Постанова

від 14.06.2022 по справі 374/160/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2022 року м. Київ

Справа № 374/160/20

Провадження: № 22-ц/824/5807/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Вербової І.М., Нежури В.А.,

секретар Івасенко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 27 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Козіної С.М.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и в :

У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом, обґрунтувавши його тим, що 26 червня 2017 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики. Відповідно до п. 1 даного договору позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти в сумі 100 000 грн, а позичальник зобов`язався повернути таку ж саму суму грошових коштів у строк до 26 червня 2019 року. Гроші були передані позичальнику в момент підписання договору. Власноручним написом він вказав, що його підпис під жоговором свідчить про беззастережний факт отримання грошей та гарантував виконання умов договору. Позичальник ОСОБА_3 в договорі вказав, що для забезпечення повернення суми позики він передає позикодавцю в заставу (іпотеку) однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , власником якої він є на підставі договору купівлі-продажу. Ринкова вартість квартири відповідає сумі позики та становить 100 000 гривень. Пунктом 4 договору позичальник гарантував, що у разі невиконання умов договору позики він передасть у власність позикодавця вищевказану квартиру. Позичальник відповідно до п. 5 договору приймав на себе зобов`язання протягом 45 робочих днів здійснити всі організаційні заходи, необхідні для нотаріального посвідчення договорів позики та застави, а в разі ухилення позичальника від нотаріального посвідчення договорів, позикодавець має право захистити свої права в судовому порядку шляхом визнання договору позики та застави дійсними. 15 серпня 2017 року вона, позивачка, передала власноручно відповідачу письмову вимогу про необхідність нотаріального посвідчення договору застави відповідно до вимог п. 5 договору, а 25 липня 2019 року передала власноручно відповідачу вимогу про повернення суми позики. Відповідач вимоги отримав особисто, але по суті вказані вимоги позивачки не задовольнив. Окрім того, відповідач, в порушення п. 5 договору ухилявся від зобов`язання з передачі в заставу своєї квартири та протягом 45 днів посвідчити договір застави у нотаріальній формі. За викладених обставин, просила стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 100 000,00 грн боргу за договором позики; визнати дійсним укладений із відповідачем у простій письмовій формі договір застави нерухомого майна, зокрема квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,7 кв.м, яка належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (договір зареєстровано в реєстрі за № 346); покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 27 серпня 2020 року позов ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики у сумі 100 000 грн.

Визнано дійсним та таким, що не підлягає нотаріальному посвідченню, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі договір застави нерухомого майна, а саме: кв. АДРЕСА_1 , загальною пл. 33,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1273810580000, яка належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (договір зареєстровано в реєстрі за № 346).

Повернуто ОСОБА_2 з державного бюджету 50 % судового збору, що складає 500 грн., сплаченого згідно квитанції від 01.07.2020 року на рахунок № UA148999980313161206000010758, МФО 899998, код 37851186, назва отримувача: УК у м.Ржищів/Ржищів/22030101, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП).

Виконання рішення в частині повернення судового збору покладено на управління Державної казначейської служби України у м. Ржищів Київської області, код ЄДРПОУ 37851186.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , кошти на відшкодування 50 % судового збору, сплаченого при подачі позову, що складає 500 грн.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 направила апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог щодо визнання таким, що не підлягає нотаріальному посвідченню, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі договір застави нерухомого майна, а саме: кв. АДРЕСА_1 , загальною пл. 33,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1273810580000, яка належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (договір зареєстровано в реєстрі за № 346) - відмовити. Також просила скасувати обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, накладеного 31 березня 2021 року державним реєстратором Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Хоміною М.І.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що вона являється особою, яка не приймала участі у розгляді справи, однак, суд вирішив питання про її права та інтереси. При ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду, викладені у рішенні не відповідають дійсним обставинам справи. Зазначила, що 06 серпня 2020 року ОСОБА_3 продав належну йому квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 06 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Бригідою В.О. за номером 236. 18 серпня 2020 року ОСОБА_4 передав вказану квартиру у власність ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Рогачем В.В. за №1913. Тобто, на момент прийняття рішення Ржищівським міським судом Київської області квартира АДРЕСА_1 не належала ОСОБА_3 та не могла бути предметом застави чи будь-якого іншого правочину, вчиненого ОСОБА_3 щодо об`єкту нерухомості. Також відмітила, що ст. 18 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотечний договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. В даному випадку сторонами не дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення договору позики, тому вказаний договір не створив взаємних прав та обов`язків іпотекодавця та іпотекодержателя.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги та зазначила, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Вказала, що ОСОБА_1 не має права оскаржувати дане рішення суду, оскільки ним не вирішувались питання про її права та інтереси. Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 22 липня 2020 року було накладено арешт на спірну квартиру, яка належала ОСОБА_3 . Водночас, вказана квартира була продана 06 серпня 2020 року ОСОБА_3 ОСОБА_4 , а потім 18 серпня 2020 року ОСОБА_4 продав квартиру ОСОБА_1 всупереч дії ухвали суду про накладення арешту на дану квартиру. Оскільки на час звернення до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики відповідач ОСОБА_3 був власником квартири АДРЕСА_1 , іншої інформації ані в неї, ані в суду не було, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийняв рішення на законних підставах. Той факт, що ОСОБА_1 заволоділа квартирою під час дії накладеного на даний об`єкт нерухомості арешту, є підставою для її, ОСОБА_2 , звернення до суду з позовом про визнання договорів купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2020 року та від 18 серпня 2020 року нікчемними.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що 26 червня 2017 року між ним та ОСОБА_2 було украдено договір позики, за яким остання передала йому у власність грошові кошти в сумі 100 000 грн, а він, ОСОБА_3 , зобов`язувався повернути їй таку ж суму грошових коштів у строк до 26 червня 2019 року. В забезпечення повернення суми позики він зобов`язувався передати позикодавцю в заставу (іпотеку) належну йому однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Окрім того, він прийняв на себе зобов`язання протягом 45 днів здійснити всі організаційні заходи, необхідні для нотаріального посвідчення договорів позики та застави. Однак, у зв`язку з сімейними обставинами він не зміг з`явитися до нотаріуса для нотаріального оформлення вказаних договорів. Зазначив, що 10 жовтня 2019 року Київським апеляційним судом за клопотанням прокурора було накладено обтяження у вигляді арешту на дану квартиру. 06 серпня 2020 року обтяження було припинено державним реєстратором Бахмутської РДА Донецької області Чинник Ю.І. (рішення №53496392). Підставою для припинення обтяження була ухвала Святошинського районного суму міста Києва від 03 березня 2020 року у справі, яка жодного відношення до нього, ОСОБА_3 , не мала. 06 серпня 2020 року приватний нотаріус КМНО Бригіда В.О. посвідчив договір купівлі-продажу вказаної квартири та вчинив реєстраційну дію - зареєстрував речові права на квартиру на нового власника - ОСОБА_4 . При цьому, він, ОСОБА_3 , як власник квартири, жодним чином не приймав участі в укладенні цього договору та доручень нікому не надавав. 18 серпня 2020 року приватний нотаріус КМНО Рогач В.В. посвідчив договір купівлі-продажу вказаної квартири та зареєстрував речові права на квартиру на ОСОБА_1 . У вересні 2020 року він дізнався про шахрайські дії щодо його власності з боку ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , у зв`язку з чим звернувся зі скаргою до Міністерства юстиції України. 17 грудня 2020 року його скаргу було задоволено, наказом МЮУ №4349/5 було скасовано рішення №53496392 від 06 серпня 2020 року про державну реєстрацію припинення обтяження, накладеного на спірну квартиру, прийняте державним реєстратором Бахмутської РДА Донецької області Чинник Ю.І. 26 квітня 2021 року він звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус КМНО Рогач В.В., ОСОБА_4 , приватний нотаріус КМНО Бригіда В.О., про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, застосування до правочинів нікчемності, скасування рішення про державну реєстрацію. Однак, до теперішнього часу рішення у даній справі не ухвалювалось.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, та просила її задовольнити.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вислухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається із матеріалів справи, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 90048122 від 20.06.2017 року, ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 (а.с. 17).

26 червня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики на суму 100 000 грн зі строком повернення до 26 червня 2019 року.

Умови договору позики містять також умови щодо забезпечення виконання позичальником зобов`язання.

Зокрема, згідно п. 3 договору, для забезпечення повернення позичальником суми позики він передає позикодавцю в заставу (іпотеку) однокімнатну квартиру, власником якої є позичальник. Квартира, яка підлягає передачі в заставу позикодавцю, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

У п. 5 договору сторони засвідчили, що вони досягли домовленості за всіма суттєвими умовами цього договору позики та умовами передачі в заставу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,7 кв.м. Сторони домовляються, а позичальник гарантує, що цей договір позики та договір застави вони посвідчать у нотаріальній формі протягом 45 робочих днів з дати підписання цього договору. Зобов`язання з організації процесу нотаріального посвідчення договорів позики та застави приймає на себе позичальник. Всі витрати, пов`язані з таким нотаріальним посвідченням несе позичальник. В разі ухиляння позичальником від посвідчення цього договору та договору застави позикодавець має право захистити свої права в судовому порядку, шляхом визнання договору позики та договору застави дійсними (а.с. 7).

15 серпня 2017 року та 25 липня 2019 року ОСОБА_2 власноручно передала відповідачу ОСОБА_3 письмову вимогу про необхідність нотаріального посвідчення договору застави, відповідно до вимог п. 5 договору. Відповідач вимоги отримав особисто, про що свідчить його підпис на вказаних вимогах, але по суті вказані вимоги позивача не задовольнив(а.с. 8,9).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із визнання ОСОБА_3 позову, яке не суперечить вимогам закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Однак, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України,позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову,суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 4, ч. 5 ст. 206 ЦПК України).

Отже, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.Тобто, повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.06.2020 року у справі № 588/1311/17.

Ухвалюючи рішення про визнання дійсним, та таким, що не підлягає нотаріальному посвідченню, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі договір застави нерухомого майна, суд першої інстанції поклав в основу судового рішення лише факт визнання відповідачем позову. При цьому, маючи у розпорядженні докази реєстрації права власності за ОСОБА_3 на квартиру, що є предметом застави, лише станом 20.06.2017 року, не перевірив факту належності відповідачу цієї квартири на час вирішення спору по суті (липень-серпень 2020 року).

Згідно ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 як особа, якане брала участі у справі, посилалась на те, що вона є власником квартири.

З долучених до апеляційної скарги доказів убачається, що 06 серпня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,7 кв.м, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Бригідою В.О., зареєстрований в Реєстрі № 236. Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить витяг № 219384280, реєстраційний нок об`єкта нерухомого майна № 1273810580000, номер запису про право власності: 37659278.

18 серпня 2020 року ОСОБА_4 відчужив належну йому квартиру ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Рогачем В.В., зареєстрованим в реєстрі за № 1913.

18.08.2020 року ОСОБА_1 зареєструвала за собою у встановленому законом порядку право власності на квартири АДРЕСА_1 , про свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 220750246 від 18.08.2020 року.

Вказані правочини є дійсними, недійсними в судовому порядку не визнавались.

Тобто, на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення право власності на квартиру АДРЕСА_1 , було зареєстроване у встановленому законом порядку за іншою особою, а саме, ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі.

Встановлені обставини свідчать про те, що рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 27 серпня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання дійсним та таким, що не підлягає нотаріальному посвідченню, укладеного 26 червня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі договору застави нерухомого майна вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , яка не була залучена до участі у справі.

Заперечуючи проти апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилались на те, що у квітні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус КМНО Рогач В.В., ОСОБА_4 , приватний нотаріус КМНО Бригіда В.О., про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, застосування до правочинів нікчемності, скасування рішення про державну реєстрацію (справа № 757/22502/21-ц), а тому просили суд зупинити провадження у даній справі до ухвалення судом рішення у справі про визнання права власності.

Вирішуючи вказане клопотання, колегія суддів виходить із того, що розгляд справи № 757/22502/21-ц не є перешкодою для встановлення обставин у даній справі під час її розгляду по суті заявлених вимог. Справа № 757/22502/21-ц та справа, що переглядається, мають різні предмети та підстави позову, обставини, які будуть встановлені у справі 757/22502/21-ц не входять до предмету доказування у даній справі, а тому підстави для зупинення провадження у даній справі відсутні.

В будь-якому випадку, оспорення ОСОБА_5 договорів купівлі-продажу квартири не спростовує того факту, що рішення суду першої інстанції є таким, що порушує права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , яка не була залучена до участі у справі, хоча як на момент ухвалення судом оскаржуваного рішення, так і на теперішній час є законним власником цієї квартири.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість вимог апеляційного скарги в частині скасування рішення суду першої інстанції про визнання дійсним, та таким, що не підлягає нотаріальному посвідченню, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі договір застави нерухомого майна, чого не можна сказати про вимоги скаржника щодо скасування обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, накладеного 31.03.2021 року державним реєстратором Таїровської селищної ради, Овідіопольського району, Одеської області Хоміною М.І., оскільки такі дії відносяться до виключної компетенції державного реєстратора.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції формально підійшов до розгляду справи, та прийнявши визнання позову відповідачем, не перевірив, чи суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб таке визнання відповідачем позову, залишив поза увагою те, що зміст і обсяг поданих позивачкою доказів, ціна позову, зміст та умови договору позики, обставини його укладання, поведінка сторін в ході розгляду справи, вказують на можливу наявність ознак сумнівності правовідносин, які виникли між сторонами.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

За наведених підстав, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування Ржищівського міського суду Київської області від 27 серпня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання дійсним та таким, що не підлягає нотаріальному посвідченню, укладеного 26 червня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі договору застави нерухомогомайна,з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 27 серпня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання дійсним та таким, що не підлягає нотаріальному посвідченню, укладеного 26 червня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі договору застави нерухомого майна, скасувати та ухвалити в цій частині позовних вимог нове судове рішення про відмову в позові.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 27 червня 2022 року

Головуючий Т.О. Невідома

Судді І.М. Вербова

В.А. Нежура