Ухвала

від 15.06.2022 по справі 466/2132/14

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2022 року

м.Київ

справа №466/2132/14-к

провадження № 51-3670 км 18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тетевчиці Радехівського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України (далі КК),

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Курахівка Селідовського району Донецької області, жителя АДРЕСА_2 раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 7 листопада 2016 року ОСОБА_6 визнаний винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 статті191, частиною 2 статті364, частиною 2 статті366КК, та призначено йому покарання:

- за частиною 5статті 191 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього особистого майна та позбавлення права обіймати посади керівника підприємства, установи, організації всіх форм власності на строк 3 роки;

- за частиною 2статті 364 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього особистого майна та позбавлення права обіймати посади керівника підприємства, установи, організації всіх форм власності на строк 3 роки;

- за частиною 2статті 366 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією всього особистого майна та позбавлення права обіймати посади керівника підприємства, установи, організації всіх форм власності на строк 3 роки.

На підставістатті 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього особистого майна та позбавлення права обіймати посади керівника підприємства, установи, організації всіх форм власності на строк 3 роки.

Відповідно до частини 1 статті 48 КК 1960 року ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Цим же вироком ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 статті191, частиною 2 статті364, частиною 2 статті366 КК, та призначено йому покарання:

- за частиною 5статті 191 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього особистого майна та позбавлення права обіймати посади керівника підприємства, установи, організації всіх форм власності на строк 3 роки;

- за частиною 2статті 364 ККу виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього особистого майна та позбавлення права обіймати посади керівника підприємства, установи, організації всіх форм власності на строк 2 роки;

- за частиною 2статті 366 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією всього особистого майна та позбавлення права обіймати посади керівника підприємства, установи, організації всіх форм власності на строк 1 рік.

На підставі статті 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього особистого майна та позбавленням права обіймати посади керівника підприємства, установи, організації всіх форм власності на строк 3 роки.

Відповідно до частини 1 статті 48 КК 1960 року ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Раніше обрані ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запобіжні заходи у вигляді підписки про невиїзд скасовано.

Вирішено питання судових витрат та речових доказів.

Цивільний позов прокурора в інтересах Державного відкритого акціонерного товариства «Західвуглезбутпостач» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 солідарно на користь Державного відкритого акціонерного товариства «Західвуглезбутпостач» 250 000 грн у рахунок відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

За вироком суду, ОСОБА_6 , працюючи на посаді першого заступника Міністра вугільної промисловості України, будучи представником влади та службовою особою, з метою незаконного збагачення, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості та в інтересах третіх осіб, умисно, використовуючи владу і службове становище всупереч інтересам служби, діючи за попередньою змовою та в групі із заступником начальника управління реструктуризації шахтного фонду Мінвуглепрому України ОСОБА_7 , директором шахти № 10 «Великомостівська» ОСОБА_8 , директором Державного підприємства «Західвуглезбутпостач» ОСОБА_9 , директором ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» ОСОБА_10 , маючи єдиний злочинний умисел на розкрадання державних коштів в особливо великих розмірах вчинили розкрадання 250 000 грн.

Так, достовірно знаючи, що ремонтно-будівельні роботи конференційного залу Мінвуглепрому України не проводились, не проводяться і проводитись не будуть, а транспортерна стрічка ПВХ 1000Х4 в кількості 1950 м із ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» на шахту № 10 «Великомостівська» не поставлялася, не поставляється і поставлятися не буде, ОСОБА_6 вніс у лютому 1996 року за попередньою змовою в групі з ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 у рахунок-фактуру від 16 лютого 1996 року № 70, скріплений підписом ОСОБА_10 та печаткою ТзОВ «Укрінтерстрой», завідомо неправдиві відомості про перерахування ДП «Західвуглезбутпостач» на розрахунковий рахунок ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» м. Донецька коштів у сумі 250 000 грн як суми дольової участі у фінансуванні ремонтно-будівельних робіт малої зали засідань колегії Мінвуглепрому України.

Далі ОСОБА_8 16 лютого 1996 року склав та направив за попередньою змовою у групі осіб із ОСОБА_6 та ОСОБА_9 на ВО «Укрзахідвугілля» завідомо неправдивий лист з інформацією про перерахування згідно із завідомо неправдивим договором від 15 лютого 1996 року 380 000 грн на придбання транспортерної стрічки в рахунок відвантаженого вугілля, а ОСОБА_6 18 лютого 1996 року за попередньою змовою у групі зазначених вище осіб передав ОСОБА_9 завідомо неправдиву факсокопію рахунка-фактури від 16 лютого 1996 року № 70 із власноручним написом «фирма «Укрінтерстрой»» для перерахунку з рахунку ДП «Західвуглезбутпостач» на рахунок цього підприємства 250 000 грн.

ОСОБА_9 , дотримуючись попередньої домовленості з групою осіб ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , перерахував 19, 23 та 26 лютого 1996 року ДП «Західвуглезбутпостач» на рахунок ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» платіжними дорученнями № 25, 44 та 46 грошові кошти в розмірі відповідно 100 тис. грн, 100 тис. грн та 50 тис. грн із зазначеними завідомо неправдивими відомостями про призначення платежів: «доля за будівництво згідно рахунку-фактури № 70 від 16.02.96 року».

29 лютого 1996 року ОСОБА_8 у приміщенні Мінвуглепрому України підписав завідомо неправдивий договір від 15 лютого 1996 року на поставку транспортерної стрічки і вказав завідомо неправдиві відомості про час, предмет та умови договору на бланку, посвідченому підписом ОСОБА_10 та печаткою ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД».

01 березня 1996 року ОСОБА_6 з метою приховання перерахованих раніше на рахунок ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» державних коштів у сумі 250 000 грн склав та направив завідомо неправдивий лист за № 2-1251/9 на ім`я генерального директора ВО «Укрзахідвугілля» стосовно укладення договору з ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» про оплату ремонтно-будівельних робіт малої зали засідань колегії Мінвуглепрому України.

Виконуючи попередні домовленості з групою зазначених осіб, ОСОБА_7 протягом лютого - квітня 1996 року склав завідомо неправдиві рахунок-фактуру без номера та дати і накладну на відпуск матеріалів на сторону про поставку від ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» на шахту № 10 «Великомостівська» 1950 м транспортерної стрічки ПВХ 1000Х4 вартістю 247 162,5 грн, що були підписані ОСОБА_10 , підробивши при цьому підпис бухгалтера ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД». Потім ОСОБА_6 склав та передав на виконання попередніх домовленостей на шахту № 10 «Великомостівська» протягом лютого - квітня 1996 року завідомо неправдиву товарно-транспортну накладну № 49093 без номера та дати на перевезення 1950 м транспортерної стрічки ПВХ 1000Х4 з фірми «Укрінтерстрой» на шахту № 10 «Великомостівська».

Далі, у квітні 1996 року ОСОБА_9 за попередньою змовою у групі осіб із ОСОБА_6 та ОСОБА_8 дав вказівку головному бухгалтеру ДП «Західвуглезбутпостач» ОСОБА_11 скласти завідомо неправдиве зведене авізо від 30 квітня 1996 року про передачу раніше перерахованих ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» коштів у сумі 250 000 грн на шахту № 10 «Великомостівська» із зазначенням завідомо неправдивих відомостей про поставку транспортерної стрічки.

06 травня 1996 року на виконання попередніх домовленостей ОСОБА_8 дав вказівку завідуючому матеріальним складом шахти № 10 «Великомостівська» ОСОБА_12 скласти завідомо неправдивий прихідний ордер за № 506 про надходження від ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» 1950 м транспортерної стрічки через ОСОБА_13 та картку складського обліку про одержання 06 травня 1996 року цієї транспортерної стрічки і передачу її 12 червня 1996 року на дільницю конвеєрного транспорту шахти. 13 травня 1996 року ОСОБА_8 дав вказівку заступнику директора шахти № 10 «Великомостівська» ОСОБА_13 скласти завідомо неправдиву довіреність за № 765 від 13 травня 1996 року для отримання 1950 м транспортерної стрічки від ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» із зазначенням завідомо неправдивих відомостей про поставку від ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» 1950 м транспортерної стрічки. Продовжуючи виконувати попередні домовленості у вказаній групі осіб, 10 червня 1996 року ОСОБА_8 дав вказівку начальнику дільниці конвеєрного транспорту ОСОБА_14 на складання завідомо неправдивої заяви про дозвіл виписати з матеріального складу 1950 м транспортерної стрічки, а 12 червня 1996 року дав вказівку своїм підлеглим працівникам про оформлення завідомо неправдивої вимоги від 12 червня 1996 року № 20 на отримання 1950 м транспортерної стрічки зі складу, прибуткової оборотної відомості за травень 1996 року та видаткової оборотної відомості за червень 1996 року про надходження та списання 1950 м транспортерної стрічки.

Отримані кошти директор ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» ОСОБА_10 за попередньою домовленістю з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . 21 та 28 лютого 1996 року за завідомо неправдивими платіжними дорученнями № 28 і 39 відповідно 100 тис. грн та 150 тис. грн, отриманих від ДП «Західвуглезбутпостач», з рахунку ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» перерахував на рахунки завідомо фіктивних фірм, а саме: на розрахунковий рахунок ПП «Хронотехніка» 10 млрд крб і на розрахунковий рахунок ПП «Промсвітло» 15 млрд крб, та шляхом переведення їх у готівку, із вказанням завідомо неправдивих відомостей про призначення платежів, заволоділи державними коштами в сумі 250 000 грн, що в 600 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, встановлений законодавством України на момент вчинення злочину, і становить особливо великий розмір.

Крім того, протягом лютого - червня 1996 року ОСОБА_6 , працюючи на посаді першого заступника Міністра вугільної промисловості України, разом із ОСОБА_7 , який працюючи на посаді заступника начальника управління реструктуризації шахтного фонду Міністерства вугільної промисловості України, займаючи особливо відповідальне службове становище, як представник влади, будучи службовою особою, будучи особою, що наділена владними повноваженнями, організаційно-розпорядчими, адміністративно-господарськими обов`язками, з метою одержати незаконну матеріальну вигоду, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості та в інтересах третіх осіб, умисно використовуючи владу і службове становище всупереч інтересам служби, за попередньою змовою та в групі із заступником начальника управління реструктуризації шахтного фонду Міністерства вугільної промисловості України ОСОБА_7 , директором шахти № 10 «Великомостівська» ОСОБА_8 , директором ДП «Західвуглезбутпостач» ОСОБА_9 , директором ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» ОСОБА_10 , маючи єдиний злочинний умисел на незаконне заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання своїм службовим становищем, достовірно знаючи, що ремонтно-будівельні роботи конференційного залу Мінвуглепрому України не проводились, не проводяться і проводитись не будуть, а транспортерна стрічка ПВХ 1000X4 в кількості 1950 метрів із ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» на шахту № 10 «Великомостівська» не поставлялась, не поставляється і не буде поставлятись, ОСОБА_6 домовився з ОСОБА_7 та склав у лютому 1996 року завідомо неправдивий рахунок-фактуру від 16 лютого 1996 року № 70, посвідчений підписом ОСОБА_10 та печаткою ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД», внісши завідомо неправдиві відомості про необхідність перерахування ДП «Західвуглезбутпостач» на розрахунковий банківський рахунок ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» м. Донецька коштів у сумі 250 000 грн як суми дольової участі у фінансуванні ремонтно-будівельних робіт малої зали засідань колегії Мінвуглепрому України, та видав його ДП «Західвуглезбутпостач».

Водночас ОСОБА_7 протягом лютого - червня 1996 року з метою одержати незаконну матеріальну вигоду, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості та в інтересах третіх осіб, умисно використовуючи владу та службове становище всупереч інтересам служби, за попередньою змовою та в групі з першим заступником Міністра вугільної промисловості України ОСОБА_6 , директором ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» ОСОБА_10 , маючи єдиний злочинний умисел на незаконне заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання своїм службовим становищем, достовірно знаючи, що ремонтно-будівельні роботи конференційного залу Мінвуглепрому України не проводились, не проводяться і проводитись не будуть, а транспортерна стрічка ПВХ 1000Х4 в кількості 1950 метрів із ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» на шахту № 10 «Великомостівська» не поставлялась, не поставляється і не буде поставлятись, склав протягом лютого - квітня 1996 року та підробив підпис бухгалтера ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД», завідомо неправдиві рахунок-фактуру без номера і дати та накладну на відпуск матеріалів на сторону, внісши завідомо неправдиві відомості про відпуск матеріалів на сторону, про поставку від ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» на шахту № 10 «Великомостівська» транспортерної стрічки ПВХ 1000X4 1950 метрів та оплату за неї 247 162,5 грн і видав їх для подальшої реалізації на шахту № 10 «Великомостівська», а також шляхом підписання ОСОБА_10 та засвідчення печаткою ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» за попередньою змовою і в групі з ним, складеними протягом лютого - квітня 1996 року та підробленим підписом бухгалтера ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД», завідомо неправдивих рахунка-фактури без номера і дати та накладної на відпуск матеріалів на сторону, внісши завідомо неправдиві відомості про відпуск матеріалів на сторону, про поставку від ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД» на шахту № 10 «Великомостівська» транспортерної стрічки ПВХ 1000X4 1950 метрів і оплату за неї 247 162,5 грн, та видачі їх для подальшої реалізації на шахту № 10 «Великомостівська», склав, внісши завідомо неправдиві відомості, підробив та видав завідомо неправдиві рахунок-фактуру без номера і дати та накладну на відпуск матеріалів на сторону.

За ухвалою Львівського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2016 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасовано, а кримінальну справу закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК 1960 року) у зв`язку з відсутністю в їх діяннях складів злочинів, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 КК.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор не погоджується із ухвалою апеляційного суду, порушує питання про її скасування з підстав істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильного застосування кримінального закону з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Стверджує, що внаслідок передчасної критичної оцінки показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , безпосередньо не допитаних судом апеляційної інстанції, надання їх показанням іншої оцінки, ніж та, яку надав суд першої інстанції, безпідставного неприйняття висновків експертів через можливу деформацію відображення вільних зразків почерку і підписів, необґрунтованого твердження про невстановлення часу, обставин та суб`єкта передачі підсуднім грошових коштів Львівський апеляційний суд передчасно дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_6 та ОСОБА_7 складів інкримінованих їм злочинів, а отже, не застосував кримінального закону, який підлягав застосуванню.

Крім того, прокурор у касаційній скарзі вказує на неузгодженість описово-мотивувальної частини ухвали апеляційного суду з її резолютивною частиною щодо підстав закриття кримінальної справи.

На адресу Верховного Суду надійшли заперечення адвоката ОСОБА_15 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на касаційну скаргу прокурора. У них він зазначає, що ухвала Львівського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року є законною та обґрунтованою, а касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. Вказує, що ОСОБА_7 як на попередньому слідстві, так і в суді винуватим себе не визнавав, повідомляв, що ніякого відношення до інкримінованих йому злочинів не мав. Стверджує про невстановлення точної дати передачі йому готівкових коштів ОСОБА_10 .

Зазначає, що орган досудового слідства не здобув жодного доказу того, що ОСОБА_7 мав будь-які службові повноваження, які б дозволили йому заволодіти коштами в розмірі 250 000 грн, надавати вказівки будь-кому для заволодіння цими коштами, можливості розпорядження вказаними коштами.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримала касаційну скаргу в повному обсязі за доводами, зазначеними в ній, та просила задовільнити її.

Захисник ОСОБА_5 заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора. Вважав її безпідставною, зазначив, що апеляційний суд, з огляду на положення статті 257 КПК 1960 року, не порушив принципу безпосередності, усі докази, про дослідження яких просила сторона захисту, були належним чином досліджені, і їм надано правильну оцінку.

Від ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_15 надійшли заяви про розгляд касаційної скарги прокурора без їх участі. Відповідно до статті 45 КПК 1960 року участь захисників у касаційному розгляді не є обов`язковою.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та захисника, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 395 КПК 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними у справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.

Відповідно до частини 1 статті 398 КПК 1960 року підставами для скасування або зміни вироку та ухвали є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність цих підстав суд касаційної інстанції керуєтьсястаттями 370 - 372 цього Кодексу.

Статтею 370 КПК 1960 року передбачено, що істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

До неправильного застосування кримінального закону стаття 371 КПК 1960 року відносить: 1) незастосування судом кримінального закону, який підлягав застосуванню; 2) застосування кримінального закону, який не підлягав застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

З огляду на положення статті 377 КПК 1960 року ухвала апеляційного суду має містити аналіз доказів, досліджених під час повного або часткового судового слідства, проведеного апеляційним судом, та докладні мотиви прийнятого рішення (пункт 8 частини 1 зазначеної статті). При скасуванні або зміні вироку (постанови) в ухвалі повинно бути зазначено, які статті закону порушено та в чому полягали ці порушення або необґрунтованість вироку (постанови) (частина 3 зазначеної статті).

Як випливає із частини 3 статті 358 і частини 5 статті 362 КПК 1960 року, під час судового слідства апеляційний суд може досліджувати всі докази, що є у справі, або лише ті, правильність оцінки чи повноти дослідження яких судом першої інстанції оспорено в апеляції (апеляціях), або ж які він зовсім не досліджував.

Відповідно до статті 67 КПК 1960 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду не мають наперед встановленої сили.

Критеріями оцінки доказів є їх допустимість, належність та достовірність, а також достатність у сукупності для прийняття процесуального рішення.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що під час оцінки показань ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 взяла до уваги, що показання вказані особи давали в рамках однієї кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , отже, закономірно, що в ході дачі показань ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , частково визнаючи винуватість у пред`явленому їм обвинуваченні, а згодом і в ході допиту їх як свідків намагалися зменшити свою роль у вчиненні злочинів, у яких обвинувачувались. Як висновок, колегія суддів апеляційного суду розцінила їх показання як обраний ними метод захисту з метою уникнення відповідальності як кримінальної, так і цивільної. Жоден із свідків не ствердив, що безпосередньо в їх присутності ОСОБА_6 розмовляв із ОСОБА_8 , ОСОБА_9 чи ОСОБА_10 щодо перерахунку коштів у розмірі 250 000 грн.

Виключаючи показання цих свідків із сукупності доказів у справі по суті змісту ухвали у зв`язку з їх недостовірністю, суд апеляційної інстанції не навів конкретних висловів ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , які, на думку суду, є такими, що не відповідають дійсності, не вказав на наявність суперечностей у показаннях цих осіб на різних етапах кримінального процесу, не зіставив їх показання з іншими доказами, які б указували на їх неправдивість, не навів докладних мотивів, у чому полягає бажання свідків уникнути кримінальної та цивільної відповідальності враховуючи, що за постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 21 травня 2010 року ОСОБА_10 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 КК, на підставі частини 1 статті 48 КК 1960 року у зв`язку із закінченням строків давності, ОСОБА_9 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину за частиною 2 статті 364 КК на підставі частини 1 статті 48 КК 1960 року у зв`язку із закінченням строків давності, ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 КК, на підставі частини 1 статті 48 КК 1960 року у зв`язку із закінченням строків давності.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції в цій частині не дотримався вимог статті 377 КПК 1960 року, зробив передчасний висновок щодо недостовірності показань ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , належним чином не умотивувавши такий висновок.

З аналогічних підстав Суд вважає передчасним висновок щодо оцінки результатів експертного дослідження факсокопії рахунка-фактури від 16 лютого 1996 року № 70.

Так, в оскаржуваній прокурором ухвалі суд апеляційної інстанції зазначив: «Оскільки у розпорядженні експерта в якості вільних зразків почерку та підпису ОСОБА_6 використовувались не оригінали документів, а лише їх копії, відтак в процесі фотокопіювання відображення почерку та підпису могли деформуватись, крім того були допущені порушення в процесі призначення та проведення експертизи, наведені вище, суд не може прийняти вказаний висновок експерта за належний доказ винуватості ОСОБА_6 ».

Насамперед колегія суддів звертає увагу на термінологічну неточність, допущену апеляційним судом.

Належність це внутрішня властивість доказів, яка визначає спроможність фактичних даних встановлювати наявність або відсутність обставин, що підлягають доказуванню.

Зі змісту цитованої вище частини ухвали колегія суддів Верховного Суду убачає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку і про недопустимість цього доказу у зв`язку з допущеними порушеннями в процесі призначення та проведення експертизи, і про недостовірність результатів експертного дослідження через використання під час її проведення не оригіналів документів, а лише їх копій.

Але, незважаючи на те, що суд дослівно пише, що «крім того були допущені порушення в процесі призначення та проведення експертизи, наведені вище…», у попередніх абзацах ухвали не міститься жодного посилання на норми КПК 1960 року, вимоги яких були порушені органом попереднього розслідування.

Крім того, згідно з пунктом 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (далі Рекомендації), основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту. Об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи в тому обсязі, у якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що для проведення почеркознавчого дослідження експерту було надано факсокопію рахунка-фактури від 16 лютого 1996 року № 70 з рукописним текстом з метою ідентифікації його виконавця. Як порівняльний матеріал на експертизу було надано вільні та умовно-вільні зразки почерку ОСОБА_6 .

Пунктом 1.1 Рекомендацій передбачено, що для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів. Виходячи з того, що об`єктом судово-почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, вбачається, що надана для дослідження факсокопія рахунка-фактури є матеріальним носієм, на якому за допомогою відповідного пишучого приладдя було виконано оригінальний рукопис виконавця.

Щодо якості зразків почерку, наданих експерту для дослідження, то згідно з пунктом 1.4 Рекомендацій у разі неможливості пред`явити експериментальні зразки почерку, як зразки слід надавати документи або інші папери, на яких рукописні тексти (підписи) достовірно виконані особою, щодо якої ставиться питання з ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису (наприклад, заяву про отримання паспорта, паспорт, різного роду посвідчення, на яких є власноручний підпис, тощо), до яких, зокрема, належить й автобіографія особи. Крім того, згідно з пунктом 1.13 Рекомендацій достатність та якість наданих для проведення експертизи зразків почерку та підпису особи визначаються експертом у кожній конкретній експертній ситуації. Критерієм достатності обсягу порівняльного матеріалу вважається надання такої його кількості, за якою можливо виявити індивідуальність, варіаційність та стійкість ознак у досліджуваному об`єкті і зразках почерку (підпису) певного виконавця. Всі зазначені обставини, згідно з матеріалами кримінального провадження, було докладно підтверджено експертом ОСОБА_16 у судовому засіданні.

Оцінюючи висновок судово-почеркознавчої експертизи від 26 квітня 1999 року № 822, суд апеляційної інстанції згадує в ухвалі висновок повторної судово-почеркознавчої експертизи від 27 березня 2002 року № 263, яку проводила експерт ОСОБА_17 і яка дійшла аналогічних висновків з експертом ОСОБА_16 (т. 16 а.п.17 - 22). Проте суд апеляційної інстанції залишив зазначений висновок без будь-якої оцінки.

Колегія суддів апеляційного суду в ухвалі вказує, що «судом першої інстанції не надано відповіді на доводи захисника ОСОБА_5 про визнання недопустимим доказом факсокопії рахунку-фактури № 70 від 16 лютого 1996 року, оскільки даних про її вилучення в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним Законом, матеріали справи не містять. А також про визнання допустимими доказами результатів дослідження цієї факсокопії у висновках судово-почеркознавчих експертиз».

Як розуміє колегія суддів Верховного Суду, йдеться про доводи сторони захисту, які вона висловлювала протягом усіх судових розглядів і на які звертав увагу Верховний Суд в ухвалі від 28 травня 2019 року, щодо допустимості як доказу факсокопії рахунка-фактури від 16 лютого 1996 року № 70, яка була об`єктом експертних досліджень, зважаючи на те, що згідно з протоколом огляду, складеним 24 жовтня 1997 року за результатами у приміщенні «Західвуглезбутпостач», було оглянуто та витребувано рахунок-фактуру від 16 лютого 1996 року № 70, а не його факсокопію (т. 2 а.п. 35).

Проте, зробивши слушне зауваження стосовно рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не надала будь-якої відповіді з цього питання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами прокурора, зазначеними в касаційній скарзі, щодо порушення правил оцінки доказів, невідповідності ухвали апеляційного суду вимогам статті 377 КПК 1960 року в частині належного умотивування прийнятого рішення, що призвело до передчасних висновків про відсутність у діях ОСОБА_6 та ОСОБА_7 складів злочинів, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 КК.

Разом з тим колегія суддів вважає безпідставними доводи прокурора про порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів з огляду на положення статей 257, 306 КПК 1960 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала Львівського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого слід врахувати зазначене в цій ухвалі й постановити законне та обґрунтоване рішення.

Крім цього колегія звертає увагу, що відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Сенс встановлення в статті 6 Конвенції критерію «розумності» терміну судового провадження, у тому числі в кримінальних справах (провадженнях), полягає в тому, щоб гарантувати ухвалення судового рішення протягом розумного строку, указуючи тим самим межу стану невизначеності, в якому знаходиться та чи інша особа у зв`язку з розглядом її справи цивільно-правового характеру в суді або через висунуте їй кримінальне обвинувачення, що є вкрай важливим як для самої особи, так і з позиції категорії «правової визначеності».

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях раніше констатував наявність системних проблем у правовій системі, які обумовлюють порушення статті 6 Конвенції в частині права на розгляд справи протягом розумного строку. Зокрема, у рішеннях по справам«Павлюлинець проти України» (Pavlyulynets v. Ukraine)від 6 вересня 2005 року та«Антоненков та інші проти України» (Antonenkovand Others v. Ukraine)від 22 листопада 2005 року.

Отже під час нового апеляційного перегляду суду необхідно вжити всі передбачені кримінально-процесуальним законом заходи щодо своєчасного розгляду цієї кримінальної справи.

Керуючись частиною 2 статті 379, статтями 394 - 396, 398, 400-2КПК 1960року та пунктами 11, 15 розділу XI"Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасувати інаправити справу на новий апеляційний розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3