Постанова

від 20.02.2024 по справі 305/641/17

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 305/641/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 лютого 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Бисаги Т.Ю. і Фазикош Г.В.,

з участю секретаря Гусоньки З.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду від 23 грудня 2019 року (у складі судді Бліщ О.Б.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (як правонаступника ОСОБА_4 ), про поділ спільного сумісного майна, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому після зміни та уточнення (т.1, а.с.90-97) просила:

1.Визнати недійсними:

-договір дарування земельної ділянки від 13.10.2016 р. № 1281, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

-договір дарування земельної ділянки від 08.12.2016 р. № 1528, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

-договір дарування від 13.10.2016 р. № 1280, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

2.У порядку поділу спільного сумісного майна визнати за позивачем право власності на:

-1/4 житлового будинку АДРЕСА_1 ;

-1/4 будівельних матеріалів та конструктивних елементів, із яких проведено добудову до вказаного житлового будинку, яка складається з підвального приміщення, гаража, коридору, кухні, трьох кімнат на першому поверсі та п`яти кімнат, коридору і санвузла на другому поверсі;

-1/2 будівельних матеріалів та конструктивних елементів, із яких побудовано лісопильний цех, що розташований за адресою Рахівський район, с. Верхнє Водяне, урочище «Хутарь»;

-1/2 земельної ділянки для комерційного використання площею 0,10 га, розташованої за адресою:

АДРЕСА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,26 га, розташованої за адресою: Рахівський район, с. Верхнє Водяне, урочище «Хутарь»;

3.У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за позивачем право власності на 1/2 транспортних засобів: автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_1 , автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_2 та автомобіля DADI BDD 6491 Е з державним номерним знаком НОМЕР_3 .

Заявлені вимоги обґрунтовані наступними обставинами.

18.03.1993 р. між нею і ОСОБА_2 був укладений шлюб, про що виконкомом Середньоводянської ради Рахівського району Закарпатської області зроблено актовий запис 26. Від шлюбу неповнолітніх дітей немає.

03.03.2017 р. шлюб між ними розірвано Рахівським районним судом Закарпатської області.

У період шлюбу набуте наступне майно: житловий будинок за АДРЕСА_1 , та який належить ОСОБА_4 матері ОСОБА_2 .

За час перебування у шлюбі в цьому будинку, без відповідних дозвільних документів, ними були проведені ремонтні роботи та добудови, що не введені в експлуатацію відповідно до чинного законодавства. Зокрема, зроблено капітальний ремонт, здійснено добудову, встановлено огорожу, влаштовано систему газопостачання, опалення, водопостачання. Вартість житлового будинку істотно збільшилась із 1993 року і на сьогоднішній день становить орієнтовно 1 990 200 грн.

Сторони під час шлюбу набули незавершений будівництвом житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість будівельних матеріалів та конструктивних елементів, із яких було побудовано вказаний житловий будинок орієнтовно становить 2 800 000 грн.;

Також за час шлюбу між сторонами набутий об`єкт незавершеного будівництва лісопильний цех, розташований за адресою: Рахівський район, с. Верхнє Водяне, урочище «Хутарь» та розташований на наступних земельних ділянках: площею 0,1000 га для комерційного використання (розміщення пилорами), кадастровий номер земельної ділянки: 2123681500:01:001:0101; площею 0,26 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки: 2123681500:01:001:0100. Вартість будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких було побудовано лісопильний цех орієнтовно становить 4 094 000 грн., вартість земельної ділянки площею 0,1000 га орієнтовно становить 459 522 грн., а вартість земельної ділянки площею 0,26 га орієнтовно становить 764 098 грн.

Сторонами також придбано транспортні засоби: автомобіль з державним номером НОМЕР_1 , автомобіль з державним номером НОМЕР_4 , автомобіль з державним номером НОМЕР_5 , автомобіль з державним номером НОМЕР_2 та автомобіль DADI BDD 6491 Е з державним номером НОМЕР_3 .

Вимоги про визнання договорів дарування недійсними позивач мотивує тим, що такі не спрямовані на реальний перехід права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , а вчинені лише з метою уникнення поділу майна, оскільки відповідач ОСОБА_2 , і надалі продовжує здійснювати повноваження власника щодо володіння, користування та розпорядження спірним майном.

У частині поділу будівлі пилорами позивач указує, що згідно з договором дарування будівля пилорами складається лише з навісу з пилорамою. При цьому, відповідно до звіту про оцінку майна вартість пилорами становить 143 000 грн. Однак, за час перебування сторін у шлюбі вартість пилорами значно зросла та згідно з висновком про дослідження вірогідної вартості нерухомого майна, складеним ТОВ «Меркурій Партнерс», становить 2 800 000 грн., а оскільки пилорама не введена в експлуатацію, то позивач просила визнати за нею право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, з яких вона побудована.

Рішенням Рахівського районного суду від 23.12.2019 р. у задоволенні позову відмовлено.

Указане судове рішення мотивоване недоведеністю заявлених позовних вимог.

У апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 , просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального права та норм процесуального законодавства.

Узагальнені доводи скарги зводяться до такого:

-Твердження суду про те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, спростовується Законом (ст.ст. 60, 61 Сімейного кодексу);

-Суд першої інстанції мав узяти до уваги, що добудова до будинку, сам будинок і приміщення лісопильного цеху не введені в експлуатацію та відносяться до самочинного будівництва, а тому об`єктом спільної сумісної власності подружжя будуть саме будівельні матеріали та конструктивні елементи;

-Суд поспіхом проаналізував докази позивача та не дав їм належної і достатньої уваги;

-Відповідач у судовому засіданні частково визнав позов, але суд проігнорував цей факт.

Жодних доводів із приводу висновків суду першої інстанції щодо спірних земельних ділянок, договорів дарування і транспортних засобів апеляційна скарга не містить.

У письмовому відзиві та в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 в особі представника адвоката Кустрьо М., просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги як необґрунтованої і залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки таке ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Сторона позивача в судове засідання не з`явилася. Клопотання ОСОБА_5 представника позивача (апелянта) за договором, про відкладення розгляду справи через участь у судовому засіданні в кримінальному провадженні колегія суддів розцінює необґрунтованим, оскільки це вже п`ята заява про відкладення розгляду справи (з шести судових засідань), а сама ОСОБА_1 (позивач) у судове засідання не з`являлася.

За таких обставин і зважаючи на неодноразове відкладення розгляду справи за клопотанням сторін колегія суддів вважає необхідним розглянути справу, оскільки аргументація сторони позивача відома та зрозуміла.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін, із таких мотивів.

Справа переглядається в апеляційному порядку повторно.

Так, постановою Верховного суду від 23.06.2022 р. (провадження № 61-18601св21) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково: постанову Закарпатського апеляційного суду від 04.10.2021 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка площею 0,26 га, яка розташована на території Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, є особистою приватною власністю ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 20.07.2004 р. № 996; земельна ділянка площею 0,1 га, що розташована в урочищі «Хутарь» села Верхнє Водяне Рахівського району з цільовим призначенням для комерційного використання (розміщення пилорами), є особистою приватною власністю ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 222664, виданого 28.05.2009 р. на підставі розпорядження Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 55 від 19.02.2009 р., яким затверджена технічна документація щодо проекту зміни цільового призначення земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання права власності на частку будматеріалів, які були використані для добудови будинків та пилорами, суд виходив із того, що з наданого позивачем висновку неможливо встановити дійсну вартість збільшення.

У частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсними договорів дарування місцевий суд вважав, що доводи ОСОБА_1 щодо удаваності правочинів не знайшли свого обґрунтованого підтвердження у судовому засіданні.

Із приводу відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , суд вважав, що позивач жодним належним і допустимим доказом не обґрунтувала, в чому полягає її право на частину житлового будинку, який належить відповідачу ОСОБА_4 .

Відмовляючи у задоволенні позову в частині поділу автомобілів, суд виходив із того, що автомобілі, які є предметом спору, за ОСОБА_2 не зареєстровані.

При цьому, суд першої інстанції установив такі факти й обставини.

18.03.1993 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, про що виконкомом Середньоводянської сільської ради Рахівського району зроблено актовий запис № 26, а рішенням Рахівського районного суду від 03.03.2017 р. цей шлюб розірвано.

Згідно зі свідоцтвом № 64 на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР забудовникам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на виділеній земельній ділянці належить збудувати одноповерховий житловий будинок на 2 кімнати житловою площею 36,20 кв. м АДРЕСА_3 (т.1, а.с. 214).

Після укладення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подружжя стало проживати в половині будинку АДРЕСА_1 і ця обставина сторонами не заперечується

За час перебування сторін у шлюбі в цьому будинку без відповідних дозвільних документів були проведені ремонтні роботи та добудови, що не введені в експлуатацію відповідно до вимог закону.

Висновком СОД-ТОВ «Меркурій Партнерс» про дослідження вірогідної вартості нерухомого майна стверджується, що житловий будинок АДРЕСА_1 є будинок І групи капітальності, розташований у центральній частині села та загальна площа будинку становить близько 150 кв. м. Будинок має відмінний технічний стан і при проведенні ремонтних робіт із зовнішнього та внутрішнього оздоблення використані сучасні матеріали, а також техніки оздоблення (зовнішнє тинькування стін з покриттям типу «короїд» з подальшим фарбуванням поверхні). На дату проведення дослідження будинок забезпечений електропостачанням від центральної електромережі, водопостачанням від автономної станції, водовідведенням автономною системою з септиком (вигрібною ямою). Теплозабезпечення здійснюється за допомогою автономного опалювального приладу (двоконтурний котел на твердому паливі). Загальний технічний стан основних несучих конструкцій будинку добрий (у прибудові відмінний), оздоблення та інженерно-технічний елементи у відмінному стані. У приміщенні проведений капітальний ремонт із заміною систем електроживлення, тепло- та водозабезпечення, водовідведення. При оздобленні приміщень застосовані сучасні ремонтні та оздоблювальні матеріали. Ганки та окремі елементи будинку виконані з гарнітурних плит та уступів. Подвір`я будинку вимощене декоративними елементами мощення та огороджене сучасним парканом з металевих секцій (під ковані елементи) у кам`яних (граніт) стовпах. Ремонтні роботи проведено орієнтовно протягом не пізніше 8-10 років. За всіма ознаками, до основної частини будинку пізніше (10-15 років) було добудовано прибудову. Вартість житлового будинку істотно збільшилась з 1993 року і на сьогоднішній день становить орієнтовно 1 990 200 грн. Право власності на даний житловий будинок належить ОСОБА_4 матері ОСОБА_2 .

Сторонами під час шлюбу також побудований будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який є об`єктом незавершеного будівництва.

Перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , набув у приватну власність будівлю пилорами (лісопильного цеху) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.12.2013 р.

Відповідна вартість нерухомого майна, наданого СОД ТОВ «Меркурій партнерс» вартість будівель пилорами (лісопильного цеху), становить 2 800 000 грн і цей об`єкт не введено в експлуатацію.

Із вищевказаного висновку про дослідження вірогідної вартості нерухомого майна будівлі пилорами (лісопильного цеху) випливає, що вона розташована на двох суміжних земельних ділянок площею 0,26 га та 0,1 га в урочищі «Хутарь» села Верхнє Водяне Рахівського району.

Державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим ОСОБА_2 підтверджується, що на підставі розпорядження Рахівської РДА від 19.02.2009 р. № 55 він є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована в урочищі «Хутарь» с. Верхнє Водяне Рахівського району і цільове призначення (використання) земельної ділянки для комерційного використання (розміщення пилорами).

На підставі договору дарування від 20.07.2004 р. ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,26 га, яка розташована на території Верхньо Водянської сільської ради в урочищі «Хутор» із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до договору дарування земельної ділянки № 1281, укладеного 13.10.2016 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Небогою М.П., право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована в урочищі «Хутарь» села Верхнє Водяне Рахівського району перейшло до ОСОБА_4 .

Згідно з договором дарування № 1280, укладеним 13.10.2016 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідченим приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Небогою М.П., право власності на будівлю пилорами (лісопильного цеху), що в урочищі «Хутарь» села Верхнє Водяне Рахівського району перейшло до ОСОБА_4 .

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції через їх відповідність правильно встановленим обставинам, які мають значення для справи (є предметом доказування), належно оціненим доказам і нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому колегія суддів відмічає, що ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 17.02.2021 р. (при попередньому перегляді справи) до участі в справі залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як правонаступників померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (відповідачки). Матеріали справи містять копії свідоцтв про право на спадщину за законом. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 успадкували після смерті ОСОБА_4 по 1/2 частці житлового будинку АДРЕСА_1 .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростують висновків суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Згідно з положеннями ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, вказаною нормою закону встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2019 р. у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18).

Згідно з вимогами ст. 61 ч.1. ч.3 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Указані норми закону встановлюють загальні підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя та об`єкти цього права, а тому жодним чином не можуть свідчити про наявність чи відсутність певних доказів у підтвердження заявлених вимог, як то стверджує апелянт, оскільки питання змагальності сторін врегульоване ЦПК України.

Так, відповідно до ч.ч.1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та п`ята статті 81 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Колегія суддів також відхиляє як необгрунтований довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав узяти до уваги, що добудова до будинку, сам будинок і приміщення лісопильного цеху не введені в експлуатацію та відносяться до самочинного будівництва, а тому об`єктом спільної сумісної власності подружжя будуть саме будівельні матеріали та конструктивні елементи.

Так, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання (ч.4 ст. 65 СК України).

Згідно зі ст.ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічно це питання врегульовано і ЦК України (ч.3 ст. 368, ст. 372 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У контексті аналізованого доводу апеляційної скарги перегляду підлягає питання належності будівельних матеріалів і конструктивних елементів самочинного будівництва до об`єктів спільної сумісної власності подружжя та їх вартість.

Установлено та не заперечується, що подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без дозвільних документів реконструювали житловий будинок, належний матері ОСОБА_2 ОСОБА_7 , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та розпочали будівництво житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Як видно з договору дарування від 13.10.2016 р. між ОСОБА_2 (дарувальник) і ОСОБА_4 (обдаровувана), будівля пилорами належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.12.2011 р., виданого виконкомом Верхньоводянської сільської ради на підставі рішення виконкому від 27.10.2011 р. за № 10, яке не оскаржене.

У підтвердження вартості будівельних матеріалів, витрачених на будівництво вказаних об`єктів нерухомості позивачка ОСОБА_1 посилається на висновок СОД-ТОВ «Меркурій Партнерс» про дослідження вірогідної вартості нерухомого майна від 2017 р., згідно з яким вірогідна ринкова вартість житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , становить 1990200 грн., а вірогідна ринкова вартість лісопильного цеху, розташованого за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, с. Верхнє Водяне, урочище «Хутарь» становить 4093400 грн.

Однак, суд першої інстанції із огляду на ст.ст. 78 ч.2, 80, 81 ч.6, 89, 110 ЦПК України та п.2.2 Розділу 2 вказаного висновку визнав такий неналежним і недопустимим доказом, оскільки цей висновок дійсний лише на дату його складення, містить інформацію лише про вірогідну вартість спірного майна, з нього також неможливо встановити первісну вартість спірного майна, в зв`язку з чим не можна достовірно встановити чи вірогідна вартість майна є істотною. Інших доказів істотного збільшення вартості житлового будинку сторона позивача суду не надала, про проведення відповідних судових експертиз не заявляла.

Колегія суддів, у свою чергу, не вбачає підстав не погоджуватися із наведеним твердженням суду першої інстанції, оскільки з матеріалів справи видно, що вказаний висновок (дослідження № 08) від 03.04.2017 р. був виготовлений на замовлення позивача ОСОБА_1 ; зі змісту п.2.7. висновку випливає, що за недостовірність висновків дослідження експерт несе цивільно-правову відповідальність згідно з діючим законодавством (ст. 384 КК України); тобто, всупереч ст. 106 ЦПК України вказівки на те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, указаний висновок про дослідження вірогідної вартості нерухомого майна не містить.

Довід апеляційної скарги про те, що суд поспіхом проаналізував докази позивача та не дав їм належної і достатньої уваги, є безпідставним, оскільки аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що в справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при кваліфікації спірних відносин.

Довід апелянта про те, що відповідач у судовому засіданні частково визнав позов, але суд проігнорував цей факт, спростовується протоколом судового засідання, матеріалами справи та нормами цивільно-процесуального закону.

Так, згідно з вимогами ч.1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Відповідної заяви по суті справи або окремої письмової заяви відповідача ОСОБА_2 у матеріалах справи немає.

Окрім того, визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві. У разі визнання відповідачем (або його представником за відсутності у дорученні відповідних обмежень) позову можливе лише ухвалення рішення про задоволення позову, а не про задоволення позову частково чи про відмову в його задоволенні. Визнання позову повинно бути безумовним, а якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, то ухвалення рішення про задоволення позову за наявності для цього законних підстав можливе лише в разі визнання позову всіма відповідачами. (абз. 2 п.4 Постанови пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 р. № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»).

Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив таке з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2.Рішення Рахівського районного суду від 23 грудня 2019 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 12.03.2024 р.

Судді: