Постанова

від 28.09.2022 по справі 914/3102/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2022 р. м. Львів Справа №914/3102/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІ.Б. Малех

суддівВ.М. Гриців

О.В. Зварич

секретар судового засіданняЗалуцький Д.Т.

озглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства Зорепад-Люкс, б/н від 31.08.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/2174/22 від 02.09.2022)

на рішення Господарського суду Львівської області 15 червня 2022 року (суддя Галамай О.З., повний текст рішення складено 27.06.2022, м. Львів)

у справі №914/3102/21

за позовом Приватного підприємства Зорепад-Люкс, м. Львів

до відповідача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Львівської міської ради, м. Львів

про визнання недійсним договору

за участю представників учасників процесу:

від позивача: Гомзяк О.П. - директор;

від відповідача: Мотов Є.Г. - самопредставництво (витяг з ЄДРЮОФОПГФ);

від третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2021 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства Зорепад-Люкс до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди №Г-9664-15 від 25.06.2015

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.06.2015 між сторонами у справі було укладено договір оренди №Г-9664-15, згідно з яким об`єктом оренди були приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 35, загальною площею 23 м. кв. з індексами приміщень 2-1, 2-2, 2-3. Оскільки реєстрація права власності нежитлових приміщень першого поверху під індексами 2-1, 2-2 відбулась 28.11.2017, а право власності на приміщення з індексом 2-3 відсутнє, позивач вважає, що договір слід визнати недійсним, оскільки відповідач не був власником переданого в оренду приміщення.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.06.2022 у справі №914/3102/21 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач Приватне підприємство Зорепад-Люкс, не погодившись з винесеним рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, зокрема: ст.ст. 203, 215, 230, 638, 761 ЦК України.

Відповідно до цього просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2022 у даній справі та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 поновлено Приватному підприємству Зорепад-Люкс строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 15 червня 2022 року у справі №914/3102/21 та відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою; витребувано в Господарського суду Львівської області матеріали справи №914/3102/21.

В подальшому ухвалою суду від 15.09.2022 призначено розгляд справи №914/3102/21 в судове засідання на 28.09.2022.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Львівської області від 15 червня 2022 року у справі №914/3102/21 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.06.2015 Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та ПП "Зорепад-Люкс" (орендар) уклали договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-9664-15 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1 договору, орендодавець на підставі наказів управління комунальної власності від 07.04.2015 №129-О, від 27.04.2015 №160-О, договору оренди від 30.09.2008 №Г-6641-8 передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі ЛКП "Старий Львів" (балансоутримувач).

Об`єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 35, загальною площею 23,0 м. кв. з індексами приміщень 2-1, 2-2, 2-3 відповідно до даних технічного паспорта ЛМБТІ від 19.07.1996, інвентарний номер 862.

Згідно з пунктом 2.1 договору, об`єкт оренди орендар буде використовувати для складу.

Термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні - з 25.06.2015 до 24.06.2018 (пункт 4.1 договору).

У жовтні 2021 року позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання договору оренди №Г-9664-15 від 20.08.2015 недійсним з підстав відсутності у відповідача на момент укладення договору оренди необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у липні 2018 року ПП Зорепад-Люкс звертався до господарського суду з позовом до відповідача Управління комунальної власності ДЕР ЛМР про зобов`язання укласти договір оренди нерухомого майна нежитлового приміщення загальною площею 23 м кв. за адресою: м. Львів, Площа Ринок, 35, терміном на 5 років, в порядку та на умовах Типового договору оренди нерухомого майна. Поряд з цим, Управління комунальної власності ДЕР ЛМР звернулось із зустрічним позовом до ПП Зорепад-Люкс про зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення з вказаного нежитлового приміщення (справа №914/1258/18, рішення набрало законної сили 22.02.2022).

А у лютому 2019 року ПП Зорепад-Люкс зверталося до суду з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади м. Львова УКВ ДЕР ЛМР від 06 червня 2018 року, оформленого Протоколом №11, питання №Г-4 повторно; а також визнання договору оренди №Г-9664-15 від 25 червня 2015 року поновленим (продовженим) на той самий строк і на тих самих умовах. Позов мотивовано тим, що позивач, як добросовісний орендар має переважне право на укладення договору на новий строк, зокрема, посилається на ч.3 ст.17 ЗУ Про оренду державного та комунального майна (справа № 914/284/19, рішення набрало законної сили 19.10.2020).

У зазначених вище судових рішеннях встановлено:

«- 05 квітня 2018 року (до закінчення дії договору) орендар звернувся до орендодавця із заявою про продовження договору оренди та проханням долучити вказану заяву до пакету документів, щодо приватизації об`єкта оренди, поданих 28 липня 2017 року;

- 06 червня 2018 року на засіданні Комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади м. Львова вирішено відмовити позивачу у продовженні договору оренди №Г-9664-15 нерухомого майна від 25 червня 2015 року;

- листом за вих.№2302-4226 від 22 червня 2018 року орендодавець у відповідь на звернення орендаря, щодо продовження договору оренди повідомив про відмову в продовженні договору оренди від 25 червня 2015 року та необхідність звільнити нежитлові приміщення, що є об`єктом оренди;

- разом з цим, 12 липня 2018 року (протягом місяця після закінчення дії договору) орендодавець надіслав на адресу орендаря повідомлення, вих.№2302-вих-4462 від 11.07.2018 Про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди.»

За результатами розгляду зазначених справ позивачу відмовлено у задоволенні позовів. Провадження у справі, в частині вимоги про повернення об`єкта оренди закрито, оскільки об`єкт оренди повернуто (постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 26.11.2020).

Згідно з положеннями статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину може бути вчинення його особою за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності та невідповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до норми частини 1 статті 761 ЦК України, право передання майна у найм належить власникові речі (або особі, якій належать майнові права).

Тобто, лише у власника майна (чи уповноваженої особи) наявним є належний обсяг цивільної дієздатності щодо розпорядження майном (у тому числі - щодо надання його у найм).

Відповідно до частин 1,2 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Проте державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2022 року у справі №906/424/20.

У частині 2 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування зазначено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Рішенням Ленінського райвиконкому №222 від 14.04.1987 будинок на пл. Ринок, 35 передано на баланс ЖЕО Ленінського райвиконкому.

В статтях 34, 35 Закону УРСР Про власність під об`єктами права комунальної власності розумілося майно, що забезпечує діяльність Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передбачене відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

На виконання Закону України Про власність Кабінетом Міністрів України 05 листопада 1991 року прийнято постанову №311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю), що заклало правові підстави для розподілу майна, яке в радянський період було виключно державним, на державне та комунальне.

На виконання цієї постанови виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24 грудня 1991 року № 728 Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області. Цим рішенням затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів м. Львова.

У зв`язку з тим житлові і нежитлові приміщення, які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста. При цьому, державна реєстрація права комунальної власності на окремі об`єкти нерухомого майна в будинку комунальної власності для підтвердження правового титулу територіальної громади, як власника певного об`єкту нерухомості не вимагається.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.08.2020 у справі №461/1119/18.

Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

Доказів перебування спірного майна в державній чи в приватній власності на момент укладення договору матеріали справи не містять, що додатково підтверджує факт перебування майна у комунальній власності.

Таким чином ще з 1991 року у територіальної громади м. Львова виникло право власності на спірне нежитлове приміщення.

Також у постанові Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі №914/1258/18 встановлено, що орендовані нежитлові приміщення є комунальним майном, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Позивач у всіх своїх зверненнях та листах, у тому числі і в цьому позові, посилається на Закон України Про оренду державного та комунального майна, який відповідно і регулює відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності.

Суд першої інстанції обгрунтовано вважав недобросовісною поведінку відповідача, яка стосується подання суперечливих по своїй суті позовів про зобов`язання укласти договір оренди на новий термін, визнання договору продовженим (поновленим) і про визнання того ж договору недійсним.

Крім того, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Враховуючи встановлений факт припинення господарських правовідносин між сторонами, повернення відповідачем спірного приміщення та перебування того ж приміщення наразі у власності іншої особи, не видається за можливе встановити, яке право позивача порушене і яким чином визнання договору недійсним може його поновити.

Посилання позивача на відсутність рішення №997 від 03.11.2017 та зміни в площі приміщення судом першої інстанції правомірно відхилено, як таке, що не впливає на вирішення спору та не є визначальними для нього, оскільки предметом дослідження є правомірність договору на момент його укладення.

Крім того, на момент укладення договору чи під час його дії матеріали справи не містять жодних заперечень відповідача, щодо площі приміщення. Більше того, позивач просив і поновити такий договір, і зобов`язати відповідача укласти його на новий термін.

Також судом першої інстанції обґрунтовано відхилено посилання позивача на постанови Західного апеляційного господарського суду, долучені до позову, оскільки такі ухвалені за інших фактичних обставин, зокрема, спірні об`єкти є допоміжними приміщеннями багатоквартирних будинків, що безумовно зумовлює їх перебування у спільній сумісній власності осіб - власників квартир та нежитлових приміщень таких будинків.

При цьому, слід зазначити, що відповідачем в суді першої інстанції заявлено клопотання про сплив позовної давності і суд першої інстанції в рішенні дослідивши дане вказав, що позивач пропустив позовну давність, оскільки не довів неможливість довідатись в момент укладення договору 25.06.2015 про відсутність запису щодо державної реєстрації за відповідачем права власності на спірні нежитлові приміщення.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Отже, враховуючи наведене в сукупності, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції встановив відсутність порушеного права позивача, з чим погодився суд апеляційної інстанції, а отже в задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності в даній справі слід було відмовити. Відтак, підлягає виключенню з описової частини оскаржуваного рішення висновок суду про задоволення такого.

Колегія суддів, апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про приналежність спірного об`єкта нерухомості до комунального майна та встановлення неефективного способу захисту.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Суд апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Львівської області ухвалив рішення від 15 червня 2022 року у справі №914/3102/21 з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, рішення Господарського суд Львівської області від 15 червня 2022 року у справі №914/3102/21 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства Зорепад-Люкс - без задоволення.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Зорепад-Люкс, б/н від 31.08.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/2174/22 від 02.09.2022) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 15 червня 2022 року у справі №914/3102/21 - залишити без змін

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на ПП Зорепад-Люкс.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

5. Матеріали справи №914/3102/21 повернути Господарському суду Львівської області.

Повний текст постанови складено та підписано 06.10.2022.

Головуючий суддяІ.Б. Малех

суддя В.М. Гриців

суддяО.В. Зварич