Постанова

від 11.10.2022 по справі 404/2840/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

іменем України

11 жовтня 2022 року м. Кропивницький

справа № 404/2840/21

провадження № 22-ц/4809/938/22

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Дьомич Л.М., Єгорової С.М.,

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Кіровоградська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Венбест»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 20 червня 2022 року у складі судді Драного В.В.,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Кіровоградської філіїТовариства з обмеженою відповідальністю «Венбест» (далі по тексту КФ ТОВ «Венбест») про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову посилався на те, що 01 березня 2017 року він був прийнятий на роботу на посаду охоронника відділу фізичної охорони у КФТОВ «Венбест». У серпні 2017 року позивач виявив намір укласти контракт для проходження військової служби у Збройних Силах України, про що було повідомлено відповідача. Однак відповідач наполягав на необхідності звільнення позивача з роботи за його бажанням та змушував його подати відповідну заяву, на що він відмовився. 19 серпня 2017 року він уклав відповідний контракт та приступив до військової служби, яку проходив до 06 лютого 2019 року. При цьому, у період з 11 листопада 2017 року по 15 березня 2018 року та з 19 липня 2018 року по 22 листопада 2018 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції. Пізніше йому стало відомо про те, що відповідач звільнив його на підставі п.3ст.36 КЗпП Україниу зв`язку зі вступом на військову службу. Вважає дане звільнення незаконним, оскільки позивач уклав контракт на проходження військової служби в особливий період, а тому за ним зберігається місце роботи, посада і середній заробіток.

Посилаючись назазначені обставинипросив суд визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 29 серпня 2017 року №260-к про його звільнення, поновити його на посаді охоронника групи мобільного реагування та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 серпня 2017 року.

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 20 червня 2022 року у задоволенніпозову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог, оскільки строк на звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів було ним пропущено з поважних причин.

Відзив на апеляційнускаргудо апеляційного суду не надходив.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача адвокат Кашутська О.С. підтримала доводи поданої апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Відповідач у судове засідання свого представника не направив. Про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. Колегія суддів постановила ухвалу про розгляд справи у відсутності представника відповідача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Судом встановленота підтвердженописьмовими доказамипо справі,що 01 березня 2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у КФ ТОВ «Венбест» (а.с.12, 16).

19 серпня 2017 року позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського складу строком на 3 роки. Контракт набрав чинності з 19 серпня 2017 року (а.с.14-15).

Наказом КФТОВ «Венбест»від 29серпня 2017року №260-к«Про звільнення ОСОБА_1 »охоронника групимобільного реагування ОСОБА_1 звільнено іззайманої посади18серпня 2017року узв`язку ізвступом навійськову службузгідно зп.3ст.36КЗпП України,підстава контракт пропроходження військовоїслужби уЗбройних СилахУкраїни напосадах осібсолдатського складувід 19серпня 2017року.З данимнаказом позивачознайомився 29серпня 2017 року, про що свідчить його підпис на примірнику цього наказу (а.с.95).

Судом першоїінстанції встановлено,що ОСОБА_1 у періодз 19серпня 2017 року по 06 лютого 2019 року проходив військову службу за контрактом, 06 лютого 2019 року на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 № НОМЕР_2 звільнений з військової служби за п. «2» через сімейні обставини, у період з 07 лютого 2019 року по 26 вересня 2019 року перебував на обліку у Центрі зайнятості, а з 27 вересня 2019 року проходив військову службу за контрактом, укладеним строком на три роки, що підтверджується військовим квитком ОСОБА_1 від 07 листопада 2008 року серії НОМЕР_3 та його трудової книжки, оригінали яких були оглянуті судом у судовому засіданні (а.с.11, 12, 45-46, 48-58).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що доводи позивача щодо порушення відповідачем, як роботодавцем, норм трудового законодавства під час його звільнення є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, проте позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з порушенням строку, передбаченогостаттею 233 КЗпП України, і достатніх підстав для його поновлення суду не надав.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 3 ч.1ст.36 КЗпП України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертоїстатті 119 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьоюстатті 119КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною другоюстатті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертоюстатті 119 КЗпП України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Законом України від 17 березня 2014 року «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» було затверджено Указ Президента України від 17 березня 2014 року №303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності 18 березня 2014 року. Цей Указ є чинним на час розгляду справи у суді.

Законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом у зазначений період.

Враховуючи викладене гарантії щодо збереження за працівником місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, установлені згідно з указаними нормами, є безумовними.

Такий правовий висновок викладено упостанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17.

Отже на позивача поширюються гарантії, визначені статтею 119 КЗпП України та статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»,оскількивін уклав контракт в особливий період під час ситуації, що загрожувала національній безпеці України, а відтаксуд першоїінстанції дійшовобґрунтованого висновкупро незаконністьнаказу відповідачавід 29серпня 2017 року №260-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст.233КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно достатті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У пункті четвертому постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі №6-2426цс15 зроблено висновок, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зазначено, що відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки. Строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Як поважні причини пропущення строку, встановленого у частині першійстатті 233 КЗпП України,мають кваліфікуватисяті,які об`єктивноперешкоджали чистворювали труднощідля своєчасногозвернення досуду тапідтверджені належнимидоказами щодонеможливості такогозвернення. Причинапропуску строкузвернення досуду можевважатися поважною,якщо вонавідповідає такимумовам:1)це обставинаабо кількаобставин,яка безпосередньоунеможливлює абоускладнює можливістьвчинення процесуальнихдій увизначений закономстрок;2)це обставина,яка виниклаоб`єктивно,незалежно відволі особи,яка пропустиластрок;3)ця причинавиникла протягомстроку,який пропущено;4)ця обставинапідтверджується належнимиі допустимимизасобами доказування. Тобто, поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду, і ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року в справі № 522/3473/19.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 отримав спірний наказ та належно оформлену трудову книжку 29 серпня 2017 року. Із серпня 2017 року позивач перебував на військовій службі та був звільнений з військової служби 06 лютого 2019 року. Після звільнення з військової служби у період з 07 лютого 2019 року до 26 вересня 2019 року позивач перебував на обліку у Центрі зайнятості, куди надавав, зокрема, і трудову книжку. З 27 вересня 2019 року позивач перебував на військовій службі згідно з контрактом.

Як на підставу пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі ОСОБА_1 посилався на те, що після звільнення він не був обізнаний про гарантії, передбаченістаттею 119КЗпП України, та дізнався про порушення свого права лише у 2019 році після звільнення з військової служби та отримання юридичної консультації, а відповідач ввів в оману позивача щодо підстав його звільнення. У подальшому в Україні були запроваджені карантинні заходи, тому майже увесь 2020 рік через протиепідемічні заходи не звертався за правовою допомогою.

Судом першої інстанції встановлено, що початком перебігу місячного строку звернення з позовом є 29 серпня 2017 року, закінченням 29 вересня 2017 року, проте позивач звернувся до суду з позовом лише 16 квітня 2021 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач довів поважність причин, які перешкоджали йому своєчасно звернутися до суду з цим позовом у період з 29 серпня 2017 року по час звільнення з військової служби, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підстави для визнання поважними причин пропущення строку звернення ОСОБА_1 до суду у період з 06 лютого 2019 року по 16 квітня 2021 року, що, зокрема, становить понад 2 роки, позивачем надано не було. Позивач не посилався ні у позові, ні в апеляційній скарзі на їх наявність та не обґрунтував поважними причинами невчасне звернення до суду саме у цей період.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що юридична необізнаність позивача не може свідчити про поважність причин пропуску строку.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від26 березня 2020 рокуу справі№805/2688/18-а.

Крім того, суд дійшов правильного висновку про те, що карантинні заходи протягом 2019 року на території України не запроваджувалися, тому перешкоди для отримання позивачем належної правової допомоги були відсутні.

З огляду на викладене вище суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову про визнанняпротиправним таскасування наказупро звільнення,поновлення нароботі тастягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, встановленого ст.233 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч.1ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного вище колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставістатті 375 ЦПК Українизалишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст.367,374,375,382 - 384 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,а рішенняЛенінського районногосуду містаКіровограда від20червня 2022рокубез змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2022 року.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді Л.М.Дьомич

C.М. Єгорова