Постанова
від 03.07.2022 по справі 908/2916/20
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2022 року м.Дніпро Справа № 908/2916/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Кандиба Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Корс-7 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 (суддя Ніколаєнко Р.А.)

у справі № 908/2916/20

за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТ І К арбітражного керуючого Забродіна Олексія Михайловича (69019, м.Запоріжжя, а/с 76, адреса офісу: 69126, м.Запоріжжя, вул.Незалежної України, буд.35)

до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТ І К (69123, м.Запоріжжя, вул.Будівельників, буд.23; код ЄДРПОУ 33272641)

до відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю Корс-7 (69123, м.Запоріжжя, бульв.Будівельників, 23, код ЄДРПОУ 34595109)

третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє вимог на предмет спору - Державне підприємство Дослідне господарство Новатор Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (70417, Запорізька обл., Запорізький р-н, с.Сонячне, вул.Інститутська, 1, код ЄДРПОУ 32405397)

про визнання недійсними в порядку ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства договору про відступлення права вимоги № 02/2020 від 08.0 9.2020 між ТОВ ВІТ І К та ТОВ Корс-7, договору про відступлення права вимоги № 01/2020 від 08.09.2020 між ТОВ ВІТ І К та ТОВ Корс-7

в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТ І К (69123, м.Запоріжжя, вул.Будівельників, буд.23; код ЄДРПОУ 33272641)

Кредитор - Комунальне підприємство Водоканал (69002, м.Запоріжжя, вул.Святого Миколая, 61; код ЄДРПОУ: 03327121)

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа №908/2916/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТ І К.

Ліквідатором ТОВ ВІТ І К арбітражним керуючим Забродіним О.М. до господарського суду в межах справи про банкрутство ТОВ ВІТ І К подано заяву в порядку ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства про визнання правочинів недійсними.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТ І К арбітражного керуючого Забродіна Олексія Михайловича про визнання недійсними вчинених боржником правочинів в порядку ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства задоволено.

Договір про відступлення права вимоги № 02/2020 від 08.09.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ВІТ І К та Товариством з обмеженою відповідальністю Корс-7 визнано недійсним.

Договір про відступлення права вимоги № 01/2020 від 08.09.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ВІТ І К та Товариством з обмеженою відповідальністю Корс-7 визнано недійсним.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТ І К на користь арбітражного керуючого Забродіна Олексія Михайловича 2 270грн 00 коп. відшкодування судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Корс-7 на користь арбітражного керуючого Забродіна Олексія Михайловича 2 270 грн 00 коп. відшкодування судового збору.

Не погодившись з вказаною ухвалою Товариством з обмеженою відповідальністю Корс-7 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі №908/2916/20 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора ТОВ "ВІТ І К".

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Наголошує, що висновок суду про не прийняття доказів (додаткових угод № 1 від 08.09.2020 до договорів № 1/2020 та № 2/2020 зроблений із грубим порушенням процесуального права та призвів до неправильного застосування норм матеріального права (які підлягали застосування) і до неправильного вирішення справи (безпідставного задоволення заяви ліквідатора).

За твердженням скаржника, враховуючи позицію ліквідатора та суду про наявність суперечностей щодо питання чи виконані підписи на спірних договорах та додаткових угодах до цих договорів, вирішення якого потребує спеціальних знань для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, а також з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду спору, суд мав би призначити проведення почеркознавчої судової експертизи (іншого виду технічної експертизи документів щодо відтисків печатки, тощо), проведення якої доручає експертам, що мають спеціальні знання, а не робити висновки з цих питань самостійно, замість експертів.

Зауважує, що у справи № 908/743/18, № 908/1986/19, № 908/746/18 та № 908/2628/19 про заміну стягувачів були надані саме ті документи, які підтверджують юридичний факт переходу права вимоги Договори про відступлення права вимоги, а Додатковими угодами визначено розмір і порядок оплати, з якими не пов`язується момент переходу прав вимоги за Договорами про відступлення прав вимоги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.12.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Корс-7 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі №908/2916/20 залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 6 810,00 грн. та докази надіслання апеляційної скарги учасникам справи про банкрутство.

На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 24.12.2022 у справі №908/2916/20 апелянтом до матеріалів справи надано заяву з доказами сплати судового збору у сумі 6 810,00 грн. та доказами надіслання апеляційної скарги учасникам справи про банкрутство.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Корс-7 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі №90/2916/20, розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні з викликом сторін на 28.03.2022р. о 15 год. 00 хв.

Судове засідання, призначене на 28.03.2022 не відбулося.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2022 розгляд справи №908/2916/20 призначено на 13.06.2022 о 14:30 год.

Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Корс-7 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.06.2022 ухвалено судове засідання у справі, призначене на 13.06.2022 о 14:30 год. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для Товариства з обмеженою відповідальністю Корс-7 з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).

09.06.2022 року до Центрального апеляційного господарського суду від представника ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТ І К арбітражного керуючого Забродіна О.М. надійшов відзив, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Від представника ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТ І К арбітражного керуючого Забродіна Олексія Михайловича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.06.2022 ухвалено судове засідання у справі, призначене на 13.06.2022 о 14:30 год. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТ І К арбітражного керуючого Забродіна Олексія Михайловича з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).

У судовому засіданні 13.06.2022 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила про перерву в судове засідання на 04.07.2022 о 14:00 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.06.2022 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, яке відбудеться 04.07.2022 р. о 14:00 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2022 ухвалено судове засідання у справі, призначене на 04.07.2022 о 14:00 год. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТ І К арбітражного керуючого Забродіна Олексія Михайловича з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).

01.07.2022 на офіційну електронну адресу Центрального апеляційного господарського суду електронною поштою від директора ТОВ «КОРС-7» надійшла заява, в якій останній повідомив про неможливість забезпечення особистої присутності в судовому засіданні, у зв`язку з перебуванням поза межами України та неможливості участі представника, а тому просив відкласти розгляд справи № 908/2916/20 на іншу дату.

З приводу даної заяви колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 року у справі № 910/12842/17 Відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинно створюватися умов, за яких будуть порушені процесуальні строки розгляду справи.

Слід зауважити, що в матеріалах справи наявні певні процесуальні документи учасників справи, в яких останні висловили свою позицію щодо оскаржуваного рішення та апеляційних скарг, серед яких апеляційна скарга ТОВ «КОРС-7».

В той же час, подана апелянтом заява про відкладення розгляду справи не містить кваліфікованого електронного підпису, що зафіксовано довідкою головного спеціаліста відділу документообігу та контролю Центрального апеляційного господарського суду Шенгелая С.М. від 01.07.2022 № 06-21/242/22.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що у справі № 908/2916/20 представництво інтересів ТОВ «КОРС-7» здійснює адвокат Балика П.О. й доказів припинення повноважень останнього чи відмови від представника матеріали справи не містять.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку сторін, а скаржник має представника, якому доручив виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, констатуючи достатність матеріалів для здійснення апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали, апеляційний суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання, а тому відмовляє у задоволенні відповідної заяви.

04.07.2022 о 14:00 представник ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТ І К арбітражного керуючого Забродіна Олексія Михайловича, який заявив клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon", на зв`язок з Центральним апеляційним господарським судом не вийшов, що зафіксувала комісія у складі керівника апарату суду Нурулаєвої Г.Ю. (голова), членів комісії: головного спеціаліста відділу забезпечення судового процесу, інформаційних технологій та технічного захисту Гусєва С.В., секретаря судового засідання Кандиби Н.В. у відповідному Акті «Щодо відсутності можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції» від 04.07.2022.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання, не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

У судовому засіданні 04.07.2022 колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила розпочати розгляд справи без участі представників сторін.

Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до частини 3 статті 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.

Кредитор, відповідач-1 та третя особа на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору своїм правом на подання відзиву, пояснень на апеляційну скаргу не скористалися.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р..

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Як передбачено ст. 9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII (який діяв до 21.10.2019 року, далі - Закон) справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

За приписами ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

При цьому у відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ч.ч. 1-5 ст. 11 ГПК України).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.12.2020 відкрито провадження у справі №908/2916/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТ І К (код ЄДРПОУ 33272641).

Постановою Господарського суду Запорізької області від 08.04.2021 у справі №908/2916/20 боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю ВІТ І К (код ЄДРПОУ 33272641) визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Забродіна Олексія Михайловича.

Ліквідатор просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 02/2020 від 08.09.2020, укладений між ТОВ ВІТ І К та ТОВ Корс-7, визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 01/2020 від 08.09.2020, укладений між ТОВ ВІТ І К та ТОВ Корс-7.

В обґрунтування подання заяви ліквідатором у ній зазначено, що за оспореними ним угодами боржником напередодні відкриття провадження у справі про банкрутство здійснено безоплатне відчуження активів (прав вимоги до ДП «Дослідне господарство «Новатор» Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України») на загальну суму 962163,01 грн, що більш як у чотири рази перевищує розмір заборгованості перед кредитором КП «Водоканал», який дорівнює 221853,99 грн., що є підставою для визнання правочинів недійсними в силу спеціальної норми - ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, підкресливши, що згідно з ч. 2 цієї статті Кодексу правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог.

Крім того, ліквідатор послався на загальні положення цивільного законодавства щодо недійсності правочинів ст.ст.203, 215, 234 ЦК України, а також практику Верховного Суду щодо фраудаторних правочинів, вказавши, що внаслідок укладення оспорюваних договорів активи боржника зменшилися на 962163,01 грн, збільшилась поточна неплатоспроможність боржника, що фактично стало однією з підстав для невиконання грошових зобов`язань перед КП «Водоканал», а також призвело до порушення права кредитора на задоволення його вимог за рахунок реалізації у ліквідаційній процедурі права вимоги на суму 962163,01 грн.

Місцевим господарським судом при вирішенні заявленого спору були досліджені відповідні матеріали даної справи № 908/2916/20, а також і матеріали господарських справ №908/743/18, №908/1986/19, №908/2628/19, №908/746/18, які містять докази по правовідносинах ТОВ «ВІТ І К» (відповідача-1) з Державним підприємством «Дослідне господарство «Новатор» Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України» (третьою особою) та ТОВ «Корс-7» (відповідачем-2).

Відносно договору про відступлення права вимоги № 01/2020 від 08.09.2020 встановлено таке.

10.07.2014 між Державним підприємством «Дослідне господарство «Елітне» Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України в особі директора Музичука О.М. та ТОВ «ВІТ І К» в особі директора Позднякової Н.О. був укладений договір про надання послуг із збирання врожаю сільськогосподарських культур №1/10-07 (далі, також Договір № 1/10-07 від 10.07.2014).

Державне підприємство «Дослідне господарство «Елітне» інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України» (далі, також ДП «Елітне») змінило свою назву на Державне підприємство «Дослідне господарство «Новатор» інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (далі, також ДП «Новатор»), про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 24.11.2016 внесено запис за № 10851050019000502.

За умовами Договору № 1/10-07 від 10.07.2014 ТОВ «ВІТ І К» - Виконавець зобов`язався надати послуги із збирання врожаю сільськогосподарських культур на полях ДП «Елітне» - Замовника, а останній, в свою чергу, їх оплатити.

В зв`язку з невиконанням ДП «Елітне» договірних зобов`язань з оплати отриманих послуг, ТОВ «ВІТ І К» в квітні 2018 року подало позов до господарського суду про стягнення заборгованості в розмірі 191910,00 грн, надавши на підтвердження виконання робіт за Договором № 1/10-07 від 10.07.2014, поряд з іншим, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №№ ОУ-0000018 від 01.08.2014 на суму 15000,00 грн, ОУ-0000019 від 01.08.2014 на суму 24000,00 грн, ОУ-0000020 від 01.08.2014 на суму 36720,00 грн, ОУ-0000021 від 28.08.2014 на суму 13800,00 грн, ОУ-0000022 від 03.10.2014 на суму 19500,00 грн, ОУ-0000023 від 05.10.2014 на суму 15000,00 грн, ОУ-0000024 від 07.10.2014 на суму 15000,00 грн, ОУ-0000025 від 10.10.2014 на суму 21210,00 грн, ОУ-0000026 від 14.10.2014 на суму 31680,00 грн, загалом на суму 191910,00 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.08.2018 у справі № 908/743/18 заявлений ТОВ «ВІТ І К» позов задоволено повністю, стягнуто з ДП «Новатор» на користь ТОВ «ВІТ І К» суму основного боргу за договором про надання послуг із збирання врожаю сільськогосподарських культур № 1/10-07 від 10.07.2014 в розмірі 191910,00 грн та суму судового збору в розмірі 2878,66 грн.

На виконання рішення, яке було залишено без змін судом апеляційної інстанції, видано наказ на примусове стягнення від 30.11.2018 по справі № 908/743/18.

Надалі, в зв`язку з невиконанням Замовником умов Договору № 1/10-07 від 10.07.2014 та судового рішення від 09.08.2018 у справі № 908/743/18 ТОВ «ВІТ І К» в серпні 2019 року подало до господарського суду позов, нарахувавши на вже стягнуту суму заборгованості 3% річних, втрати від інфляції та пеню за прострочення виконання зобов`язань.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.10.2019 у справі № 908/1986/19 цей позов задоволено частково та стягнуто з ДП «Новатор» на користь ТОВ «ВІТ І К» з суму 17281,08 грн 3 % річних, суму 73289,75 грн інфляційних витрат та суму 1358,56 грн витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видано наказ від 12.11.2019 по справі №908/1986/19.

08.09.2020 між ТОВ «ВІТ І К» в особі директора Музичука О.М. та ТОВ «Корс-7» - в особі директора Сакварелідзе В.С. укладено договір про відступлення права вимоги № 01/2020 (далі, також Договір № 01/2020), який оспорюється ліквідатором ТОВ «ВІТ І К» арбітражним керуючим Забродіним О.М.

За умовами п.1.1 Договору № 01/2020 ТОВ «ВІТ І К» - Первісний кредитор відступає, а ТОВ «Корс-7» - Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором про надання послуг № 01/10-07 від 10.07.2014 (Основний договір), укладеним між Первісним кредитором та Держаним підприємством «Дослідне господарство «Новатор» інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 32405397) - Боржник за Договором.

Згідно з п.1.2 Договору № 01/2020, за цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника виконання зобов`язань за Основним договором у сумі 282480 грн 83 коп.

За змістом п.1.3 Договору № 01/2020 право вимоги Первісного кредитора до Боржника за Основним договором підтверджується наступними актами здачі-приймання робіт (надання послуг): №№ ОУ-0000018 від 01.08.2014 на суму 15000,00 грн, ОУ-0000019 від 01.08.2014 на суму 24000,00 грн, ОУ-0000020 від 01.08.2014 на суму 36720,00 грн, ОУ-0000021 від 28.08.2014 на суму 13800,00 грн, ОУ-0000022 від 03.10.2014 на суму 19500,00 грн, ОУ-0000023 від 05.10.2014 на суму 15000,00 грн, ОУ-0000024 від 07.10.2014 на суму 15000,00 грн, ОУ-0000025 від 10.10.2014 на суму 21210,00 грн, ОУ-0000026 від 14.10.2014 на суму 31680,00 грн та рішеннями Господарського суду Запорізької області від 09.08.2018 у справі № 908/743/18 та від 10.10.2019 у справі № 908/1986/19.

Згідно з пунктом 2.1 Договору № 01/2020 підписанням цього Договору Сторони підтверджують передачу Первісним кредитором Новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження часткового права вимоги за Основним договором.

Умовами розд.4 «Ціна Договору та порядок розрахунків» Договору № 01/2020 його Сторонами підкріплено, що сума відступлених прав вимоги становить 282480,83 грн (п.4.1), а також обумовлено, що розрахунки за цим Договором між Сторонами не передбачені (п.4.2).

На стадії виконання судових рішень, в жовтні та листопаді 2020 року ТОВ «Корс-7» звернулося до Господарського суду Запорізької області із заявами по справах № 908/1986/19 та 908/743/18 відповідно про заміну сторони у виконавчому провадженні, поклавши у підставу заяв Договір про відступлення права вимоги № 01/2020 від 08.09.2020.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.11.2020 у справі № 908/1986/19 замінено сторону виконавчого провадження стягувача ТОВ «ВІТ І К» на його правонаступника ТОВ «Корс-7».

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.12.2020 у справі № 908/743/18 замінено стягувача - ТОВ «ВІТ І К» на його правонаступника ТОВ «Корс-7».

Щодо другого оспорюваного договору про відступлення права вимоги - № 02/2020 від 08.09.2020 встановлені такі обставини, які за суттю є аналогічними до приведених.

Так, 03.01.2014 між Державним підприємством «Дослідне господарство «Елітне» Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України» (перейменоване у Державне підприємство «Дослідне господарство «Новатор» Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України») в особі директора Музичука О.М. та ТОВ «ВІТ І К» в особі директора Позднякової Н.О. був укладений договір про надання послуг № 1/14 (далі, також Договір № 1/14 від 03.01.2014).

За Договором № 1/14 від 03.01.2014 ТОВ «ВІТ І К» - Виконавець зобов`язалося надати ДП «Елітне» - Замовнику послуги у рослинництві, а саме: послуги з оброблення дослідних полів (оранка зябу, культивація, боронування ґрунту, посівні роботи, транспортні роботи, внесення гербіцидів, внесення мінеральних добрив, прикатування посівів, міжрядний обробіток, дискування, маркування, скошування бур`янів, лущення), а також за заявками Замовника надавати сільськогосподарські машини разом з обслуговуючим персоналом для виконання транспортних робіт. Замовник зобов`язався оплатити послуги на договірних умовах (п.п.1.1, 1.2 цього Договору).

В зв`язку з невиконанням ДП «Елітне» договірних зобов`язань з оплати отриманих послуг, ТОВ «ВІТ І К» в квітні 2018 року подало позов до господарського суду про стягнення заборгованості в розмірі 409005,37 грн, надавши на підтвердження виконання робіт за Договором № 1/14 від 03.01.2014, поряд з іншим, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №№ ОУ-0000001 від 04.01.2014 на суму 13467,60 грн, ОУ-0000002 від 14.01.2014 на суму 27360,00 грн, ОУ-0000003 від 14.01.2014 на суму 35568,00 грн, ОУ-0000004 від 14.01.2014 на суму 15480,00 грн, ОУ-0000005 від 15.01.2014 на суму 48968,40 грн, ОУ-0000006 від 15.01.2014 на суму 31992,00 грн, ОУ-0000007 від 16.01.2014 на суму 30960,00 грн, ОУ-0000008 від 17.01.2014 на суму 21878,40 грн, ОУ-0000009 від 17.01.2014 на суму 30960,00 грн, ОУ-0000010 від 17.01.2014 на суму 40248,00 грн, ОУ-0000011 від 01.04.2014 на суму 35748,40 грн, ОУ-0000012 від 01.04.2014 на суму 15792,00 грн, ОУ-0000013 від 01.04.2014 на суму 2400,40 грн, ОУ-0000014 від 01.05.2014 на суму 14432,72 грн, ОУ-0000015 від 08.05.2014 на суму 24118,25 грн, ОУ-0000016 від 22.05.2014 на суму 6294, 00грн, ОУ-0000017 від 20.05.2014 на суму 13338,00 грн, загалом на суму 409005,37 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.10.2018 у справі № 908/746/18 заявлений ТОВ «ВІТ І К» позов задоволено повністю, стягнуто з ДП «Новатор» на користь ТОВ «ВІТ І К» 409005,37 грн заборгованості та 6135,10 грн судового збору.

На виконання рішення, яке було залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, видано наказ на примусове стягнення від 18.12.2018 по справі № 908/746/18.

Надалі, в зв`язку з невиконанням Замовником ДП «Новатор» умов Договору № 1/14 від 03.01.2014 та судового рішення від 02.10.2018 у справі № 908/746/18 ТОВ «ВІТ І К» у вересні 2019 року подало до господарського суду позов, нарахувавши на вже стягнуту суму заборгованості 3% річних, втрати від інфляції та пеню за прострочення виконання зобов`язань.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.10.2019 у справі № 908/2628/19 цей позов задоволено частково та стягнуто з ДП «Новатор» на користь ТОВ «ВІТ І К» пеню в сумі 73419,20 грн, три відсотки річних в сумі 36834,61 грн, інфляційні витрати в сумі 146203,81 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 3846,87 грн.

Після набрання рішенням законної сили видано наказ від 26.11.2019 по справі №908/2628/19.

08.09.2020 між ТОВ «ВІТ І К» в особі директора Музичука О.М. та ТОВ «Корс-7» - в особі директора Сакварелідзе В.С. укладено договір про відступлення права вимоги № 02/2020 (далі, також Договір № 02/2020), який оспорюється ліквідатором ТОВ «ВІТ І К» арбітражним керуючим Забродіним О.М.

За умовами п.1.1 Договору № 02/2020 ТОВ «ВІТ І К» - Первісний кредитор відступає, а ТОВ «Корс-7» - Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором про надання послуг № 1/14 від 03.01.2014 (Основний договір), укладеним між Первісним кредитором та Держаним підприємством «Дослідне господарство «Новатор» інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 32405397) - Боржник за Договором.

Згідно з п.1.2 Договору № 02/2020, за цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника виконання зобов`язань за Основним договором у сумі 655462 грн 62 коп.

За змістом п.1.3 Договору № 02/2020 право вимоги Первісного кредитора до Боржника за Основним договором підтверджується наступними актами здачі-приймання робіт (надання послуг): №№ ОУ-0000001 від 04.01.2014 на суму 13467,60 грн, ОУ-0000002 від 14.01.2014 на суму 27360,00 грн, ОУ-0000003 від 14.01.2014 на суму 35568,00 грн, ОУ-0000004 від 14.01.2014 на суму 15480,00 грн, ОУ-0000005 від 15.01.2014 на суму 48968,40 грн, ОУ-0000006 від 15.01.2014 на суму 31992,00 грн, ОУ-0000007 від 16.01.2014 на суму 30960,00 грн, ОУ-0000008 від 17.01.2014 на суму 21878,40 грн, ОУ-0000009 від 17.01.2014 на суму 30960,00 грн, ОУ-0000010 від 17.01.2014 на суму 40248,00 грн, ОУ-0000011 від 01.04.2014 на суму 35748,40 грн, ОУ-0000012 від 01.04.2014 на суму 15792,00 грн, ОУ-0000013 від 01.04.2014 на суму 2400,40 грн, ОУ-0000014 від 01.05.2014 на суму 14432,72 грн, ОУ-0000015 від 08.05.2014 на суму 24118,25 грн, ОУ-0000016 від 22.05.2014 на суму 6294, 00 грн, ОУ-0000017 від 20.05.2014 на суму 13338,00 грн та рішеннями Господарського суду Запорізької області від 02.10.2018 у справі № 908/746/18 та від 28.10.2019 у справі № 908/2628/19.

Згідно з пунктом 2.1 Договору № 02/2020 підписанням цього Договору Сторони підтверджують передачу Первісним кредитором Новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження часткового права вимоги за Основним договором.

Умовами розд.4 «Ціна Договору та порядок розрахунків» Договору № 02/2020 його Сторонами підкріплено, що сума відступлених прав вимоги становить 655462,62 грн (п.4.1), а також обумовлено, що розрахунки за цим Договором між Сторонами не передбачені (п.4.2).

На стадії виконання судових рішень, в листопаді 2020 року ТОВ «Корс-7» звернулося до Господарського суду Запорізької області із заявами по справах № 908/746/18 та № 908/2628/19 про заміну сторони у виконавчому провадженні, поклавши у підставу заяв Договір про відступлення права вимоги № 02/2020 від 08.09.2020.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.11.2020 у справі № 908/746/19 замінено стягувача у виконавчому провадженні стягувача ТОВ «ВІТ І К» на його правонаступника ТОВ «Корс-7».

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.11.2020 у справі № 908/2628/18 замінено стягувача - ТОВ «ВІТ І К» на його правонаступника ТОВ «Корс-7» в частині стягнутих за рішенням у цій справі сум пені, 3% річних та втрат від інфляції.

Отже, за Договором № 01/2020 ТОВ «ВІТ І К» відступило на користь ТОВ «Корс-7» права вимоги до ДП «Новатор», що виникли з Договору про надання послуг із збирання врожаю сільськогосподарських культур № 1/10-07 від 10.07.2014, суми невиконаних грошових зобов`язань за яким та нарахувань в зв`язку з невиконанням зобов`язань стягнуті за судовими рішеннями у справах № 908/743/18 та № 908/1986/19.

За Договором № 02/2020 ТОВ «ВІТ І К» відступило на користь ТОВ «Корс-7» права вимоги до ДП «Новатор», що виникли з Договору про надання послуг № 1/14 від 03.01.2014, суми невиконаних грошових зобов`язань за яким та нарахувань в зв`язку з невиконанням зобов`язань стягнуті за судовими рішеннями у справах № 908/746/18 та № 908/2628/19.

Договір № 01/2020 та Договір № 02/2020 (далі разом, також Договори), умови яких є аналогічними, оспорені ліквідатором ТОВ «ВІТ І К» Забродіним О.М. на спеціальних підставах, передбачених ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства та на загальних підставах, передбачених Цивільним кодексом України.

Задовольняючи вимоги ліквідатора арбітражного керуючого Забродіна Олексія Михайловича, суд першої інстанції дійшов висновку, що боржник ТОВ «ВІТ І К», відмовляючись від власних майнових вимог та вчиняючи Договори, про недійсність яких заявлено ліквідатором, діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду кредитору, що є підставами для визнання договорів недійсними згідно з ч.2 (абз.1) ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, а також з ч.1 ст.215 ЦК України, на підставі загальних засад цивільного законодавства, які вимагають справедливості, добросовісності та розумності у правовідносинах (п.6 ст.3 ЦК України), недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України) та на підставі ч.1 ст.203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні (правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Особливості уступки права вимоги викладені у ст. ст. 512 - 519 ЦКУ. Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №910/7320/17, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу. Частинами 3, 4 ст. 656 ЦКУ передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити також висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Так, сторонами у Договорах про відступлення права вимоги від 08.09.2020 № 01/2020 та № 02/2020 є юридичні особи ТОВ «ВІТ І К» (Первісний кредитор) та ТОВ «Корс-7» (Новий кредитор).

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.

Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права.

Як вбачається зі змісту оспорюваних Договорів, їх предметом є передача Новому кредитору права вимоги до ДП «Дослідне господарство «Новатор» (Боржник) на суму 282480,83 грн та 655 462,62 грн відповідно.

При цьому відповідно до п. 4.2. Договорів про відступлення права вимоги від 08.09.2020 № 01/2020 та № 02/2020 розрахунки за ним між Сторонами (ТОВ «ВІТ І К» та ТОВ «Корс-7») не передбачені.

Надаючи оцінку доводам сторін, обставинам справи та наявним доказам, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Як передбачено ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин завжди має бути правомірною дією, не може суперечити закону, інакше він не буде дійсним, законодавцем встановлено презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний недійсним у судовому порядку.

В своїй постанові від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17 Верховний Суд зробив правовий висновок, підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений в постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

В даному випадку про недійсність Договорів заявлено в межах справи про банкрутство ТОВ «ВІТ І К», суб`єктом звернення є ліквідатор цього Товариства і таке звернення ґрунтується на спеціальних підставах, передбачених ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та на загальних підставах, передбачених Цивільним кодексом України.

Так, частиною 1 статті 42 КУзПБ передбачено, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Крім того, частиною 2 тієї ж статті КУзПБ визначено, що правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник уклав договір із заінтересованою особою;

боржник уклав договір дарування.

Як зазначено у Постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 аналіз норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Провадження у справі про банкрутство ТОВ «ВІТ І К» відкрито 08.12.2020, оспорювані Договори укладено 08.09.2020, а отже вони вчинені в межах встановленого ст. 42 КУзПБ так званого «підозрілого періоду», незадовго до відкриття провадження у справі про банкрутство.

При розгляді спорів в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, апеляційний суд бере до уваги, що дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства або після відкриття справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад контрагентів боржника (постанова Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20).

Кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

Необхідно зауважити, що статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України.

В свою чергу, КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Тобто стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Відтак, в порядку визначеному у ст. 42 КУзПБ можуть бути визнаними за спеціальними підставами окремі правочини боржника, що не виключає можливості визнання недійсними правочинів боржника також відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

Колегія суддів наголошує, що відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 27.07.2021 у справі № 910/9177/20, від 21.09.2021 у справі № 910/2920/20(910/14219/20).

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними або можуть бути визнані недійсними. У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).

Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Наведене регламентує, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.

Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.

У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.

У постанові від 10.10.2012 у справі №6-110цс12 Верховний Суд України виклав свою правову позицію про те, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

Порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності має бути пов`язаним із негативними наслідками (відмова у захисті права, визнання правочину недійсним, визнання недійсними окремих умов договору тощо).

Згідно із частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Апеляційний суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, а тому у разі, якщо сторони, які укладають договір, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, то правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Застосування принципу правової презумпції сумнівності правочинів та майнових дій боржника при дослідженні угод боржника, що мають сумнівний характер з точки зору відповідності їх чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є обов`язковим (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17).

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Водночас, колегія суддів наголошує, що до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним визначальним критерієм зловживання правом.

Фраудаторні угоди це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що цілеспрямовано вчиняються боржником на ухилення від виконання обов`язку як до, так і після настання строку виконання зобов`язання.

Як зазначено в постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Відтак, особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Із чого слідує, що боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Апеляційний суд зазначає, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що вчиняється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам. Тож такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Із встановлених у справі № 908/2916/20 обставин вбачається, що внаслідок невиконання своїх зобов`язань за Договорами про надання послуг № 1/14 від 03.01.2014 та № 01/10-07 від 10.07.2014 у Державного підприємства «Дослідне господарство «Елітне» Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України» (перейменоване у Державне підприємство «Дослідне господарство «Новатор» Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України») утворилася заборгованість перед ТОВ «ВІТ І К».

Наявність боргових зобов`язань на загальну суму 937 943,45 грн підтверджується рішеннями Господарського суду Запорізької області від 09.08.2018 у справі № 908/743/18, від 10.10.2019 у справі № 908/1986/19, від 02.10.2018 у справі № 908/746/18, від 28.10.2019 у справі № 908/2628/19.

08.09.2020 між ТОВ «ВІТ І К» та ТОВ «Корс-7» було укладено Договори про відступлення права вимоги № 01/2020 та № 02/2020, відповідно до яких ТОВ «ВІТ І К» - Первісний кредитор відступило, а ТОВ «Корс-7» - Новий кредитор прийняло право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стало кредитором за Договорами про надання послуг № 1/14 від 03.01.2014 та № 01/10-07 від 10.07.2014 (Основні договори), укладеними між Первісним кредитором та Держаним підприємством «Дослідне господарство «Новатор» інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 32405397) - Боржник за Договором, одержавши право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника виконання зобов`язань за Основними договорами у сумі 282 480,83 грн та 655462,62 грн відповідно.

Як з`ясовано судом першої інстанції, зміст спірних правочинів (пункт 4.2. Договорів про відступлення права вимоги від 08.09.2020 № 01/2020 та № 02/2020) свідчить про те, що боржник безоплатно здійснив відчуження майна, тобто відмовився від власних майнових вимог, незадовго до відкриття провадження у справі про його банкрутство.

Водночас, під час розгляду судом заяви ліквідатора, ТОВ «Корс-7» заявило про наявність додаткових угод до Договорів та разом з Договорами надало суду додаткові угоди (в тому числі в оригіналах).

У відповідності до п. 5.4 як Договору № 01/2020, так і Договору № 2/2020 зміни до Договору можуть бути внесені за взаємною згодою Сторін, що оформлюється додатковою угодою до Договору.

За змістом представленої додаткової угоди № 1 від 08.09.2020 до Договору про відступлення права вимоги № 1/2020, Сторони (ТОВ «ВІТ І К» - Первісний кредитор та ТОВ «Корс-7» - Новий кредитор) згідно зі ст.ст.512 219 Цивільного кодексу України та згідно п.5.4 Договору № 01/2020 уклали цю угоду про таке:

1.1. Новий кредитор зобов`язується сплатити на користь Первісного кредитора грошові кошти у розмірі 85000 (вісімдесят п`ять тисяч) гривень після погашення Боржником Державним підприємством «Дослідне господарство «Новатор» інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України» (код ЄДРПОУ 32405397) заборгованості за Договором про надання послуг №1/10-07 від 10.07.2014, але у будь-якому випадку не пізніше 31.12.2023 року.

1.2. Ця Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору про відступлення права вимоги від 08.09.2020 №01/2020.

Ідентичний зміст має додаткова угода № 1 від 08.09.2020 до Договору про відступлення права вимоги № 2/2020. Сторони згідно зі ст.ст.512 219 Цивільного кодексу України та згідно п.5.4 Договору № 01/2020 уклали цю угоду про таке:

1.1. Новий кредитор зобов`язується сплатити на користь Первісного кредитора грошові кошти у розмірі 255000 (двісті п`ятдесят п`ять тисяч) гривень після погашення Боржником Державним підприємством «Дослідне господарство «Новатор» інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України» (код ЄДРПОУ 32405397) заборгованості за Договором про надання послуг №1/14 від 03.01.2014, але у будь-якому випадку не пізніше 31.12.2023 року.

1.2. Ця Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору про відступлення права вимоги від 08.09.2020 №02/2020.

Аналізуючи наведені докази, слід зауважити, що за положеннями статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що істотними умовами, є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Договори та Додаткові угоди до них датовані одним днем 08.09.2021, при цьому, як вже згадувалось, п. 4.2 Договорів визначено, що розрахунки між Сторонами не передбачені.

Тобто Додаткові угоди до Договорів про відступлення права вимоги суперечать узгодженій в цих Договорах істотній умові, оскільки не змінюють та не виключають дію п. 4.2 Договору, у якому сторонами домовлено про безоплатність відступлення права вимоги.

Таким чином, не можна визнати таким, що відповідає принципу розумності укладення договору та того ж дня додаткової угоди до нього, яка містить зовсім інакшу істотну умову, щодо якої досягнуто згоди в основному договорі, при збереженні первісної умови та одночасного їх існування в договорі.

Поряд з цим, не відповідає засадам добросовісності й продаж права вимоги на суму 282480,83 грн за ціною 85 000,00 грн та на суму 655 462,62 грн за ціною 255 000,00 грн, розрахунки за що ставляться в умову настання такої події, як погашення боржником ДП «Новатор» заборгованості за Договором про надання послуг №1/10-07 від 10.07.2014 та відповідно за Договором про надання послуг №1/14 від 03.01.2014, але у будь-якому випадку не пізніше 31.12.2023 року.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87, п. 63).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів звертає увагу, що будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення.

Вчинення правочинів щодо відступлення права вимоги як на безоплатній основі, так і за ціною, що є значно нижчою суми відступленої грошової вимоги, тобто із значним дисконтом, до того ж із відкладальною умовою щодо оплати, є такими, що не мають під собою очевидної економічної мети.

При цьому аргументи ТОВ «Корс-7» що суттєва різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу обумовлена низькою ліквідністю цього майнового права не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються належними доказами.

У цій справі сукупність встановлених обставин свідчить, що укладення ТОВ «ВІТ І К» договорів про відступлення права вимоги від 08.09.2020 призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредитору КП «Водоканал», тобто не було продиктовано добросовісними намірами.

З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про недійсність оспорюваних договорів, оскільки відступлення права вимоги на визначених в Договорах від 08.09.2020 № 01/2020 та № 02/2020 умовах, на користь третьої особи - ТОВ «Корс-7», яка навіть не була контрагентом та ТОВ «Корс-7», порушує інтереси кредитора, а отже має ознаки фраудаторних правочинів.

Доводи скаржника щодо відсутності підстав для визнання правочинів недійсними з посиланням на вчинення ТОВ «ВІТ І К» дій з виконання їх умов, зокрема щодо передачі документів (основних договорів про надання послуг, первинних документів, права вимоги тощо), прийняття їх новим кредитором, заміну стягувача у виконавчих провадженнях на виконання рішень у справах № 908/743/18, № 908/1986/19, № 908/746/18 та № 908/2628/19, рівно як і надання суду додаткових угод до договорів про відступлення права вимоги, які доповнені новою (відмінною від первісної) істотною умовою щодо певної оплатності відступлення права вимоги, за обставин збереження (не внесення змін) до Договорів в частині умови про безоплатність такого відступлення (п. 4.2), не спростовують встановлених судами обставин справи щодо вчинення оспорюваних правочинів без очевидної економічної мети задля зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності.

Такі дії боржника не можуть розцінюватися як добросовісні щодо кредитора, тому не можуть бути підставою для висновку, навіть за умови вчинення певних дій на виконання цього правочину, що оспорювані договори не є недійсними.

До того ж цей факт оцінюється судом у сукупності з іншими встановленими судами обставинами, які в цьому разі не свідчать про легітимну мету укладеного договору.

При цьому твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не прийняв докази (додаткові угоди № 1 від 08.09.2020 до договорів № 1/2020 та № 2/2020) суперечать матеріалам справи, з яких слідує, що Господарський суд Запорізької області керуючись приписами ст. 86 ГПК України здійснив оцінку вказаних доказів на відповідність критеріям та вимогам, що ставляться у ст.ст. 76-79 ГПК України, мотивував їх відхилення, що відображено в оскаржуваному рішенні, що не є тотожним їх неприйняттю, підстави для чого, визначені, зокрема, ч. 8 ст. 80 ГПК України.

Щодо аргументів скаржника про те, що враховуючи позицію ліквідатора та суду про наявність суперечностей щодо питання чи виконані підписи на спірних договорах та додаткових угодах до цих договорів, вирішення якого потребує спеціальних знань для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, а також з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду спору, суд мав би призначити проведення почеркознавчої судової експертизи (іншого виду технічної експертизи документів щодо відтисків печатки, тощо), проведення якої доручає експертам, що мають спеціальні знання, а не робити висновки з цих питань самостійно, замість експертів, колегія суддів зазначає таке.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Відповідно до частини першої статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Як передбачено абз. 2 п. 2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 № 4 (далі - Постанова № 4) судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

А за положеннями п. 5 Постанови № 4 питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Апеляційний суд зауважує, що учасники справи не заявляли клопотання про призначення судової експертизи, а в матеріалах наявні докази, які дозволяють встановити фактичні дані, що входять до предмета доказування, в даному випадку обставини, що мають значення для справи, тобто ті, з якими пов`язується визнання оспорюваних договорів недійсними, а тому дійсної потреби в призначенні експертизи у справі у суду немає.

Колегія суддів зазначає, що фактично доводи апелянта зводяться до незгоди із здійсненою судом першої інстанції оцінкою доказів та необхідності їх переоцінки, що є виключною компетенцією суду, який здійснює розгляд справи.

Водночас, оцінка Господарським судом Запорізької області підписів та відтисків печаток сторін на додаткових угод № 1 від 08.09.2020 до договорів № 1/2020 та № 2/2020 та як наслідок висновок про те, що факт їх укладення є недоведеним, є передчасним, оскільки є проявом внутрішнього переконання суду, яке не ґрунтується на належних доказах (висновках експертиз).

Слід зазначити, що вказане не вплинуло на правильність вирішення справи по суті.

За таких умов, враховуючи сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих правових підстав для визнання Договорів про відступлення права вимоги від 08.09.2020 № 01/2020 та № 02/2020 недійсними, у зв`язку з чим не вбачає підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі № 908/2916/20.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Корс-7 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі № 908/2916/20 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі № 908/2916/20 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю Корс-7.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.07.2022

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко


Суд	Центральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	03.07.2022
Оприлюднено	14.07.2022
Номер документу	105207675
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи про банкрутство, з них: банкрутство юридичної особи

Мороз Валентин Федорович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 03.07.2022 по справі 908/2916/20ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —908/2916/20

Постанова від 03.07.2022

Постанова
від 03.07.2022 по справі 908/2916/20
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД