Постанова

від 21.12.2022 по справі 374/160/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 374/160/20

провадження № 61-7099св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Вербової І. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 26 червня 2017 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики.

Відповідно до пункту 1 даного договору позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти в сумі 100 000 грн, а позичальник зобов`язався повернути таку ж саму суму грошових коштів у строк до 26 червня 2019 року.

Гроші були передані позичальнику в момент підписання договору, власноручним написом він вказав, що його підпис під договором свідчить про беззастережний факт отримання грошей та гарантував виконання умов договору.

ОСОБА_2 в договорі вказав, що для забезпечення повернення суми позики він передає позикодавцю в заставу (іпотеку) однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , власником якої він є на підставі договору купівлі-продажу. Ринкова вартість квартири відповідає сумі позики та становить 100 000 грн.

Пунктом 4 договору позичальник гарантував, що у разі невиконання умов договору позики він передасть у власність позикодавця вищевказану квартиру.

Позичальник відповідно до пункту 5 договору приймав на себе зобов`язання протягом 45 робочих днів здійснити всі організаційні заходи, необхідні для нотаріального посвідчення договорів позики та застави, а в разі ухилення позичальника від нотаріального посвідчення договорів позикодавець має право захистити свої права в судовому порядку шляхом визнання договору позики та застави дійсними.

Вказувала, що 15 серпня 2017 року вона передала власноручно відповідачу письмову вимогу про необхідність нотаріального посвідчення договору застави відповідно до вимог пункту 5 договору, а 25 липня 2019 року передала власноручно відповідачу вимогу про повернення суми позики.

Відповідач вимоги отримав особисто, але по суті вказані вимоги не задовольнив. Окрім того, відповідач в порушення пункту 5 договору ухилявся від зобов`язання з передачі в заставу своєї квартири та протягом 45 днів посвідчити договір застави у нотаріальній формі.

Враховуючи наведене просила суд: стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 100 000 грн боргу за договором позики; визнати дійсним укладений із відповідачем у простій письмовій формі договір застави нерухомого майна, зокрема, квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,7 кв. м, яка належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (договір зареєстровано в реєстрі за № 346).

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 27 серпня 2020 року у складі судді Козіної С. М. позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у сумі 100 000 грн.

Визнано дійсним та таким, що не підлягає нотаріальному посвідченню, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у простій письмовій формі договір застави нерухомого майна, а саме: кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 33,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1273810580000, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (договір зареєстровано в реєстрі за № 346).

Повернуто ОСОБА_1 з державного бюджету 50% судового збору, що складає 500 грн.

Виконання рішення в частині повернення судового збору покладено на управління Державної казначейської служби України у м. Ржищів Київської області.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , кошти на відшкодування 50 % судового збору, сплаченого при подачі позову, що складає 500 грн.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із визнання ОСОБА_2 позову, яке не суперечить вимогам закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 27 серпня 2021 року скасовано в частині вирішення позовних вимог про визнання дійсним та таким, що не підлягає нотаріальному посвідченню, укладеного 26 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у простій письмовій формі договору застави нерухомого майна, ухвалено в цій частині позовних вимог нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні вказаної позовної вимоги.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення право власності на квартиру АДРЕСА_1 , було зареєстроване у встановленому законом порядку за іншою особою, а саме ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 646/13416/16, провадження № 61-13154св20, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, що ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 22 липня 2020 року було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .

Проте, під час дії вказаної ухвали 06 серпня 2020 року відбулось відчуження квартири ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , а 18 серпня 2020 року ОСОБА_4 відчужив квартиру на користь ОСОБА_3 .

Судом не надано належної уваги посиланням ОСОБА_2 про те, що квартира вибула з його власності незаконно та, що ним подано позов до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння та застосування до правочинів наслідків нікчемності (справа № 757/22502/21).

Також апеляційний суд мав зупинити провадження у вказаній справі до вирішення справи № 757/22502/21, про що подавались відповідні клопотання.

Крім того, вважає, що ОСОБА_3 є неналежним суб`єктом оскарження, оскільки не є стороною і її право власності на квартиру оспорюється в суді.

Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 90048122 від 20 червня 2017 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 .

26 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму 100 000 грн зі строком повернення до 26 червня 2019 року.

Умови договору позики містять також умови щодо забезпечення виконання позичальником зобов`язання.

Згідно з пунктом 3 договору для забезпечення повернення позичальником суми позики він передає позикодавцю в заставу (іпотеку) однокімнатну квартиру, власником якої є позичальник. Квартира, яка підлягає передачі в заставу позикодавцю, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

У пункті 5 договору сторони визначили, що вони досягли домовленості за всіма суттєвими умовами цього договору позики та умовами передачі в заставу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,7 кв. м. Сторони домовляються, а позичальник гарантує, що цей договір позики та договір застави вони посвідчать у нотаріальній формі протягом 45 робочих днів з дати підписання цього договору. Зобов`язання з організації процесу нотаріального посвідчення договорів позики та застави приймає на себе позичальник. Всі витрати, пов`язані з таким нотаріальним посвідченням, несе позичальник. В разі ухиляння позичальником від посвідчення цього договору та договору застави позикодавець має право захистити свої права в судовому порядку шляхом визнання договору позики та договору застави дійсними

15 серпня 2017 року та 25 липня 2019 року ОСОБА_1 власноручно передала ОСОБА_2 письмову вимогу про необхідність нотаріального посвідчення договору застави відповідно до вимог пункту 5 договору. Відповідач вимоги отримав особисто, про що свідчить його підпис на вказаних вимогах, але по суті вказані вимоги позивача не задовольнив.

З долучених до апеляційної скарги доказів убачається, що 06 серпня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,7 кв. м, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Бригідою В. О., зареєстрований в реєстрі № 236. Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить витяг № 219384280, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1273810580000, номер запису про право власності: 37659278.

18 серпня 2020 року ОСОБА_4 відчужив належну йому квартиру ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Рогачем В. В., зареєстрованим в реєстрі за № 1913.

18 серпня 2020 року ОСОБА_3 зареєструвала за собою у встановленому законом порядку право власності на квартири АДРЕСА_1 , про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 220750246 від 18 серпня 2020 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

ОСОБА_3 , подаючи апеляційну скаргу, вказувала, що на час ухвалення рішення місцевим судом квартира не належала ОСОБА_2 , тому не могла бути предметом застави, оскільки 18 серпня 2020 року вона за договором купівлі-продажу придбала квартиру у ОСОБА_4 .

При цьому зазначала, що сторонами не дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення договору позики, тому такий договір не створив взаємних прав і обов`язків між ними.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

З долучених до апеляційної скарги доказів убачається, що 06 серпня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,7 кв. м, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Бригідою В. О., зареєстрований в реєстрі № 236. Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить витяг № 219384280, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1273810580000, номер запису про право власності: 37659278.

18 серпня 2020 року ОСОБА_4 відчужив належну йому квартиру ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Рогачем В. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1913.

Вказаний правочин є дійсним, недійсним у судовому порядку не визнавався.

18 серпня 2020 року ОСОБА_3 зареєструвала за собою у встановленому законом порядку право власності на квартири АДРЕСА_1 , про що що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 220750246 від 18 серпня 2020 року.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 визнав позов, а тому з урахуванням вимог статей 220, 526, 530, 577, 629, 1046 ЦК України, такий підлягає задоволенню.

Разом із тим, відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З наведеного вбачається, що суд не може ухвалити рішення про задоволення позовних вимог у разі його визнання відповідачем, якщо це порушує інтереси іншої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у липні 2020 року направив до суду заяву, у якій він вказав, що визнає позов.

Разом з тим, у вказаній заяві ОСОБА_2 визнав лише наявність боргу у розмірі 100 000 грн, проте нічого не зазначив з приводу вимоги про визнання дійсним укладеного із ним у простій письмовій формі договору застави нерухомого майна.

Крім того, на момент ухвалення рішення місцевим судом власником вказаного майна був не ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 , тобто рішення суду порушує її права як власника спірного майна.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення в оскаржуваній частині право власності на квартиру АДРЕСА_1 , було зареєстроване у встановленому законом порядку за іншою особою, а саме ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі, тому наявні підстави для скасування рішення місцевого суду в частині позовних вимог про визнання дійсним та таким, що не підлягає нотаріальному посвідченню, укладений 26 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у простій письмовій формі договір застави нерухомого майна.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що квартира вибула з його власності протиправно, у зв`язку із чим ним було ініційовані позови щодо повернення належного йому майна, відхиляються колегією суддів, оскільки, як правомірно зазначив апеляційний суд, як станом на час ухвалення рішення місцевого суду, так і під час його апеляційного перегляду квартира перебуває у власності ОСОБА_3 , договір купівлі-продажу, на підставі якого остання набула у власність квартиру, недійсним не визнавався, а отже рішення місцевого суду порушує права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 як особи, яка не брала участі у справі.

Посилання заявника на те, що апеляційний суд протиправно не зупинив провадження у вказаній справі до розгляду справи № 757/22502/21 відхиляються колегією суддів, оскільки обставини вказаної справи не входять до предмету доказування з урахуванням предмету та підстав позову у справі, яка переглядається.

При цьому згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Разом із тим, клопотання про зупинення провадження у справі було подано в той момент, коли в іншій справі № 757/22502/21 було лише відкрито провадження у справі.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович