Постанова

від 20.12.2022 по справі 914/3102/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/3102/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случа О.В. - головуючого, Волковицької Н.О., Могил С.К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Зорепад - Люкс»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28 вересня 2022 року (головуючий - Малех І.Б., судді: Гриців В.М., Зварич О.В.) і рішення Господарського суду Львівської області від 15 червня 2022 року (суддя Галамай О.З.) у справі

за позовом Приватного підприємства «Зорепад - Люкс»

до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвиту Львівської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Львівської міської ради

про визнання недійсним договору.

(представники сторін у судове засідання суду касаційної інстанції не з`явились )

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст вимог і підстав позову

1. В жовтні 2021 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Зорепад - Люкс» (далі «Позивач», ПП «Зорепад - Люкс») до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі «Відповідач», Управління), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - Львівської міської ради (далі «Третя особа», Міськрада) про визнання недійсним укладеного між Позивачем і Відповідачем договору оренди № Г-9664-15 від 25.06.2015 (далі Договір оренди).

2. Заявлені позовні вимоги були обґрунтовані аргументами про те, що Відповідач (орендодавець) станом на момент укладення оспорюваного Договору оренди не був власником (уповноваженою особою власника) об`єкта оренди за спірним правочином. ПП «Зорепад - Люкс» пояснювало, що об`єктом оренди за спірним Договором оренди від 25.06.2015 були приміщення, які знаходяться за адресою: м. Львів, Площа Ринок, 35, загальною площею 23 м. кв. з індексами приміщень 2-1, 2-2, 2-3. Проте, як стало відомо Позивачу, реєстрація права власності нежитлових приміщень першого поверху під індексами 2-1, 2-2 за Міськрадою відбулась лише 28.11.2017, а право ж власності на приміщення з індексом 2-3 станом на час подання позову взагалі не за ким не зареєстровано. За таких обставин Позивач вважав, що укладений між сторонами Договір оренди слід визнати недійсним з підстав відсутності у Відповідача на момент укладення цього правочину необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.06.2022 у задоволенні позову відмовлено.

4. Рішення місцевого господарського суду мотивовано такими аргументами і обставинами.

1) 25.06.2015 Управління (орендодавець) та ПП «Зорепад - Люкс» (орендар) уклали Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-9664-15.

2) Відповідно до пункту 1 Договору оренди, орендодавець на підставі наказів Управління від 07.04.2015 № 129-О, від 27.04.2015 № 160-О, договору оренди від 30.09.2008 № Г-6641-8 передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі ЛКП «Старий Львів» (балансоутримувач).

3) Об`єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 35, загальною площею 23,0 м. кв. з індексами приміщень 2-1, 2-2, 2-3 відповідно до даних технічного паспорта ЛМБТІ від 19.07.1996, інвентарний номер 862.

4) Згідно з пунктом 2.1 Договору оренди, об`єкт оренди орендар буде використовувати для складу.

5) Термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні - з 25.06.2015 до 24.06.2018 (пункт 4.1 Договору оренди).

6) У жовтні 2021 року ПП «Зорепад - Люкс» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління про визнання вказаного Договору оренди недійсним з підстав відсутності у Відповідача на момент укладення цього правочину необхідного обсягу цивільної дієздатності (Відповідач не був власником чи уповноваженою особою власника приміщення, що передавалося в оренду).

7) Так, відповідно до частини 1 статті 761 Цивільного кодексу України, право передання майна у найм належить власникові речі (або особі, якій належать майнові права). Тобто, лише у власника майна (чи уповноваженої особи) наявним є належний обсяг цивільної дієздатності щодо розпорядження майном (у тому числі - щодо надання його у найм).

8) Відповідно до частин 1, 2 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

9) Проте державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації (аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 25.05.2022 року у справі № 906/424/20).

10) У частині 2 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» зазначено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

11) Судом установлено, що рішенням Ленінського райвиконкому № 222 від 14.04.1987 будинок на Площі Ринок, 35 передано на баланс ЖЕО Ленінського райвиконкому.

12) В статтях 34, 35 Закону УРСР «Про власність» під об`єктами права комунальної власності розумілося майно, що забезпечує діяльність Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передбачене відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

13) На виконання Закону України «Про власність» Кабінетом Міністрів України 05.11.1991 було прийнято постанову № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю), що заклало правові підстави для розподілу майна, яке в радянський період було виключно державним, на державне та комунальне.

14) На виконання цієї постанови виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24.12.1991 № 728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області». Цим рішенням затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів м. Львова.

