Постанова

від 22.06.2022 по справі 305/641/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 червня 2022 року

м. Київ

справа № 305/641/17

провадження № 61-18601св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Мацунич М. В., Готра Т. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому просила визнати недійсними:

договір дарування земельної ділянки від 13 жовтня 2016 року № 1281, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

договір дарування земельної ділянки від 08 грудня 2016 року № 1528, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

договір дарування від 13 жовтня 2016 року № 1280, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

та у порядку поділу спільного сумісного майна визнати за позивачем право власності на:

1/4 житлового будинку АДРЕСА_1 ;

1/4 будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких проведено добудову до вказаного житлового будинку, яка складається з підвального приміщення, гаража, коридору, кухні, трьох кімнат на першому поверсі та п`яти кімнат, коридору і санвузла на другому поверсі;

1/2 будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких побудовано лісопильний цех, що розташований за адресою Рахівський район, с. Верхнє Водяне, урочище «Хутарь»;

1/2 земельної ділянки для комерційного використання площею 0,10 га, розташованої за адресою: Рахівський район, с. Верхнє Водяне, урочище «Хутарь»;

1/2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,26 га, розташованої за адресою: Рахівський район, с. Верхнє Водяне, урочище «Хутарь»;

у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за позивачем право власності на 1/2 транспортних засобів: автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_1 , автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_2 та автомобіля DADI BDD 6491 Е з державним номерним знаком НОМЕР_3 .

Позов мотивувала тим, що 18 березня 1993 року між нею та ОСОБА_2 був укладений шлюб, про що виконкомом Середньоводянської ради Рахівського району Закарпатської області зроблено актовий запис 26. Від шлюбу неповнолітніх дітей немає.

03 березня 2017 року шлюб між ними розірвано Рахівським районним судом Закарпатської області.

Позивач зазначає, що у період шлюбу набуте наступне майно, а саме: житловий будинок за АДРЕСА_1 . Даний житловий будинок належить ОСОБА_3 - матері ОСОБА_2 .

За час перебування у шлюбі в цьому будинку, без відповідних дозвільних документів, ними були проведені ремонтні роботи та добудови, що не введені в експлуатацію відповідно до чинного законодавства. Зокрема у житловому будинку зроблено капітальний ремонт, здійснено його добудову, встановлено огорожу, влаштовано систему газопостачання, опалення, водопостачання. Вартість житлового будинку істотно збільшилась з 1993 року і по сьогоднішній день становить орієнтовно 1 990 200 грн.

Сторони під час шлюбу набули незавершений будівництвом житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких було побудовано вказаний житловий будинок орієнтовно становить 2 800 000 грн;

Також, за час шлюбу між сторонами набутий об`єкт незавершеного будівництва - лісопильний цех, розташований за адресою: Рахівський район, с. Верхнє Водяне, урочище «Хутарь» та розташований на наступних земельних ділянках: площею 0,1000 га - для комерційного використання (розміщення пилорами), кадастровий номер земельної ділянки: 2123681500:01:001:0101; площею 0,26 га - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки: 2123681500:01:001:0100. Вартість будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких було побудовано лісопильний цех орієнтовно становить 4 094 000 грн, вартість земельної ділянки площею 0,1000 га орієнтовно становить 459 522 грн, а вартість земельної ділянки площею 0,26 га орієнтовно становить 764 098 грн.

У період шлюбу сторонами також придбано транспортні засоби: автомобіль з державним номером НОМЕР_1 , автомобіль з державним номером НОМЕР_4 , автомобіль з державним номером НОМЕР_5 , автомобіль з державним номером НОМЕР_2 та автомобіль DADI BDD 6491 Е з державним номером НОМЕР_3 .

Позивач позовні вимоги щодо визнання договорів дарування недійсними мотивує тим, що такі не спрямовані на реальний перехід права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , а вчинені лише з метою уникнення поділу майна, оскільки відповідач ОСОБА_2 і надалі продовжує здійснювати повноваження власника щодо володіння, користування та розпорядження спірним майном.

Щодо поділу будівлі пилорами позивач вказує, що згідно договору дарування будівля пилорами складається лише з навісу з пилорамою. При цьому, згідно звіту про оцінку майна, вартість пилорами становить 143 000 грн. За час перебування сторін у шлюбі вартість будівлі пилорами значно зросла і згідно висновку про дослідження вірогідної вартості нерухомого майна, складеного ТОВ «Меркурій Партнерс» становить 2 800 000 грн, а оскільки пилорама не введена в експлуатацію, то позивач просила визнати за нею право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи з яких вона побудована.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рахівський районний суд Закарпатської області рішенням від 23 грудня 2019 року під головуванням судді Бліщ О. Б. у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що земельна ділянка площею 0,26 га, що розташована на території Верхньоводянської сільської ради Рахівського району, Закарпатської області, цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства, є особистою приватною власністю ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 20 липня 2004 року № 996; земельна ділянка площею 0,1 га, що розташована в урочищі «Хутарь» села Верхнє Водяне, Рахівського району, Закарпатської області, цільовим призначенням - для комерційного використання (розміщення пилорами), є особистою приватною власністю ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 222664, виданого 28 травня 2009 року, який виданий йому на підставі розпорядження Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 55 від 19 лютого 2009 року, яким затверджена технічна документація щодо проекту зміни цільового призначення земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання права власності на частку будматеріалів, які були використані для добудови будинків та пилорами, місцевий суд виходив з того, що з наданого позивачем висновку неможливо встановити дійсну вартість збільшення, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

В частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсними договорів дарування місцевий суд вважав, що доводи ОСОБА_1 щодо удаваності правочинів у судовому засіданні не знайшли свого обґрунтованого підтвердження, тому задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , то місцевий суд вважав, що вказана позовна вимога також не підлягає задоволенню, оскільки позивач у позовній заяві жодним належним та допустимим доказом не обґрунтувала, у чому полягає її право на частину житлового будинку, який належить відповідачу ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні позову в частині поділу автомобілів, місцевий суд виходив з того, що автомобілі, які є предметом спору за ОСОБА_2 не зареєстровані.

Закарпатський апеляційний суд постановою від 04 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Рахівського районного суду від 23 грудня 2019 року скасував. Позов задовольнив частково.

Визнав недійсним договір дарування земельної ділянки № 1281 укладений 13 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Небогою М. П.

Визнав недійсним договір дарування № 1280, укладений 13 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Небогою М. П.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/4 житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

- 1/4 будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких проведено добудову для житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: з підвального приміщення, гаража, коридору, кухні, трьох кімнат, на першому поверсі та п`яти кімнат, коридору і санвузла на другому поверсі.

- 1/2 будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких побудований житловий будинок, що розташований за адресою:

АДРЕСА_2 будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких перебудовано лісопильний цех, що розташований за адресою: Рахівський район, с. Верхнє Водяне, урочище «Хутарь»;

- 1/2 земельної ділянки площею 0,1000 га для комерційного використання (розміщення пилорами), місцезнаходження земельної ділянки: Рахівський район, с. Верхнє Водяне, урочище «Хутарь».

У решті позову відмовив.

Приймаючи постанову про часткове задоволення позову суд апеляційної інстанції вказував, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 , матері ОСОБА_2 , однак з врахуванням того, що вартість та площа будинку значно зросла у результаті капітального ремонту, що був проведений за спільні кошти подружжя та за рахунок їх спільного трудового вкладу тому їм належить на праві власності 1/2 частка цього житлового будинку і підлягає визнанню за позивачем право власності на 1/4 житлового будинку. Після проведеної реконструкції та капітального ремонту цей будинок не введено в експлуатацію, а тому апеляційний суд вважав за можливе визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1/4 будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких проведено добудову до житлового будинку.

Апеляційний суд також встановив, що сторонами під час шлюбу побудований будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та будівлю лісопильного цеху, які є об`єктами незавершеного будівництва, а тому вважав за можливе визнати за позивачем право власності на 1/2 частку будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких побудовані ці споруди.

Суд апеляційної інстанції також вказував, що передбачаючи можливість поділу спільного майна подружжя, відповідач за договорами дарування відчужив майно, що є об`єктом спільної сумісної власності, без згоди дружини і оспорені договори укладені без мети настання правових наслідків щодо відчуження права власності та його переходу до іншої особи із метою уникнення поділу майна. ОСОБА_2 продовжує здійснювати повноваження власника щодо володіння та користування і розпорядження будівлею пилорами (лісопильного цеху) та земельною ділянкою для її обслуговування.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині поділу транспортних засобів, апеляційний суд виходив з того, що вказані за ОСОБА_2 не значаться, а тому у цій частині позову ОСОБА_1 також слід відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кустрьо М. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року в якій просить оскаржену постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує на те, що суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого суду, дійшов помилкового висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Зазначає, що висновки апеляційного суду суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 466/3239/14-ц та постанові від 12 травня 2020 року у справі № 243/5477/15-ц (провадження № 61-46081св18), оскільки правових підстав для визнання житла спільним сумісним майном подружжя у разі виконання обов`язку по його утриманню, ремонту іншим членом сім`ї крім як подружжям, законодавством не передбачено.

Вважає, що судом апеляційної інстанції було повністю проігнорована та обставина, що право власності на будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 .

Також апеляційний суд помилково вважав, що є підстави для визнання за позивачем права власності на частки будівельних матеріалів та конструктивних елементів, оскільки спірні приміщення є самочинно збудованим нерухомим майном, отже позивач не мала прав на визнання за нею права власності на такі частки, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 722/823/17-ц (провадження № 61-45361св18), проте жодного обґрунтування такого відступлення від правового висновку у цій справі не навів.

Аргументом касаційної скарги також є те, що суд апеляційної інстанції помилково визнав право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1000 га, оскільки ОСОБА_2 отримав вказану земельну ділянку на підставі договору дарування, а тому це майно не може бути спільною сумісною власністю подружжя.

Додатково вказує, що наданий позивачем експертний висновок не може вважатись належним доказом, адже у ньому відсутні відомості про попередження оцінювача про кримінальну відповідальність.

Касаційна скарга також містить доводи стосовно того, що сума судового збору, розрахована судом апеляційної інстанції неправильно, адже позов задоволено частково, проте власного розрахунку чи обґрунтування розподілу судових витрат касаційна скарга не містить.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року представник ОСОБА_4 - адвокат Кустрьо М. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_2 в якому касаційну скаргу просить задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Представник відповідача зазначає, що спірний будинок будувався батьками відповідачів та є їх власністю, натомість подружжя ОСОБА_2 розпочали будівництво іншого будинку, яке так і не закінчили.

Вказує, що йому відомо, що земельні ділянки ОСОБА_2 отримав у дар, а тому вони не можуть бути предметом поділу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Рахівського районного суду Закарпатської області.

07 лютого 2022 року цивільна справа № 305/641/17 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 14 червня 2022 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 березня 1993 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, про що виконкомом Середньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області зроблено актовий запис № 26.

Рішенням Рахівського районного суду від 03 березня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Згідно свідоцтва НОМЕР_6 на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР забудовником ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на виділеній земельній ділянці належить збудувати одноповерховий житловий будинок на 2 кімнати, житловою площею 36,20 кв. м АДРЕСА_3 (а. с. 214 том 1).

Після укладення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , подружжя стало проживати в половині будинку АДРЕСА_1 і дана обставина сторонами не заперечується.

За час перебування сторін у справі у шлюбі в цьому будинку без відповідних дозвільних документів були проведені ремонтні роботи та добудови, що не введені в експлуатацію відповідно до вимог закону.

Висновком СОД-ТОВ «Меркурій Партнерс» про дослідження вірогідної вартості нерухомого майна стверджується, що житловий будинок АДРЕСА_1 є будинок І групи капітальності розташований у центральній частині села і загальна площа будинку становить близько 150 кв. м. Будинок має відмінний технічний стан і при проведенні ремонтних робіт із зовнішнього та внутрішнього оздоблення використані сучасні матеріали, а також техніки оздоблення (зовнішнє тинькування стін з покриттям типу «короїд» з подальшим фарбуванням поверхні). На дату проведення дослідження будинок забезпечений електропостачанням від центральної електромережі, водопостачанням від автономної станції, водовідведенням автономною системою з септиком (вигрібною ямою). Теплозабезпечення здійснюється за допомогою автономного опалювального приладу (двоконтурний котел на твердому паливі).

Загальний технічний стан основних несучих конструкцій будинку добрий (у прибудові - відмінний), оздоблення та інженерно-технічний елементи - у відмінному стані. У приміщенні проведений капітальний ремонт із заміною систем електроживлення, тепло- та водозабезпечення, водовідведення. При оздобленні приміщень застосовані сучасні ремонтні та оздоблювальні матеріали. Ганки та окремі елементи будинку виконані з гарнітурних плит та уступів.

Подвір`я будинку вимощене декоративними елементами мощення. Подвір`я будинку огороджене сучасним парканом з металевих секцій (під ковані елементи) у кам`яних (граніт) стовпах.

Ремонтні роботи проведено орієнтовно протягом не пізніше 8-10 років. За всіма ознаками, до основної частини будинку пізніше (10-15 років) було добудовано прибудову.

Вартість житлового будинку істотно збільшилась з 1993 року і на сьогоднішній день становить орієнтовно 1 990 200 грн.

Право власності на даний житловий будинок належить ОСОБА_3 , матері ОСОБА_2 .

Сторонами під час шлюбу також побудований будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який є об`єктом незавершеного будівництва.

Перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 набув у приватну власність будівлю пилорами (лісопильного цеху) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 грудня 2013 року.

