісогосподарського об`єднання "Львівліс", відтак Брюховицька селищна рада не вправі була відчужувати такі, оскільки не була їх власником та не могла ними розпоряджатися, відповідноТзОВ "Новобуддизайн"не мав правових підстав набувати у власність та відчужувати іншим особам, тому відповідачка ОСОБА_3 набула земельні ділянки без достатньої правової підстави (т. 1 а.с. 10-31).

Відповідно до ч. 4ст. 82 ЦК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що належність земельних ділянок за кадастровим № 4610166300:04:003:0088, №4610166300:04:003:0089, № 4610166300:04:003:0087 до лісового фонду, їх перебування у державній власності, відсутність повноважень у Брюховицької селищної ради на їх відчуження та набуття ОСОБА_3 таких земельних ділянок без достатньої правової підстави уже встановлено судовими рішеннями у вищевказаній справі.

Іншими словами,суд першоїінстанції дійшоввисновку пропідставність позовнихвимог,оскільки спірназемельна ділянказа кадастровим№ 4610166300:04:003:0111,загальною площею0,2226га належаладо лісовогофонду іперебувала удержавній власності,тому уБрюховицької селищноїради небуло повноваженьвідчужувати таку,а праворозпоряджатися данимиділянками належитьКабінету МіністрівУкраїни,що встановленосудовими рішеннями,також встановленофакт незаконногонабуття такоїв подальшому ОСОБА_3 ,яка утвориласяв результатіоб`єднаннявитребуваних рішеннямШевченківського районногосуду м.Львова від19.12.2013земельних ділянокза кадастровими№ 4610166300:04:003:0087та №4610166300:04:003:0088,однак судвзяв доуваги те,що прокуратура звернулася до суду із позовом лише 03.12.2018.

Разом з цим, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19.12.2013 не виконано, земельні ділянки у відповідачки не витребувано, при цьому у зв`язку з відсутністю арешту на такі, 03.06.2016 земельні ділянки за кадастровим № 4610166300:04:003:0087, №4610166300:04:003:0088 об`єднані в одну, загальною площею 0,2226 га за кадастровим №4610166300:04:003:0111.

Таким чином, звертаючись із позовними вимогами, тобто просячи про захист цивільного права та оскаржуючи рішення Шевченківського районного судум. Львова від03.06.2021 в апеляційному порядку, заступник керівника Львівської обласної прокуратури свої доводи зводить до того, що рішення Шевченківського суду м. Львова від 19.12.2013 в частині витребування у ОСОБА_3 земельних ділянок за кадастровими № 4610166300:04:003:0087, №4610166300:04:003:0088 та зобов`язання повернути їх у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України, виконати неможливо, оскільки таких об`єктів цивільних прав не існує.

В свою чергу, слідуючи принципу диспозитивності та вимог ст. 367 ЦПК України, колегія суддів виходить з того, що не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, прокурор фактично спростовує висновки суду щодо наявності підстав пропуску позовної давності, у зв`язку з чим відмовлено у позові.

В цьому контексті колегія суддів враховує те, що відповідачка ОСОБА_3 рішення Шевченківського районного судум. Львова від03 червня 2021року, зокрема щодо застосованих судом підстав відмови, не оскаржує, тобто погоджується із висновками суду щодо встановлених порушень суб`єктивних прав позивача.

Так? відповідно до ст.256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов`язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропуск строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Для того, щоб зробити висновок про те, що позовна давність спливла, необхідно встановити чи належало позивачу суб`єктивне право, про захист якого він просить, чи воно порушувалося відповідачем, і якщо так, то з якого моменту про це дізналася або повинна була дізнатися особа, чине зупинявся або не переривався строку давності, і нарешті, чи не було поважних причин його пропущення.

Якщо в результаті дослідження доказів у судовому засіданні буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв`язку із закінченням строку позовної давності, а при визнанні причин пропущення такого строку поважними, порушене право має бути захищене.

Якщо ж буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропущення строку позовної давності.

З огляду на викладене, суд першої інстанції міг застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності лише у разі обґрунтованості позовних вимог, тобто лише у разі визнання судом того, що відповідачка ОСОБА_3 порушила відповідне суб`єктивне право позивача (держави в особі відповідних органів).

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги на спростування висновків суду у цьому контексті, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до заяви ОСОБА_3 від 03.06.2016, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Яремко Р.Є., остання зазначила, що є власником та надала згоду на об`єднання земельних ділянок за кадастровими № 4610166300:04:003:0087 та №4610166300:04:003:0088 в одну земельну ділянку загальною площею 0,2226 га (т. 1 а.с. 54-59).

Згідно із Інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно №121691615, 02.07.2016 до Реєстру внесено відомості про право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку № 4610166300:04:003:0111, загальною площею 0,2226 га (т. 1 а.с. 51).

Зазначене право власності виникло на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серія ИЯ № 800548, виданого 02.06.2010 Брюховицькою селищною радою, державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 800547, виданого 02.06.2010 Брюховицькою селищною радою, заяви ОСОБА_3 № 308 від 03.06.2016, витягу з ДЗК № НВ-4603663612016 від 29.06.2016, виданого відділом Держгеокадастру у м. Львові Львівської області.

Іншими словами, власником земельної ділянки, загальною площею 0,2226 га, кадастровий номер № 4610166300:04:003:0111, яка є результатом об`єднання двох земельних ділянок за кадастровими № 4610166300:04:003:0087 та № 4610166300:04:003:0088 в одну, відповідачка ОСОБА_3 стала 02.07.2016, відтак саме ця дата, на переконання колегії суддів, може братися до уваги в контексті початку перебігу строку позовної давності та часу з якого позивач (прокурор) повинен був та міг дізнатися про порушення суб`єктивного права.

Таким чином, звернувшись до суду з позовом у грудні 2018 року, прокурор не пропустив позовну давність, оскільки трирічний строк такої, з врахуванням зазначеного вище, завершувався у липні 2019 року, тому протилежні висновки суду першої інстанції є безпідставними.

Більше того, доводи самої відповідачки ОСОБА_3 щодо необхідності застосування наслідків спливу позовної давності є суперечливими між собою, оскільки стверджуючи про те, що прокуратура та Кабінет Міністрів України дізналися про порушення інтересів держави ще 11.01.2010 після отримання ухвали Вищого адміністративного суду України, тому, позовна давність сплила ще у 2014 році, а із позовом позивач звернувся лише 03.12.2018 року, при цьому відповідачка у суді першої інстанції, доводячи про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, самостійно зазначає, що земельні ділянки за кадастровими номерами № 4610166300:04:003:0088 та №4610166300:04:003:0087 припинили своє існування та не збереглися в натурі, а земельна ділянка за кадастровим номером № 4610166300:04:003:0111 площею 0,2226 га, належить їй на праві приватної власності, тим самим заперечуючи можливість дізнатися швидше стороні позивача про порушення своїх прав, ніж появилася нова земельна ділянка з кадастровим номером № 4610166300:04:003:0111.

Відтак, надаючи оцінку спірним правовідносинам, крізь призму відсутності будь яких доказів чи заперечень сторони відповідача в принципі, щодо суті матеріально-правової вимоги прокурора, колегія суддів констатує наявність достатніх доказів, які свідчать про порушення прав держави в особі відповідного органу та надають можливість на судовий захист таких.

Відповідно до частини першоїстатті 13 Конституції Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (частина другастатті 19 Конституції України).

Статтею 19 Земельного кодексу Українивизначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина другастатті 1 ЛК України).

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюютьсяЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечатьЗК України(частина другастатті 3 ЗК України).

Згідно ізст. 7 Лісового кодексу Україниліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначенихКонституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Статтею 8 Лісового кодексу Українивстановлено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Звертаючись із позовними вимогами в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурор виходив з того, що до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених ЗК України, зокрема передача земельнихділянок ізземель державноївласності увласність абоу користування (ст. ст. 13, 122, 149 в редакції закону чинного на час подання позову) (т. 1 а.с. 3-9).

В свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», що набрав чинності 27 травня 2021 року, внесено зміни до частини восьмоїстатті 122 ЗК України, відповідно до якої КМ України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому, відповідно до частини п`ятоїстатті 122 ЗК Україниобласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи в задоволенні позову Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що у зв`язку із внесенням змін доЗК УкраїниЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27 травня 2021 року, повноваження щодо розпорядження землею у спірних правовідносинах перейшли від Кабінету Міністрів України до Львівської обласної державної адміністрації.

Разом з цим, відповідно дост.55ЦПК України,у разісмерті фізичноїособи,припинення юридичноїособи,заміни кредиторачи боржникау зобов`язанні,а такожв іншихвипадках заміниособи увідносинах,щодо якихвиник спір,суд залучаєдо участіу справіправонаступника відповідноїсторони аботретьої особина будь-якійстадії судовогопроцесу.

З врахуванням зазначеного, ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року позивач у даній справі Кабінет Міністрів України замінений на його правонаступника Львівську обласну державну адміністрацію з усіма правовими наслідками такого.

Відповідно дост. 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідноіз ст. 373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантуєтьсяКонституцією Українита набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1ст. 153 Земельного кодексу України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 125 Земельного кодексу Українирегламентовано, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другоюст. 126 Земельного кодексу України.

Згідноіз ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3ст. 388 ЦК України). Також, частиною першою вказаної статті передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Беручи до уваги наведене та те, що з врахуванням відповідних змін у законодавство розпорядником спірної земельної ділянки є Львівська обласна державна адміністрація, якою у якості правонаступника замінено Кабінет Міністрів України та яка висловилася на підтримку заявлених позовних вимог, вимоги прокурора про витребування з приватної власності ОСОБА_3 в державну власність на користь Львівської обласної адміністрації земельної ділянки за кадастровим №4610166300:04:003:0111, площею 0,2226 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 964641846101, номер запису про право власності АДРЕСА_1 є підставними та підлягають до задоволення, що свідчить про необхідність задоволення апеляційної скарги та як наслідок скасування оскаржуваного рішення.

Надаючи пояснення по суті спору на стадії апеляційного розгляду, сторона відповідача покликається на відповідні процесуальні порушення, які, на її думку, мають наслідком неправильного вирішення спору, однак, на переконання колегії суддів, будь які доводи, зокрема щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України (подання позову особою, яка не має повноважень на ведення справи), порушення процедури, передбаченої абз. 2 ч. 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», висновків суду, за обставин, які склалися між сторонами, не спростовують, відповідно у клопотанні представника відповідача ОСОБА_2 про залишення позовної заяви прокурора без розгляду необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України колегія суддів вирішу питання розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

У задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_3 адвоката Петровського Юрія Ігоровича про залишення позову прокурора Львівської області без розгляду відмовити.

Апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації задовольнити.

Рішення Шевченківського районного судум. Львова від03 червня 2021року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити.

Витребувати з приватної власності ОСОБА_3 в державну власність на користь Львівської обласної державної адміністрації земельну ділянку за кадастровим №4610166300:04:003:0111, площею 0,2226 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 964641846101, номер запису про право власності 15268001, що розташована в районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі Шевченківського району м. Львова.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Львівської обласної прокуратури 14840 гривень 20 копійок судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді першої інстанції та 22260 гривень 30 копійок судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, а всього 37100 (тридцять сім тисяч сто) 50 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 16 червня 2022 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк