Постанова

від 07.12.2022 по справі 127/2986/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 127/2986/22

провадження № 61-9302св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2022 року у складі судді Романюк Л. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду

від 15 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М.,

Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позов мотивовано тим, що відповідно до розписки від 19 грудня 2018 року, позивач ОСОБА_1 передав відповідачу ОСОБА_2 , а останній прийняв грошові кошти в сумі 180 000,00 доларів США, що є еквівалентом

5 097 240,00 грн станом на 02 лютого 2022 року (28,318 гривень за 1 долар США), відповідно до попереднього договору про укладання договорів про спільне будівництво від 19 грудня 2018 року.

Проте попередній договір про укладення договорів про спільне будівництво від 19 грудня 2018 року б/н був укладений між ОСОБА_2 (за договором - Власник) та ТОВ «Поділля-Будінвест» (за договором Землекористувач).

Жодних правочинів між позивачем та відповідачем так укладено і не було, а тому 17 серпня позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про повернення коштів в розмірі 180 000,00 доларів США.

Однак відповіді на вимогу позивач не отримав, кошти не повернув.

ОСОБА_1 , посилаючись на статтю 1212 ЦК України, просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу в розмірі 5 097 240,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня

2022 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 5 097 240,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

12 405,00 грн судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що грошові кошти у розмірі 180 000,00 доларів США набуті відповідачем ОСОБА_2 (підтверджено оригіналом розписки, наявним у позивача, що підтверджує факт неповернення цих грошей), будь-яких договірних відносин, про які йдеться в розписці, між позивачем та відповідачем не виникло, тому відсутня розумна та справедлива підстава для утримання цих коштів відповідачем та набуття їх у власність. Тому суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов`язаний повернути отримані грошові кошти, оскільки вони є безпідставно набутим майном.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

23 вересня 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами в оскаржуваних судових рішеннях не встановлено та не підтверджено належними доказами факту набуття грошових коштів відповідачем на їх збереження без достатніх правових підстав, оскільки згідно розписки про повернення отриманих ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у виконання попереднього договору про спільне будівництво у сумі 500 000,00 доларів США, сторони гарантували, що всі спори є вирішеними, майнові та інші претензії відсутні, кошти відповідачем повернуті.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Вінницького міського суду Вінницької області.

Зупинено виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 23 червня 2022 року та постанови Вінницького апеляційного суду

від 15 вересня 2022 рокудо закінчення касаційного провадження.

11 листопада 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Фактичні обставини справи

19 грудня 2018 року між відповідачем ОСОБА_2 та ТОВ «Поділля Будінвест» в особі директора та власника товариства ОСОБА_1 було укладено попередній договір про укладення договорів про спільне будівництво, за яким ОСОБА_2 (власник), а ТОВ «Поділля Будінвест» в особі директора та власника ОСОБА_1 (землекористувач) виклали свої зобов`язання один перед одним стосовно забудови земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:015:0247, цільове призначення 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

Пунктом 2.2.1 вказаного договору, землекористувач зобов?язався у момент підписання даного договору для підготовки необхідних документів для нотаріального посвідчення Основного договору, передати власнику грошові кошти у розмірі 200 000,00 доларів США. Не пізніше 7 діб після укладення цього договору укласти з власником договір суперфіцію з обов?язковим підписанням відповідного акту.

Пунктом 2.4 Попереднього договору від 19 грудня 2018 року сторони погодили, що у разі неможливості отримання містобудівних умов та обмежень на забудову земельної ділянки, сторони зобов?язуються добровільно укласти угоди про розірвання договору суперфіцію. При цьому власник зобов?язується в день розривання договору суперфіцію повернути землекористувачу отримані кошти.

19 грудня 2019 року між ОСОБА_2 (суперфіціар) та ТОВ «Поділля Будінвест» (суперфіціарій) укладено договір про встановлення права користування земельною ділянко (суперфіцію), за умовами якого суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає в строкове платне користування для подальшої забудови земельну ділянку площею 8,1471 га, кадастровий номер 0510100000:02:015:0247, цільове призначення: 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до розписки від 19 грудня 2018 року, позивач ОСОБА_1 передав відповідачу ОСОБА_2 , а останній прийняв грошові кошти в сумі 180 000 доларів США, відповідно до попереднього договору про укладання договорів про спільне будівництво від 19 грудня 2018 року.

17 березня 2021 року на адресу ТОВ «Поділля Будінвест» від

ОСОБА_2 було направлено повідомлення про намір розірвання договору суперфіцію.

У відповіді ТОВ «Поділля Будінвест» зазначило, що у разі ініціювання розірвання зазначеного вище договору, просить повернути 420 000,00 доларів США, та грошові витрати пов`язані із підготовкою проектної документації та організації будівництва в розмірі 7 500 000,00 грн.

08 червня 2021 року між ОСОБА_2 (суперфіціар) та ТОВ «Поділля Будінвест» (суперфіціарій) укладено договір про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію), посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В. І. 19 грудня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі за

№ 1621, за умовами пункту 1 якого сторони домовилися за взаємною згодою достроково розірвати Договір про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію).

Згідно розписки від 08 червня 2021 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 500 000,00 доларів США, у тому числі 400 000,00 доларів США згідно пункту 2.4 Попереднього договору про укладення договору про спільне будівництво від 19 грудня 2018 року, укладеного між ТОВ «Поділля Будінвест» та ОСОБА_2 та

100 000,00 доларів США у якості витрат понесених у зв?язку із проведенням усіх підготовчих робіт, щодо початку забудови земельної ділянки (суперфіцію) у тому числі розробка проектів забудови, отримання будь-яких дозвільних документів на початок будівництва.

Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що не має жодних претензій грошових та/чи юридичних до ОСОБА_2 , щодо договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію) від

19 грудня 2018 року; Попереднього договору про укладення договорів про спільне будівництво від 19 грудня 2018 року; Договору про спільне будівництво від 19 грудня 2018 року.

17 серпня 2021 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 надіслав вимогу про повернення коштів в порядку статті 1212 ЦК України відповідно до розписки в розмірі 180 000,00 доларів США.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що грошові кошти у розмірі 180 000,00 доларів США набуті відповідачем ОСОБА_2 , що підтверджено оригіналом розписки, наявним у позивача, що підтверджує факт неповернення цих грошей, будь-яких договірних відносин, про які йдеться в розписці, між позивачем та відповідачем не виникло, тому відсутня розумна та справедлива підстава для утримання цих коштів відповідачем та набуття їх у власність. Тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що відповідач зобов`язаний повернути отримані грошові кошти, оскільки вони є безпідставно набутим майном.

При цьому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зазначив, що розписка про повернення коштів в межах договорів, укладених між фізичною та юридичною особами, не може свідчити про повернення коштів в розмірі 180 000,00 доларів США, які були передані позивачем як фізичною особою та прийняті відповідачем як фізичною особою та щодо повернення яких і вирішується наразі спір.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З матеріалів справи відомо, що звертаючись до суду з позовними вимогами, ОСОБА_1 , посилаючись на статтю 1212 ЦК України, просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 5 097 240,00 грн, як безпідставно збережені кошти.

19 грудня 2018 року між відповідачем ОСОБА_2 та ТОВ «Поділля Будінвест» в особі директора та власника товариства ОСОБА_1 було укладено попередній договір про укладення договорів про спільне будівництво.

Відповідно до розписки від 19 грудня 2018 року, позивач ОСОБА_1 передав відповідачу ОСОБА_2 , а останній прийняв грошові кошти в сумі 180 000 доларів США, відповідно до попереднього договору про укладання договорів про спільне будівництво від 19 грудня 2018 року.

08 червня 2021 року між ОСОБА_2 (суперфіціар) та ТОВ «Поділля Будінвест» (суперфіціарій) укладено договір про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію).

Згідно розписки від 08 червня 2021 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 500 000,00 доларів США. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що не має жодних претензій грошових та/чи юридичних до ОСОБА_2 , щодо договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 19 грудня

2018 року; Попереднього договору про укладення договорів про спільне будівництво від 19 грудня 2018 року; Договору про спільне будівництво від

19 грудня 2018 року.

Таким чином, між ОСОБА_2 та ТОВ «Поділля Будінвест» було досягнуто домовленості щодо спільного будівництва на земельній ділянці, для чого укладено договір суперфіцію, який в подальшому було розірвано. Будь яких інших домовленостей суди не встановили.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15.

Оскільки згідно розписки від 08 червня 2021 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 500 000,00 доларів США; своїм підписом ОСОБА_4 підтвердив, що не має жодних претензій грошових та/чи юридичних до ОСОБА_2 , Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки кошти, які були отримані відповідачем - повернуто, доказів, що відповідач безпідставно утримує грошові кошти позивача, що надавало б підстави для застосування статті 1212 ЦК України, не надано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування рішення Вінницького міського суду Вінницької області від

23 червня 2022 року та постанови Вінницького апеляційного суду від

15 вересня 2022 року та ухвалення у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати понесені ОСОБА_2 : за подання апеляційної скарги в розмірі 18 607,50 грн, та за подання касаційної скарги в розмірі 24 810,00 грн, а всього 43 417,50 грн, підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 рокускасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 43 417,50 грн судових витрат, понесених у зв?язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2022 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 рокувтрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун