Рішення

від 22.06.2022 по справі 127/2986/22

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/2986/22

Провадження № 2/127/407/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2022 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді: Романюк Л.Ф.,

при секретарі: Курутіній О.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Одноралець А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу, мотивуючи позов тим, що відповідно до розписки від 19.12.2018 року, позивач ОСОБА_2 передав відповідачу ОСОБА_3 , а останній прийняв грошові кошти в сумі 180 000 доларів США, що є еквівалентом 5 097 240,00 гривень станом на 02.02.2022 року (28,318 гривень за 1 долар США), відповідно до попереднього договору про укладання договорів про спільне будівництво від 19.12.2018 року.

Кошти отримані ОСОБА_3 у АДРЕСА_3 в присутності двох свідків.

Зазначене було засвідчено особистим підписом відповідача ОСОБА_3 .

Попередній договір про укладення договорів про спільне будівництво від 19.12.2018 року б/н (п.2.2.1), укладений між ОСОБА_3 (за договором - Власник) та ТОВ «Поділля Будінвест» за договором Землекористувач) передбачає, що Землекористувач - ТОВ «Поділля Будінвест» зобов`язаний у момент підписання Попереднього договору для підготовки необхідних документів для нотаріального посвідчення Основного договору, передати Власнику грошові кошти в розмірі 200 000,00 доларів США.

Пунктом 2.2.2 Договору передбачено, що не пізніше ніж 19.01.2019 року передати Власнику грошові кошти у розмірі 200 (двісті тисяч) доларів США. З обов`язковим підписанням відповідного акту.

Крім того, п.2.2.4 Договору передбачено, що після отримання містобудівних умов та обмежень на об`єкт будівництва, передати Власнику грошові кошти у розмірі 600 000,00 доларів США, протягом 7 днів.

Тобто, умовами даного договору передбачена поетапна передача 3-х траншів в розмірі, 200, 200 та 600 тис. доларів відповідно. Часткова передача таких сум не передбачена.

Станом на 02.02.2022року жодних правочинів між позивачем та відповідачем так і укладено не було, а тому 17.08.2021 року позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про повернення коштів в розмірі 180000,00 доларів США, що є еквівалентом 4795596,00 грн. станом на 17.08.2021 року.

Однак відповіді на вимогу позивач не отримав.

Просив суд, стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_2 суму боргу в розмірі 5 097 240,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав за обставин викладених в справі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 , в судовому засіданні, позовні вимоги не визнала.

18.04.2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначено, що в підтвердження існування боргу позивач додає до позову розписку датовану 19.12.2018 року з якої слідує, що грошові кошти передавались позивачем відповідачу до попереднього договору про спільне будівництво від 19.12.2018 року без строку повернення переданих коштів, тобто дана розписка не є борговою. Як вбачається з тексту копії розписки від 19.12.2018 року доданої до позову, відповідач ОСОБА_3 отримав від позивача ОСОБА_2 180000,00 доларів США «відповідно до Попереднього договору про укладення договорів про спільне будівництво від 19.12.2018 року». Отже, зміст розписки прямо свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин, що виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України на їх думку.

08.06.2021 року між сторонами було укладено та нотаріально посвідчено Договір про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію) зареєстровано у реєстрі за №807. Того ж дня 08.06.2021 року, як те було погоджено сторонами, позивачем ОСОБА_2 було видано відповідачу ОСОБА_3 розписку за змістом якої, позивач прийняв від відповідача грошові кошти у розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) доларів США у якості погашення усіх витрат понесених позивачем, щодо початку забудови належної відповідачу земельної ділянки, що є на 80 000 (вісімдесят тисяч) доларів США більше заявленої суми, також зазначено, що своїм підписом ОСОБА_2 підтверджуєте, що не має жодних претензій у тому числі грошових до ОСОБА_3 , щодо договору про встановлення права користування земельною ділянкою (Суперфіцій) від 19.12.2018 року та Попереднього договору про укладення договорів Про спільне будівництво та Договору про спільне будівництво, саме якими й було передбачено підписання даної розписки. Розписка про повернення коштів була підписана позивачем та передана відповідачу у присутності двох свідків ( представників-адвокатів Сувалова В.О. та ОСОБА_5 в офісі нотаріуса Майструк В.І. при укладені між сторонами договору про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію). Також даною розпискою від 08.06.2021 року передбачено, що позивач ОСОБА_2 з її підписанням підтверджує, що немає жодних претензій грошових та/чи юридичних до ОСОБА_3 відповідно вищезазначених угод. Також відповідно до п. п. 4-5 Договору про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 08.06.2021 року, що зареєстрований у реєстрі за №807 чітко вказано, що сторони за договором не мають жодних невиконаних зобов`язань один перед одним. Укладено й Акт прийому-передачі земельної ділянки її власнику. У момент даного розрахунку позивач ОСОБА_2 передав відповідачу ОСОБА_3 оригінали усіх розписок укладених між ними в межах зазначених договорів за увесь час ( а.с.64-67).

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про задоволення позову з таких підстав.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом.

Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Дії ж учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктриною venire contra factum proprium закріплено принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Судом встановлено, що відповідно до розписки від 19.12.2018 року, позивач ОСОБА_2 передав відповідачу ОСОБА_3 , а останній прийняв грошові кошти в сумі 180 000 доларів США, що є еквівалентом 5 097 240,00 гривень станом на 02.02.2022 року (28,318 гривень за 1 долар США), відповідно до попереднього договору про укладання договорів про спільне будівництво від 19.12.2018 року (а.с.99).

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань 31.10.2018 року зареєстровано новостворену юридичну особу «ТОВ «Поділля-Будінвест» (ЄДРПОУ 42585761), керівник Адамчук В.М., відповідно до Протоколу загальних зборів учасників єдиним засновником якого є ОСОБА_2 (а.с.68-69).

19.12.2018 року між відповідачем ОСОБА_3 та ТОВ «Поділля Будінвест» в особі директора та власника товариства ОСОБА_2 було укладено угоди, а саме:

попередній договір про укладення договорів про спільне будівництво, за яким ОСОБА_3 - власник, а ТОВ «Поділля Будінвест» в особі директора та власника ОСОБА_2 - землекористувач виклали свої зобов`язання один пере одним стосовно забудови земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:015:0247, цільове призначення 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . П.2.2 якого викладено грошові зобов`язання землекористувача перед власником в межах договору забудови даної земельної ділянки, відповідно якого й укладались розписки про отримання грошових коштів, зокрема й розписка датована 17.02.2020 року, що є предметом даного позову (а.с.76).

договір про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію), відповідно якого ОСОБА_3 суперфіціар, а товариство в особі директора Адамчука В.М. суперфіціарій. Предметом даного договору була передача в строкове платне користування для подальшої забудови земельної ділянки площею 8,1471га, кадастровий номер 0510100000:02:015:0247, цільове призначення 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , Відповідно до Акту прийому-передачі від 20.12.2018 року земельну ділянку було передано у користування (а.с.70-74).

17.03.2021 року на адресу ТОВ «Поділля Будінвест» від ОСОБА_3 було направлено повідомлення про намір розірвання договору суперфіцію (а.с.78).

У відповіді ОСОБА_2 зазначено, що у разі ініціювання розірвання зазначеного вище договору, просить повернути 420000,00 доларів США, а та грошові витрати пов`язані із підготовкою проектної документації та організації будівництва в розмірі 7500000,00 грн. (а.с.79).

Відповідно до розписки від 08.06.2021 року ОСОБА_2 своїм підписом підтвердив, що не має жодних претензій грошових та/чи юридичних до ОСОБА_3 щодо договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 19.12.2018 року; Попереднього договору про укладення договорів про спільне будівництво від 19.12.2018 року; договору про спільне будівництво від 19.12.2018року (а.с.83).

17.08.2021 року на адресу ОСОБА_3 ОСОБА_2 була надіслана вимога про повернення коштів в порядку ст. 1212 ЦК України відповідно до розписки ( а.с.99) в розмірі 180 000 доларів США, що еквівалентно на момент складання вимоги - 4 795 596 грн. ( а.с.5-6).

Відповідно до вимог ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Цивільному праву притаманна презумпція правомірності та добросовісності дій (поведінки) усіх учасників цивільних відносин. Переважна частина приватноправових відносин виникають, розвиваються та припиняються відповідно до очікувань сторін у правомірному і добросовісному ракурсі. Цивільне правопорушення є певним ексцесом, нечастим винятком у переважно правомірному розвитку цивільних відносин.

На підставі ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з істотних умов договору.

У відповідності до ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Норми ст. 635 ЦК України не передбачають відповідальності особи за ухилення від укладання договору після досягнення домовленості про намір вчинити правочин.

Станом на 02.02.2022 року жодних правочинів між позивачем та відповідачем немає. І дана обставина не заперечується сторонами.

Стаття 1212 ЦК Українирегулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбаченихстаттею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першоїстатті 1212 ЦК Українибезпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті11, частин першої та другої статті509 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першоюстатті 177 ЦК Україниоб`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Необхідно виходити з того, що правова підстава отримання (набуття) майна відсутня у тому разі, коли відбувся перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується безпосередньо на вимозі закону, або суперечить меті існування правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальне правило частини першоїстатті 1212 ЦК Українизвужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах: отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставістатті 1212 ЦК Українитільки за наявності ознаки безпідставності отримання такого виконання.

Під правовою підставою збагачення повинна розумітися певна економічна мета надання майна, легітимізована відповідним юридичним фактом, або така, що ґрунтується безпосередньо на законові. Одночасна наявність цих двох елементів: відповідність збагачення економічній меті надання майна, юридичного факту (норми закону), що легітимізує цю мету, - є необхідною для того, щоб збагачення однієї особи за рахунок іншої вважалося підставним та правомірним.

Залежно від того, в якій формі виражається недолік правової підстави, що породжує обов`язок повернути майно, можна відокремити, зокрема, такий вид безпідставного збагачення як збагачення, правова підстава якого була відсутньою з самого початку (ab initio sine causa). До таких можна віднести, наприклад, передачу майна за правочинами, що не відбулися (у тому числі за договорами, що не були укладені), або були розірвані.

У такому випадку відбувається збагачення, хоча й з волі потерпілого, проте, яке не засноване на правомірному юридичному фактові. Таке збагачення виникає внаслідок передачі майна як виконання за договором, який не було укладено, або розрівано тощо.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що між останніми не існує жодних договірних відносин, а так само наявності у позивача обов`язків щодо фінансових зобовязань перед відповідачем.

Відповідно, враховуючи характер взаємних стосунків між сторонами справи, не можливо встановити, що передання великої за розмірами грошової суми відповідала будь-якій правомірній та справедливій меті й відповідач вправі був розраховувати на те, що такі грошові кошти він правомірно набув у власність.

За загальним правилом, набуття права власності на отримане майно від іншої особи, ґрунтується на відповідному волевиявленні відчужувача, воля якого сформована вільно. Таке волевиявлення має бути однозначним за своїм змістом та свідчити про бажання колишнього власника такого майна, спрямованого на передачу його саме у власність такого набувача.

Загальною засадою цивільного законодавства є добросовісність, розумність, справедливість. Цей принцип повною мірою підлягає як врахуванню учасниками цивільних відносин під час обрання варіанта належної поведінки з іншими учасниками, а так само має бути застосований під час оцінки судом поведінки усіх учасників цивільних відносин між собою.

Кожна особа, діючи правомірно, повинна усвідомлювати, чи існує будь-яка справедлива підстава отримання нею тих або інших грошових коштів (матеріальних благ), чи відповідає існуючий характер взаємних стосунків сторін природі та вартості певного роду отримання, чи не створює така передача блага обов`язок з повернення неналежно отриманого.

При цьому, суд має виходити з того, що підстава отримання будь-якого майна безвідплатно від іншої особи має бути недвозначною та явно вираженою з боку особи, яка здійснює таке передання. Отже, діючи розумно та добросовісно, кожен учасник цивільних відносин має оцінювати, чи не створює отримання якогось майна від іншої особи для самого отримувача певні цивільні зобов`язання, зокрема й щодо повернення отриманого без справедливої підстави.

Цивільне право слугує меті забезпечення стабільності цивільного обороту, критерієм забезпечення чого є, за загальним правилом, отримання усіма учасниками цивільних відносин лише належного, тобто того, на отримання чого особа вправі справедливо та розумно розраховувати.

Отже, саме такої розумної та справедливої підстави набуття грошових коштів, що є предметом спору, у відповідача не існувало ані на час їх отримання, ані у подальшому такі підстави не виникли.

Встановивши, що спірне майно, грошові кошти у розмірі 180 000 доларів США, набуті відповідачем, з якою позивач не пов`язаний договірними правовідносинами щодо такого майна, які б свідчили про існування будь-якої розумної та справедливої підстави для отримання їх відповідачем та набуття їх у власність, суд прийшов до висновок про те, що у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем повернути отримане майно, оскільки воно є безпідставно набутим.

Тотожний наведеному правовий висновок виклав Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 759/1206/17 (провадження № 61-40св19) за наслідками розгляду касаційної скарги у справі між сторонами з аналогічним предметом спору.

В матеріалах справи наявний оригінал розписки від 19.12.2018 року, відповідно до якої, ОСОБА_2 передав відповідачу ОСОБА_3 , а останній прийняв грошові кошти в сумі 180 000 доларів США, що є еквівалентом 5 097 240,00 гривень станом на 02.02.2022 року (28,318 гривень за 1 долар США), відповідно до попереднього договору про укладання договорів про спільне будівництво від 19.12.2018 року (а.с.99).

Пред"явлення оригіналу суду розписки спростовує твердження представника відповідача щодо повного розрахунку ОСОБА_3 по всіх зобов"язаннях перед ОСОБА_2 і підтверджує безпідставне отримання ОСОБА_3 180 000 доларів США від ОСОБА_2 поза будь якими договірними відносинами.

Сам представник відповідача у поданому суду відзиві зазначає що "у момент розрахунку позивач ОСОБА_2 передав відповідачу ОСОБА_3 оригінали усіх розписок укладених між ними в межах визначених договорів за увесь час" ( а.с.66). А тому кошти за даною розпискою в розмірі 180 000 доларів США не входять в розрахункові за розпискою від 08.06 2021року( а.с.83).

Суд критично оцінює пояснення в судовому засіданні представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 що при розрахунку з ОСОБА_2 , останнім не було повернуто оригіналів розписок, оскільки дане твердження є надуманим та спростовується матеріалами справи: відзивом ОСОБА_4 що оригінали усіх розписок між сторонами в межах зазначених договорів за увесь час ( а.с.83) було повернуто ( а.с.66), розписка про повернення коштів в межах договорів укладалась в присутності нотаріуса, а також самої ОСОБА_4 та не містить відмітом щодо не повернення в рамках даних угод ОСОБА_6 оригіналів розписок. Також як зазначила в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 ними не пред"являлися вимоги до ОСОБА_2 щодо незаконного утримання ним оригіналу розписки, як і не було звернень до правоохоронних органів щодо будь яких шахрайський дій останнього.

17.08.2021 року ОСОБА_2 було направлено вимогу про повернення боргу до ОСОБА_3 (а.с.5-6).

Дана вимога була сформована та надіслана на адресу відповідача все після основного розрахунку за угодою від 08.06.2021року ( а.с.83). Що свідчить про послідовність, та законний характер позивача щодо повернення коштів відповідно до розписки від 19.12.2018 року ( а.с.99) та підтверджує позицію позивача що дані кошти не відносяться до розрахункових в рамках попередніх угод з відповідачем( а.с.83).

Таким чином за викладених обставин, дії відповідача є обгрунтованими та такими що підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також слід стягнути судовий збір в загальній сумі 12405,00 грн.

Керуючись ст.ст. 207, 208, 625, 629, 1046, 1947, 1049, 1050, 1212 ЦК України,ст.ст. 4, 5, 10, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_2 суму боргу в розмірі 5097240,00 грн. (п`ять мільйонів дев`яносто сім тисяч двісті сорок грн.).

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_2 , 12 405,00 грн.(дванадцять тисяч чотириста п`ять грн.) судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено, шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 24.06.2022 року.

Суддя: