Ухвала

від 08.05.2024 по справі 305/641/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 травня 2024 року

м. Київ

справа № 305/641/17

провадження № 61-5826ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (як правонаступника ОСОБА_5 ), про поділ спільного сумісного майна,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.

Питання про відкриття касаційного провадження не може бути вирішено з огляду на наступне.

І. Відповідно до частин першої та другої статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Безпосередньо у касаційній скарзі зазначає клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовує тим, що про оскаржувану постанову апеляційного суду дізналися з Єдиного державного реєстру судових рішень - 21 березня 2024 року.

Повний текст постанови апеляційного суду складено 12 березня 2024 року, тому строк на касаційне оскарження сплинув 12 квітня 2024 року. Разом із цим касаційна скарга подана заявником до відділення поштового зв`язку 16 квітня 2024 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.

Питання про поновлення строку на касаційне оскарження та відкриття касаційного провадження не може бути вирішено з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 392 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності.

Представником заявника не надано жодних доказів, на підтвердження того, що копію постанови Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року не було надіслано судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 .

Водночас, представник заявника має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі Електронний Суд, однак в касаційній скарзі відсутні відомості про отримання копії оскаржуваної постанови представником заявника через електронний кабінет в підсистемі Електронний Суд..

Перевірка дотримання строку на касаційне оскарження має істотне значення для вирішення питання про відкриття касаційного провадження.

За змістом частини другої та четвертої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків пов`язаних вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У разі подання клопотання про поновлення пропущеного строку заявник повинен одночасно надати докази на підтвердження обставин, які свідчать про наявність передбачених законом підстав для таких дій.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.

За таких обставин поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження на даний час недоведена.

Ураховуючи наведене, заявнику необхідно надати належні докази, що підтверджують обставини, що зазначені заявником як підстави для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Такими доказами можуть бути зокрема: довідка суду в якому зберігаються матеріали справи № 305/641/17 з відображенням у ній інформації про те, чи наявні у справі докази вручення ОСОБА_1 та/або її представнику копії постанови Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року

Відповідно до частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.

ІІ. Крім того, у порушення вимог статті 392 ЦПК України заявником не дотримано вимог щодо змісту касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Як на підставу касаційного оскарження представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що судом апеляційної інстанції не було застосовано висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підстави передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 389

ЦПК України (неврахування висновку Верховного Суду та відсутність висновку Верховного Суду) можуть бути взаємовиключними, особа, яка подає касаційну скаргу, у разі одночасного посилання на вказані підстави, має конкретизувати у касаційній скарзі яку саме норму (норми) права застосовано без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у подібних правовідносинах, а щодо застосування якої норми (норм) права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Підстави касаційного оскарження передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України можуть бути зазначені у касаційній скарзі одночасно лише у випадку, якщо норми права застосовані у подібних правовідносинах без урахування висновку Верховного Суду та норми права, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду - є різними.

Натомість заявник не конкретизує, щодо застосування яких саме норм права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Верховний Суд роз`яснює заявниці, що посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок виклав апеляційний суд з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає незгода з ним.

Саме лише посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, без його обґрунтування, не свідчить про невиконання заявником вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо належного обґрунтування у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Тобто, вищевказана підстава касаційного оскарження не обґрунтована належним чином, а виключно посилання на підставу касаційного оскарження не є належним виконанням вимог статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Таким чином, заявнику необхідно надати суду нову редакцію касаційної скарги разом із копіями скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, оформлену відповідно до положень статті 392 ЦПК України з урахуванням вимог цієї ухвали та уточненням обґрунтування касаційної скарги, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї підстави (підстав).

ІІІ. Відповідно до частини першої статті 409 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 23 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про поділ спільного сумісного майна відмовлено.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Рахівського районного суду від 23 грудня 2019 року залишено без змін.

Натомість, за результатами розгляду касаційної скарги заявник просить скасувати постанову апеляційного суду і прийняти нове рішення про задоволення позову, при цьому не зазначивши вимогу щодо рішення суду першої інстанції.

Отже, заявнику необхідно уточнити прохальну частину касаційної скарги і викласти вимоги касаційної скарги відповідно до повноважень суду касаційної інстанції з урахуванням положень статті 409 ЦПК України.

ІV Також подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки у порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Під час розкриття конверта, отриманого поштою, працівниками Верховного Суду виявлено відсутність квитанції про сплату судового збору, зазначеної у додатках до касаційної скарги, про що складено акт від 22 квітня 2024 року.

Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Як убачається зі змісту оскаржуваного судового рішення у квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогами: 1) визнати недійсними: договір дарування земельної ділянки від 13.10.2016 р. № 1281, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ; договір дарування земельної ділянки від 08.12.2016 р. № 1528, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ; договір дарування від 13.10.2016 р. № 1280, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ; 2) у порядку поділу спільного сумісного майна визнати за позивачем право власності на: 1/4 житлового будинку АДРЕСА_1 будівельних матеріалів та конструктивних елементів, із яких проведено добудову до вказаного житлового будинку, яка складається з підвального приміщення, гаража, коридору, кухні, трьох кімнат на першому поверсі та п`яти кімнат, коридору і санвузла на другому поверсі; 1/2 будівельних матеріалів та конструктивних елементів, із яких побудовано лісопильний цех, що розташований за адресою АДРЕСА_2 земельної ділянки для комерційного використання площею 0,10 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,26 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ) у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за позивачем право власності на 1/2 транспортних засобів: автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_1 , автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_2 РТ та автомобіля DADI BDD 6491 Е з державним номерним знаком НОМЕР_3 .

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції Закону на час подання позовної заяви) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1 600,00 грн.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про визнання права власності на майно або його витребування визначається вартістю майна.

Розмір судового збору за подання позовної заяви майнового характеру визначається зазначенням ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Суд не повинен визначати вартість майна.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції Закону на час подання позовної заяви, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою судовий збір становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до підпункту сьомого пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду справляється у розмірі, що становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Виходячи з того, що зі змісту касаційної скарги та доданих матеріалів неможливо встановити ціну позову (зокрема, вартість транспортних засобів: автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_1 , автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_4 та автомобіля DADI BDD 6491 Е з державним номерним знаком НОМЕР_3 ), заявник за касаційною скаргою повинен самостійно визначити (за формулою: ціна вартості спірного майна х 1 % (але не менше, ніж 640,00 грн та не більше, ніж 8 000,00 грн) х 200 %, й відповідно обґрунтувати розмір сплаченого судового збору в частині оскарження майнової вимоги.

Таким чином, заявнику необхідно сплатити судовий збір за три вимоги немайнового характеру та за вимоги майнового характеру виходячи з вартості спірного майна.

Судовий збір має бути перераховано або внесено за такими реквізитами: отримувач коштів - УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н; код отримувача (за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)»; символ звітності банку - 207.

Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення недоліків.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на постанову Закарпатського апеляційного суду

від 20 лютого 2024 рокузалишити без руху.

Надати для усунення зазначених недоліків строк тривалістю в десять днів від моменту отримання копії цієї ухвали суду.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І. Ю. Гулейков