Постанова

від 25.05.2022 по справі 908/1730/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2022 року

м. Київ

Cправа № 908/1730/18 (908/3089/20)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Пєскова В. Г., Погребняка В. Я.,

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.,

за участю представників:

скаржника ОСОБА_1 : ОСОБА_1 (особисто), Уланівського С. Є.

ТзОВ "Фірма"Лісандра": Литвиненка С. С.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2021

у складі колегії суддів: Білецької Л. М. - головуючої, Верхогляд Т. А., Паруснікова Ю. Б.

та рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2021

у складі судді Юлдашева О. О.

у справі за позовом ОСОБА_1

до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім СЕВЕКО"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СЕВЕКО"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Лісандра"

про визнання договору недійсним

у межах справи N 908/1730/18

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім СЕВЕКО"

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. Позивач будучи учасником Товариства (відповідача 1) у 2011 році подала заяву про вихід зі складу учасників товариства та виплату їй вартості частини майна у статутному капіталі товариства.

2. Оскільки відповідач 1 не виплатив позивачеві вартості належної їй частки в статутному капіталі товариства, нею у 2014 році було подано позов про стягнення вартості такої частки в судовому порядку.

3. Розгляд справи за поданим позовом здійснювався протягом тривалого часу за результатом чого в 2017 році судом було прийнято рішення про стягнення з відповідача 1 на користь позивача 11,6 млн грн.

4. Водночас, позивачем було з`ясовано, що в період розгляду судом спору (за два місяці до прийняття рішення) щодо стягнення з відповідача 1 на користь позивача вартості частки у статутному капіталі Товариство 1 уклало з Товариством 2 (відповідач 2), керівником та кінцевим бенефіціаром яких є одна особа, договір про відступлення права вимоги за яким відступило на користь відповідача 2 належну йому грошову вимогу до позивача на суму 2,3 млн грн, а додатковою угодою до нього надано право відповідачу 2 на нарахування на суму основного боргу 3 % річних та інфляційних втрат.

5. Згодом, у лютому 2018 року, позивач, зважаючи на наявну у неї заборгованість перед відповідачем 1 (2,3 млн) підтверджену рішенням суду про стягнення безпідставно набутих коштів, звернулася до відповідачів із зустрічною вимогою про залік грошового зобов`язання позивача в рахунок боргу відповідача 1 перед позивачем (11,6 млн грн).

6. Крім того, у вересні 2018 відповідач 1 звернувся до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про його банкрутство в ході здійснення якого позивач подав до суду заяву з кредиторськими вимогами до боржника, які були визнані судом в сумі 9,3 млн грн з урахуванням зарахування зустрічної вимоги позивача в сумі 2,3 млн грн.

7. Позивач вважає, що укладений відповідачами договір про відступлення права та додаткова угода до нього не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а фактично направлені на зменшення розміру активів боржника та ухилення від задоволення наявних в позивача кредиторських вимог до боржника шляхом унеможливлення зарахування зустрічних однорідних вимог на суму наявного у позивача грошового зобов`язання перед відповідачем 1 в розмірі 2,3 млн грн.

8. Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про недоведення позивачем вчинення відповідачем оспорюваного договору на шкоду кредитору та порушення ним прав та інтересів позивача.

9. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглядаючи касаційну скаргу, має вирішити питання:

- чи може бути визнаний недійсним договір про відступлення права вимоги з підстав вчинення його на шкоду кредитору за яким безоплатно відчужено на користь нового кредитора право грошової вимоги як такий, що спрямований на унеможливлення зарахування зустрічних однорідних вимог?

10. Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову Кредитора та визнання договору про відступлення права вимоги і додаткової угоди до нього недійсними, виходячи з такого.

Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог

11. Господарським судом Запорізької області здійснювалося провадження у справі № 908/1730/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім СЕВЕКО" (далі - ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО", боржник, відповідач 1).

12. 26.11.2020 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Господарського суду Запорізької області в межах справи № 908/1730/18 про банкрутство ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО" із заявою до "Торговий дім СЕВЕКО" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СЕВЕКО" (далі - ТзОВ "Компанія СЕВЕКО", відповідач 2) про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги від 08.11.2016 № 0811-16 та додаткової угоди до цього договору від 22.02.2017, укладених між ТзОВ "Компанія СЕВЕКО" та ТзОВ "Торговий дім СЕВЕКО".

13. Заява ОСОБА_1 мотивована укладенням відповідачем 1 (боржником) протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство договору про відступлення права вимоги від 08.11.2016 № 0811-16 із заінтересованою особою (ТзОВ "Компанія СЕВЕКО") за яким він безоплатно відчужив майно (належного йому права майнової вимоги до позивача) та відмовився від власних майнових вимог.

14. Однак, як зазначає ОСОБА_1 , вимоги відповідача 1 (боржника) до неї, які є предметом оскаржуваного договору припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі статей 601, 603 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а договір про відступлення права вимоги від 08.11.2016 № 0811-16 фактично спрямований на уникнення відповідачем 1 (боржник) виконання наявних в нього зобов`язань перед позивачем (кредитора у справі про банкрутство боржника), за рахунок зменшення своїх активів, які могли бути використані в рахунок погашення кредиторської вимоги, а також унеможливлення зарахування зустрічних однорідних вимог на суму наявного у позивача грошового зобов`язання перед відповідачем 1 в розмірі 2 382 654,00 грн.