Відповідна вартість нерухомого майна, наданого СОД ТОВ «Меркурій партнерс» - вартість будівель пилорами (лісопильного цеху) становить 2 800 000 грн і даний об`єкт не введено в експлуатацію.

Із вищезазначеного висновку про дослідження вірогідної вартості нерухомого майна будівлі пилорами (лісопильного цеху) встановлено, що вона розташована на двох суміжних земельних ділянок площею 0,26 га та 0,1 га, що в урочищі «Хутарь» села Верхнє Водяне Рахівського району Закарпатської області.

Державним актом на право власності на земельну ділянку виданим ОСОБА_2 підтверджується, що на підставі розпорядження Рахівської РДА від 19 лютого 2009 року № 55 він є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована в урочищі «Хутарь» с. Верхнє Водяне Рахівського району і цільове призначення (використання) земельної ділянки комерційного використання (розміщення пилорами).

На підставі договору дарування від 20 липня 2004 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,26 га, яка розташована на території Верхньо Водянської сільської ради в урочищі «Хутор» із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до договору дарування земельної ділянки № 1281, укладеного 13 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Небогою М. П. право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована в урочищі «Хутарь» села Верхнє Водяне Рахівського району перейшло до ОСОБА_3 .

Відповідно до договору дарування № 1280, укладеного 13 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Небогою М. П. право власності на будівлю пилорами (лісопильного цеху), що в урочищі «Хутарь» села Верхнє Водяне Рахівського району перейшло до ОСОБА_3 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Аналіз вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що постанова апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку в частині задоволених позовних вимог. В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Відповідно до статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та п`ята статті 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Визначивши обсяг майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції правильно вважав, що майно підлягає поділу між сторонами, проте його висновки в повній мірі не можуть вважатись обґрунтованими з огляду на таке.

Апеляційний суд встановив, що після укладення шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стали проживати в половині будинку АДРЕСА_1 і дана обставина сторонами не заперечується, право власності на який належить ОСОБА_3 - матері ОСОБА_2 .

За час перебування сторін у справі у шлюбі в цьому будинку без відповідних дозвільних документів були проведені ремонтні роботи та добудови, що не введені в експлуатацію відповідно до вимог закону внаслідок чого його вартість істотно збільшилась з 1993 року і на сьогоднішній день становить орієнтовно 1 990 200 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 17 лютого 2021 року суд апеляційної інстанції замінив відповідача ОСОБА_3 її правонаступниками - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Матеріали справи містять копії свідоцтв про право на спадщину за законом. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 успадкували після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , по 1/2 частці житлового будинку АДРЕСА_1 .

Встановивши, що вартість та площа будинку значно зросла у результаті капітального ремонту, що був проведений за спільні кошти подружжя та за рахунок їх спільного трудового вкладу, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить на праві власності 1/2 частки житлового будинку, а тому за позивачем підлягає визнанню право власності на 1/4 частку житлового будинку.

Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитись з такими висновками.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18) вказано, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи те, що вказаний будинок ОСОБА_2 не належав, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/4 будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких проведено добудову для житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: з підвального приміщення, гаража, коридору, кухні, трьох кімнат, на першому поверсі та п`яти кімнат, коридору і санвузла на другому поверсі передчасний.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що в період часу з 1979 року по 1981 рік ОСОБА_4 та ОСОБА_3 побудували будинок площею 36,2 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом із тим із копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_2 , після смерті ОСОБА_3 вбачається, що спадщина відкрилась, серед іншого, на житловий будинок (А) загальною площею 311,54 кв. м, житлової площі 166 кв. м з надвірними спорудами: Б -літня кухня; В - гараж з житловою надбудовою; Г - сарай; Д - сарай; Е - господарська будівля, Є - вбиральня; Ж - сарай; З - літня кухня: И - майстерня; І - гараж; Ї - сарай.

Проте апеляційний суд на вказане уваги не звернув, та обставин збільшення розміру вказаного будинку із господарськими спорудами не встановив.

Щодо решти задоволених позовних вимог колегія суддів доходить таких висновків.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Апеляційним судом встановлено, що перебуваючи у шлюбі з позивачем ОСОБА_2 набув у приватну власність будівлю пилорами (лісопильного цеху) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 грудня 2013 року. Відповідна вартість нерухомого майна, наданого СОД ТОВ «Меркурій партнерс» вартість будівель пилорами (лісопильного цеху) становить 2 800 000 грн і даний об`єкт не введено в експлуатацію.

Проте з матеріалів справи - копії договору дарування від 13 жовтня 2016 року вбачається, що вказана будівля належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 грудня 2011 року, виданого Виконкомом Верхньоводянської сільської ради на підставі рішення виконкому від 27 жовтня 2011 року за № 10.

Колегія суддів зазначає, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Отже, свідоцтво про право власності тільки фіксує факт його наявності і не породжує виникнення у особи відповідного права.

Таким чином, дійшовши висновку про наявність підстав вважати будівлю пилорами (лісопильного цеху) спільним сумісним майном подружжя, суд апеляційної інстанції не зазначив, на підставі чого у ОСОБА_2 виникло право власності на цю будівлю, отже висновок про можливість визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 будівельних матеріалів, з яких перебудовано лісопильний цех передчасний.

Разом із тим апеляційний суд вказав, що сторони за час проживання у шлюбі розпочали будівництво житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд встановив, що сторони перебували у шлюбі та вели спільне господарство з 18 березня 1993 року по грудень 2016 року.

03 липня 1992 року Середньоводянська сільська рада народних депутатів надала ОСОБА_2 у довічне успадковане володіння земельну ділянку та дозвіл на будівництво житлового будинку.

Цього ж дня - ОСОБА_2 - 03 липня 1992 року отримав дозвіл на право виконання будівельних робіт, а у жовтні 1992 року паспорт на забудову житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважаючи, що вказане майно є об`єктом незавершеного будівництва, суд апеляційної інстанції вважав за можливе визнати за дружиною забудовника ( ОСОБА_1 ) право власності на 1/2 будівельних матеріалів і конструктивних елементів цього об`єкта, проте періоду його будівництва суд апеляційної інстанції не встановив, а тому його висновок в цій частині колегія суддів вважає передчасним також.

Крім того судами попередніх інстанцій встановлено, що будівля пилорами (лісопильного цеху) розташована на двох суміжних земельних ділянках площею 0,26 га та 0,1 га, що в урочищі «Хутарь» села Верхнє Водяне Рахівського району Закарпатської області.

Ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,1 га суд апеляційної інстанції вказував, що на підставі розпорядження Рахівської РДА від 19 лютого 2009 року № 55 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована в урочищі «Хутарь» с. Верхнє Водяне Рахівського району і цільове призначення (використання) земельної ділянки комерційного використання (розміщення пилорами).

Проте вказаний висновок суду апеляційної інстанції Верховний Суд вважає передчасним, оскільки з матеріалів справи вбачається, що 01 квітня 2005 року ОСОБА_2 було видано державний акт на право приватної власності на землю І-ЗК № 032383 на земельні ділянки площею 0,10 га та 0,26 га, в якому вказано, що ці земельні ділянки ОСОБА_2 набув на підставі договорів дарування ВВК № 054346 та ВСА № 633554.

Таким чином суд апеляційної інстанції не встановив підстав набуття ОСОБА_2 прав власності на земельну ділянку для комерційного використання площею 0,10 га, розташованої за адресою: Рахівський район, с. Верхнє Водяне, урочище «Хутарь», а тому його висновок про визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку цієї земельної ділянки передчасний також.

Таким чином, колегія суддів вважає прийнятними аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 .

З огляду на вищенаведене колегія суддів також вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про визнання недійсними договорів дарування, оскільки дійшовши висновку про задоволення позову в цій частині, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 розпорядився спільною сумісною власністю, проте за наслідками касаційного перегляду такі висновки в повній мірі не підтвердились.

Доводи касаційної скарги про те, що наданий позивачем експертний висновок не може вважатись належним доказом, адже у ньому відсутні відомості про попередження оцінювача про кримінальну відповідальність колегія суддів вважає прийнятними з огляду на таке.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частинами першою, п`ятою, шостою, сьомою статті 106 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що вказаний висновок від 03 квітня 2017 року був виготовлений на замовлення позивача ОСОБА_1 . Зі змісту пункту 2.7. висновку вбачається, що за недостовірність висновків дослідження експерт несе цивільно-правову відповідальність згідно з діючим законодавством (ст. 384 КК України), таким чином вказівки на те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок вказаний висновок не містить, а тому цей аргумент касаційної скарги заслуговує на увагу також.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних у справі доказів, апеляційним судом не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, прийнята апеляційним судом постанова не може вважатись законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційний суд повинен врахувати викладене, забезпечити сторонам право на справедливий розгляд, з`ясувати підстави і час виникнення у сторін прав власності на спірне майно, його обсяг станом на час припинення спільного ведення господарства, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, оцінити всі зібрані у справі докази у їх сукупності, у випадку незгоди сторін із експертним висновком, реалізуючи обов`язки суду у змагальному процесі, у порядку, передбаченому ЦПК України, роз`яснити право на проведення відповідної судової експертизи.

Ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону, розглянути справу та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. В. Сердюк