Постанова

від 16.11.2022 по справі 466/9580/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 466/9580/18

провадження № 61-6488св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Львівська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, правонаступником якого є Львівська обласна державна адміністрація,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року Львівська обласна прокуратура в інтересах держави

в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) звернулася до суду із позовом

до ОСОБА_1 про витребування майна (земельної ділянки) з незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2013 року у справі № 1328/971/12 позов прокурора задоволено частково, витребувано в ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2116 га, кадастровий № 4610166300:04:003:0088, державний акт серії

ЯИ № 800547; земельну ділянку площею 0,0200 га, кадастровий № 4610166300:04:003:0089, державний акт серії ЯИ № 800549; земельну ділянку площею 0,0110 га, кадастровий № 4610166300:04:003:0087, державний акт серії ЯИ № 800548 та зобов`язано повернути земельні ділянки у розпорядження держави в особі КМУ.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 05 серпня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2015 року залишено без змін.

На стадії виконання рішення суду встановлено, що 15 червня 2016 року дві земельні ділянки, з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0088

та 4610166300:04:003:0087, об`єднані в одну загальною площею 0,2226 га, визначено кадастровий номер 4610166300:04:003:0111. Відповідно

до інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно

№ 121691615 земельна ділянка з кадастровим номером 4610166300:04:003:0111 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Через зазначені обставини не можливо виконати рішення суду

у справі № 1328/971/12 в частині витребування у ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0088, 4610166300:04:003:0087, зобов`язання повернути їх у розпорядження держави в особі КМУ, оскільки такого об`єкта цивільних прав не існує.

Підставою представництва прокуратурою в даній справі є необхідність захисту інтересів держави, як власник земельної ділянки.

Після об`єднання витребуваних рішенням суду земельних ділянок в одну

з кадастровим номером4610166300:04:003:0111, площею 0,2226 га, КМУ не вжив заходів щодо витребування майна з чужого незаконного володіння

та повернення у власність держави, що свідчить про неналежне здійснення ним захисту інтересів держави, тому прокурор звернувся до суду із цим позовом,

з метою захисту інтересів держави як власника земельної ділянки,

в особі уповноваженого органу - КМУ.

Прокурор просив витребувати з приватної власності ОСОБА_1 в державну власність на користь КМУ земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0111, площею 0,2226 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 964641846101, номер запису про право власності 15268001, що розташована в районі вул. Ряснянської в смт Брюховичі Шевченківського району м. Львова.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03 червня 2021 року

у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, однак, ухвалюючи рішення, взяв до уваги, що Львівська обласна прокуратура звернулася до суду із позовом 03 грудня 2018 року, при цьому рішення Шевченківського районного суду м. Львова, ухвалене 19 грудня 2013 року у справі № 1328/971/12, набрало законної сили 13 березня 2015 року. Прокуратура і КМУ були обізнані про прийняті рішення, однак з 13 березня 2015 року, з урахуванням порушень прав держави в особі КМУ, ні прокурор,

ні КМУ своєчасно не звернулись за виконанням рішення суду, а в подальшому

і за судовим захистом, позов подано лише 03 грудня 2018 року, тобто через понад 3 роки з того часу, як прокурору стало відомо про невиконання

ОСОБА_1 рішення суду та, як наслідок, про незаконність вибуття земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:04:003:0111, загальною площею 0,2226 га, з володіння держави.

Будь-яких доказів поважності причин пропуску позовної давності позивач суду

не надав, тому підстави для поновлення цього строку немає, водночас ОСОБА_1 заявила про застосування позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 червня 2022 року

у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залишення позову прокурора Львівської області без розгляду відмовлено; рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про задоволення позову.

Витребувано з приватної власності ОСОБА_1 у державну власність на користь Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА) земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0111, площею 0,2226 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 964641846101, номер запису про право власності 15268001, що розташована в районі вулиці Ряснянської

в смт Брюховичі Шевченківського району міста Львова. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те що, оскільки спірна земельна ділянка належала до лісового фонду і перебувала

у державній власності, то у Брюховицької селищної ради не було повноважень

її відчужувати, а право розпоряджатися даними ділянками належить КМУ,

що встановлено судовими рішеннями. Також встановлено факт незаконного набуття в подальшому ОСОБА_1 ділянки, яка утворилася в результаті об`єднання витребуваних рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2013 року земельних ділянок з кадастровими номером 4610166300:04:003:0087 та номером 4610166300:04:003:0088.

Разом із тим, відмовляючи в задоволенні позову прокурора у зв`язку

з пропуском позовної давності, суд першої інстанції не врахував, що власником земельної ділянки загальною площею 0,2226 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0111, яка є результатом об`єднання двох земельних ділянок за кадастровими номерами 4610166300:04:003:0087

та 4610166300:04:003:0088 в одну, ОСОБА_1 стала 02 липня 2016 року, тому саме ця дата може братися до уваги в контексті початку перебігу позовної давності та часу, з якого позивач (прокурор) повинен був та міг дізнатися про порушення суб`єктивного права.

Таким чином, звернувшись до суду з позовом у грудні 2018 року, прокурор

позовну давність не пропустив.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просила постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд залишив поза увагою, що прокурором під час подання позову до суду не дотримано статтю 23 Закон України «Про прокуратуру», оскільки строки, що відраховуються від дати складання листа від 16 листопада 2018 року № 03/1-725вих18 щодо повідомлення КМУ про звернення прокуратури до суду, не відповідають критеріям розумності. Також суд

не врахував, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки належним способом захисту права позивача є не віндикаційний позов,

а скасування рішення про державну реєстрацію земельної ділянки.

Зазначає, що апеляційний суд, щодо підстав залишення позову прокурора без розгляду не враховав висновки Верховного Суду, викладені у постановах

від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 24 вересня 2020 року

у справі № 918/844/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 914/782/16); щодо застосування інституту позовної давності та обраного позивачем способу захисту порушеного права у правовідносинах витребування земельної ділянки - відсутній висновок Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував позовну давність.

Також ОСОБА_1 подала клопотання про залишення позову прокурора без розгляду.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2022 року Львівська обласна прокуратура надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Зазначала,

що твердження скаржника є безпідставними, необґрунтованими і такими,

що не підлягають задоволенню.

У серпні 2022 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду додаткові пояснення на касаційну скаргу, у яких зазначила, що прокурор під час звернення до суду порушив статтю 23 Закону України «Про прокуратура» та неправильно обрав спосіб захисту порушено права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 466/9580/18, витребувано її з Шевченківського районного суду м. Львова.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

У 2012 році прокурор Шевченківського району м. Львова в інтересах держави

в особі КМУ, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 та Брюховицької селищної ради,

в якому просив скасувати рішення Брюховицької селищної ради від 23 жовтня 2008 року № 618 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2004 року» (справа № 2-3327/04); визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05 листопада

2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 8676, укладений між Брюховицькою селищною радою і Товариством з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» (далі - ТОВ «Новобуддизайн»); визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25 грудня 2008 року, зареєстрований

в реєстрі за № 10400, укладений між ТОВ «Новобуддизайн» і ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , в частині передання у власність

ОСОБА_1 2425/18000 частин земельної ділянки загальною площею 0,2425 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0064, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати нечинними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані 04 червня 2010 року ОСОБА_1 , ЯИ № 800547, ЯИ № 800549, ЯИ № 800548, та витребувати в ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2116 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0088; земельну ділянку площею 0,0200 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0089; земельну ділянку площею 0,0110 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0087, та зобов`язати повернути земельні ділянки

у розпорядження держави в особі КМУ.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2013 року

у справі № 1328/971/12 позов прокурора задоволено частково.

Витребувано в ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2116 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0088, державний акт серії ЯИ № 800547; земельну ділянку площею 0,0200 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0089, державний акт серії ЯИ № 800549; земельну ділянку площею 0,0110 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0087, державний акт серії ЯИ № 800548, та зобов`язано повернути земельні ділянки у розпорядження держави в особі КМУ.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 05 серпня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2013 року, в якому

24 лютого 2014 року виправлено описку, та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2015 року залишені без змін.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0088, 4610166300:04:003:0089, 4610166300:04:003:0087 перебували у власності держави та в постійному користуванні Львівського державного лісогосподарського об`єднання «Львівліс», отже, Брюховицька селищна рада

не вправі була їх відчужувати, оскільки не була їх власником та не могла ними розпоряджатися. Відповідно, ТОВ «Новобуддизайн» не мало правових підстав набувати у власність та відчужувати їх іншим особам, тому відповідачка

ОСОБА_1 набула земельні ділянки без достатньої правової підстави.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 липня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Стосовно дотримання статті 23 Закону України «Про прокуратуру»

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень,

до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Вказаним нормам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема

у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність

їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції

у спірних правовідносинах.

З огляду на норми частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України

та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів

не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень,

до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист

у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень,

до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність такого органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того,

чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює (доповнює) в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Зважаючи на наведені норми права, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора

на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу,

що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Отже, у кожному випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які

є підставами для звернення прокурора до суду.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, де Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові

від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі

№ 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня

2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією

з яких є бездіяльність компетентного органу.

У справі, яка переглядається, прокурор зазначив підставою для представництва інтересів держави невжиття КМУ заходів щодо усунення порушень цивільного законодавства, що суперечить інтересам держави. Нездійснення таких заходів, на думку прокурора, свідчить про неналежний захист інтересів держави та про наявність підстав для представництва таких інтересів прокурором.

На підтвердження зазначених обставин прокурор, серед іншого, надав повідомлення, надіслане прокуратурою Львівської області на адресу КМУ, щодо встановлення порушення законодавства.

Суд касаційної інстанції, надаючи оцінку зазначеному доводу касаційної скарги, дійшов висновку, що на виконання частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звертався до КМУ з приводу необхідності судового захисту інтересів держави в даних правовідносинах, і КМУ було відомо про таку необхідність, про що свідчить копія листа від 16 листопада 2018 року

№ 05/1-725вих-18. Разом з тим КМУ самостійно не вживав заходів для повернення спірної земельної ділянки.

Таким чином, твердження касаційної скарги про не дотримання прокурором частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»

є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а тому в задоволенні клопотання про залишення позову прокурора без розгляду необхідно відмовити.

Щодо суті спору

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь

ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше

не встановлено законом.

Однією з підстав звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або не існування якої встановлене судовим рішенням, що вступило

в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати

їх знову.

Отже, обставини, встановлені рішенням суду у порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства не доказуються при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2013 року не виконане, земельні ділянки у ОСОБА_1 не витребувано, при цьому у зв`язку з ненакладенням арешту,

03 червня 2016 року земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0087, 4610166300:04:003:0088 об`єднані в одну, загальною площею 0,2226 га з кадастровим номером 4610166300:04:003:0111.

З урахуванням зазначеного колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для витребування у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки загальною площею 0,2226 га з кадастровим

номером 4610166300:04:003:0111 на користь держави в особі КМУ.

Щодо строку позовної давності

У постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 488/3319/14-ц вказано, що на віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках:

1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65 - 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою

до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя

та четверта статті 267 ЦК України). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити

у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин

її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц). З огляду на положення статті 261 ЦК України суд повинен з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Миколаївської ОДА з вищезазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважним органам стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.

Вказана позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц;

від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц; від 05 червня 2018 року

у справі № 359/2421/15-ц; від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17;

від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц, а також Верховним Судом

у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 369/16418/18.

У справі, що є предметом касаційного перегляду, апеляційний суд установив,

що 02 липня 2016 року ОСОБА_1 стала власником земельної ділянки загальною площею 0,2226 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0111, яка утворена в результаті об`єднання двох земельних ділянок за кадастровими

номерами 4610166300:04:003:0087 та 4610166300:04:003:0088.

Колегія суддів вважає, що саме ця дата є початком перебігу строку позовної давності і часу, з якого позивач (прокурор) повинен був та міг дізнатися про порушення суб`єктивного права, тому, звернувшись до суду

з позовом у грудні 2018 року, прокурор не пропустив позовну давність.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки належним способом захисту права позивача є не віндикаційний позов, а скасування рішення про державну реєстрацію земельної ділянки, з огляду на висновок, викладений

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі

№ 200/606/18, де зазначено, що за загальним правилом, якщо право власності

на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена

з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 14 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун