Постанова

від 20.06.2022 по справі 752/18566/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2022 року місто Київ.

Справа 752/18566/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2039/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача: Желепи О.В.,

суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря: Ковальової В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги: ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 липня 2021 року та апеляційну скаргу ТОВ "Амгір Агро Систем" на додаткове рішення Глосіївського районного суду м. Києва від 29.11.2021 року

в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг, Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛ Лізинг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Амгір Агро Систем" про визнання недійсним договору фінансового лізингу та застосування наслідків недійсності договору, -

ВСТАНОВИВ

у вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача ТОВ «Бест Лізинг», в якому просила суд визнати неправомірними дії ТОВ «Бест Лізинг» щодо нарахування штрафних санкцій та одностороннього розірвання договору № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15.09.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Бест Лізинг»; зобов`язати ТОВ «Бест Лізинг» здійснити перерахунок заборгованості за договором № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15.09.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Бест Лізинг» та зарахувати вже сплачені позивачем грошові кошти в рахунок відшкодування вартості майна та комісії лізингодавця по договору № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15.09.2017 року; зобов`язати ТОВ «Бест Лізинг» передати предмет лізингу у власність ОСОБА_1 в порядку, передбаченому п. 9.2 договору № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15.09.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Бест Лізинг».

В жовтні 2020 року позивач збільшила позовні вимоги до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг», Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛ Лізинг», Товариства з обмеженою відповідальністю «Амгір Агро Систем» та просила суд визнати неправомірними дії ТОВ «Бест Лізинг» щодо нарахування штрафних санкцій та одностороннього розірвання договору № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15.09.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Бест Лізинг»; зобов`язати ТОВ «Бест Лізинг» здійснити перерахунок заборгованості за договором № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15.09.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Бест Лізинг» та зарахувати вже сплачені позивачем грошові кошти в рахунок відшкодування вартості майна та комісії лізингодавця по договору № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15.09.2017 року; зобов`язати ТОВ «Бест Лізинг» передати предмет лізингу у власність ОСОБА_1 в порядку, передбаченому п. 9.2 договору № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15.09.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Бест Лізинг»; визнати недійсним договір КП, укладений в ТСЦ № 8048/2020/2221488 від 25.09.2020 року щодо транспортного засобу «БМВ» модель 528iGT (номер шасі НОМЕР_1 ); визнати недійсним договір КП, укладений в ТСЦ № 8048/2020/2237762 від 02.10.2020 року щодо транспортного засобу «БМВ» модель 528i GT (номер шасі НОМЕР_1 ).

В обґрунтування заяви про збільшення позовних вимог було зазначено, що транспортний засіб «БМВ» модель 528i GT (номер шасі НОМЕР_1 ) було відчужено на користь ТОВ «БЛ Лізинг», а в подальшому на користь ТОВ «Амгір Агро Систем». Договори, за якими було відчужено транспортний засіб є незаконними та грубо порушують права позивача, а тому підлягають визнанню недійсними, у зв`язку з чим позивач вимушена звернутись до суду із даною заявою.

В лютому 2021 року позивач подала заяву про зміну предмету позову та просила суд визнати недійсним договір № 170915-1/ФЛ-Ф-Аа фінансового лізингу від 15 вересня 2017 року. укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Бест Лізинг" з огляду на несправедливість його умов в частині права лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку без будь-якого повернення сплаченої вартості предмета лізингу, що є порушенням ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів".

В березні 2021 року позивач звернулась до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просила суд визнати недійсним договір № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15.09.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Бест Лізинг»; застосувати наслідки недійсності договору № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15.09.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Бест Лізинг», стягнувши із ТОВ «Бест Лізинг» на користь позивача грошові кошти сплачені на виконання умов договору в сумі 2473433,65 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 липня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору фінансового лізингу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, - відмовлено.

В вересні 2021 року ТОВ "Амгір Агро Систем" звернулось до районного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просили суд стягнути з позивача на їх користь витрати на правову допомогу в сумі 18 900 грн.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.11.2021 року заява задоволена частково. Стягнуто з позивача 5000 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу.

Не погодившись з таким рішенням суду позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила про його скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

В скарзі вказувала на те, що висновки суду про відсутність порушення ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", та несправедливих умов договору не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам Закону. Відповідач не оспорює того факту, що ним від позивача були отримані кошти в сумі 2 473 433. 65 грн. Крім цього, розірвавши договір на підставі несправедливих умов договору та повернувши транспортний засіб, продавши його повторно відповідач фактично отримав подвійну вигоду, при цьому позивач, яка фактично виплатила повну вартість транспортного засобу не має можливості ні повернути кошти, що нею сплачені, ні повернути транспортний засіб. Наявність в договорі умов, які дозволяють відповідачу повернути предмет лізингу без повернення сплачених коштів є несправедливими умовами договору.

Також в скарзі містяться посилання, що доводи відповідача про обов`язок позивача сплатити кошти за користування транспортним засобом, обраховані за цінами по договору прокату є безпідставні, з огляду на те, що правовідносини між сторонами не є ідентичними договору прокату, оскільки позивач фактично сплачувала платежі, які складали вартість транспортного засобу.

Не погодившись з рішенням суду в частині стягнення витрат на правову допомогу, відповідач ТОВ "Амгір Агро Систем" подало апеляційну скаргу, в якій просили про задоволення їх заяви в повному обсязі та стягнення витрат на правову допомогу в сумі 18900 грн., в скарзі посилались на безпідставне зменшення судом витрат на правову допомогу, які зобов`язана відшкодувати позивач у повному обсязі, оскільки суду були надані докази на підтвердження понесених витрат та їх пропорційності,розумності, виходячи з тієї правової допомоги , що надавалась, а крім того позивач не подавала заяву про зменшення розміру витрат на правову допомогу через їх непропорційність.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача Швидченко Т.М. доводи скарги позивачки підтримала, проти задоволення скарги на додаткове рішення заперечувала.

Представник відповідача ТОВ "Бест Лізинг" - Мазаєв С.О., представник ТОВ "АМГІР АГРО СИСТЕМ" - Стеценко Т.М. доводи скарги позивача не визнали, просили відмовити в її задоволенні. Крім того представник ТОВ "Амгір Агро Систем" просив задовольнити скаргу на додаткове рішення та стягнути витрати на правову допомогу в тому обсязі, що поніс відповідач.

Представник ТОВ "БЛ Лізинг" до суду не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представників сторін , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку , що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, про визнання недійсним договору лізингу, суд першої інстанції вважав встановленими такі обставини.

15.09.2017 року між ТОВ «Віейбі Лізинг» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) було укладено договір № 170915-1/ФЛ-Ф-А, відповідно до умов якого лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу автомобіль «БМВ» 528і, а лізингоодержувач зобов`язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню цього договору до лізингоодержувача переходить право власності та предмет лізингу згідно умов цього договору.

Строк користування лізингоодержувачем предмету лізингу складається із періодів (місяців) лізингу зазначених в додатку до даного договору та починається із дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу, але в будь-якому випад

В зазначеному договорі п.6.6 сторони погодили , що лізингодавець має право в односторонньому порядку відмовитись (розірвати) від договору та вилучити предмет лізингу в разі порушення лізингоодержувачем умов п.п. 4.4, 6.5, 9.3 загальних умов договору.

Зазначений договір було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом КМНО Харою Н.С. та зареєстровано в реєстрі за № 1263.

Відповідно до копії акту прийому-передачі предмета лізингу в користування за договором № 170915-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15.09.2017 року, позивач отримала предмет лізингу - автомобіль «БМВ» д.н.з. НОМЕР_2 .

Відповідно до умов угоди, позивач зобов`язалася оплатити 100 відсотків вартості автомобіля та вартість наданих їй за угодою послуг. Строк лізингу становив 36 місяців. Вартість предмету лізингу на момент підписання договору становила 1 238 934, 62 грн.

За час дії договору лізингу, протягом трьох років позивач користувалась автомобілем та сплатила платежів на загальну суму 2 473 433, 65 грн., що не заперечувалось лізингодавцем.

11.08.2020 року ТОВ «Бест Лізинг» направило позивачу вимогу, відповідно до якої позивача було проінформовано про порушення умов договору в частині передачі предмету лізингу в користування іншим особам, без згоди лізингодавця та про наявність підстав для сплати штрафу в сумі 10 % від остаточної суми вартості предмету лізингу, що становить 124290,27 грн., а також необхідності внесення зазначеної суми на поточний рахунок товариства.

20.08.2020 року ТОВ «Бест Лізинг» було направлено позивачу повідомлення про повернення в строк до 26.08.2020 року отриманий за договором предмет лізингу - автомобіль «БМВ» д.н.з. НОМЕР_2 .

09.09.2020 року ТОВ «Бест Лізинг» було направлено позивачу повідомлення-вимогу, в якій товариство повідомило позивача про наявність простроченої заборгованості за лізинговими платежами, наявність підстав для розірвання договору та повернення майна.

Судом також встановлено, що предмет лізингу у позивача був вилучений та двічі перепроданий, що підтверджується договором КП, укладеним в ТСЦ № 8048/2020/2221488 від 25.09.2020 року щодо транспортного засобу «БМВ» модель 528iGT (номер шасі НОМЕР_1 ) та договором КП, укладеним в ТСЦ № 8048/2020/2237762 від 02.10.2020 року щодо транспортного засобу «БМВ» модель 528i GT (номер шасі НОМЕР_1 ).

В обґрунтування зміненого предмету позову про визнання недійсним договору фінансового лізингу та збільшених вимог в цій частині, стороною позивача зазначалось про те, що штрафні санкції зазначені відповідачем є надуманими та безпідставними, оскільки, позивач ніколи не допускала порушень умов договору, позивач вважала дії відповідача шахрайськими, та такими, що призвели до отримання відповідачем подвійної вигоди, що є несправедливим, оскільки всупереч принципу добросовісності, умови договору лізингу, які надають право лізингодавцю витребувати предмет лізингу в будь-який момент, незалежно від розміру сплачених лізингових платежів та не повертати ці платежі містять в собі істотний дисбаланс прав та обов`язків на шкоду споживачу, що є порушенням ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", який забороняє включати до договору зі споживачами умови, які є несправедливими.

Також позивачем було зазначено про те, що визнання недійсними окремих положень оспорюваного договору зумовлює зміну інших положень договору, відповідно до ч. 6 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», а тому наявні підстави для визнання договору недійсним в цілому, в зв`язку із чим позивач вимушена звернутись до суду із даними позовними вимогами.

З огляду на те, що позивачем було змінено предмет і підставу позову і в остаточних своїх вимогах позивач просила лише визнати недійсним договір-лізингу з моменту його укладення та застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши позивачу всі сплачені нею лізингові платежі, колегія суддів перевіряє лише правильність встановлення судом тих обставин, які входять до предмету доказування при вирішенні вимог про визнання правочину недійсним.

Обставини виконання чи не виконання договору лізингу з огляду на ті вимоги, які розглядались судом не входили до предмету доказування змінених позовних вимог, а тому суд першої інстанції не повинен був їх встановлювати в межах розгляду даної справи.

Суд першої інстанції вважав встановленою обставину :

положення договору лізингу про те, що лізингодавець має право в односторонньому порядку відмовитись (розірвати) від договору та вилучити предмет лізингу в разі порушення лізингоодержувачем умов п.п. 4.4, 6.5, 9.3 загальних умов договору не містять дисбалансу прав та обов`язків споживача та іншої сторони договору, а тому їх не можна вважати несправедливими.

Дослідивши зміст договору, перевіривши доводи сторін, колегія суддів встановила, що такі обставини є доведеними, а висновки суду про відсутність підстав вважати умови договору-лізингу несправедливими відповідають таким обставинам та вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд дійшов не вірного висновку в частині відсутності в договорі положень які містять не справедливі умови, а відповідно і порушення ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", колегія суддів не приймає виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

Статтею 806 ЦК України, передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізину застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 807 ЦК України передбачено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

За своєю правовою природою фінансовий лізинг є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно із ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статтей 1,3, 6,7 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що оспорюваний договір лізингу був укладений між сторонами які мали належний обсяг дієздатності, був нотаріально посвідчений, а також сторонами були узгоджені всі істотні умови договору лізингу, а саме: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; умови, які передбачали право розірвати договір лізингу, в разі порушення споживачем п.п. 4.4, 6.5, 9.3 загальних умов договору .

Тому посилання позивача на порушення вимог частини другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» як на підставу недійсності договору, укладеного між сторонами спору є безпідставним, оскільки ОСОБА_1 не доведено, а судом не встановлено, дисбаланс інтересів сторін, у зв`язку із включенням до договору умови про те, що в разі порушення п.п. 4.4, 6.5, 9.3 умов договору у лізингодавця виникає право повернути предмет лізингу, розірвавши договір.

Така умова договору, не призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача , який обізнаний про свої обов`язки і має дотримуватись тих положень договору, недотримання яких може призвести до обов`язку повернути предмет лізингу та втрати тих платежів, які були ним сплачені під час дії договору, а тому не є несправедливими умовами в момент укладення договору у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Посилання позивача на те, що ТОВ "Бест Лізинг" штучно створило умови невиконання позивачем договору з метою не дотримання свого обов`язку про передачу транспортного засобу у власність позивача, вилучення предмету лізингу та отримання подвійної вигоди, шляхом його повторного продажу, не можуть свідчити про недійсність договору в момент його укладення, а може свідчити про неналежне виконання умов договору , про безпідставне його розірвання, та спричинення позивачу збитків внаслідок такого розірвання чи не виконання (неналежного виконання), але такі позовні вимоги в даній справі з урахуванням проведених змін і уточнень позивач не заявив.

Інші доводи скарги позивача висновків суду не спростовують.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору на підставі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та застосування наслідків недійсності, ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Стосовно доводів скарги відповідача ТОВ "Амгір Агро Систем" на додаткове рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів , виходить з наступного.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це заяву.

Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

З матеріалів справи вбачається, що 08 червня 2021 року між відповідачем -ТОВ «Амгір Агро Систем» та Адвокатським об`єднанням «СААД ЛІГА» був укладений Договір про надання правничої допомоги №АО-16/21.

Відповідно до п. 1 вказаного вище договору клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобовязання надавати правничу допомогу, здійснювати представництво інтересів клієнта, захищати його права, свободи і законні інтереси в обсязі та на умовах, встановлених цим договором, з будь-яких питань, які стосуються прав, свобод чи інтересів клієнта, а клієнт зобовязується оплатити гонорар (винагороду), визначений цим договором та додатковими угодами.

Пунктом 3 договору обумовлено перелік послуг, які мають надаватися клієнту.

Відповідно до п.5 договору клієнт зобов`язується сплачувати гонорар (винагороду) у розмірі, визначеному в додатковій (их) угоді (ах) до цього договору.

08 червня 2021 року Додатковою угодою до Договору про надання правничої допомоги №АО-16/21 від 08 червня 2021 року сторони погодили гонорар у розмірі 2700 грн. за одну годину роботи.

16 липня 2021 року сторони підписали Акт прийняття наданої правничої допомоги до Договору про надання правничої допомоги №АО-16/21 від 08 червня 2021 року, на суму 18900,00 грн.

З рахунку на оплату №АО-16/21 від 16 липня 2021 року вбачається, що оплата у розмірі 18900,грн. складає за 7 годин правничої допомоги.

З платіжного доручення №462 віл 20 липня 2021 року вбачається, що відповідачем ТОВ «Амгір Агро Систем» було здійснено оплату вказаних послуг.

Судом встановлено, що співмірність витрат на професійну правничу допомогу позивач не оспорював.

Звертаючись до суду, представник відповідача зазначає суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 18900,00 грн., із розрахунку розміругонорару 2700 грн. за одну годину роботи, з яких:

- 1 година участь у судовому засіданні 15 липня 2021 року в суді апеляційної інстанції;

- 2 години ознайомлення зі справою у суді перщої інстанції;

- 2 години підготовка клопотання про скасування заходів забезпечення позову;

- 1 година участь у судовому засіданні 14 липня 2021 року у суді першої інстанції;

- 1 година участь у судовому засіданні 16 липня 2021 року в суді першої інстанції.

Обсяг підготовлених адвокатом та направлених до суду документів становить 5 аркушів, а саме клопотання про скасування заходів забезпечення позову з яких 1 сторінка опис обставин справи, інші сторінки позиції ВС та практика ЄСПЛ .

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Суд вірно встановив, щокількість годин на надання послуг під час перебування у судових засіданнях в суді перщої інстанції (14 липня 2021 року та 16 липня 2021 року) протягом 46 хвилин та 11 хвилин, а також в суді апеляційної інстанції (15 червня 2021 року) протягом 8 хвилин, є завищеною.

Суд також вірно встановив, що єзавищеним час та вартість послуг у частині складання заяви про скасування заходів забезпечення позову, необхідного для її складання, виходячи як з обсягу цієї заяви, її змісту та вірно врахував наслідки її розгляду в суді першої та апеляційної інстанції. В задоволенні заяви про скасуванн заходів забезпечення позову було відмовлено судом першої інстанції, та вказана ухвала була залишена без змін апеляційним судом.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в сраві № 201/14495/16 від 30 вересня 2020 року, в окремих випадках суд може самостійно зменшувати розмір відшкодуваня витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл витрат суд враховує поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема подання стороною необґрунтованих заяв .

З огляду на те, що заява відповідача ТОВ "Амгір Агро Систем" про скасування заходів забезпечення позову, була визнана і судом першої і апеляційної інстанції необґрунтованою, врахувавши положення ч.3 ст. 141 ЦПК України, а також те, що витрати заявник просив стягнути в тому числі за подання заяви про скасування заходів забезпечення позову, проведення судових засідань в суді першої та апеляційної інстанції з приводу її розгляду, суд правомірно зменшив судові витрати, які підлягали стягненню з позивача.

Враховуючи викладене вище, та встановлені судом обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції мав достатньо підстав, навіть за відсутності заяви позивача зменшити розмір витрат , які підлягають відшкодуванню за її рахунок на користь відповідача ТОВ "Амгір Агро Систем" до 5 000 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення , а судове рішення без змін якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції та додаткове рішення ухвалені судом з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 382- 384, 389 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ТОВ "Амгір Агро Систем" залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 липня 2021 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29.11.2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 24 червня 2022 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді: О.Ф. Мазурик

В.А. Кравець