15. Ураховуючи наведене, позивач просить визнати договір про відступлення права та додаткову угоду до нього недійсними, як такі, що укладені задля ухилення задоволення відповідачем 1 наявних в нього кредиторських вимог перед позивачем.

16. Нормативно-правовим обґрунтуванням поданих заяв визначено приписи статті 1, 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), статей 3, 13, 16, 203, 215, 234 ЦК України.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Щодо наявності у позивача боргу перед відповідачем 1 і заміни кредитора у зобов`язанні

17. 15.01.2015 Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області прийнято заочне рішення у справі № 214/9128/14-ц, залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.10.2016, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Торговий Дім "СЕВЕКО" набуті без достатньої правової підстави грошові кошти в сумі 2 379 000,00 грн та 3 654,00 грн судових витрат.

18. 08.11.2016 між ТзОВ "Компанія "СЕВЕКО" (новий кредитор) та ТзОВ "Торговий Дім "СЕВЕКО" (первісний кредитор) укладено договір № 0811-16 про відступлення права вимоги (далі - Договір) за умовами якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги, належне первинному кредитору, за зобов`язанням з безпідставного набуття, збереження майна між первинним кредитором і ОСОБА_1 (боржником) щодо сплати нею грошових коштів в загальній сумі 2 382 654,00 грн, у т.ч. грошових коштів, які набула ОСОБА_1 за рахунок первинного кредитора без достатньої правової підстави в сумі 2 379 000,00 грн, а також понесених судових витрат зі сплати судового збору в сумі 3 654,00 грн (пункт 1 Договору).

19. За умовами пункту 2 Договору новий кредитор набув права вимоги від боржника належного виконання зобов`язань, зокрема, зі сплати грошових коштів, які ОСОБА_1 набула за рахунок первинного кредитора без достатньої правової підстави в сумі 2 379 000,00 грн, а також понесених судових витрат зі сплати судового збору в сумі 3 654,00 грн, стягнутих з ОСОБА_1 заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.01.2015 у справі № 214/9128/14-ц.

20. Пунктом 6 Договору визначено, що порядок та умови розрахунків між сторонами за відступлені права вимоги визначаються та узгоджуються сторонами додатково.

21. Боржник підлягає повідомленню про здійснену уступку права вимоги новому кредитору та необхідність виконання зобов`язань належному кредитору (пункт 9 Договору).

22. Листом від 11.11.2016 № 026 ТзОВ "Компанія СЕВЕКО" в особі директора ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 про факт відступлення права вимоги за заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.01.2015 у справі № 214/9128/14-ц на підставі укладеного з ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО" договором. Новий кредитор вимагав належного виконання зобов`язань боржником.

23. Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.11.2016 у справі № 214/9128/14-ц, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.02.2017, замінено стягувача ТзОВ "Торговий Дім "СЕВЕКО" на його правонаступника ТзОВ "Компанія "СЕВЕКО" у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 15.01.2015 у справі № 214/9128/14-ц.

24. 22.02.2017 між ТзОВ "Компанія "СЕВЕКО" та ТзОВ "Торговий Дім "СЕВЕКО" укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою сторони погодили внести зміни в пункт 1 та пункт 2 Договору, зокрема, щодо права нового кредитора подальшого нарахування на суму основного зобов`язання 3 % річних та інфляційних втрат.

25. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області від 09.10.2018 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 07.11.2016 № 214/9128/14-ц, що виданий Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 2 379 000,00 грн та 3 654,00 грн судового збору на користь ТзОВ "Компанія СЕВЕКО".

Щодо боргу відповідача 1 перед позивачем та проведення зарахування зустрічних однорідних вимог

26. 31.01.2017 Господарським судом Дніпропетровської області прийнято рішення у справі № 904/166/14, залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.01.2018, яким задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО" на корить позивача 11 699 366,94 грн (вартості частини майна, в т.ч. 3 % річних, інфляційні втрати та судовий збір).

27. У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО" та ТзОВ "Компанія СЕВЕКО" із зустрічною вимогою до первинного кредитора проти вимог нового кредитора. ОСОБА_1 вимагала від відповідачів вважати зобов`язання за Договором у вигляді грошових коштів в сумі 2 349 000,00 грн та понесених судових витрат в сумі 3 654,00 грн, зарахованим, та відповідно припиненим на підставі статті 603 ЦК України. Крім того, ОСОБА_1 повідомляла про те, що її вимога в сумі 5 495 600,00 грн до ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО" виникла з 12.12.2012, тобто до моменту одержання нею повідомлення про заміну кредитору у зобов`язанні, в той час, вимога від 11.11.2016 № 026 виникла з 04.07.2014, тобто пізніше за вимогу ОСОБА_1 .

28. У жовтні 2018 ОСОБА_1 звернулась до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із заявою про визнання виконавчого документу № 2/214/1180/15 від 07.11.2016 таким, що не підлягає виконанню повністю, враховуючи її бажання зарахувати зустрічні однорідні вимоги з ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО".

29. Ухвалою від 14.01.2019, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06.06.2019 у справі № 214/9128/14-ц, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області відмовив у задоволенні заяви боржника ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню зазначивши, що між стягувачем та боржником не досягнуто домовленості щодо зарахування зустрічних вимог, що виключає припинення зобов`язання зарахуванням у сенсі положень статті 601 ЦК України, а ОСОБА_1 не надано доказів згоди стягувача на припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог. Тому саме по собі надіслання на адресу ТзОВ "Компанія "СЕВЕКО" заяви про зарахування зустрічних вимог за відсутності доказів її отримання не дає підстав вважати, що юридичний факт зарахування зустрічних вимог настав.

Щодо банкрутства ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО" (відповідач 1) та визнання кредиторських вимог позивача

30. 27.09.2018 Господарський суд Запорізької області постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі № 908/1730/18 про банкрутство ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО".

31. Постановою від 09.10.2018 у справі № 908/1730/18 Господарський суд Запорізької області визнав боржника банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру у справі.

32. У межах справи про банкрутство ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО", ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою з грошовими вимогами до боржника на суму 9 317 312,94 грн, що розрахована як різниця між сумою грошового зобов`язання відповідача 1 визначеною в рішенні суду - 11 699 366,94 грн та сумою, яка зарахована позивачем, мотивованою наведеними вище обставинами взаємозаліку грошових вимог між нею та первинним кредитором ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО", новим кредитором ТзОВ "Компанія СЕВЕКО", вважаючи, що сума 2 382 654,00 грн є зарахованою згідно зустрічної вимоги від 09.02.2018.

33. Ухвалою від 27.11.2018 Господарський суд Запорізької області визнав кредиторські вимоги ОСОБА_1 в розмірі 9 317 312,94 грн.

34. Постановою від 07.04.2021 Центральний апеляційний господарський суд скасував ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.09.2018 про відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО"; провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО" припинив.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

35. 21.04.2021 Господарський суд Запорізької області прийняв рішення у справі № 908/1730/18 (908/3089/20), яким залишив без задоволення клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ТзОВ "Фірма "Лісандра" про залишення позову без розгляду; відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ "Торговий дім СЕВЕКО" до ТзОВ "Компанія СЕВЕКО" про визнання договору про відступлення права вимоги від 08.11.2016 № 0811-16 та додаткової угоди до цього договору від 22.02.2017 недійсними.

36. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 42 КУзПБ щодо визнання недійсним оспорюваного договору як такого, що укладений сторонами, які є заінтересованими особами, не підтвердження позивачем доказами безоплатного відчуження майна боржником за Договором чи відмови від власних майнових вимог, з урахуванням чого визнав оспорюваний правочин таким, що не завдав шкоду боржнику, оскільки щодо останнього припинено зобов`язання за договорами фінансової допомоги, а позивачем не доведено наявності завданої шкоди та порушення її прав. До того ж, Договір не створює нових зобов`язань у позивача, крім тих, що існували до його укладення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

37. Постановою від 20.10.2021 Центральний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2021 у справі № 908/1730/18 (908/3089/20) залишив без змін.

38. Апеляційний господарський суд визнав факт зарахування зустрічних вимог ОСОБА_1 до ТзОВ "Компанія СЕВЕКО" таким, що не настав та в силу частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не підлягає доведенню в межах цієї справи, з огляду на отриману ним оцінку в ухвалі суду від 14.01.2019 у справі № 214/9128/14-ц, тому дійшов висновку про обґрунтоване відхилення місцевим господарським судом аргументів ОСОБА_1 щодо припинення її зобов`язань за спірним правочином.

39. Водночас, перевіряючи обставини оплатності/неоплатності спірного Договору, суд апеляційної інстанції встановив, що сторони погодили додаткове узгодження порядку проведення розрахунків за зазначеним правочином. Однак, як зауважив апеляційний господарський суд, наразі факт неоплатності не свідчить про фіктивність правочину за цих існуючих обставин, оскільки на дату прийняття рішення судом 21.04.2021, провадження у справі про банкрутство боржника закрито, а тому обставини кваліфікації оспорюваного правочину за частиною другою статті 42 КУзПБ не досліджуються і не можуть бути застосовані.

40. Крім того, досліджуючи аргументи позивача щодо штучного створення умов для відкриття провадження у справі про банкрутство, вчинення ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО" правочину, спрямованого на зменшення активів боржника та незадоволення її кредиторських вимог, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів порушення прав та обов`язків позивача спірним правочином, з огляду на той факт, що розмір її грошового зобов`язання перед новим кредитором залишився незмінним, а внесення сторонами доповнення 22.02.2017 щодо прав нараховування річних та інфляційних на суму основного зобов`язання презюмується положеннями статті 625 ЦК України; факт укладання в 2016 правочину про відступлення права вимоги є первинним по відношенню до кредиторських вимог, що виникли у 2017 за судовим рішенням у справі № 904/166/14. До того ж ОСОБА_1 не доведено використання відповідачем 1 у листопаді 2016 року свого права з відчуження права вимоги грошових коштів на шкоду її майновим інтересам, що виникли у 2017 році в межах справи № 904/166/14. Сам факт зміни кредитора у зобов`язанні боржника за судовим рішенням презюмується положеннями статей 512, 514, 516 ЦК України, якими передбачена заміна кредитора у зобов`язанні без згоди боржника, а розмір зобов`язання залишився незмінним і стосується виключно боргу ОСОБА_1 .

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

41. 15.11.2021 ОСОБА_1 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2021, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Рух касаційної скарги

42. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/1730/18 (908/3089/20) визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Пєскова В. Г, Погребняка В. Я., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.11.2021.

43. Ухвалою від 17.11.2021 Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без руху та надав скаржнику строк на усунення її недоліків шляхом надання суду доказів, що підтверджують сплату судового збору.

44. 17.01.2022 Верховний Суд постановив ухвалу, якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 ; призначив розгляд її скарги на 17.02.2022; надав учасникам справи строк для подання відзиву.

45. 17.02.2022 судове засідання не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Банаська О. О. у період з 15.02.2022 до 25.02.2022.

46. Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

47. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

48. Відповідно до наказу Голови Верховного Суду від 02.03.2022 № 29/0/8-22 "Про встановлення особливого режиму роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану" з 02.03.2022 встановлено особливий режим роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану та запроваджено організаційні заходи, згідно яких тимчасово зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу до усунення обставин, які в умовах воєнної агресії проти України зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів, суддів і працівників апарату Верховного Суду; встановлено, що судді Верховного Суду здійснюють свої повноваження дистанційно.

49. Наказом Голови Верховного Суду від 29.03.2022 № 33/0/8-22 "Про припинення здійснення суддями Верховного Суду своїх повноважень дистанційно" припинено здійснення суддями Верховного Суду своїх повноважень дистанційно.

50. 12.04.2022 Верховний Суд постановив ухвалу, якою призначив розгляд скарги ОСОБА_1 на 26.05.2022; довів до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою.

51. У судове засідання 26.05.2022 з`явилася скаржник ОСОБА_1 , її представник та представник третьої особи - ТзОВ "Фірма"Лісандра", які надали пояснення у справі.

52. Інші учасники справи своєї явки в судове засідання не забезпечили.

53. Суд зауважує, що участь представників учасників справи в судовому засіданні, призначеному ухвалою від 12.04.2022 обов`язковою не визнавалась про що безпосередньо доводилось до відома учасників справи у пункті 3 резолютивної частини ухвали суду. До того ж у пункті 6 резолютивної частини ухвали учасників справи було повідомлено про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у тому числі поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та про можливість подати процесуальні документи (заяви, клопотання, скарги, відзиви тощо).

54. 25.05.2022 на електронну адресу Верховного Суду надійшли клопотання третьої особи - ОСОБА_1 та відповідача 1, в яких останні просять суд провести розгляд справи за відсутності їх представників та відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі.

55. З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності решти учасників справи.

Розгляд заяв (клопотань)

56. 04.02.2022 до Верховного Суду надійшло клопотання ТзОВ "Фірма"Лісандра" про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , мотивоване із посиланням на приписи пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України недоведенням скаржником підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, оскільки правові висновки, висловлені Верховним Судом у інших справах, на які посилається скаржник, стосуються правовідносин, які не є подібними.

57. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

58. Тлумачення наведеної норми свідчить, що на підставі цієї норми може бути закрите касаційне провадження у разі наведення скаржником висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у неподібних правовідносинах за умови відкриття такого провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

59. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

60. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

61. У справі, що розглядається скаржник в якості підстав касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду посилається на приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, які ухвалою Верховного Суду від 17.01.2021 визнано достатніми для відкриття касаційного провадження у справі.

62. Проаналізувавши правовідносини у цій справі та у справах, на постанови в яких посилається скаржник, шляхом співставлення юридичного змісту спірних правовідносин (основний критерій подібності), судом встановлено, що висновки у справах наведених скаржником стосуються з-поміж іншого, зокрема, недійсності договору на підставі норм статей 3, 13, 215, 234 ЦК України, вчиненого на шкоду кредитору та направленого на уникнення стягнення на майно боржника із використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню (постанови від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 19.05.2021 у справі № 693/624/19). Тобто стосуються застосування норм права у правовідносинах, які за змістовним критерієм є подібними з правовідносинами у цій справі, а тому висновки викладені в наведених постановах мають враховуватися під час перегляду в касаційному порядку за касаційною скаргою ОСОБА_1 судових рішень у цій справі.

63. Оскільки правовідносини у справі, що розглядається та у справах наведених скаржником є подібними за змістовним критерієм, клопотання третьої особи про закриття касаційного провадження у справі із наведених у ньому підстав задоволенню судом не підлягає.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу ( ОСОБА_1 )

64. ОСОБА_1 в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, зазначаючи, зокрема, таке:

- суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 3, 13, 203, 215, 234 ЦК України та не визнали оспорюваний договір та додаткову угоду недійсними, які є фраудаторними правочинами та суперечать вимогам частини п`ятої статті 234 ЦК України;

- висновки суду першої інстанції щодо відхилення доводів позивача про безоплатність договору не відповідають обставинам справи та не підтверджуються наявними в ній письмовими доказами;

- суд першої інстанції порушив приписи статті 14 ГПК України та не визнав обставин, на які посилався позивач щодо безоплатності оспорюваного правочину;

- суди попередніх інстанцій помилково визнали преюдиційною правову оцінку надану судом в ухвалі суду щодо обставин зарахування зустрічних однорідних вимог;

- суди неправильно застосували норми статей 601, 603 ЦК України та дійшли помилкового висновку про відсутність факту вчинення одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог;

- апеляційний господарський суд не прийняв до уваги обставини, які є підставою для зупинення провадження у справі.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Доводи ТзОВ "Фірма "Лісандра"

65. ТзОВ "Фірма "Лісандра" у поданому до суду відзиві на касаційну скаргу вважає вимоги касаційної скарги необґрунтованими, безпідставними, такими, що не підлягають задоволенню та просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, зазначаючи, зокрема, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо відсутності підстав для поширення на спірні правовідносини приписів статті 42 КУзПБ та безпідставності доводів скаржника щодо фіктивності оспорюваного правочину з огляду на спрямованість Договору на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Доводи інших учасників справи

66. Від інших учасників справи відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

67. Вирішуючи наведене в пункті 9 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, виходить з такого.

Щодо розгляду заявлених вимог позивача пред`явлених в межах справи про банкрутство відповідача 1, провадження щодо якого згодом було закрито

68. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

69. Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

70. За приписами частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

71. Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним Господарським процесуальним кодексом України.

72. На час звернення ОСОБА_1 за захистом свого порушеного права до суду щодо ТзОВ "Торговий дім СЕВЕКО" (відповідач 1) здійснювалося провадження у справі № 908/1730/18 про банкрутство, відкрите судом ухвалою від 27.09.2018, з урахуванням чого позов скаржника про визнання оспорюваного правочину та додаткової угоди до нього недійсними правомірно був поданий та прийнятий судом до розгляду в межах справи про банкрутство відповідача 1.

73. Однак, постановою від 07.04.2021 Центральний апеляційний господарський суд скасував ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.09.2018 (про відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача 1); провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО" припинив.

74. Водночас суд звертає увагу, що припинення/закриття провадження у справі про банкрутство не припиняє прав та обов`язків учасників справи, які виникли в цих процедурах, та не призведе до унеможливлення вжиття заходів для повернення майна з огляду на те, що судовий захист порушеного права особи не обмежується лише розглядом справи про банкрутство та спорів, стороною в яких є боржник, в межах справи про банкрутство. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства. У разі закриття/припинення провадження в справі про банкрутство, розгляд спорів, стороною в яких є боржник, у межах справи про банкрутство завершується їх розглядом по суті суддею, якому були передані такі справи автоматизованою системою документообігу суду, з ухваленням відповідного судового рішення, що узгоджується з принципом "незмінності складу суду", задля недопущення створення для сторін перешкод у реалізації права на судовий захист і загрози сутності гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права сторін на доступ до суду та ефективний засіб захисту упродовж розумного строку.

75. Вказані висновки відповідають положенням частини другої статті 31 ГПК України, відповідно до якої, справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду (аналогічний висновок викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 5017/2833/2012).

76. Ураховуючи наведене, розгляд судами попередніх інстанцій заявлених вимог позивача, пред`явлених в межах справи про банкрутство відповідача 1, провадження щодо якого згодом було закрито, відповідає вимогам закону.

Щодо підстав визнання недійсними оспорюваного договору про відступлення права та додаткової угоди до нього

77. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

78. Частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

79. Спірним питанням у зазначеній справі, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання оспорюваного договору та додаткової угоди до нього недійсними.

80. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 927/531/18).

81. Вимоги заяви ОСОБА_1 ґрунтуються на аргументах щодо вчинення боржником (відповідачем 1) оспорюваного правочину із заінтересованою особою (відповідачем 2) за яким безоплатно відступлене право грошової вимоги задля подальшого уникнення та ухилення від задоволення наявних в позивача кредиторських вимог до відповідача 1, а також унеможливлення зарахування зустрічних однорідних вимог на суму наявного у позивача грошового зобов`язання перед відповідачем 1 в розмірі 2 382 654,00 грн.

82. Правовою підставою заявлених вимог ОСОБА_1 , з-поміж іншого, визначила приписи статті 42 КУзПБ щодо застосування якої суди попередніх інстанцій дійшли висновку про непоширення її на спірні правовідносини у цій справі.

83. Тож для правильного вирішення спору у цій справі дослідженню та оцінці підлягають обставини щодо наявності підстав для застосування статті 42 КУзПБ до правовідносин сторін.

84. 02.06.2021 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду прийняв у справі № 904/7905/16 постанову, в пункті 115 якої сформував висновок щодо застосування статті 42 КУзПБ згідно якого приписи цієї статті у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.

85. У справі, що переглядається спірний договір відступлення права вимоги було укладено сторонами 08.11.2016, додаткова угода до цього договору підписана 22.02.2017, а провадження у справі № 908/1730/18 про банкрутство ТзОВ "Торговий дім СЕВЕКО" відкрито Господарським судом Запорізької області ухвалою від 27.09.2018.

86. Тобто оспорюваний правочин вчинено та додаткову угоду до нього підписано боржником у період дії Закону банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI в редакції від 19.01.2013, що діяла до 21.10.2019, умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому було врегульовано статтею 20 цього Закону.

87. Оскільки вчинення оспорюваного правочину та провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Торговий дім СЕВЕКО" мали місце (правочин вчинено боржником, провадження було порушено) до введення в дію КУзПБ, приписи статті 42 КУзПБ не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

88. Так само відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин, з огляду на укладення боржником оспорюваного договору про відступлення права вимоги поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), приписів статті 20 Закону про банкрутство.

89. Однак наведене, враховуючи визначені позивачем підстави заявлених вимог із посиланням, окрім статті 42 КУзПБ також на приписи статей 3, 13, 203, 215, 234 ЦК України, не виключає можливості звернення в цьому разі кредитора, з позовом про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, Господарського кодексу України (далі - ГК України) чи інших законів (див. висновок викладений у пункті 138 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

90. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.

91. Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

92. У цій справі позов про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги подала особа, яка не була стороною цього договору - заінтересована особа (кредитор).

93. Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

94. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

95. Частиною п`ятою статті 203 ЦК України визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

96. Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним (стаття 234 ЦК України).

97. Основними ознаками якого є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Тому, з`ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, суд має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

98. Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

99. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

100. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

101. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

102. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

103. Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

104. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

105. Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

106. Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

107. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

108. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (див. висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

109. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

110. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

111. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

112. Дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

113. Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

114. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

115. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

116. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

117. У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.11.2016 між ТзОВ "Торговий дім "СЕВЕКО" (відповідач 1) та ТзОВ "Компанія "СЕВЕКО" (відповідач 2) укладено договір про відступлення права вимоги за умовами якого відповідач 1 відступив, а відповідач 2 набув право вимоги, належне відповідачу 1 до ОСОБА_1 (позивач) щодо сплати нею грошових коштів в сумі 2 382 654,00 грн, стягнутих за рішенням суду від 15.01.2015 у справі № 214/9128/14-ц.

118. Листом від 11.11.2016 № 026 ТзОВ "Компанія СЕВЕКО" в особі директора ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 про факт відступлення права вимоги за рішенням суду від 15.01.2015 у справі № 214/9128/14-ц.

119. Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.11.2016 у справі № 214/9128/14-ц замінено стягувача ТзОВ "Торговий Дім "СЕВЕКО" на його правонаступника ТзОВ "Компанія "СЕВЕКО" у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду від 15.01.2015 у справі № 214/9128/14-ц.

120. Крім того, судами встановлено, що 31.01.2017 Господарським судом Дніпропетровської області прийнято рішення у справі № 904/166/14, яким стягнуто з ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО" на корить ОСОБА_1 11 699 366,94 грн (вартості частини майна, в т.ч. 3 % річних, інфляційні втрати та судовий збір).

121. 22.02.2017 між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою сторони погодили внесли зміни до Договору щодо права нового кредитора подальшого нарахування на суму основного зобов`язання 3 % річних та інфляційних втрат.

122. У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО" та ТзОВ "Компанія СЕВЕКО" із зустрічною вимогою до первинного кредитора (відповідача 1) проти вимог нового кредитора (відповідача 2), в якій вимагала від відповідачів вважати зобов`язання за Договором у вигляді коштів в сумі 2 349 000,00 грн та понесених судових витрат в сумі 3 654,00 грн зарахованим та припиненим, на підставі статті 603 ЦК України і повідомляла про те, що її вимога в сумі 5 495 600,00 грн до ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО" виникла з 12.12.2012, тобто до моменту одержання нею повідомлення про заміну кредитору у зобов`язанні, в той час як вимога від 11.11.2016 № 026 виникла з 04.07.2014, тобто пізніше за вимогу ОСОБА_1 .

123. У жовтні 2018 ОСОБА_1 звернулась до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із заявою про визнання виконавчого документу № 2/214/1180/15 від 07.11.2016 таким, що не підлягає виконанню повністю, у задоволенні якої Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалою від 14.01.2019 у справі у справі № 214/9128/14-ц, що залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06.06.2019 відмовив з мотивів недосягнення між стягувачем та боржником домовленості щодо зарахування зустрічних вимог, що виключає припинення зобов`язання зарахуванням, оскільки положення статті 601 ЦК України пов`язують припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог з волею обох сторін, а не однієї із сторін. А тому саме по собі надіслання на адресу ТзОВ "Компанія "СЕВЕКО" заяви про зарахування зустрічних вимог за відсутності доказів її отримання не дає підстав вважати, що юридичний факт як то зарахування зустрічних вимог настав. До того ж за висновками апеляційного суду зміна кредитора ТОВ Торговий Дім "Севеко" на нового кредитора ТОВ "Компанія СЕВЕКО» відбулася 08.11.2016, тобто з листопада 2016 року ОСОБА_1 стала боржником на 2 379 000,00 грн. перед ТОВ "Компанія "СЕВЕКО", тоді як кредитором на 5 495 600 грн ОСОБА_1 є по відношенню не до ТОВ "Компанія "СЕВЕКО", а до ТОВ Торговий Дім "Севеко", тобто до зовсім іншого товариства, а отже не може йти мови про зарахування зустрічних вимог до зміненого кредитора.

124. Також із встановлених обставин справи вбачається, що 27.09.2018 Господарський суд Запорізької області постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі № 908/1730/18 про банкрутство ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО" (відповідач 1) в межах якої ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою з грошовими вимогами до боржника на суму 9 317 312,94 грн, мотивованою наведеними вище обставинами взаємозаліку грошових вимог між нею та ТзОВ "Торговий Дім СЕВЕКО", ТзОВ "Компанія СЕВЕКО".

125. Ухвалою від 27.11.2018 Господарський суд Запорізької області визнав кредиторські вимоги ОСОБА_1 в розмірі 9 317 312,94 грн.

126. Крім того, перевіряючи обставини оплатності/неоплатності оспорюваного Договору, суд апеляційної інстанції встановив, що сторони погодили додаткове узгодження порядку проведення розрахунків за зазначеним правочином, з урахуванням чого погодився з доводами ОСОБА_1 (скаржник) щодо неправильності висновку суду першої інстанції про оплатність оспорюваного правочину.

127. Суд звертає увагу, що будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення.

128. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

129. Оскільки оспорюваний договір про відступлення права вимоги, як встановив суд апеляційної інстанції є безоплатним, тобто таким, що не має очевидної економічної мети, при вирішенні питання щодо фіктивності цього договору належить враховувати дійсні мотиви, через які боржником вчинено правочин з відчуження наявної у нього майнової вимоги безоплатно і чи є такі мотиви добросовісними.

130. У справі, що розглядається, вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, суд враховує, що:

1) відповідач 1 відчужив право майнової вимоги до позивача в сумі 2 382 654,00 грн після пред`явлення до нього позову позивачем про стягнення вартості частки у статутному капіталі в розмірі 5 495 600,00 грн, інфляційних нарахувань у розмірі 5 511 485,00грн. та 3 % річних у розмірі 666 626,30 грн;

2) майно (право майнової вимоги) відчужене безоплатно;

3) майно (право майнової вимоги) відчужене на користь юридичної особи керівником якої, як убачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України є загальновідомими обставинами з огляду на розміщення цієї інформації на офіційному вебсайті в мережі "Інтернет" із загальним доступом, є таж сама особа, що і відповідача 1 - ОСОБА_2 ;

4) відповідач 1 відчуживши наявну в нього майнову вимогу до позивача звернувся до суду з заявою про порушення провадження у справі про його банкрутство, яке згодом було закрито як порушене безпідставно з огляду на недотримання необхідних передумов звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника у порядку статті 95 Закону про банкрутство, а саме невжиття ліквідаційною комісією вичерпних заходів щодо з`ясування наявності/відсутності заборгованості боржника перед відповідними державними органами, незабезпечення необхідності коштів на покриття судових витрат та закриття рахунків та неповне з`ясування складу активів і пасивів боржника, які мають бути відображені в проміжному ліквідаційному балансі;

5) після відчуження спірного майна у відповідача 1 відсутнє інше майно, за рахунок якого він може в повному обсязі відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредиторами, в т.ч. позивачем на підтвердження чого свідчить прийнята постанова суду апеляційної інстанції від 07.04.2021 у справі № 908/1730/18 про банкрутство відповідача 1 про закриття провадження у справі як безпідставно порушеного;

6) ОСОБА_1 після відчуження відповідачем 1 майнової вимоги позбавлена можливості зарахування зустрічних вимог до відповідача 1 на суму 2 382 654,00 грн, в підтвердження чого свідчить ухвала Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14.01.2019 у справі у справі № 214/9128/14-ц про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого документу № 2/214/1180/15 від 07.11.2016 таким, що не підлягає виконанню на підставі статті 603 ЦК України за приписами частини другої якої у разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред`явлення вимоги, а якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред`явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

131. Отже сукупність встановлених обставин у цій справі свідчить, що укладення відповідачем 1 у період наявності спору про стягнення з нього вартості частки у статутному капіталі товариства договору із юридичною особою (відповідач 2), в якій керівником є та ж сама особа, що і відповідача 1, про безоплатне відчуження права вимоги до ОСОБА_1 штучно створило неможливість зарахування зустрічних однорідних вимог для ОСОБА_1 є спрямованим на завдання шкоди кредитору та ухилення задоволення відповідачем 1 наявних в нього кредиторських вимог перед позивачем.

132. Суд акцентує увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний, так і безоплатний договір, а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин і не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для унеможливлення проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

133. Однак зазначені вище обставини суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та без урахування. Тому висновки судів щодо відсутності підстав для визнання оспорюваного Договору та додаткової угоди до нього недійсними є необґрунтованими, а також такими, що не відповідають обставинам справи.

134. За наведеного суди попередніх інстанцій помилково відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору про відступлення права вимоги від 08.11.2016 № 0811-16 та додаткової угоди від 22.02.2017 до цього договору недійсними.

135. Посилання судів попередніх інстанцій на відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним з огляду на виконання сторонами умов цього договору (наявність в матеріалах справи доказів настання реальних правових наслідків за оспорюваним правочином) не спростовують встановлених судами обставин справи щодо вчинення оспорюваного правочину без очевидної економічної мети задля унеможливлення задоволення наявних в позивача кредиторських вимог до відповідача та зарахування в рахунок погашення таких вимог зустрічних однорідних вимог в сумі 2 382 654,00 грн.

136. Такі дії відповідача 1 не можуть розцінюватися як добросовісні щодо кредитора, яким є позивач, тому не можуть бути підставою для висновку, навіть за умови вчинення певних дій на виконання цього правочину, що оспорюваний договір не містить ознак фраудаторного правочину. До того ж цей факт оцінюється судом у сукупності з іншими встановленими судами обставинами, які в цьому разі не свідчать про легітимну мету укладеного договору.

137. Та обставина, що правочин, за яким боржник (відповідач 1) відчужив майно (право майнової вимоги) на користь відповідача 2, виконаний сторонами, як і те, що факт укладання в 2016 році правочину про відступлення права вимоги є первинним по відношенню до кредиторських вимог ОСОБА_1 , не виключає тієї обставини, що він направлений на штучне створення підстав для унеможливлення проведення зарахування зустрічних вимог за рахунок такого майна з новим кредитором та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

138. Решта наведених судами в оскаржених судових рішеннях аргументів щодо відсутності підстав для задоволення позову не спростовують наявності в оспорюваного правочину ознак фраудаторного, такого, що вчинений на шкоду кредитору (позивачу).

Щодо суті касаційної скарги

139. Ураховуючи наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню судом в повному обсязі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

140. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

141. Частинами першою, третьою, четвертою статті 311 ГПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

142. З огляду на викладене вище, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що постанова Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2021 у справі № 908/1730/18 (908/3089/20) підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та визнання недійсними договору про відступлення права вимоги від 08.11.2016 № 0811-16 та додаткової угоди від 22.02.2017 до цього договору, укладених між ТзОВ "Компанія СЕВЕКО" та ТзОВ "Торговий дім СЕВЕКО".

Щодо судових витрат

143. Відповідно до статті 315 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

144. Оскільки за результатом розгляду касаційної скарги Верховним Судом прийнято нове судове рішення - про задоволення позову ОСОБА_1 витрати скаржника зі сплати судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарги підлягають покладенню на відповідачів 1, 2.

Висновки щодо застосування норм права

145. Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

146. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин і не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для унеможливлення проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

147. Вчинення безоплатного договору про відступлення права вимоги направленого на штучне створення підстав для унеможливлення проведення зарахування зустрічних однорідних вимог свідчить про вчинення такого правочину на шкоду кредитору та є підставою для визнання його недійсним на підставі статей 3, 13 ЦК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2021 у справі № 908/1730/18 (908/3089/20) скасувати.

3. Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 у справі № 908/1730/18 (908/3089/20) задовольнити.

4. Визнати недійсними договір про відступлення права вимоги від 08.11.2016 № 0811-16, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія СЕВЕКО" (ідентифікаційний код - 35928398) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім СЕВЕКО" (ідентифікаційний код - 33575077), та додаткову угоду від 22.02.2017 № 1 до договору про відступлення права вимоги від 08.11.2016 № 0811-16, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія СЕВЕКО" (ідентифікаційний код - 35928398) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім СЕВЕКО" (ідентифікаційний код - 33575077).

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім СЕВЕКО" (вул. Чумаченка, буд. 6, м. Запоріжжя, 69059, ідентифікаційний код - 33575077) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) судового збору за подання позову до суду, 3 153,00 грн (три тисячі сто п`ятдесят три гривні 00 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги та 4 204,00 грн (чотири тисячі двісті чотири гривні 00 коп.) судового збору за подання касаційної скарги.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СЕВЕКО" (вул. Костенка, буд. 31, приміщення 4, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50065, ідентифікаційний код - 35928398) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) судового збору за подання позову до суду, 3 153,00 грн (три тисячі сто п`ятдесят три гривні 00 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги та 4 204,00 грн (чотири тисячі двісті чотири гривні 00 коп.) судового збору за подання касаційної скарги.

7. Видачу наказів доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. Г. Пєсков

В. Я. Погребняк