15) У зв`язку з тим житлові і нежитлові приміщення, які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста. При цьому, державна реєстрація права комунальної власності на окремі об`єкти нерухомого майна в будинку комунальної власності для підтвердження правового титулу територіальної громади, як власника певного об`єкту нерухомості не вимагається (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.08.2020 у справі № 461/1119/18).

16) Так, доказів перебування орендованого Позивачем за Договором оренди майна в державній чи в приватній власності на момент укладення цього договору матеріали даної справи не містять, а тому раціональним є висновок про те, що ще з 1991 року у територіальної громади м. Львова виникло право власності на спірне нежитлове приміщення, а тому Міськрада (через Управління) мала усі повноваження на розпорядження ним.

17) Більше того, з матеріалів цієї справи вбачається, що у липні 2018 року ПП «Зорепад - Люкс» зверталося до господарського суду з позовом до Управління про зобов`язання укласти Договір оренди нерухомого майна нежитлового приміщення загальною площею 23 м кв. за адресою: м. Львів, Площа Ринок, 35, терміном на 5 років, в порядку та на умовах Типового договору оренди нерухомого майна. У лютому ж 2019 року ПП «Зорепад - Люкс» ще раз зверталося до суду з позовом до Управління, зокрема, про визнання Договору оренди поновленим (продовженим) на той самий строк і на тих самих умовах (справи № 914/1258/18, № 914/284/19).

18) За результатами розгляду зазначених справ Позивачу відмовлено у задоволенні позовів, а разом з тим, вказані дії Позивача свідчать про його недобросовісну поведінку, яка стосується подання суперечливих по своїй суті позовів про зобов`язання укласти Договір оренди на новий термін, визнання Договору оренди продовженим (поновленим) і про визнання того ж Договору оренди недійсним. Більше того, при поданні вказаних позовів Позивач визнавав право комунальної власності на орендовані приміщення і ніколи його не оспорював.

19) Окремо варто відмітити і те, що звертаючись до господарського сулу з позовом у цій справі Позивач жодним чином не обґрунтував, яке його право і яким чином порушено укладенням спірного Договору, що є окремою підставою для відмови в позові. Більше того, враховуючи встановлений у судових рішеннях у справах № 914/1258/18, № 914/284/19 факт припинення господарських правовідносин між сторонами, повернення ПП «Зорепад - Люкс» спірного приміщення та перебування того ж приміщення наразі у власності іншої особи, не видається за можливе встановити, яке право Позивача може бути відновлене визнанням Договору оренди недійсним.

20) При цьому, слід зазначити, що Відповідачем також заявлено клопотання про сплив позовної давності і дослідивши його суд дійшов висновку, що Позивач таки пропустив позовну давність, оскільки не довів неможливість довідатись в момент укладення Договору оренди 25.06.2015 про відсутність запису щодо державної реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення.

5. За наслідками перегляду цієї прави в апеляційному порядку, постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

6. Апеляційний господарський суд погодився із висновками місцевого господарського суду про те, що позов у даній справі є безпідставним, однак з урахуванням того, що суд першої інстанції встановив відсутність порушеного права Позивача відмітив, що у задоволенні клопотання Відповідача про застосування позовної давності в даній справі слід було відмовити, а тому виключив з описової частини рішення місцевого господарського суду висновок суду про задоволення такого.

Касаційна скарга

7. Не погодившись із прийнятими рішеннями, Позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а дану справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

8. Підставою касаційного оскарження скаржником визначено пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

9. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України Позивач посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, приписи статей 317, 759, 761 Цивільного кодексу України без урахування висновків про застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 911/2035/20 та від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19 щодо права передачі майна у найм лише власником речі або особою, якій належать майнові права на неї.

10. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів процесуального права, які полягають у неналежному повідомленні Третьої особи про перегляд цієї справи в апеляційному порядку, неправомірному позбавленні Міськради права на ознайомлення з апеляційною скаргою, права на участь у судовому засіданні, права на подання пояснень.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

11. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

12. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду заслухав суддю-доповідача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

13. Однією з підстав касаційного оскарження у цій справі є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

14. Згідно з вказаним пунктом підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

15. Тобто, відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

16. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема і вказаного вище пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

17. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

18. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

19. Проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі (постанови Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 911/2035/20 та від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому і підстави для проведення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій частині відсутні з огляду на таке.

20. Так, у справі № 911/2035/20 Фізична особа - підприємець Харуца Мар`яна Юріївна (далі - ФОП Харуца М.Ю.) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства «Інвестиційна компанія «Плутос» (далі ПП «Інвестиційна компанія «Плутос») про визнання недійсним укладеного між ними договору оренди від 01.01.2019 № 03/2019 з моменту його укладення.

В обґрунтування позовних вимог ФОП Харуца М.Ю. зазначила, що договір оренди від 01.01.2019 № 03/2019 є недійсним, оскільки під час його підписання їй стало відомо, що ПП «Інвестиційна компанія «Плутос» не є власником або особою, якій належать майнові права на нерухоме майно - об`єкт оренди.

21. Рішенням Господарського суду Київської області від 10.09.2020 у задоволенні позову ФОП Харуці М.Ю. відмовлено.

22. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2020 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди від 01.01.2019 № 03/2019 з моменту його укладення.

Приймаючи вказану постанову та визнаючи недійсним оспорюваний правочин апеляційний господарський суд виходив із установлених обставин того, що ПП «Інвестиційна компанія «Плутос» передало ФОП Харуці М.Ю. в оренду частину приміщення на першому поверсі виробничого цеху за адресою: Україна, смт Коцюбинське, вул. Доківська, 2, загальною площею 200 м2 не будучи власником цього приміщення, не маючи відповідних повноважень на розпорядження ним та без погодження із дійсним власником орендованої нерухомості (ПАТ «Укрсервісбудматеріали»).

23. За наслідками перегляду вказаної постанови апеляційного господарського суду у касаційному порядку Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, постановою від 12.07.2022 залишив її без змін.

Суд касаційної інстанції у постанові від 12.07.2022 вказав, що з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо не доведення ПП «Інвестиційна компанія «Плутос» наявності у нього законних підстав для укладення оспорюваного правочину і, відповідно, для розпорядження річчю право власності щодо якої ним не набувалося, що є підставою для визнання договору оренди недійсним на підставі положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а також зважаючи на посилання ФОП Харуци М.Ю. про порушення її прав як орендаря, оскільки орендодавець звертався до неї з вимогою про сплату заборгованості за цим договором за оренду приміщення, яке нею не використовувалось, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та відповідно скасування постанови апеляційного суду, оскільки судом апеляційної інстанції оскаржувану постанову було ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

24. Таким чином, із наведеного вище слідує, що постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 911/2035/20 в частині застосування відповідних приписів Цивільного кодексу України (статті 203, 215, 317, 761, 764) було прийнято за фактичних установлених судами попередніх інстанцій обставин укладення оспорюваного правочину зі сторони орендодавця особою, яка не була власником приміщення, що передавалось у користування та не мала жодного права на розпорядження ним.

25. Водночас, на відміну від наведеного, у справі, що переглядається судами попередніх інстанцій достеменно встановлено, що майно, яке виступало об`єктом оренди за Договором оренди в силу Закону належить до комунальної власності територіальної громади міста Львова, що Позивачем не тільки ніяк не спростовано, а навпаки підтверджено своєю суперечливою поведінкою, яка полягала у попередньому поданні позовів до Управління (як належного орендодавця) про зобов`язання укласти Договір оренди на новий термін і визнання Договору оренди продовженим (поновленим).

26. Крім того, відмова у задоволенні позову у цій справі судами мотивована також і тим, що Позивачем при зверненні до суду не було доведено наявності порушеного суб`єктивного права за захистом якого він звернувся, як недоведеним з його боку залишилось і те, яким чином визнання недійсним оспорюваного правочину може захистити (поновити) права ПП «Зорепад - Люкс». В той же час, у справі № 911/2035/20 судом апеляційної інстанції було установлено (суд касаційної інстанції на цьому окремо акцентував увагу) порушення прав орендаря - ФОП Харуци М.Ю. укладенням оспорюваного правочину, а відтак і підстави для захисту таких прав.

27. За викладеного посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 911/2035/20 в якості підстави для касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду у даній справі, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України колегією суддів не приймається, оскільки правовідносини у справі № 911/2035/20 та справі № 914/3102/21 є різними за встановленими судами фактичними обставинами, а тому в розумінні ГПК України подібними вони не являються.

28. В свою чергу у справі № 910/4446/19 Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (далі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Приозерний» (далі ОСН «Комітет мікрорайону «Приозерний») про виселення ОСН «Комітет мікрорайону «Приозерний» із нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Закревського, 87д.

Позовні вимоги у тій справі були обґрунтовані тим, що ОСН «Комітет мікрорайону «Приозерний» (як орендар) після припинення дії договору № 745 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 09.06.2016 (далі - договір від 09.06.2016) орендоване приміщення не звільнив і не повернув за актом приймання - передачі.

29. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019, позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» задоволено. Виселено ОСН «Комітет мікрорайону «Приозерний» із орендованого майна - нежитлового приміщення загальною площею 12,60 м2, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Закревського, 87д.

Вказані судові рішення мотивовані установленими обставинами того, що ОСН «Комітет мікрорайону «Приозерний» після закінчення строку дії договору від 09.06.2016 безпідставно не звільнив орендоване нежитлове приміщення, а тому наявні правові підстави для його виселення із зазначеного приміщення.

30. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2019 рішення судів попередніх інстанцій скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» відмовлено.

31. Суд касаційної інстанції приймаючи вказану постанову врахував встановлені судами попередніх інстанцій обставини того, що орендодавцем комунального майна (приміщення) за договором від 09.06.2016 виступала Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, тоді як КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» було підприємством-балансоутримувачем цього майна і зазначеним договором на останнє було покладено лише обов`язок забезпечувати додержання вимог нормативно-правових актів із пожежної безпеки та контролювати виконання орендарем (ОСН «Комітет мікрорайону «Приозерний») умов договору щодо сплати орендної плати та інших платежів і у разі виникнення заборгованості вживати відповідних заходів.

Виходячи з наведеного Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (з посиланням на частину 1 статті 317 Цивільного кодексу України) виснував, що чинне законодавство не надає балансоутримувачу права виступати орендодавцем щодо орендованого нерухомого майна та мати права орендодавця, відповідно, балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно, як і повідомляти орендареві про відсутність наміру продовжити договір.

Отже, у цій справі балансоутримувач - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» не мав права замість власника (орендодавця) - Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації вимагати виселення орендаря, проте суди попередніх інстанцій цього не врахували і передчасно дійшли висновку про задоволення заявлених позовних вимог.

32. Наведене вище очевидно свідчить про те, що правовідносини у справі № 910/4446/19 не є подібними тим, що склалися між учасниками спору у справі, що переглядається, адже на відміну від справи, що порівнювалася раніше, різняться вони не тільки різними фактичними обставинами, а і предметом та підставами позовних вимог, змістом спірних відносин.

33. Таким чином посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19 в якості підстави для касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду у даній справі, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України колегією суддів також не приймається і визнається безпідставним.

34. Окремо суд касаційної інстанції відмічає, що згадка у касаційній скарзі про те, що висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із постанови від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19 узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яку наведено у постанові від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17 обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не являється, адже з урахуванням положень статті 290 ГПК України скаржник (у скарзі) зобов`язаний повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми, а Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та вважати будь-які посилання скаржника на постанови Верховного Суду підставою для відкриття провадження у справі, якщо скаржник прямо не вказав на них як на таку підставу.

35. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

36. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

37. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 914/3102/21 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України за касаційною скаргою ПП «Зорепад - Люкс» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 і рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2022 у частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

38. Як вже зазначалося іншою підставою касаційного оскарження у даній справі є пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

39. Скаржник наполягає, що при перегляді цієї справи в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції були допущені порушення норм процесуального права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування прийнятої постанови з підстав, що визначені у пункті 5 частини першої статті 310 ГПК України, а саме через неналежне повідомлення Третьої особи про апеляційний перегляд справи і як наслідок її неправомірному позбавленні права на ознайомлення з апеляційною скаргою, права на участь у судовому засіданні, права на подання пояснень.

40. Втім, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду констатує, що відповідно до обраного скаржником пункту 5 частини першої статті 310 ГПК України, судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

41. Тобто, касаційний перегляд із наведених вище підстав, і відповідно подальше скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, можливі тільки у випадку коли касаційну скаргу подано особою, яка є учасником справи, і яку не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання.

42. В той же час заявником касаційної скарги у даній справі є ПП «Зорепад - Люкс», а не Міськрада, а тому і підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського за наведених Позивачем обґрунтувань немає.

43. Звідси зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

44. З огляду на викладене касаційна скарга ПП «Зорепад - Люкс» є необґрунтованою, а судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 914/3102/21, відкритого за касаційною скаргою ПП «Зорепад - Люкс» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 і рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2022, з цієї підстави.

46. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

47. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

48. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу ПП «Зорепад - Люкс» в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

49. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 914/3102/21 за касаційною скаргою Приватного підприємства «Зорепад - Люкс» в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Зорепад - Люкс» в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 28 вересня 2022 року і рішення Господарського суду Львівської області від 15 червня 2022 року у справі № 914/3102/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Случ О.В.

Судді Волковицька Н.О.

Могил С.К.