Постанова

від 14.06.2022 по справі 175/5109/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3835/22 Справа № 175/5109/21 Суддя у 1-й інстанції - Новік Л. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області (правонаступника Олександрівської сільської ради) про визнання протиправним та скасування рішення

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1

на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2022 року, -

В С Т А Н О В И В:

03 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області (правонаступника Олександрівської сільської ради) про визнання протиправним та скасування рішення (а.с.2-10).

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2022 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області (правонаступника Олександрівської сільської ради) про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено (а.с.54)

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив, ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.56-62).

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувсяіз позовомв порядкуцивільного судочинствадо суб`єктавладних повноваженьСлобожанської селищноїради Дніпровськогорайону Дніпропетровськоїобласті (правонаступникаОлександрівської сільськоїради)про скасуваннярішення Олександрівськоїсільської радипро наданнядозволу нарозробку проектуземлеустрою щодовідведення земельноїділянки інвалідувійни.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із того, що спори пов`язанні з оскарженням рішень про надання дозволу на розробку проекту землеустрою повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства та відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС, як акт індивідуальної дії, належить до територіальної підсудності адміністративного суду за вибором позивача, за місцем знаходження позивача або відповідача.

Колегія суддівне погоджуєтьсяз такимивисновками судуз оглядуна таке.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті124Конституції Українизакріплено,що правосуддяв Україніздійснюють виключносуди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові ОСОБА_1 просив визнати недійсними та скасувати рішення сесії Олександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №44-43-VII від 23.10.2020 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки інваліду війни.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 ЦК України вказано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з тим за приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовийспір це спір,у якому,зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб`єкт владнихповноважень це органдержавної влади,орган місцевогосамоврядування,їхня посадовачи службоваособа,інший суб`єктпри здійсненніними владнихуправлінських функційна основізаконодавства,у томучислі навиконання делегованихповноважень (пункт7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5КАС України кожна особамає правов порядку,встановленому цимКодексом,звернутися доадміністративного суду,якщо вважає,що рішенням,дією чибездіяльністю суб`єктавладних повноваженьпорушені їїправа,свободи абозаконні інтереси,і проситипро їхзахист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, якщо один з його учасників суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції або владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається майнового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 314/1409/21.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Порівняльний аналіз указаних норм у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень).

Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

У разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у користування або у власність подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

При цьому оспорювання рішення органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень поглинається спором про речове приватне право, яке могло належати особі до звернення до органу місцевого самоврядування або виникнути в результаті реалізації рішення органу місцевого самоврядування, але захист такого права відбувається у порядку цивільного судочинства.

З урахуванням викладеного, розгляду в адміністративних судах підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Аналогічний правовий висновок зазначений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 442/7672/19.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову в цій справі, окрім оспорювання рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, є законність відчуження рішенням сільської ради від 23.10.2020 року частини земельної ділянки, наданої ОСОБА_2 .

Тому, незважаючи на відсутність у позивача зареєстрованих речових прав на спірну земельну ділянку, у вказаній справі наявний приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Отже, оспорювання рішення органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень поглинається спором про речове приватне право, яке могло належати особі до звернення до органу місцевого самоврядування або виникнути в результаті реалізації рішення органу місцевого самоврядування, і захист такого права відбувається у порядку цивільного судочинства.

З урахуванням наведених норм процесуальних законів, можна зробити висновок, що здійснення захисту цивільного права, як і встановлення його існування, не віднесено до компетенції адміністративного суду.

З огляду на вказане, вказаний спір має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Висновок, наведений у пункті 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 160/4211/19 про те, що спори про оскарження рішень про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки належать до юрисдикції адміністративного суду не може бути застосований у цій справі, оскільки спір виник не щодо вільної земельної ділянки, а щодо відчуженої рішенням органу місцевого самоврядування земельної ділянки, яка раніше була надана позивачеві.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2022 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: