Рішення
від 14.06.2022 по справі 914/3102/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2022 Справа № 914/3102/21

За позовом Приватного підприємства Зорепад-Люкс, м. Львів

до відповідача: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Львівської міської ради, м. Львів

про визнання недійсним договору

Суддя Галамай О.З.

Секретар судового засідання Бараняк Н.Я.

За участю представників:

від позивача: Гомзяк І.А. адвокат;

від відповідача: Мотов Є.Г. представник;

від третьої особи: не з`явились

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Приватного підприємства Зорепад-Люкс до відповідача: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди № Г-9664-15 від 25.06.2015.

Хід розгляду справи.

Ухвалою суду від 25.10.2021 відкрито загальне позовне провадження.

Подальший хід розгляду справи відображено у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 15.06.2022 позивач підтримав доводи, викладені в позовній заяві та поясненнях, позов просив задовольнити.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову з підстав, викладених у відзиві та поясненнях, просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у позові.

Третя особа явку повноважного представника у судове засідання не забезпечила, причин не повідомила, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Аргументи сторін.

Позовна заява обґрунтована тим, що 25.06.2015 сторонами у справі укладено договір оренди № Г-9664-15, згідно з яким об`єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 35, загальною площею 23 м. кв. з індексами приміщень 2-1, 2-2, 2-3. Проте оскільки реєстрація права власності нежитлових приміщень першого поверху під індексами 2-1, 2-2 відбулась 28.11.2017, а право власності на приміщення з індексом 2-3 відсутнє, позивач вважає, що договір слід визнати недійсним, оскільки відповідач не був власником переданого в оренду приміщення.

У відзиві на позов відповідач заперечив щодо задоволення позову та ствердив, що враховуючи рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів № 728 від 24.12.1991 Про розмежування обласної комунальної власності та власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області у територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради виникло право власності на спірні нежитлові приміщення площею 25 м.кв на пл. Ринок, 35. Таким чином вважає, що відсутність державної реєстрації на об`єкт нерухомого майна при передачі такого в оренду не може свідчити про відсутність права власності в орендодавця та бути підставою для недійсності договору оренди.

Також відповідач зазначив, що позивач не конкретизував, що саме є підставою для визнання недійним договору та які саме вимоги закону не дотримано в момент його укладення.

Крім того, відповідач зазначив про наявність правових підстав для застосування позовної давності, оскільки позивач не довів той факт, що він не міг дізнатись про порушення свого цивільного права раніше.

У додаткових поясненнях відповідач зазначив, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нежитлові приміщення першого поверху під ін. 2-1, 2-2 за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 35, що були об`єктом спірного договору № Г-9664-15 станом на 22.09.2021 (дата державної реєстрації) перебувають у приватній власності на підставі договору купівлі-продажу № 2180 від 18.08.2021, укладеного Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Бекиш В.Я.

У відповіді на відзив позивач ствердив: готуючись до іншої справи з тим же відповідачем, 12.07.2021 ним здійснено пошук в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно; у нього відсутній обов`язок перевіряти правомочність відповідача на укладення договорів; щодо практики, на яку посилався відповідач, ствердив про відсутність ознак її подібності до цієї справи. Крім того, звернув увагу на відповідь Львівської міської ради на адвокатський запит позивача, у якій зазначено про відсутність рішення виконавчого комітету № 977 від 03.11.2017, що на його думку додатково підтверджує неправомірність реєстрації права власності та розпорядження спірним майном шляхом укладення договору.

Відповідач у письмових поясненнях зазначив, що відповідно до технічного паспорта від 28.07.2017 приміщення під інд. 2-2 (5,8 кв.м.) та 2-3 (8,3 кв.м.) об`єднані в один об`єкт під індексом 2-2, загальна площа якого склала 16, 4 кв.м. Відсутність ін. 2-3 при позначенні зареєстрованих в комунальній власності приміщень пояснюється відсутністю перегородки між приміщеннями під ін. 2-2 та 2-3 позначеної на технічному паспорті від 19.07.1996, що призвело до об`єднання приміщень під ін. 2-2 та 2-3 в одне приміщення під ін. 2-2 та вбачається з технічного паспорта від 28.07.2017.

Щодо зміни площі приміщень зазначив, що така змінилась в результаті переобмірів. У технічному паспорті від 19.07.1996 приміщення під ін. 2-1 мало довжину 5,94 м, ширину 1,57 м відповідно площу 8,9 м2. У технічному паспорті від 28.07.2017 відображено, що довжина приміщення становить 5,86 м2, а ширина 1,48 м2 відповідно площа змінилась до 8,6 м2. Що стосується приміщень під ін. 2-2 та 2-3, то їхня довжина, ширина та площа зазначені 3,54*1,57/5,8 м2 та 4,8*1,76/8,3 м2 відповідно, що в сумі дає 14,1 м2. Однак після об`єднання приміщення під ін. 2-2 та 2-3 в одне приміщення під 2-2 його довжина змінилась з 8,34 м (4,8+3,54) до 8, 69 м, а ширина з 1,57 м в північній стіні до 1,92 м та з 1,76 м в південній стіні до 1, 87 м, що у свою чергу викликало зміну площі з 14,1 м2 (5,8+8,3) до 16,4 м2.

Посилання позивача на те, що технічний паспорт неможливо було виготовити, так як позивач, який був на момент виготовлення такого користувачем даних приміщень і жодних працівників ОКП «БТІ та ЕО» до приміщень позначених на технічному паспорті від 28.07.2017 року не допускав, відповідач вважає безпідставними, оскільки для виготовлення технічного паспорта інженеру, що працює у суб`єкта господарювання, який здійснює технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна, не потрібно виходити на місце для здійснення обстеження приміщення, адже йому достатньо матеріалів технічної інвентаризації, зроблених раніше. Додатково зазначив, що обставини виготовлення технічного паспорта та подальшої державної реєстрації цих приміщень на праві комунальної власності не є предметом доказування у даній справі.

У запереченнях позивача щодо зміни площі приміщення такий, з посиланням на Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, ствердив, що спеціаліст не мав права здійснювати технічну інвентаризацію без обміру та обстеження приміщення.

Обставини справи.

25.06.2015 Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та ПП "Зорепад-Люкс" (орендар) уклали договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-9664-15 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1 договору, орендодавець на підставі наказів управління комунальної власності від 07.04.2015 № 129-О, від 27.04.2015 № 160-О, договору оренди від 30.09.2008 № Г-6641-8 передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі ЛКП "Старий Львів" (балансоутримувач).

Об`єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 35, загальною площею 23,0 м 2 з індексами приміщень 2-1, 2-2, 2-3 відповідно до даних технічного паспорта ЛМБТІ від 19.07.1996, інвентарний номер 862.

Згідно з пунктом 2.1 договору, об`єкт оренди орендар буде використовувати для складу.

Термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні - з 25.06.2015 до 24.06.2018 (пункт 4.1 договору).

У жовтні 2021 року позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання договору оренди № Г-9664-15 від 20.08.2015 недійсним з підстав відсутності у відповідача на момент укладення договору оренди необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Поряд з цим, суд встановив, що у липні 2018 року ПП Зорепад-Люкс звертався до господарського суду з позовом до відповідача Управління комунальної власності ДЕР ЛМР про зобов`язання укласти договір оренди нерухомого майна нежитлового приміщення загальною площею 23 м кв. за адресою: м. Львів, Площа Ринок, 35, терміном на 5 років, в порядку та на умовах Типового договору оренди нерухомого майна. Поряд з цим, Управління комунальної власності ДЕР ЛМР звернулось із зустрічним позовом до ПП Зорепад-Люкс про зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення з вказаного нежитлового приміщення (справа № 914/1258/18, рішення набрало законної сили 22.02.2022).

А у лютому 2019 року ПП Зорепад-Люкс звертався до суду з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади м. Львова УКВ ДЕР ЛМР від 06 червня 2018 року, оформленого Протоколом №11, питання №Г-4 повторно; а також визнання договору оренди №Г-9664-15 від 25 червня 2015 року поновленим (продовженим) на той самий строк і на тих самих умовах. Позов мотивовано тим, що позивач як добросовісний орендар має переважне право на укладення договору на новий строк, зокрема, посилається на ч.3 ст.17 ЗУ Про оренду державного та комунального майна (справа № 914/284/19, рішення набрало законної сили 19.10.2020).

У зазначених вище судових рішеннях встановлено:

05 квітня 2018 року (до закінчення дії договору) орендар звернувся до орендодавця із заявою про продовження договору оренди та проханням долучити вказану заяву до пакету документів щодо приватизації об`єкта оренди, поданих 28 липня 2017 року;

06 червня 2018 року на засіданні Комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади м. Львова вирішено відмовити позивачу у продовженні договору оренди №Г-9664-15 нерухомого майна від 25 червня 2015 року;

листом за вих.№2302-4226 від 22 червня 2018 року орендодавець у відповідь на звернення орендаря щодо продовження договору оренди повідомив про відмову в продовженні договору оренди від 25 червня 2015 року та необхідність звільнити нежитлові приміщення, що є об`єктом оренди;

разом з цим, 12 липня 2018 року (протягом місяця після закінчення дії договору) орендодавець надіслав на адресу орендаря повідомлення, вих.№2302-вих-4462 від 11.07.2018 Про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди.

За результатами розгляду зазначених справ позивачу відмовлено у задоволенні позовів. Провадження у справі в частині вимоги про повернення об`єкта оренди закрито, оскільки об`єкт оренди повернуто (постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 26.11.2020).

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення, висновки суду.

Згідно з положеннями статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину може бути вчинення його особою за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності та невідповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до норми частини 1 статті 761 Цивільного кодексу України, право передання майна у найм належить власникові речі (або особі, якій належать майнові права).

Тобто, лише у власника майна (чи уповноваженої особи) наявним є належний обсяг цивільної дієздатності щодо розпорядження майном (у тому числі - щодо надання його у найм).

Відповідно до частин 1,2 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Проте державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2022 року у справі № 906/424/20.

У частині 2 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» зазначено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Рішенням Ленінського райвиконкому № 222 від 14.04.2987 будинок на пл. Ринок, 35 передано на баланс ЖЕО Ленінського райвиконкому.

В статтях 34, 35 Закону УРСР «Про власність» під об`єктами права комунальної власності розумілося майно, що забезпечує діяльність Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передбачене відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

На виконання Закону України «Про власність» Кабінетом Міністрів України 05 листопада 1991 року прийнято постанову № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю), що заклало правові підстави для розподілу майна, яке в радянський період було виключно державним, на державне та комунальне.

На виконання цієї постанови виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24 грудня 1991 року № 728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області». Цим рішенням затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів м. Львова.

У зв`язку з тим житлові і нежитлові приміщення, які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста. При цьому, державна реєстрація права комунальної власності на окремі об`єкти нерухомого майна в будинку комунальної власності для підтвердження правового титулу територіальної громади як власника певного об`єкту нерухомості не вимагається.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.08.2020 у справі № 461/1119/18. Беручи до уваги приписи частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суд враховує зазначені висновки Верховного суду, викладені у постанові.

Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

Доказів перебування спірного майна в державній, чи в приватній власності на момент укладення договору матеріали справи не містять, що додатково підтверджує факт перебування майна у комунальній власності.

Таким чином ще з 1991 року у територіальної громади м. Львова виникло право власності на спірне нежитлове приміщення.

Також у постанові Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 914/1258/18 встановлено, що орендовані нежитлові приміщення є комунальним майном, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Позивач у всіх своїх зверненнях та листах, у тому числі і в цьому позові, посилається на Закон України «Про оренду державного та комунального майна», який відповідно і регулює відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності.

Також суд вважає недобросовісною поведінку відповідача, яка стосується подання суперечливих по своїй суті позовів про зобов`язання укласти договір оренди на новий термін, визнання договору продовженим (поновленим) і про визнання того ж договору недійсним.

Крім того, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Однак враховуючи встановлений факт припинення господарських правовідносин між сторонами, повернення відповідачем спірного приміщення та перебування того ж приміщення наразі у власності іншої особи, суду не видається за можливе встановити, яке право позивача порушене, яким чином визнання договору недійсним може його поновити.

Посилання позивача на відсутність рішення № 997 від 03.11.2017 та зміни в площі приміщення суд відхиляє як такі, що не впливають на вирішення спору та не є визначальними для нього, оскільки предметом дослідження є правомірність договору на момент його укладення.

Крім того, на момент укладення договору чи під час його дії матеріали справи не містять жодних заперечень відповідача щодо площі приміщення. Більше того, позивач просив і поновити такий договір, і зобов`язати відповідача укласти його на новий термін.

Також суд відхиляє посилання позивача на постанови Західного апеляційного господарського суду, долучені до позову, оскільки такі ухвалені за інших фактичних обставин, зокрема, спірні об`єкти є допоміжними приміщеннями багатоквартирних будинків, що безумовно зумовлює їх перебування у спільній сумісній власності осіб - власників квартир та нежитлових приміщень таких будинків.

Крім того, відповідач заявив про сплив позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

У частині 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

З метою надання оцінки усім доводам сторін, суд також встановив, що позивач пропустив позовну давність, оскільки не довів неможливість довідатись в момент укладення договору 25.06.2015 про відсутність запису щодо державної реєстрації за відповідачем права власності на спірні нежитлові приміщення.

Тому твердження позивача про те, що він дізнався лише 12.07.2021 жодним чином не спростовують неможливість дізнання публічної інформації щодо записів про реєстрацію права власності раніше. Причин поважності пропуску позовної давності позивач не наводив.

Тому суд встановив, що позовна давність сплила ще 25.06.2018.

Проте підставою для відмови в задоволенні позову є його безпідставність.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про приналежність спірного об`єкта нерухомості до комунального майна, неефективний спосіб захисту та пропуск позовної давності.

Судові витрати.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили в строки, визначені статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 27.06.2022.

Суддя Галамай О.З.

СудГосподарський суд Львівської області
Дата ухвалення рішення14.06.2022
Оприлюднено30.06.2022
Номер документу104987091
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Визнання договорів (правочинів) недійсними оренди

Судовий реєстр по справі —914/3102/21

Постанова від 20.12.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 16.12.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 12.12.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 25.11.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 09.11.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Постанова від 28.09.2022

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Малех Ірина Богданівна

Ухвала від 14.09.2022

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Малех Ірина Богданівна

Ухвала від 04.09.2022

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Малех Ірина Богданівна

Рішення від 14.06.2022

Господарське

Господарський суд Львівської області

Галамай О.З.

Ухвала від 31.05.2022

Господарське

Господарський суд Львівської області

Галамай О.З.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні