Рішення

від 01.06.2022 по справі 466/10392/19

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/10392/19

Провадження № 2/463/659/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2022 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Мармаша В.Я.

при секретарі судових засідань Заставній С.Л.,

з участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача ТзОВ «Китол» - Галайського О.В.,

представника третьої особи

ОСББ «А. Могильницького, 28» - Гащука Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Китол», третіх осіб: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «А. Могильницького, 28» та власників квартир будинку АДРЕСА_1 про визнання незаконними і скасування наказу, свідоцтв про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

Позивачі звернулися до суду із позовом до відповідачів, яким просили скасувати як незаконний наказ Управління комунальної власності Львівської міської ради від 05.10.2011 № 1777-НЖ-Ш в частині п. 1.6 наказу, скасувавши свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 05.10.2011 серії CAE 414678 та від 30.01.2014 № 17098774, витребувати з незаконного володіння ТзОВ «Китол» приміщення підвалу загальною площею 318,8 кв.м. на АДРЕСА_1 . Позов із врахуванням поданих до суду заяв по суті спору мотивують тим, що відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Наказ Управління комунальної власності Львівської міської ради від 05.10.2011 № 1777-НЖ-Ш в частині п. 1.6 наказу порушує права та законні інтереси співвласників будинку АДРЕСА_2 , а відтак підлягає скасуванню в зазначеній частині в судовому порядку. З мотивів незаконності наказу підлягає скасуванню видане на його підставі свідоцтво про право власності, а набуте на підставі зазначених правовстановлюючих документів нерухоме майно підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння на користь співвласників цього майна. Позивачі та треті особи є власниками приміщень у будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності набуто у встановленому законом порядку та відомості про набуття права власності внесено до державного реєстру прав власності на нерухоме майно, що підтверджується доказами, долученими до позовної заяви. Оспорюваним в частині наказом Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 05.10.2011 № 1777-НЖ-Ш «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення в будинку на АДРЕСА_1 » оформлено ряду громадян право власності на нежитлові приміщення за вказаною адресою. Зокрема, п. 1.6 наказу передбачено оформити громадянам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 право спільної сумісної власності на нежитлові приміщення загальною площею 327,4 кв.м. в будинку на АДРЕСА_1 згідно з технічним паспортом. На підставі цього наказу відділом приватизації державного житлового фонду Шевченківського району м. Львова видано свідоцтво від 05.10.2011 серії НОМЕР_1 про право власності цим особам на зазначений об`єкт. У період видання вищевказаного наказу та свідоцтва про право власності діяло Положення про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, затверджене рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.02.2009 № 114. З огляду на зазначене, оформлення у подальшому права власності на нерухоме майно (нежитлові приміщення) в порядку, визначеному вищезгаданим рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.02.2009 № 114, мало відбуватись із дотриманням вимог п.6.6 Положення стосовно оформлення права власності на об`єкти, побудовані за кошти інвесторів. Зі змісту Положення випливає, що недотримання вимог пунктів Положення в частині подання вичерпного переліку документів є підставою для відмови з боку управління комунальної власності у оформленні права власності. На письмовий запит ОСББ «А.Могильницького, 28» щодо надання копій документів, на підставі яких було оформлено право власності відповідачам ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на спірні приміщення, позивачам як членам ОСББ та співвласникам нерухомого майна у зазначеному будинку стало відомо про факт видачі такого свідоцтва та зміст документів, на підставі яких таке свідоцтво було видано, а також прийнято оспорюваний наказ від 05.10.2011 № 1777-НЖ-Ш, що передував видачі свідоцтва. До вищевказаного листа управління комунальної власності долучено копії договору відступлення права вимоги від 01.10.2010, акту прийому-передачі нежитлового приміщення в житловому будинку на АДРЕСА_1 від 02.09.2011, технічного паспорту на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 . При цьому документ, визначений п. 6.6.4 Положення, а саме рішення учасників інвестування про закріплення новозбудованих об`єктів між учасниками інвестування не могло бути надане заявниками на розгляд управління комунальної власності, оскільки такого документу на момент подання ними заяви та на момент прийняття управлінням комунальної власності оскаржуваного наказу не існувало. Рішення учасників інвестування про закріплення новозбудованих об`єктів між учасниками інвестування на користь заявників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не могло прийматись із тих підстав, що зазначені громадяни не були учасниками інвестування при будівництві багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 . За таких обставин, вони не були і не могли бути суб`єктами набуття права власності не нерухоме майно у вказаному будинку в порядку, визначеному Положенням про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, затвердженим рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.02.2009 № 114. З метою введення в оману повноважного органу при прийнятті рішення про оформлення права власності та обгрунтування підстав для прийняття такого рішення на користь громадян ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заявниками долучено до заяви копію договору про відступлення права вимоги від 01.10.2010, укладеного з відповідачем ОСОБА_9 , з приводу передачі їм у власність нежитлового приміщення загальною площею 327,4 кв.м., розташованого у вказаному будинку за згаданою адресою. При цьому за своєю правовою природою, передання права вимоги (цесія) є заміною кредитора в зобов`язанні шляхом передання ним своїх прав іншій особі за правочином (ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України). Однак, як свідчать обставини справи і суб`єктний склад сторін правовідносин, що виникли внаслідок укладання договорів про інвестиційно-пайову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 , при інвестиційно-пайовій участі сторони разом є інвесторами у будівництві нового об`єкта, тому вони наділені взаємними правами та зобов`язаннями, однак не є кредиторами та боржниками відносно один одного. А за своєю суттю та змістом за умовами цесії можуть бути відступлені права вимоги за будь-якими договорами, суб`єктний склад яких складають кредитори та боржник. Договір пайової участі не містить такого суб`єктного складу. За таких обставин договір відступлення права вимоги не може замінити собою рішення учасників інвестування про закріплення новозбудованих об`єктів між учасниками інвестування, оскільки правова природа такого договору є неналежною у зазначених правовідносинах. Окрім цього, ОСОБА_9 не брав участі в будівництві та жодних внесків не вносив, а шляхом підроблення документів оформив на себе права інвестора будівництва приміщень підвалу на АДРЕСА_1 . З приводу цих обставин триває досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140090002700. Вважає необгрутованим посилання у відзиві на факт укладення між ПП «ДК Плюс» та фізичною особою ОСОБА_9 договору від 01.03.2005 № 4-П, зі змісту якого вбачається, що сторони набули прав інвесторів (пайовиків) стосовно фінансування будівництва нежитлового приміщення за рахунок власних коштів у спосіб пайової участі в будівництві житлового будинку на земельній ділянці, що розташована у АДРЕСА_1 , щодо об`єкта нерухомості - приміщення №4 загальною площею 327,4 кв.м у підвалі будинку. Зазначений документ не може бути належним доказом, що відповідач ОСОБА_9 був належним учасником інвестиційного договору, оскільки на момент нібито його укладення ні ПП «ДК Плюс», ні будь-які інші суб`єкти господарювання не були наділені повноваженнями і достатнім обсягом дієздатності щодо будівництва будь-яких об`єктів нерухомості на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , в тому числі у спосіб пайової участі. Як вбачається з матеріалів справи та документів, доданих до позовної заяви, лише 10.03.2006 громадяни ОСОБА_10 та ОСОБА_11 отримали дозвіл на будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованим закладом торгівлі на АДРЕСА_1 . Вказаний дозвіл оформлено рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.03.2006 року № 336 «Про будівництво гр. ОСОБА_10 та ОСОБА_11 багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованим закладом торгівлі на АДРЕСА_1 ». Вказаним рішенням передбачалось виконання згаданими особами ряду обов`язків для реалізації рішення та будівництва об`єкта нерухомості, зокрема, укладення договору на будівництво будинку, отримання дозволу на виконання будівельних робіт тощо. Усі ці юридичні факти відбулись вже після 10.03.2006, а відтак станом на 01.03.2005 будь-які домовленості щодо пайової участі в будівництві зазначеного житлового будинку були нікчемними. При цьому у дозволі на виконання будівельних робіт від 15.05.2006 №221/06, виданому інспекцією ДАБК Львівської міської ради, міститься посилання на проектну документацію розроблену ТзОВ «Арніка», яка узгоджена та зареєстрована управлінням архітектури і містобудування 13.02.2006. За цих обставин, на момент нібито укладення договору від 01.03.2005 №4-П проектна документація, у якій фіксувались технічні параметри майбутнього об`єкта будівництва, ще не існувала, а отже сторони такого договору не мали жодного документального підґрунтя для визначення точних площ будь-яких об`єктів у складі проектованого багатоквартирного будинку. Відповідачем ТзОВ «Китол» до відзиву долучено також ряд копій квитанцій про здійснення платежів на різні суми, датовані часовим проміжком від 16.12.2008 по 16.04.2009. Цими документами відповідач обґрунтовує нібито реальність укладеного договору від 01.03.2005 №4-П та вказує, що дані платежі проводились саме на виконання зазначеного договору. Однак зазначені копії платіжних квитанцій не можуть бути належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами на підтвердження обставин відзиву, оскільки за цими документами неможливо встановити цільове призначення проведених платежів. У кожній з цих квитанцій зазначено призначення платежу «оплата внеску на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 згідно з договором б/н». При цьому договір від 01.03.2005 має присвоєний номер №4-П і предметом його є не будівництво житлового будинку, а нежитлове приміщення № 4 в підвальному приміщенні. Разом із тим, наявність зазначених платіжних доручень із вказанням ОСОБА_9 як особи, що здійснила такі платежі, свідчить про неналежність та недопустимість довідки ПП «ДК «ПЛЮС» від 01.09.2010, за змістом якої директор ПП «ДК «ПЛЮС» підтверджує, що на підставі договору про пайову участь від 01.03.2005 ОСОБА_12 та ОСОБА_8 повністю сплатили на розрахунковий рахунок пайові внески на будівництво нежитлового приміщення у будинку на АДРЕСА_1 . Також відповідачем до відзиву долучено копію договору про відступлення права вимоги, укладеного з відповідачами ОСОБА_13 та ОСОБА_8 , який відрізняється від отриманого позивачами та поданого відповідачем до управління комунальної власності Львівської міської ради. Так, у наданій управлінням та долученій до матеріалів позову копії датою укладення договору відступлення права вимоги є 01.10.2010, тоді як відповідачем ТзОВ «Китол» долучено майже аналогічну за формою, але не ідентичну за змістом копію договору з іншою датою укладення 01.09.2010. При цьому дату укладення на ньому вказано не друком, а прописом за допомогою кулькової ручки. Також у договорі від 01.10.2010 міститься посилання на договір пайової (інвестиційної) участі від 26.10.2005 № 6 (пункти 1 та 8), тоді як у договорі від 01.09.2010 вже зазначено договір від 01.03.2005 № 4-П. У пункті 2 договору від 01.10.2010 зазначено про право вимоги належного та реального виконання обов`язків по організації будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 та передачі у власність нежитлового приміщення загальною площею 327,4 кв.м., розташованого у житловому будинку за цією адресою. При цьому у договорі від 01.09.2010 вказаний пункт містить уточнююче формулювання «розташованої у підвалі житлового будинку за цією адресою». У пункті 3 договору від 01.09.2010 також вказано уточнення щодо розподілу часток права вимоги між обома цесіонаріями, тоді як в пункті 3 договору від 01.10.2010 відсутній такий (чи будь-який інший) розподіл часток. При цьому копія договору відступлення права вимоги від 01.10.2010, надана листом управління комунальної власності від 07.06.2017 № 2302-2831, є одним із документів, на підставі яких було оформлено право власності громадянам ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на нежитлові приміщення загальною площею 327,4 кв.м в будинку на АДРЕСА_1 . Тобто зазначений документ подавався відповідачами з метою видачі оскаржуваного наказу від 05.10.2011 №І777-НЖ-Ш, і саме він розглядався управлінням комунальної власності (та іншими структурними підрозділами міської ради в порядку погодження та візування проекту наказу) як один з підставних документів для оформлення права власності. Таким чином, подана копія договору від 01.09.2010 свідчить, що один з документів не є автентичним, містить ознаки підроблення, а також має на меті ввести суд в оману з приводу істотних обставин справи. Окрім того, при прийнятті оспорюваного рішення управлінням комунальної власності не взято до уваги правовий режим об`єкта нерухомого майна приміщень підвалу площею 327.4 кв.м. в будинку на АДРЕСА_1 . Відповідно до проектної документації на будівництво будинку за вказаною адресою вказані приміщення не мали статусу нежитлових, а відносились до технічних приміщень, в яких було вмонтовано інженерні мережі, які забезпечують обслуговування житлового будинку. Вказані приміщення є спільною власністю всіх співвласників будинку і підлягають використанню виключно в якості технічних приміщень для обслуговування інженерних мереж та ліфтового обладнання. При цьому в акті приймання-передачі житлового комплексу на АДРЕСА_1 з балансу на баланс деталізовано та визначено склад житлового комплексу із вказанням площ саме нежитлових приміщень - 1080,8 кв.м (3 магазини та 3 офіси). Вказані об`єкти зазначені також і в акті готовності об`єкта до експлуатації та в декларації про готовність об`єкта до експлуатації із зазначенням, що це магазини та офіси. Жодних інших приміщень в підвалі будинку, які мали б статус нежитлових у вищевказаних документах не передбачалось, що свідчить, що вищевказані приміщення підвалу площею 327,4 кв.м. не є і не могли бути нежитловими. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у Постанові від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, при вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи відносяться вони до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку. При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. А тому не може бути прийнятий до уваги судом висновок експерта від 22.04.2020 .№ 433/20, оскільки такий не спростовує факту того, що спірні приміщення спочатку будувалися не як нежитлові, а як допоміжні технічні приміщення. Крім того, висновок експерта складений виключно на замовлення відповідача, який є заінтересованою особою у справі, й інших учасників справи не було залучено до визначення переліку питань, які поставлені на вирішення експерта та до іншої участі в експертизі, а дослідження було проведено виключно з врахуванням копій свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копії технічного паспорту нежитлових приміщень, складеного ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 27.07.2012, тобто без врахування проектної документації та документації з прийняття багатоквартирного житлового будинку в експлуатацію. Це свідчить про неналежний обсяг досліджених доказів експертом та про спірність будь-яких висновків, викладених у зазначеному документі. Натомість, у матеріалах справи наявні докази, що з самого початку будівництва будинку на АДРЕСА_1 як нежитлові будувалися лише приміщення загальною площею за проектом - 1051,31 кв.м, а фактично - 1080,8 кв.м. на першому та другому поверхах будинку, усі приміщення підвалу загальною площею 581,8 кв.м (у т.ч. площею 327,4 кв.м) ніколи не будувалися як нежитлові, що підтверджується проектною документацією на будівництво будинку та іншими документами. Згідно проектної документації багатоквартирного нежитлового будинку на АДРЕСА_1 , виготовленого ТзОВ «Арніка» (Архітектурна частина), з експлікації підвалу будинку (план на відм. - 3.600 м, що ідентифікує підвал) вбачається, що у підвалі будинку усі приміщення є технічними приміщеннями. Жодних інших приміщень в підвалі будинку, які б мали статус нежитлових, у вищевказаних документах не передбачалось, що свідчить. що вищевказані приміщення підвалу площею 327,4 кв.м. не є і не могли бути нежитловими. Усі нежитлові приміщення розташовані на першому (план на відм. 0.000 м, що ідентифікує перший поверх) та другому поверхах (план на відм. + 3.600 м, що ідентифікує другий поверх), що підтверджується експлікацією першого та другого поверхів. Згідно проектної документації багатоквартирного нежитлового будинку на АДРЕСА_1 , виготовленого ТзОВ «Арніка» (водопостачання і каналізація), з експлікації підвалу будинку (план на відм. - 3.600 м, що ідентифікує підвал) вбачається, що у підвалі будинку через спільні приміщення проходить загальнобудинкова мережа труб водопостачання та водовідведення. Дана загальнобудинкова мережа труб водопостачання та водовідведення потребує постійного контролю, проведення профілактичних оглядів та ремонтів, однак внаслідок незаконного зайняття приміщень підвалу, до цієї мережі відсутній доступ. В акті приймання-передачі житлового комплексу на АДРЕСА_1 з балансу на баланс від 01.11.2013 деталізовано та визначено склад житлового комплексу із вказанням площ саме нежитлових приміщень - 1080,8 кв.м. В акті готовності об`єкта до експлуатації від 21.02.2011 зазначено, що площа нежитлових приміщень за проектом - 1051,31 кв.м, а фактично - 1080,8 кв.м. У декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованій Інспекцією ДАБК у Львівській області 24.05.2011 зазначено, що загальна площа нежитлових приміщень згідно функціонального призначення - магазини промтоварів 604,3 кв.м, офіси - 447,01 кв.м (разом 604,3 + 447,01 = 1051,31 кв.м.). У сертифікаті відповідності від 11.03.2011 №ЛВ000277, виданому Інспекцією ДАБК у Львівській області, засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкту - багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованим закладом торгівлі, загальна площа будинку - 5469.10 кв.м, громадські приміщення - 1080,8 кв.м. В пункті 1 оскаржуваного наказу Управління комунальної власності Львівської міської ради від 05.10.2011 № 1777-НЖ-Ш наказано оформити громадянам право власності на нежитлові приміщення. При цьому загальна площа нежитлових приміщень у Наказі від 05.10.2011 (без оспорюваного п. 1.6 Наказу) становить 331,7+214,0+126,6+272,7+77,3 = 1022,3 кв.м, що с близьким до 1051,31 кв.м та 1080,0 кв.м., тоді як з п.1.6 Наказу від 05.10.2011 загальна площа нежитлових приміщень становить 1022,3 + 327,4 = 1349,7 кв.м, що набагато більше від 1051,31 кв.м та 1080,0 кв.м., які були запроектовані та прийняті в експлуатацію. При цьому варто відзначити, що площа проектована майже ніколи не збігається з побудованою площею. Тобто загальна площа нежитлових приміщень у Наказі без п. 1.6 є близькою до проектованих та введених в експлуатацію площ нежитлових приміщень будинку на АДРЕСА_1 , а загальна площа разом з передбаченою п. 1.6. Наказу площею спірних приміщень 327.4 кв.м є явно вищою та жодним чином не відповідає проектованим та введеним в експлуатацію площам нежитлових приміщень будинку. Таким чином, беручи до уваги, що зазначені приміщення є спільною сумісною власністю усіх мешканців будинку, відсутні правові підстави для оформлення права власності конкретним фізичним особам без відповідної письмової згоди інших співвласників або рішення загальних зборів ОСББ з приводу розпоряджання вказаними приміщеннями як спільною власністю мешканців. Всупереч вищевказаним нормам чинного законодавства України Управлінням комунальної власності не взято до уваги, що вказані приміщення є допоміжними; а відтак не можуть бути передані у власність іншим особам, та прийнято незаконне рішення у формі наказу, що підлягає скасуванню. З аналогічних мотивів підлягає визнанню незаконним та скасуванню видане на підставі зазначеного наказу свідоцтво про право власності. В процесі ознайомлення з матеріалами, наданими управлінням комунальної власності, з`ясовано, що на підставі свідоцтва про право власності від 30.01.2014 № НОМЕР_2 вказаний об`єкт загальною площею 318,8 кв.м після реконструкції оформлено на праві приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Китол». Станом на момент подання позовної заяви зазначене майно досі перебуває у власності ТзОВ «Китол», а отже вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння адресована саме цьому суб`єктові. Оскільки спірні допоміжні приміщення вибули з володіння позивачів як співвласників багатоквартирного будинку поза їх волею, існують усі правові підстави для витребування їх з чужого незаконного володіння ТзОВ «Китол». При цьому, беручи до уваги правові позиції Верховного Суду України у постановах від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17 та від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, позивачам не потрібно доводити право власності на спірні приміщення, оскільки за наявності у них статусу допоміжних приміщень вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку. Стосовно обгрунтування дотримання строків давності при оскарженні вищезгаданих наказу управління комунальної власності та свідоцтв про право власності позивачі обраховують передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк давності з моменту отримання інформації про оскаржуваний наказ та документів, які стали підставою для його видачі, з листа управління комунальної власності від 07.06.2017. До отримання вищевказаних документів від їх розпорядника (управління комунальної власності) позивачі не володіли інформацією про порушення їх прав як співвласників багатоквартирного будинку та не володіли і не могли володіти інформацією про особу (чи осіб), яка ці права порушили. При цьому оспорюваний наказ Управління комунальної власності Львівської міської ради від 05.10.2011 № І777-НЖ-Ш є разовим актом індивідуальної дії, дія якого спрямована та поширюється на особу, стосовно якої цей наказ видано, й позивачі дізнались про існування цих наказу та свідоцтв лише з 07.06.2017 та не могли довідатись про їх існування раніше.

У письмових заявах по суті спору сторона відповідача ТзОВ «Китол» проти позову заперечила з підстав того, що позивачі, зловживаючи своїми процесуальними правами, зазначили ОСОБА_8 , ОСОБА_14 та ОСОБА_9 відповідачами у справі та пред`явили заявлений позов як фізичні особи, з метою порушення правил юрисдикційності та розгляду спору неналежним судом. Крім того, належним позивачем за вимогою щодо спірного приміщення мало б виступати ОСББ «А.Могильницього, 28» (юридична особа), оскільки спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. Відтак, не може бути витребуване на користь позивачів нежитлове приміщення, яке вони вважають спільним майном багатоквартирного будинку, оскільки це призведе до реєстрації права власності на таке приміщення за конкретними фізичними особами, що суперечить положенням законодавства та логіці позивачів. Що стосується оскарження наказу УКВ, то належним відповідачем за цією позовною вимогою є УКВ ДЕР ЛМР (юридична особа). В частині позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності та витребування майна від добросовісного власника належним відповідачем є ТзОВ «Китол» (юридична особа). З врахуванням того, що належним позивачем у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння мало б виступати ОСББ, а за заявленими позовними вимогами належним відповідачем є власник майна, що витребовується, ТзОВ «Китол», то такий спір мав би вирішуватись за правилами господарського судочинства Господарським судом Львівської області. Доводи позивачів, що ОСОБА_9 не був інвестором будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 не заслуговують на увагу, оскільки між ОСОБА_9 (Інвестор) та ПП «ДК ПЛЮС» (Підприємство) було укладено Договір № 4-П від 01.03.2005, згідно якого інвестор здійснює фінансування будівництва нежитлового приміщення за рахунок власних коштів у спосіб пайової участі в будівництві житлового будинку на земельній ділянці, що розташована у АДРЕСА_1 . Згідно договору об`єктом інвестування було нежитлове приміщення № 4, розташоване у підвальному приміщенні, загальною площею 327,4 кв.м. у АДРЕСА_1 . Відповідні внески сплачувались ОСОБА_9 , що підтверджується відповідними квитанціями. Отже, ОСОБА_9 був належним учасником інвестиційного договору, належним чином виконав свої зобов`язання щодо сплати інвестиційних внесків та реалізував своє право шляхом відступлення права вимоги за інвестиційним договором третім особам. ОСОБА_12 та ОСОБА_8 були співвласниками нежитлового приміщення загальною площею 327,4 кв.м. на АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 05.10.2011. Право спільної власності ОСОБА_12 та ОСОБА_8 ( Цесіонарій ) отримали та реалізували на підставі укладеного з ОСОБА_9 (Цедент) за участі ПП «ДК ПЛЮС» (Боржник) договору про відступлення права вимоги від 01.09.2010. За цим договором до Цесіонарія переходить право вимагати від Боржника належного та реального виконання обов`язків по організації будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 та передачі у власність нежитлового приміщення № 4 загальною площею 327,4 кв.м., розташованого в підвалі житлового будинку на АДРЕСА_1 . Відтак ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , отримавши право вимоги згідно інвестиційного договору, набули відповідні права та обов`язки, реалізували їх у вигляді реєстрації за собою у спільну сумісну власність нежитлові приміщення загальною площею 327,4 кв.м. по АДРЕСА_1 . Щодо доводів позивача про неможливість відступлення права вимоги за інвестиційним договором, то сторонами зобов`язання є кредитор і боржник, незалежно від виду зобов`язання, а тим більше найменування сторін в договорі, будь-то «покупець», «продавець», «постачальник», «замовник», «підрядник», «інвестор», тощо. Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Дане положення чітко дає зрозуміти, що в будь-якому зобов`язанні може мати місце заміна сторони зобов`язання шляхом відступлення права вимоги. Відповідно до ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Тому доводи позивачів про неможливість відступлення права вимоги за інвестиційним договором є безпідставними. Отже, ОСОБА_9 як сторона інвестиційного договору з правом вимоги передачі визначеного приміщення та реєстрації права власності на нього реалізував своє право згідно зі ст. 512 ЦК України, відступив право вимоги ОСОБА_16 та ОСОБА_8 , які, в свою чергу, стали новими кредиторами та отримали аналогічні права та обов`язки згідно інвестиційного договору. Щодо правової природи спірного приміщення, слід звернути увагу, що законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості. Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові. сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку та нежилих приміщень слід виходити як з місця їхнього розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Дана позиція висвітлена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15ц. Відтак, сама по собі назва нежитлового приміщення «підвал», та/або розташування такого приміщення у будинку, де зазвичай розташований підвал, не робить автоматично таке приміщення допоміжним, а відповідно і приміщенням загального користування. Висновком експерта №433/20 від 22.04.2020 визначено, що нежитлове приміщення, що належить ТзОВ «Китол» в будинку на АДРЕСА_1 не містить допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, у ньому відсутні обладнання, споруди, конструкції, знаряддя, засоби призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, а також у використанні цих приміщень для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку немає необхідності. В даному випадку спірне приміщення ще на стадії інвестування та будівництва було визначено та призначено як нежитлове приміщення, яке буде виділено інвестору. Таке приміщення не має жодних допоміжних обладнань, конструкції, форм, тощо, необхідних співвласниками багатоквартирного будинку для експлуатації будинку та/або побутового обслуговування мешканців будинку. Спірне нежитлове приміщення є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входить, у власності співвласників багатоквартирного будинку не перебувало і не повинно було перебувати. Як наслідок, доводи позивачів, що спірне приміщення є допоміжним, яке забезпечує експлуатацію та обслуговування будинку, а відтак є спільною власністю усіх співвласників, є безпідставними та необгрунтованим. Щодо підставності витребування майна, то слід звернути увагу, що позивачі у справі ніколи не були і не повинні були бути власниками спірного приміщення. Відтак, не може особа, яка ніколи не була власником майна, витребовувати таке майно від третіх осіб, оскільки в такому випадку таке майно ніколи і не вибувало з володіння позивача. Окрім того, заявлена позовна вимога не підлягає до задоволення, оскільки така не вказує, на користь кого слід витребувати спірне майно. Неможливо витребувати майно на користь невизначеної кількості осіб. Більше того, рішення суду про витребування майна є підставою для державної реєстрації права власності на таке майно. Виходячи з логіки позивачів, спірне майно є спільною власністю всіх співвласників багатоквартирного будинку, однак, на противагу цьому, в разі задоволення позовної вимоги в даному випадку, право власності на спірне приміщення підлягатиме реєстрації за конкретно визначеними п`ятьма позивачами, що суперечить доводам та підставам позову самих позивачів. З огляду на вищенаведене, відсутні будь- які підстави та/або умови для витребування спірного приміщення у добросовісного набувача. Також звертає увагу на пропущений строк позовної давності для звернення до суду позивачами. Незважаючи на посилання позивачів на лист Управління комунальної власності від 07.06.2017, з якого нібито вони дізнались про порушення свого права, і від якого нібито потрібно відраховувати строк на звернення до суду, перш за все, слід зазначити, що відповідний запит скеровувався і відповідь отримувало ОСББ «А.Могильницього, 28». Більше того, спірне приміщення знаходиться в будинку, де проживають позивачі. Таке приміщення там розміщене ще з самого початку будівництва будинку, таке приміщення було первинно і відразу зареєстровано за відповідним інвестором, а в подальшому відчужене відповідачеві. Спірне приміщення жодного разу та жодного часу у спільній власності співвласників багатоквартирного будинку не перебувало. Про те, що в спірному приміщення є інший власник, а також що це приміщення використовується як нежитлове за своїм призначенням було і повинно було бути відомо усім власникам та мешканцям будинку. Про те, що дане приміщення не є допоміжним та не використовується як допоміжне також було і повинно було бути відомо усім власникам та мешканцям будинку. Жодних дій на приховування самого приміщення, його правового статусу, його власників, тощо відповідачами та/або третіми особами не вчинялись. Відтак, пов`язувати свою обізнаність з порушенням прав та інтересів позивачів з листом Управління комунальної власності від 07.06.2017 немає підстав. Тому станом на 2019 рік строк звернення до суду щодо оскарження наказу від 05.10.2011, свідоцтва від 05.10.2011, свідоцтва від 30.01.2014 та витребування майна, яке нібито вибуло з власності позивачів відповідно 05.10.2011, давно минув. На підставі вищенаведеного, заявлені позовні вимоги є безпідставними, необгрунтованими, надуманими та такими, що не підлягають до задоволення.

Представник третьої особи Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської радиу відзиві проти позову заперечила з підстав того, що повноваження УКВ на оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна та прийняття відповідних наказів на момент видачі оспорюваного наказу були визначені Положенням про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, затвердженим рішенням від 27.02.2009 № 114 Львівської міської ради «Про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна та затвердження вартості цих послуг». Відповідно до п. 4 зазначеного Положення оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна приватної форми власності здійснюється на підставі наказу управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (правонаступник Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради). Проекти наказів УКВ щодо оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна з інформаційними довідками готують районні відділи приватизації державного житлового фонду за місцем знаходження об`єкта. Проекти наказів управління комунальної власності департаменту економічної політики щодо оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна візують керівник районного відділу приватизації державного житлового фонду, начальник юридичного управління, начальник управління охорони історичного середовища та голова районної адміністрації за місцем знаходження об`єкта. Розглянувши звернення громадян та представлені документи, відділом приватизації державного житлового фонду було підготовлено проект оспорював наказу. Згідно Положення проект наказу пройшов необхідне візування. Виходячи із вищевикладеного, оспорюваний наказ Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради було видано при здійсненні ним владних управлінських функцій в межах повноважень, закріплених в Положенні про Управління комунальної власності Львівської міської ради, Положенні про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна та нормах чинного на момент прийняття наказу законодавства України. Тобто при прийняті оскаржуваного наказу Управління діяло в межах своїх повноважень та чинного законодавства України. Відповідно до п. 17 Положення про розподіл функцій між окремими виконавчими органами міської ради при проведенні приватизації державного житлового фонду матеріали, які були підставою прийняття наказів управління комунальної власності щодо приватизації державного житлового фонду, архівуються та зберігаються у встановленому порядку районним відділом приватизації державного житлового фонду за місцем знаходження об`єкта нерухомого майна. Питання оформлення і видачі свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення (підвал) на АДРЕСА_1 належить до відання відділу приватизації державного житлового фонду Шевченківського району м. Львова. Зважаючи на вищенаведене, Управління комунальної власності ДЕР ЛМР при видачі Наказу № 1777-НЖ-Ш від 05.10.2011 діяло в порядку та в межах передбачених чинним законодавством та в інтересах громади міста Львова. Додатково слід зазначити, що Наказ Управління комунальної власності № 1777- НЖ-Ш від 05.10.2011 «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення в будинку на АДРЕСА_1 » за своїм змістом та суттю є ненормативним правовим актом індивідуального характеру. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009 ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами разового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання. Виходячи із вищенаведеного, просила відмовити в задоволенні позову в частині вимог, що стосуються Управління комунальної власності.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 та представник третьої особи ОСББ «А. Могильницького, 28» Гащук Я.М. позовні вимоги підтримали із аналогічних викладеним у заявах по суті спору підстав.

Інші позивачі та треті особи власники квартир будинку АДРЕСА_1 в судове засідання не з`явилися подали до суду письмові заяви, в яких позов підтримали, просили розглядати справу у їх відсутності.

Представник відповідача ТзОВ «Китол» Галайський О.В. у судовому засіданні проти позову заперечив, надав суду пояснення аналогічні викладеним у заявах по суті спору.

Інші відповідачі та їх представники в судове засідання жодного разу не з`явилися, належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи. З врахуванням наявних у справі доказів, суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності.

Позовна заява надійшла до Шевченківського районного суду м. Львова 17.12.2019. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 20.12.2019 вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний об`єкт нерухомого майна. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 23.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі. Після задоволення відводів (самовідводів) всіх суддів зі складу Шевченківського районного суду м. Львова на підставі розпорядження голови зазначеного суду від 24.07.2020 справу було передано на розгляд Личаківського районного суду м. Львова як найбільш територіально наближеного. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 27.07.2020 справу прийнято до провадження цим складом суду. Ухвалою суду від 16.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, підстав для залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі судом, в тому числі за клопотанням представника відповідача ТзОВ «Китол», не було встановлено. До закінчення підготовчого провадження представниками сторін були подані письмові заяви по суті спору. Всі наявні у справі докази були надані сторонами та їх представниками або витребувані за їх клопотанням судом.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін та третіх осіб, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справа не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивачі та треті особи, які вступили у справу на стороні позивачів, є власниками (співвласниками) квартир (приміщень) у багатоквартирному житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена обставина підтверджується долученими до матеріалів справи копіями витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та іншими правовстановлюючими документами.

Відповідач ТзОВ «Китол» на даний час, що підтверджується актуальними відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є власником спірного нежитлового приміщення загальною площею 318,8 кв.м. на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 30.01.2014. Право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна зареєстровано реєстраційною службою Львівського МУЮ за ТзОВ «Китол» на підставі рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Китол» від 17.05.2013 (протокол № 1), відповідно до якого учасники ТзОВ «Китол» ОСОБА_7 та ОСОБА_8 внесли до статутного капіталу товариства належні їм на той час на праві власності по Ѕ частині нежитлового приміщення, ресторану загальною площею 318,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , у свою чергу, набули право власності на нежитлові приміщення загальною площею 327,4 кв.м. відповідно до оспорюваного в частині наказу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 05.10.2011 № 1777-НЖ-Ш «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення в будинку на АДРЕСА_1 », яким оформлено ряду громадян право власності на нежитлові приміщення за вказаною адресою. Зокрема, п. 1.6 наказу передбачено оформити громадянам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 право спільної сумісної власності на нежитлові приміщення загальною площею 327,4 кв.м. в будинку на АДРЕСА_1 згідно з технічним паспортом. На підставі цього наказу відділом приватизації державного житлового фонду Шевченківського району м. Львова видано свідоцтво від 05.10.2011 серії НОМЕР_1 про право власності цим особам на зазначений об`єкт. Після проведеної на замовлення відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 реконструкції нежитлових приміщень з пристосуванням їх під ресторан (декларація про готовність об`єкта до експлуатації зареєстрована у Інспекції ДАБК у Львівській області 28.08.2012) загальна площа спірного об`єкта нерухомого майна складає 318,8 кв.м.

Ч. 2 ст. 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до Конституції України всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т.ін.

У абзаці третьому частини другої статті 369 ЦК України передбачено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

У схожих обставинах Європейський суд з прав людини зауважив, що рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном. Вирішуючи спір між заявниками (іншими співвласниками) і місцевим органом, національні судові органи чітко зазначили, що згідно з чинними на той час положеннями Цивільного кодексу для укладення інвестиційного контракту потрібна згода заявників, а в разі її відсутності органи влади могли звернутись до суду, щоб отримати дозвіл на проведення відповідних робіт. Втім, районна адміністрація не виконала цих вимог, уклавши контракт без згоди заявників чи судової санкції. Таким чином, як випливає з обґрунтування національних судів, органи влади не дотримались умов, передбачених законом для укладення інвестиційного контракту. В кінцевому підсумку після виконання контракту національні суди визнали його дійсним, встановивши, що він вигідний для всіх співвласників будинку. Отже, Суд вважає, що немає потреби оцінювати, чи було забезпечено цим рішенням національних судів справедливий баланс інтересів. З цього приводу Суд зауважує, що для цілей статті 1 Першого протоколу здійснювати оцінку справедливості доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає нормам застосовного законодавства. Ані з матеріалів справи, ані із зауважень Уряду не видно, що перед укладенням інвестиційного контракту існували якісь обставини, які перешкоджали місцевому органу отримати дозвіл на реконструкцію або безпосередньо від співвласників горища, або в судовому порядку. Крім того, з наявних матеріалів не вбачається, що те чи інше положення національного законодавства дозволяло місцевому органу укласти контракт без такої згоди або у випадку спору - без його судового вирішення. Отже, укладення інвестиційного контракту становило втручання, яке не відповідало закону. У зв`язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 41 - 45, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №598/175/15-ц, у житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо). У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, сформульованого у п. 54 Постанові від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, на який позивачі посилаються в обґрунтування позовних вимог, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Оцінюючи доводи позовної заяви щодо незаконності вибуття спірних приміщень як допоміжних з володіння співвласників квартир багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 , як і питання законності оспорюваного в частині наказу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 05.10.2011 № 1777-НЖ-Ш «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення в будинку на АДРЕСА_1 », яким у п. 1.6 оформлено відповідачем ОСОБА_7 , ОСОБА_8 право спільної сумісної власності на нежитлові приміщення загальною площею 327,4 кв.м. в будинку на АДРЕСА_1 та виданого на підставі цього наказу відділом приватизації державного житлового фонду Шевченківського району м. Львова свідоцтва від 05.10.2011 серії НОМЕР_1 про право власності цим особам на зазначений об`єкт, суд повинен виходити передусім зі статусу спірних приміщень як допоміжних чи нежитлових станом на час прийняття оспорюваного рішення.

Для цього необхідним є з`ясування питання відповідно до згаданого правового висновку Верховного Суду у Постанові від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, чи спірні приміщення з самого початку будувалися як нежитлові, інакше такі є допоміжними незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій. Подібна правова позиція викладена також, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 18 липня 2018 у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 у справі № 906/1169/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 904/5047/18. Для цього первинною є проектна документація та документація з прийняття закінченого будівництвом багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 в експлуатацію.

Дійсно,у матеріалах справи наявні докази, що з самого початку будівництва будинку на АДРЕСА_1 як нежитлові будувалися лише приміщення загальною площею за проектом - 1051,31 кв.м, а фактично - 1080,8 кв.м. на першому та другому поверхах будинку, усі приміщення підвалу загальною площею 581,8 кв. м (у т.ч. площею 327,4 кв.м) ніколи не будувалися як нежитлові, що підтверджується проектною документацією на будівництво будинку та іншими документами.

Так, згідно проектної документації багатоквартирного нежитлового будинку на АДРЕСА_1 , виготовленого ТзОВ «Арніка» (Архітектурна частина), з експлікації підвалу будинку (план на відм. - 3.600 м, що ідентифікує підвал) вбачається, що у підвалібудинку усі приміщення є технічними приміщеннями. Жодних інших приміщень в підвалі будинку, які б мали статус нежитлових, у вищевказаних документах не передбачалось. Усі нежитлові приміщення розташовані на першому (план на відм. 0.000 м, що ідентифікує перший поверх) та другому поверхах (план на відм. + 3.600 м, що ідентифікує другий поверх), що підтверджується експлікацією першого та другого поверхів. При цьому загальна проектована площа приміщень першого та другого поверхів, на яких відповідно до проекту було заплановано розміщення нежитлових приміщень (офіси, магазини та ін.) приблизно відповідає фактичній 1080,8 кв.м.

В акті готовності об`єкта до експлуатації від 21.02.2011 зазначено, що площа нежитлових приміщень за проектом - 1051,31 кв.м, а фактично - 1080,8 кв.м. У декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованій Інспекцією ДАБК у Львівській області 24.05.2011, зазначено, що загальна площа нежитлових приміщень згідно функціонального призначення - магазини промтоварів 604,3 кв.м, офіси - 447,01 кв.м (разом 604,3 + 447,01 = 1051,31 кв.м.). У сертифікаті відповідності від 11.03.2011 №ЛВ000277, виданому Інспекцією ДАБК у Львівській області, засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкту - багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованим закладом торгівлі, загальна площа будинку - 5469.10 кв.м, громадські приміщення - 1080,8 кв.м. Аналогічно в акті приймання-передачі житлового комплексу на АДРЕСА_1 з балансу на баланс від 01.11.2013 деталізовано та визначено склад житлового комплексу із вказанням площ саме нежитлових приміщень - 1080,8 кв.м.

В пункті 1 оскаржуваного наказу Управління комунальної власності Львівської міської ради від 05.10.2011 № 1777-НЖ-Ш наказано оформити громадянам право власності на нежитлові приміщення. При цьому загальна площа нежитлових приміщень у Наказі від 05.10.2011 (без врахування оспорюваного у п. 1.6 Наказу приміщення) становить 331,7+214,0+126,6+272,7+77,3 = 1022,3 кв.м, що с близьким до 1051,31 кв.м та 1080,0 кв.м., тоді як з приміщенням, зазначеним у п.1.6 Наказу від 05.10.2011, загальна площа нежитлових приміщень становить 1022,3 + 327,4 = 1349,7 кв.м, що набагато більше від 1051,31 кв.м та 1080,0 кв.м., які були запроектовані та прийняті в експлуатацію. Тобто загальна площа нежитлових приміщень без врахування зазначених у п. 1.6 Наказу є близькою до проектованих та введених в експлуатацію площ нежитлових приміщень будинку на АДРЕСА_1 , а загальна площа включно із площею спірних приміщень 327.4 кв.м., передбаченим п. 1.6. Наказу, є явно вищою та жодним чином не відповідає проектованим та введеним в експлуатацію площам нежитлових приміщень будинку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірні приміщення, які знаходяться в підвальному поверсі, не будувалися як нежитлові, а тому такі є допоміжними приміщеннями незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання та комунікацій.

З врахуванням наведеного, зроблений на замовлення сторони відповідача ТзОВ «Китол» та наданий суду висновок експерта №433/20 від 22.04.2020, відповідно до якого нежитлове приміщення, що належить ТзОВ «Китол» в будинку на АДРЕСА_1 , не містить допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, у ньому відсутні обладнання, споруди, конструкції, знаряддя, засоби призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, а також у використанні цих приміщень для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку немає необхідності, жодним чином не спростовує висновку суду, що такі приміщення з початку не будувалися як нежитлові, а тому такі є допоміжними приміщеннями.

Більше того, як вбачається з висновку експерта, дослідження ним було проведено виключно з врахуванням копій свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копії технічного паспорту нежитлових приміщень, складеного ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 27.07.2012, тобто без врахування документів, які містяться у матеріалах цивільної справи, в тому числі без врахування проектної документації та документації з прийняття багатоквартирного житлового будинку в експлуатацію. А згідно проектної документації багатоквартирного нежитлового будинку на АДРЕСА_1 , виготовленого ТзОВ «Арніка» (водопостачання і каналізація), з експлікації підвалу будинку (план на відм. - 3.600 м, що ідентифікує підвал) вбачається, що у підвалі будинку через спільні приміщення проходить загальнобудинкова мережа труб водопостачання та водовідведення, яка може потребувати проведення профілактичних оглядів, контролю та ремонтів. Оцінку зазначеному факту експертом у висновку №433/20 від 22.04.2020 не надано. А тому висновок експерта без оцінки вищезазначених документів, що у спірному приміщенні відсутні обладнання, споруди, конструкції, знаряддя, засоби призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, на думку суду, є передчасним.

Таким чином, беручи до уваги, що спірні приміщення є спільною сумісною власністю усіх мешканців будинку, відсутні правові підстави для оформлення права власності конкретним фізичним особам без відповідної письмової згоди інших співвласників або рішення загальних зборів ОСББ з приводу розпоряджання вказаними приміщеннями як спільною власністю мешканців. Всупереч вищевказаним нормам чинного законодавства України Управлінням комунальної власності на момент прийняття оспорюваного наказу не взято до уваги, що вказані приміщення є допоміжними; а відтак не можуть бути передані у власність іншим особам, та прийнято незаконне рішення у формі наказу, що підлягає скасуванню, як і видане на його підставі свідоцтво про право власності.

Захист порушеного права має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який здатний відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, заявлена позовна вимога щодо скасування свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 30.01.2014 № 17098774, як і факт потенійного оспорювання законності переходу права власності на спірні приміщення від попередніх власників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до останнього набувача ТзОВ «Китол» (на підставі рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Китол» від 17.05.2013), не є ефективними способами захисту прав власника, у зв`язку з чим позовна вимога про скасування свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 30.01.2014 № 17098774 задоволенню не підлягає.

Аналогічно не має правового значення для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння та обставина, що після проведеної на замовлення відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 реконструкції нежитлових приміщень з пристосуванням їх під ресторан загальна площа та цільове призначення спірного об`єкта нерухомого майна змінилось, оскільки співвласники багатоквартирного будинку не позбавленні можливості приведення цього майна у попередній стан, тобто у допоміжні приміщення для використання їх за призначенням.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

У відповідності до частини другої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників (стаття 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Враховуючи зміст вказаних норм, висновки Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 20 лютого 2010 року, а також відсутність будь-яких заперечень з боку інших співвласників приміщень багатоквартирного будинку, доводи сторони відповідача ТзОВ «Китол» про відсутність у позивачів правомочностей здійснювати захист права спільної власності суд вважає безпідставними. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у Постанові від 25.11.2020 у справі № 761/15741/17.

Таким чином, позов в частині вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягає задоволенню. Наслідком витребування майна з чужого незаконного володіння буде повернення спірних приміщень у спільну сумісну власність всіх власників квартир багатоквартирного будинку. На обгрунтованість саме такого способу захисту цивільного права шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння у власність усіх співвласників квартир багатоквартирного житлового будинку вказують правові висновки Верховного Суду у Постанові від 23.06.2021 у справі № 296/1205/17 та у Постанові від 25.11.2020 у справі № 761/15741/17.

Доводи сторони відповідача ТзОВ «Китол» щодо пропуску позивачами строку позовної давності, на думку суду, є необгрутованими. Матеріали справи та досліджені судом докази не містять жодних фактичних даних, які б підтверджували, що про порушення своїх прав та законних інтересів та про особу (чи осіб), яка ці права порушили, позивачі дізналися або повинні були дізнатися в період до часу отримання у відповідь на запит ОСББ «А.Могильницього, 28» листа Управління комунальної власності від 07.06.2017 з правовстановлюючими документами, що підтверджують факт вибуття спірних приміщень з володіння співвласників багатоквартирного житлового будинку. Так, стороною відповідача ТзОВ «Китол» не доведено обставин відсутності у позивачів доступу до спірних приміщень в період до 07.06.2017, обставин обізнаності позивачів щодо фактичного використання таких приміщень всупереч їх цільового призначення як допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, обізнаності їх про фактичне та юридичне вибуття спірних приміщень із володіння співвласників багатоквартирного житлового будинку та особу набувача.

Виходячи із вищенаведеного, позов підлягає частковому задоволенню. Висновки суду не спростовуються іншими доводами сторін та дослідженими судом доказами. Оскільки судом встановлено, що спірні приміщення є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку і такі не могли перейти у власність інших осіб без згоди співвласників квартир у багатоквартирному будинку, а тому такі не могли бути предметом договорів про інвестиційно-пайову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку (зокрема, укладеного між ПП «ДК Плюс» та фізичною особою ОСОБА_9 договору від 01.03.2005 року № 4-П), як і наступних договорів відступлення права вимоги між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 від 01.10.2010 та від 01.09.2010, копії яких містяться у матеріалах справи. Інші обставини щодо законності укладення та виконання цих договорів не мають правового значення для вирішення цієї справи. Водночас, суд звертає увагу, що окремих позовних вимог про визнання цих договорів недійсними чи застосування наслідків нікчемності договорів не заявлено.

Оскільки позов судом задоволено частково, половина понесених позивачами судових витрат у виді сплаченого судового збору підлягає стягненню на їх користь з відповідачів у рівних частках.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12-13, 137, 259, 265 ЦПК України, ст.ст. 16, 330, 382, 387, 388 ЦК України, ст.ст. 1, 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»,суд, -

у х в а л и в :

позов - задовольнити частково.

Визнати незаконними і скасувати:

-Наказ Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 05.10.2011 № 1777-НЖ-ІІІв частині п. 1.6 Наказу про оформлення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 права спільної сумісної власності на нежитлові приміщення загальною площею 327,4 кв.м. в будинку на АДРЕСА_1 ;

-свідоцтво про право власності на вказані нежитлові приміщення від 05.10.2011 серії НОМЕР_3 .

Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Китол» приміщення підвалу загальною площею 318,8 кв.м. в будинку на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1626946101) у власність співвласників квартир багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 .

В решті вимог позову - відмовити.

Стягнути з кожного із відповідачів на користь ОСОБА_1 по 268,94 грн. сплаченого судового збору.

Стягнути з кожного із відповідачів на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 по 76,84 грн. сплаченого судового збору.

Повний текст рішення складено і підписано 13.06.2022.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду в порядку і строки передбачені ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ;

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер: НОМЕР_5 , АДРЕСА_4 ;

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_6 , АДРЕСА_5 ;

Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер: НОМЕР_7 , АДРЕСА_6 ;

Позивач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер: НОМЕР_8 , АДРЕСА_7 ;

Відповідач:Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, код ЄДРПОУ: 25558625, 79008, м. Львів, пл. Галицька, 15;

Відповідач: ОСОБА_7 , реєстраційний номер: НОМЕР_9 , АДРЕСА_8 ;

Відповідач: ОСОБА_8 , реєстраційний номер: АДРЕСА_9 ;

Відповідач: ОСОБА_9 , реєстраційний номер: АДРЕСА_10 ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Китол», код ЄДРПОУ: 38142520, м. Львів, вул. А. Могильницький, 28;

Третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «А. Могильницького, 28», код ЄДРПОУ: 37919233, 79019, м. Львів, вул. А. Могильницький, 28;

Треті особи: ОСОБА_17 , АДРЕСА_11 ; ОСОБА_18 , АДРЕСА_12 ; ОСОБА_19 , АДРЕСА_13 ; ОСОБА_20 , АДРЕСА_5 ; ОСОБА_21 , АДРЕСА_5 ; ОСОБА_22 , АДРЕСА_14 ; ОСОБА_23 , АДРЕСА_15 ; ОСОБА_24 , АДРЕСА_16 ; Гащук Ярослав Мирославович , АДРЕСА_2 ; ОСОБА_26 , АДРЕСА_17 ; ОСОБА_27 , АДРЕСА_18 ; ОСОБА_28 , АДРЕСА_19 ; ОСОБА_29 , АДРЕСА_20 ; ОСОБА_30 , АДРЕСА_20 ; ОСОБА_31 , АДРЕСА_3 ; ОСОБА_32 , АДРЕСА_21 ; ОСОБА_33 , АДРЕСА_22 ; ОСОБА_34 , АДРЕСА_23 ; ОСОБА_35 , АДРЕСА_24 ; ОСОБА_36 , АДРЕСА_25 ; ОСОБА_37 , АДРЕСА_26 ; ОСОБА_38 , АДРЕСА_27 ; ОСОБА_39 , АДРЕСА_28 ; ОСОБА_40 , АДРЕСА_28 .

Суддя Мармаш В. Я.