Ухвала

від 22.07.2020 по справі 374/160/20

РЖИЩІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий суддя

в суді І інстанції Козіна С.М.

374/160/20

УХВАЛА

22 липня 2020 року суддя Ржищівського міського суду Київської області Козіна С.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року до Ржищівського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

В прохальній частині позовної заяви міститься заява про забезпечення позову, в якій позивачка просить вжити заходів щодо забезпечення її позову до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 .

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на те, що 26 червня 2017 року між нею та ОСОБА_2 було укладено Договір позики. Відповідно до пункту 1. Договору позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти в сумі 100 000 грн, а позичальник зобов`язався повернути таку ж саму суму грошових коштів. Строк повернення суми позики сторони встановили за згодою сторін - 26 червня 2019 року. Гроші були передані позичальнику в момент підписання Договору. Своїм підписом виконаним власноручно позичальник засвідчив, що він отримав кошти у сумі 100 000 грн. та зобов`язався їх повернути у м. Ржищів Київської області до 26 червня 2019 року. Також власноручним написом він вказав, що його підпис під Договором свідчить про беззастережний факт отримання грошей та гарантував виконання умов договору. Крім того, позичальник в Договорі вказав, що для забезпечення повернення суми позики він передає позикодавцю в заставу (іпотеку) однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , власником якої він є.

На день звернення до суду позику відповідач не повернув і належну йому квартиру в заставу не передав.

Де на даний час знаходяться належні ОСОБА_3 примірники оригіналів зазначених вище спірних договорів, остання не знає і навіть не пам`ятає, що вона їх підписувала у приватного нотаріуса.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Пленум Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до п. 6 цієї Постанови особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс 16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Необхідність звернення із даною заявою викликана тим, що існують реальні ризики того, що відповідач, усвідомлюючи наслідки задоволення позову про стягнення боргу за договором позики, буде намагатися відчужити належне йому майно третім особам, що в подальшому може істотно ускладнити або, навіть, унеможливить виконання рішення суду щодо повернення боргу, за умови прийняття судом рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, зважаючи на суму боргу, що підлягатиме стягненню в разі задоволення позову та існуючий ризик невиконання рішення суду, суд вважає, що заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову слід задовольнити, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Отже, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення заявлених вимог.

Відтак, забезпечення позову у цивільному процесі застосовується з метою забезпечення виконання судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 152 ЦПК України, заява про забезпечення позову може бути подана до подання позовної заяви.

Частина 3 ст. 150 ЦПК України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Як передбачено положеннями ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.

Станом на час розгляд судом заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов`язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 149, 150, 152, 153, 154 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, - задовольнити в повному обсязі.

Накласти арешт на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 .

Дана ухвала, з урахуванням п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", має статус виконавчого документа.

Сторонами у виконавчому провадженні за ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 22 липня 2020 року є:

Стягувачем: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Татарбунарським РВ ГУ МВС України в Одеській області 9 березня 2006 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Боржником: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , паспорт серія НОМЕР_3 , виданий Бучацьким РС УДМС в Тернопільській області 8 грудня 2015 року.

Копію ухвали направити для відома учасникам справи.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановляння незалежно від її оскарження.

Ухвала про вжиття заходів до забезпечення позову набирає законної сили з 22 липня 2020 року та може бути пред`явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку до 22 липня 2023 року.

Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 15.12.2017) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, тобто до Київського апеляційного суду через Ржищівський міський суд Київської області.

Суддя