Рішення

від 21.06.2022 по справі 308/2662/18

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/2662/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Малюк В.М.,

при секретарі судового засідання Матіко Я.Ю.,

за участю представника позивача Ужгородської окружної прокуратури прокурора Романець О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, цивільну справу за позовною заявою Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування п.1.36 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради №1882 від 09.11.2015 року, скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку та державну реєстрацію права власності,-

В С Т А Н О В И В :

І. Стислий виклад позицій учасників справи

До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшла позовна заява від Ужгородської місцевої прокуратури (далі позивач) до Ужгородської міської ради код ЄДРПОУ 33868924, місцезнаходження: 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, 3 (далі відповідач-1), ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі відповідач-2), у якій позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 1.36 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882;

- скасувати свідоцтво за № НОМЕР_2 від 13.12.2015 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:58:001:0174 площею 0,0471 га вартістю 304483,93 грн. та її державну реєстрацію в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 р. відбулася з порушенням вимог національного законодавства, що підтверджується матеріалами досудового розслідування.

Вказує на те, що до міської ради відповідного скликання було обрано 60 депутатів. При цьому, як наголошує представник позивача, у голосуванні нібито брали участь депутати, котрі з об`єктивних причин не могли бути присутні на засіданні міської ради.

Зазначає про те, що рішення стосовно передачі спірної земельної ділянки прийнято з урахуванням голосів депутатів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , котрі фактично були відсутні та не могли брати участі в голосуванні.

Також представник позивача звертає увагу на те, спірне рішення не узгоджується із приписами статей 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», за змістом яких передача земельних ділянок забороняється за відсутності затвердженого детального плану територій або зонування, оскільки, як вказує представник позивача, зазначені рішення прийнято також на тій же сесії за відсутності кворуму та не набрали чинності.

Представник відповідача Ужгородської міської ради до суду подав відзив та вказав, що кримінальне провадження №42015070030000163 від 25.11.2015 не завершено, вирок суду відсутній. Зазначив, що у дозволі слідчого від 23.11.2015 №36687/106/25/1-27 відсутня інформація про те, в якому обсязі та щодо яких документів ним надано дозвіл на розголошення, у межах вказаного провадження, тому неможливо встановити чи надано слідчим дозвіл на розголошення і використання всіх документів, отриманих в ході слідства, які додані до позовної заяви. Ужгородська міська рада вважає вимоги позову безпідставними, а прийняте міською радою рішення, яке є предметом позову прийнятим відповідно до наданих їй повноважень, згідно вимог чинного законодавства, зокрема земельного, та законодавства у сфері містобудівної діяльності. Вказує, що прокурор звертаючись до суду з позовом не надав належних документів, які підтверджують відсутність депутатів на сесії. Зазначає, що земельна ділянка була передана у власність зацікавленим особам ще до набрання чинності ч. 3 ст. 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», якою в подальшому було введено заборону на передачу в користування землі за відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до цього Закону, а також земельна ділянка була передана у власність зацікавленим особам під час дії плану зонування території міста Ужгорода, який було скасовано судовим рішенням від 29.06.2017 року. Враховуючи погодження Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради та головного управління Держземагенства у Закарпатській області, розробленого ОСОБА_1 , проекту землеустрою та те, що на земельній ділянці вже побудований об`єкт, - у Ужгородської міської ради були відсутні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Крім того, рішення органу місцевого самоврядування є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію, шляхом виконання. Таким чином, відповідач просить суд в позові відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з викладеними в такому мотивами та просив суд позов задовольнити повністю.

У судове засіданні представник Ужгородської міської ради не з`явився повторно, хоча про час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, в тому числі й шляхом повідомлення на офіційному веб сайті судової влади, клопотання про відкладення не подав.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився повторно, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, в тому числі й шляхом повідомлення на офіційному веб сайті судової влади, клопотання про відкладення не подав.

ІІ. Рух справи

29.03.2019 року суддя Малюк В.М. прийняв справу до свого провадження та призначив справу до підготовчого судового засідання.

Ухвалою від 29.10.2019 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 22.02.2022 року, за клопотанням керівника Ужгородської окружної прокуратури, замінено позивача у справі.

Також, Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Заслухавши пояснення та заперечення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У 2010 році до Ужгородської міської ради Закарпатської області обрано 60 депутатів. Вказана обставина підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту відповідача-1.

Суд наголошує на тому, що згідно з частиною першою статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 100 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої цитованої статті ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 100 ЦПК України учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Враховуючи описані вимоги процесуального законодавства суд дійшов висновку про те, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим.

Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20.

Зважаючи на відсутність у відповідачів та їх представників заперечень щодо кількості депутатів міської ради, обраних на сесію, у межах якої приймалося оспорюване рішення, суд виходить з того, що кількість депутатів ради, обраних на відповідну сесію становить 60 осіб.

Також суд з`ясував, що 27 сесією 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 прийнято рішення №1882 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», згідно з пунктом 1.36 якого затверджено ОСОБА_1 проект земельної ділянки (кадастровий номер 21010100000:58:001:0174) площею 0,0471 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , передано її у власність.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки 21010100000:58:001:0174 становить 200452,89 грн., що підтверджується витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (Т.1, а.с.82).

Згідно з інформаційною довідкою №145885209, сформованою від 19.11.2018, яка міститься в матеріалах справи (Т.1, а.с.141) на земельній ділянці 21010100000:58:001:0174 розташований житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність погоджено управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради (Т.1, а.с.136-138) та управлінням Держземагентства в Ужгородському районі Закарпатської області (Т.1, а.с.139-140).

Старшим слідчим слідчого відділу Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області В.І.Пекарем здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015070030000163 від 25.11.2015 р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України.

Листом вих. №36687/106/25/1-2017 від 23.11.2017 р. вказаний слідчий повідомив про виявлення у ході здійснення досудового розслідування факту здійснення не особистого голосування окремими депутатами органу місцевого самоврядування на четвертому пленарному засіданні XXVII сесії Ужгородської міської ради від 09.11.2015 та надав дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування із можливістю виготовлення копій з документів кримінального провадження №42015070030000163.

У голосуванні про прийняття рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі спірної земельної ділянки, як вказує представник позивача, серед іншого, брали участь депутати ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 ..

Вважаючи пункт 1.36 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 №1882 протиправним, а також, виходячи з наявності підстав для скасування державної реєстрації та свідоцтва за № НОМЕР_2 від 13.12.2015 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:58:001:0174 площею 0,0471 га, представник позивача звернувся з відповідним позовом до суду.

ІV. Позиція суду

І.Оцінка наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави

Надаючи оцінку наявності у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави у справі, яка розглядається, суд виходить з наступного.

Відповідно дочастини 2статті 4ЦПК Україниу випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно із частиною 4 статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб

За правилами статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 (далі Закон №1697-VII), яка визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

З аналізу частини 3 статті 23 Закону №1697-VII вбачається, що прокурор може представляти законні інтереси держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави в двох випадках:

- захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,

- у разі відсутності такого органу.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

Тобто суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі №922/614/19 (пункт 57 постанови).

Між тим, з обставин справи вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин, вказує на відсутність у Державної інспекції сільського господарства України (далі - Держсільгоспінспекція України) та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) повноважень на звернення до суду з відповідним позовом.

Слід вказати на те, що у період виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду діяв указ Президента України «Про Державну інспекцію сільського господарства України» від 13.04.2011, за змістом підпункту «а» підпункту 1 пункту 4 Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, зокрема, за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Крім того, за змістом абзацу четвертого пункту 5 названого указу Держсільгоспінспекція України та її посадові особи в межах своїх повноважень мають право звертатися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Таким чином, національне законодавство не передбачало право Держсільгоспінспекції України на звернення до суду з відповідним позовом.

Резюмуючи дослідження прийнятності позову в частині наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави, суд також зазначає про те, що у відповідності до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (далі Положення №15) у редакції від 29.08.2017, яка діяла на момент звернення позивача до суду, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

За змістом статті 15-2 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла на момент звернення представника позивача з відповідним позовом до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: веденням державного обліку і реєстрацією земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; дотриманням вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, міни, дарування, застави та іншими цивільно-правовими угодами; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме:

1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

При цьому відповідно до статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» в редакції від 28.12.2015 посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка з цільовим призначення «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) відносилася до земель комунальної власності, право розпорядження якою належить територіальній громаді Ужгородської міської ради.

Таким чином, територіальні органи Держгеокадастру в цьому разі не наділені повноваженнями щодо звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у справі, яка розглядається.

Подібна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №917/342/19, в постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №910/7813/18, в постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі №921/341/19.

Підсумовуючи викладене, суд відхиляє доводи представника відповідача-1 про відсутність підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у справі, яка розглядається.

Слід вказати на те, що Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Як вказує прокурор, звернення з даним позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо повернення земельної ділянки.

Суд зазначає про те, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18, від 31.03.2021 у справі №922/3272/18, в ухвалі від 01.09.2020 у справі №922/1441/19.

Таким чином, проаналізувавши релевантне законодавство та дослідивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави.

ІІ. Оцінка спірних правовідносин по суті

Щодо допустимості доказів про відсутність на засіданні сесії ради окремих депутатів

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими є докази, отримані з порушенням закону.

Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Недопустимість доказу не є очевидною, оскільки достовірність доказу презюмується. Разом з тим, сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення.

Відповідно до частини 1 статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

За правилами частини 1 та 3 статті 110 КПК України процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне.

Аналіз наведеного правового регулювання дозволяє суду стверджувати про те, що питання про можливість розголошення відомостей досудового розслідування та визначення обсягу допустимого розголошення інформації повинні визначатися постановою слідчого. На переконання суду, лист старшого слідчого вих. №36687/106/25/1-2017 від 23.11.2017 не є актом індивідуальної дії та не створює жодних правових наслідків у розумінні процесуального закону.

З обставин справи вбачається, що представником позивача не надано жодного документального підтвердження (1) обсягу доказів, які були отримані при здійсненні кримінального провадження; (2) узаконення таких доказів із зазначенням правової та фактичної підстави, тобто із зазначенням правової норми та процесуального рішення уповноваженого суб`єкта, на підставі яких представнику позивача надано доступ до матеріалів досудового розслідування; (3) ознайомлення з наданими матеріалами кримінального провадження.

Відсутність доказів щодо перелічених обставин фактично унеможливлює:

а) здійснення розмежування між доказами, які були отримані за наслідками кримінального провадження, та поза межами досудового розслідування;

б) встановлення обсягу відомостей, отриманих у межах кримінального провадження, який може бути розголошений представником позивача.

Таким чином, зважаючи на не подання представником позивача доказів легітимації отриманих матеріалів кримінального провадження, суд дійшов висновку про те, що долучені ним матеріали, у тому числі про кількість присутніх депутатів Ужгородської міської ради на відповідній сесії, зокрема, рапорти слідчого, відеозапис на оптичному носію тощо не можуть вважатися допустимими доказами.

Необхідно звернути увагу також на те, що представник позивача не долучив жодного вироку на підтвердження втручання у процедуру голосування депутатами Ужгородської міської ради під час прийняття оспорюваного рішення. Крім того, матеріали справи не містять також посилань на узаконені висновки експертного дослідження на предмет втручання в роботу програмного комплексу «Віче» на підтвердження здійснення голосування депутатами з використанням чужих карток.

За таких обставин, решта доводів учасників справи, які стосуються надання оцінки явки ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 не заслуговують на увагу та не потребують детального дослідження.

У зв`язку з цим, суд погоджується із твердженнями представника Ужгородської міської ради та про передчасність висновків представника позивача про те, що рішення про передачу земельної ділянки не може бути визнане протиправним з підстав відсутності окремих депутатів під час голосування за його прийняття.

Щодо дотримання умов містобудування

Аналізуючи обґрунтованість доводів представника позивача про недотримання відповідачем-1 вимог містобудівного законодавства, суд вказує на наступне.

Рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність прийняте відповідачем-1 09.11.2015.

У зв`язку з цим правова оцінка спірним правовідносинам у відповідній частині повинна надаватися з урахуванням положень Земельного кодексу України в редакції від 01.07.2015 та положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (далі Закону №3038-VI).

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №3038-VI у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

З огляду на вказане, суд погоджується із аргументом представника позивача про те, що відсутність затвердженого детального плану територій або зонування унеможливлювало передачу спірної земельної ділянки.

Утім, зі змісту підстав позову вбачається, що представник позивача не заперечує проти наявності вказаних рішень. Натомість позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішення про затвердження детального плану територій та зонування є нікчемними, не набрали чинності з огляду на відсутність кворуму у міської ради при їх прийнятті.

У цьому контексті суд наголошує на тому, що правомірність рішень про затвердження детального плану територій та зонування не є предметом правової оцінки у справі, що розглядається, зважаючи на те, що судовий розгляд здійснюється у межах заявлених позовних вимог.

Таким чином, зважаючи на те, що представник позивача не довів обставини відсутності затвердженого детального плану територій або зонування, підстави для застосування приписів частини 3 статті 24 Закону №3038-VI до спірних правовідносин та задоволення позовних вимоги з цих підстав відсутні.

ІІІ. Оцінка доводів учасників справи стосовно правильності обраного способу захисту

За наслідками судового розгляду суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на те, що позивач не виконав свій обов`язок по доказуванню та не довів наявність порушень з боку відповідача-1.

Відтак з огляду на відсутність порушеного права, питання про ефективність його захисту є передчасним.

IV. Стосовно позовних вимог про скасування свідоцтв про право власності на земельну ділянку та державної реєстрації права власності

Суд вказує на те, що позовні вимоги у відповідній частині мають похідний характер. При цьому з огляду на відмову у задоволенні основних вимог, похідні вимоги також слід залишити без задоволення.

V. Судові витрати

Відповідно до статті 141 ЦПК України з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 259, 263-265,354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування п.1.36 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради №1882 від 09.11.2015 року, скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку та державну реєстрацію права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення суду складено 29.06.2022 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В.М. Малюк