Постанова

від 22.06.2022 по справі 752/23575/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/23575/20 Головуючий 1 інстанція- Слободянюк А.В.

Провадження № 22-ц/824/4508/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 червня 2022 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профкапітал» на ухвалу судді Голосіївського районного суду м.Києва від 23 вересня 2021 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами - адміністратор пенсійних фондів «ДС-Фінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Форум-Інвест», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» в особі правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профкапітал», Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання правочинів недійсними та визнання права власності на квартиру,-

в с т а н о в и в:

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м.Києва від 23 вересня 2021 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія з управління активами - адміністратор пенсійних фондів «ДС-Фінанс», ТОВ «Форум-Інвест», ТОВ «ФК «Профкапітал» (правонаступник ПАТ «КБ «Хрещатик»), Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання правочинів недійсними і визнання права власності на квартиру задоволено заяву позивача та забезпечено позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із ухвалою, відповідач ТОВ «ФК «Профкапітал» (правонаступник ПАТ «КБ «Хрещатик»)подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі,посилаючись на необгрунтованість ухвали, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм процесуального права. Скарга мотивована хибністю висновків суду про те, що власником квартири АДРЕСА_1 є ПАТ «КБ «Хрещатик», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Профкапітал». Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно як станом на момент подачі позову, так і станом на момент постановлення ухвали про забезпечення позову власником спірної квартири є ТОВ «М2 Інвест Україна», яке

- 2 -

не є учасником справи. Отже, найкладення арешту суперечить ч.1 ст.150 ЦПК Україени, згідно якої арешт накладається виключно на майно, що належить відповідачу, або підлягає передачі йому. Відповідно зазначення у резолютивній частині ухвали боржником ПАТ «КБ «Хрещатик», що не є власником майна, є помилковим і не узгоджується із практикою Верховного Суду.

Відповідачі та інші учасники справи правом на подання візиву на апеляційну скаргу не скористалися.

В суді апеляційної інстанції представник ТОВ «ФК «Профкапітал» адвокат Бєлкін Л.М.подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва як незаконну.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Сахно О.В. належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується направленою згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на електронну адресу адвоката судовою повісткою і повідомленням про її доставлення, до суду не з`явилися, причин неявки не повідомили, клопотання про відкладення не подали, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Решта учасників справи належно повідомлені про час розгляду справи, до суду не з`явилися, причин неявки не повідомили.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам оскаржувана судова ухвала не відповідає.

Судом встановлено, що в провадженні Голосіївського районного суду м.Києва перебуває вказана справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія з управління активами - адміністратор пенсійних фондів «ДС-Фінанс», ТОВ «Форум-Інвест», ТОВ «ФК «Профкапітал» (правонаступник ПАТ «КБ «Хрещатик»), Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання правочинів недійсними та визнання права власності на квартиру.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 01 липня 2005 року між позивачем і ТОВ «Форум-Інвест» укладено договір № В31/8-1/2-19 про залучення інвестицій в будівництво житла, за умовами якого 12 липня 2005 року він сплатив внесок у розмірі 178992 грн. Об`єктом будівництва є квартира АДРЕСА_1 . Після прийняття до експлуатації будинку присвоєно адресу: АДРЕСА_3 . 12 вересня 2012 року ним згідно додаткових угод доплачено 8929 грн. та отримано довідку № 258-09/12 про повну сплату вартості квартири. 20 листопада 2018 року він подав заяву про реєстрацію права власнсоті на квартиру, однак йому відмовлено, оскільки право власності вже зареєстроване за іншою особою, зокрема за ТОВ «Компанія з управління активами - адміністратор пенсійних фондів «ДС-Фінанс» на пдставі свідоцтва про право власнсоті від 20 грудня 2012 року. Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив визнати недійсними: угоду про відступлення майнових прав № В31/101-К від 22 червня 2010 року в редакції додаткових договорів від 16 січня, 11 травня та

- 3 -

14 грудня 2012 року, укладених між ДП «Житлоінбуд», ТОВ «Форум-Інвест» і ТОВ «Компанія з управління активами - адміністратор пенсійних фондів «ДС-Фінанс» в частині передачі від ТОВ «Форум-Інвест» до ТОВ «Компанія з управління активами - адміністратор пенсійних фондів «ДС-Фінанс» майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 ; свідоцтво про право власності на вказану квартиру НОМЕР_1 від 20 грудня 2012 року, видане Головним управлінням житлового забезпечення, правонаступником якого є Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), договір іпотеки № 11-47/1-10/4 від 22 грудня 2011 року, іпотекодержателем за яким є ПАТ КБ «Хрещатик», в частині передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1 , скасувати запис про проведену державну реєстрації прав на підставі вказаного договору іпотеки та визнати праов власності за позивачем на спірну квартиру.

Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 18 січня 2021 року відкрите провадження у справі.

22 вересня 2021 від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 . Заява мотивована тим, що, як стало відомо позивачу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірна квартира АДРЕСА_1 відчужена 17 березня 2021 року на користь TOB«М2 Iнвест Україна» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Клімовою Н.В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57136854 від 17 березня 2021 року. Приймаючи до уваги, що спірна квартира перебувала в іпотеці ПАТ КБ «Хрещатик», таке відчуження ТОВ «Компанія з управління активами-адміністратор пенсійних фондів «ДС-Фінанс» не могла здійснити відчуження самостійно, без згоди та участі в цьому процесі ПАТ КБ «Хрещатик» і його правонаступника ТОВ «ФК «Профкапітал». Позивача по справі про проддаж квартири не попереджено, його згоди ніхто не питав та не повідомляли про намір продажу квартири. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки є усі підстави вважати, що продаж не є останнім і квартира буде перепродана ще кілька разів.

Вживаючи заходи забезпечення позову, суддя першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду та ефективний захист порушеного права позивача.

При цьому, суд виходив з того, щопозивачем доведено наявність ризиків відчуження спірної квартири до вирішення справи по суті, азабезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірну квартиру є співмірним із заявленими вимогами.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, які не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону з наступних міркувань.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідачем у справі є фізична або юридична особа (ч.2 ст.48 ЦПК України) до якої звернуті матеріально-правові вимоги позивача і яка, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права, і на яку внаслідок цього може бути покладено обов`язки судовим рішенням.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц зазначено, що позовні вимоги звертаються виключно до відповідачів у справі, а тому суд не може задовольняти позовну вимогу, яка звернута до іншої особи (п.55 постанови).

Із вказаними висновками Верховного Суду повністю кореспондуються приписи

- 4 -

п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України, згідно приписів якої позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За змістом даної норми арешт може бути накладено виключно на майно, яке або належить відповідачу, або на яке має право відповідач і таке майно підлягає передачі йому від інших осіб.

Вживаючи заходів забезпечення позову, суд не врахував, що спірна квартира не належить жодному із відповідачів по справі та не підлягає передачі їм, а відтак накладення арешту на спірне майно очевидно та поза всяким розумним сумнівом суперечить п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України, який вказує на можливість накладення арешту виключно на майно відповідача. Це по-перше.

По-друге, власником спірного нерухомого майна у вигляді квартири АДРЕСА_1 є TOB «М2 Iнвест Україна», яке є не є відповідачем у справі і до товариства позивачем не заявлено жодних позовних вимог. Дана юридична особа взагалі не залучена до участі у справі.

По-третє, право власності на спірну квартиру зареєстроване за TOB «М2 Iнвест Україна» у встановленому законом порядку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 17 березня 2021 року і правомірність набуття товариством права власності позивачем взагалі не оспорюється, що унеможливлює накладення арешту на це майно.

Суддя вказаних обставин не врахував і постановив помилкову ухвалу.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

З огляду на приписи п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом обов`язкових підстав для скасування ухвали судді першої інстанції в частині накладення арешту на спірну квартиру та ухвалення нового судового рішення, поскільки суддя постановив ухвалу про накладення арешту, яка стосується прав, інтересів та обов`язків TOB «М2 Iнвест Україна», яке є власником спірного майна, однак товариство не залучене до участі у справі і вимог щодо правомірності набуття ним права власності на спірну кваритру заявник не оспорює.

Окрім того, з огляду на відсутність передбачених законом підстав для накладення арешту, вжиті судом заходи забезпечення позову не відповідають вимогам законодавста, яке ругулює відносини власності, зокрема ступеню пропорційності втручання вжитими заходами у право власності TOB «М2 Iнвест Україна» та урахування його інтересів.

Згідно положень ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Вирішуючи апеляційну скаргу колегія суддів відповідно до приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч.4 ст.10 ЦПК Українизастосовує при розгляді даної справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї як джерело права.

- 5 -

Так згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Отже, дана норма Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його виключно на умовах, передбачених законом, якщо таке втручання було пропорційним.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку втручання у право власності TOB «М2 Iнвест Україна» шляхом накладення арешту в порядку вжиття заходів забезпечення позову, суперечить закону, оскільки як вище вказувалося товариство не є відповідачем і його право власності не оспорюється позивачем, а відтак порушує приписи ст.41 Конституції України та статтю 1 Першого протоколу до Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї як джерело права.

Суддя вказаних обставин не врахував і постановив помилкову ухвалу.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

З огляду на приписи п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом обов`язкових підстав для скасування ухвали судді першої інстанції щодо накладення арешту на спірну квартиру та ухвалення нового судового рішення, поскільки суддя постановив ухвалу про накладення арешту, яка стосується прав, інтересів та обов`язків TOB«М2 Iнвест Україна», яке є власником спірного майна, однак не було залучене до участі у справі і вимог щодо правомірності набуття яким права власності на спірну кваритру позивач не оспорює.

Вирішуючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову суд апеляційної інстанції керується наступним.

- 6 -

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Види забезпечення позову, які може вжити суд, передбачені ч.1 ст.150 ЦПК України, згідно якої позов в тому числі забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК).

Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч.5 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, який визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, або ефективний захист його прав.

За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.4 постанови ПВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Тобто, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст.11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того,

- 7 -

чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Колегія суддів прийшла до висновку про відсутність передбачених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірну квартиру АДРЕСА_1 , яке не належить відповідачам. Власником спірної квартири є TOB «М2 Iнвест Україна», яке не є відповідачем у справі, до участі у справі не залучалося і до товариства позивачем не заявлено жодних позовних вимог.

Даючи оцінку доводам третьої особи, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профкапітал» задоволити.

Ухвалу судді Голосіївського районного суду м.Києва від 23 вересня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: