Рішення

від 20.06.2022 по справі 404/2840/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 404/2840/21

2/405/4/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2022 року м. Кропивницький

Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого-судді: Драного В.В.

при секретарі: Дятел О.В.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача Кошутської О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Венбест» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 16.04.2021 року звернувся до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовом до відповідача Кіровоградської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Венбест» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 29.08.2017 року № 260-к, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову вказав, що 01.03.2017 року він був прийнятий на роботу на посаду охоронника відділу фізичної охорони у Кіровоградській філії ТОВ «Венбест». У серпні 2017 року позивач виявив намір укласти контракт для проходження військової служби у Збройних Силах України, про що було повідомлено відповідача. Однак відповідач наполягав на необхідності звільнення позивача з роботи за його бажанням та змушував його подати відповідну заяву, на що він відмовився. 19.08.2017 року позивач уклав відповідний контракт та приступив до військової служби, яку проходив до 06.02.2019 року. При цьому, позивач в період з 11.11.2017 року по 15.03.2018 року та з 19.07.2018 року по 22.11.2018 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції. Пізніше позивачу стало відомо про те, що відповідач звільнив його на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв`язку зі вступом на військову службу. Вважає дане звільнення незаконним, оскільки позивач уклав контракт на проходження військової служби в особливий період, а тому за ним зберігається місце роботи, посада і середній заробіток. За таких обставин просить визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 29.08.2017 року № 260-к про його звільнення, поновити його на посаді охоронника групи мобільного реагування та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.08.2017 року.

Також разом з позовом ОСОБА_1 подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав, в обґрунтування якої вказав, що про незаконність свого звільнення він дізнався після звільнення з військової служби. Зазначив, що він не має юридичної освіти, не знає особливостей трудового законодавства, у зв`язку з чим не міг знати, що його права порушені роботодавцем. Він зателефонував на гарячу лінію юридичних консультацій, де йому пояснили його права в цій ситуації. Однак, коли він дізнався про порушення своїх прав, вже були запроваджені карантинні заходи, у зв`язку з чим він протягом 2020 року не звертався за правовою допомогою для звернення до суду, про процесуальні строки також не знав. За таких обставин просить визнати причини пропуску позивачем строку на звернення до суду поважними та поновити його.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11.05.2021 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05.08.2021 року справу передано на розгляд до Ленінського районного суду м. Кіровограда.

04.01.2022 року матеріали даної цивільної справи надійшли до Ленінського районного суду м. Кіровограда.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10.01.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано п`ятиденний строк з дня отримання позивачем зазначеної ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 15.04.2022 року продовжено розгляд цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

В судовому засіданні позивач та його представник - адвокат Кошутська О.С. позовні вимоги підтримали та пояснили, що позивач уклав контракт на проходження військової служби 19.08.2017 року, а відповідач його звільнив 18.08.2017 року, тобто ще до укладання відповідного контракту. Заяву про звільнення позивач не писав, а роботодавець ввів його в оману щодо підстав його звільнення. Зі спірним наказом позивач ознайомився 29.08.2017 року, про що поставив свій підпис, трудову книжку та спірний наказ отримав того ж дня. В подальшому, в період з 19.08.2017 року по 06.02.2019 року позивач проходив військову службу за контрактом. Після звільнення з військової служби до 26.09.2019 року він перебував на обліку в центрі зайнятості. 27.09.2019 року позивач знову уклав контракт на проходження військової служби.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи не надав, відзиву на позовну заяву не подано.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 01.03.2017 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у Кіровоградській філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Венбест» (а.с. 12, 16).

19.08.2017 року позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського складу строком на 3 роки. Контракт набрав чинності з 19.08.2017 року (а.с. 14-15).

Згідно наказу Кіровоградської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Венбест» від 29.08.2017 року № 260-к «Про звільнення ОСОБА_1 », охоронника групи мобільного реагування ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 18.08.2017 року у зв`язку з вступом на військову службу згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України, підстава - контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського складу від 19.08.2017 року. З даним наказом позивач ознайомився 29.08.2017 року, про що свідчить його підпис на примірнику цього наказу (а.с. 95).

Як вбачається з військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 07.11.2008 року та його трудової книжки, оригінали яких були оглянуті судом в судовому засіданні, він у період з 19.08.2017 року по 06.02.2019 року проходив військову службу за контрактом, 06.02.2019 року на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_3 № 13-рс звільнений з військової служби за п. «2» через сімейні обставини, у період з 07.02.2019 року по 26.09.2019 року перебував на обліку в Центрі зайнятості, а з 27.09.2019 року проходить військову службу за контрактом (а.с. 11, 12, 45-46, 48-58).

Відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Законом України від 17.03.2014 року «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» був затверджений Указ Президента України від 17.03.2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування в газеті «Голос України» від 18.03.2014 року № 49.

Таким чином, з 18.03.2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом у зазначений період.

Враховуючи викладене, гарантії щодо збереження за працівником місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, установлені згідно з указаними нормами, є безумовними.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.08.2020 року у справі № 813/402/17.

За таких обставин, оскільки позивач уклав контракт в особливий період під час ситуації, що загрожувала національній безпеці України, то він має право на застосування гарантій, передбачених статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статтею 119 КЗпП України.

Таким чином, звільнення позивача згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України є таким, що проведено незаконно, а саме з порушенням вимог частини третьої статті 119 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У свою чергу, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року в справі № 466/10419/19.

Як поважні причини пропущення строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду, і ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 року в справі № 522/3473/19.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Як на підставу пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі ОСОБА_1 посилався на те, що після звільнення він не був обізнаний про гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, та дізнався про порушення свого права лише у 2019 році після звільнення з військової служби та отримання юридичної консультації, а відповідач ввів в оману позивача щодо підстав його звільнення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав спірний наказ та належно оформлену трудову книжку 29.08.2017 року. Із серпня 2017 року позивач перебував на військовій службі, а 06.02.2019 року був звільнений з військової служби. Після звільнення з військової служби у період з 07.02.2017 року до 26.09.2017 року позивач перебував на обліку в центрі зайнятості, куди надавав, зокрема, і трудову книжку. З 27.09.2019 року позивач перебуває на військовій службі згідно контракту.

Так, початком перебігу місячного строку звернення є 29.08.2017 року, закінченням - 29.09.2017 року, а з позовом у цій справі позивач звернувся до суду лише 16.04.2021 року.

Суд відзначає, що позивач довів поважність причин, які перешкоджали йому своєчасно звернутися до суду з даним позовом у період з 29.08.2017 року по 06.02.2019 року, оскільки він проходив військову службу за контрактом. Однак доказів, які б свідчили про поважність причин пропущення місячного строку на звернення до суду після 06.02.2019 року позивачем не надано. Юридична необізнаність позивача щодо своїх прав не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2022 року в справі № 265/596/20.

Крім того, посилання позивача на карантинні заходи як поважну причину пропуску строку звернення, суд не бере до уваги, оскільки позивач дізнався про порушення своїх прав у 2019 році, коли карантинних заходів на території Україні не запроваджувалося.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з порушенням строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, поважність причин його пропуску позивачем не доведена, підстави для його поновлення відсутні, а тому в задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду слід відмовити.

Сплив строку звернення до суду є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року у справі № 466/10419/19.

За таких обставин, враховуючи, що доводи позивача щодо порушення відповідачем як роботодавцем норм трудового законодавства під час його звільнення є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, проте позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з порушенням строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, а тому в задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Керуючись ст.ст. 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Кіровоградської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Венбест» (25006, м. Кропивницький, площа Дружби Народів, 3, ЄДРПОУ 40150986) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 24.06.2022 року.

Суддя Ленінського районного суду

м. Кіровограда В.В. Драний