Рішення

від 10.07.2022 по справі 357/11450/21

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/11450/21

2/357/661/22

Категорія 79

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11 липня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участю секретаря Сокур О. В.,

представника позивача Целікова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 5 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ТТ» про стягнення заробітної плати та нарахованої індексації, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2021 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Целіков Владілен Володимирович звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «ТТ» про стягнення заробітної плати та нарахованої індексації, мотивуючи тим, що відповідно до довідки № 4 товариства з обмеженою відповідальностю «ТТ» (надалі - ТОВ «ТТ» або Відповідач) від 13.07.2017 р., ОСОБА_1 ( надалі - Позивач або ОСОБА_1 ) працював на ТОВ «ТТ» з 02.10.2003 року. За період з 1-го грудня 2014 р. по час звільнення (11.10.2017р.) Відповідачем не виплачено заробітну платню Позивачу. Для позасудового врегулювання питання щодо погашення існуючої заборгованості по заробітній платні Позивач звернувся до Відповідача с заявою від 15.11.2017 року. В зазначеній заяві Позивач просив Відповідача провести повний розрахунок по заробітній платні та грошової компенсації за не використані ОСОБА_1 дні щорічної відпустки, а також з врахуванням Відповідачем ст. 117 КЗпП виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до зведеної відомості щодо невиплаченої заробітної плати (доходу) за період 01 грудня 2014 року по 12 жовтня 2017 року та індексації заробітної плати за період невиплати по вересень 2021 року, на даний час заборгованість по заробітній платні становить 198 492,27 грн., що включає в себе: 98 280,38 грн. нарахований дохід (невиплачена заробітна платня); 100 211,89 грн. нарахована індексація. Просив суд стягнути з ТОВ «ТТ» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 198 492,27 грн., у тому числі 98 280,38 грн. нарахований дохід (невиплачена заробітна платня ) та 100 211,89 грн. нарахована індексація ( а. с. 1-4 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2021 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 99 ) та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Ухвалою судді від 01 жовтня 2021 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі та постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 08 листопада 2021 року ( а. с. 104-105).

Ухвалою суду від 10 лютого 2022 року витребувано у відповідача ТОВ «ТТ» наступні документи: банківські виписки, платіжні доручення, касові ордери, платіжні відомості, тощо, що підтверджують виплату заробітної платні ОСОБА_1 в період з 01.12.2014 року по 12.10.2017 року; накази про відпусту ОСОБА_1 за весь період роботи на ТОВ «ТТ»; розрахунок належних ОСОБА_1 при звільненні грошових коштів ( а. с. 181-182 ).

Однак, ухвала суду не виконана, не отримана ТОВ «ТТ», повернута на адресу суду, де причина повернення працівники суду зазначили, як за закінченням терміну зберігання.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв`язку із неявкою в судове засідання відповідача та відсутності відомостей про його належне сповіщення, останнього разу розгляд справи відкладено на 11.07.2022 року ( а. с. 209-211 ).

11 липня 2022 року суд протокольною ухвалою вирішив проводити розгляд справи у заочному порядку.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив суд задовольнити вимоги позивача ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про дату час, та місце слухання справи повідомлявся належним чином у відповідності до вимог чинного законодавства.

Так, відповідач неодноразово викликався в судові засідання, на адресу ТОВ «ТТ» направлялися судові повістки, однак, жодного разу відповідач в судове засідання свого представника не направив, до суду поверталися поштові конверти за закінченням терміну зберігання ( а. с. 101, 159, 194, 203 ).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ТОВ «ТТ» лише один раз отримав судову повістку на 08.11.2021 року, позовну заяву з додатками та ухвалу судді про прийняття та відкриття провадження у справі, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення ( а. с. 111 ).

З вказаного вбачається, що відповідач обізнаний про знаходження на розгляді в суді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до нього.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв`язку з їхньою діяльністю ( ч. 10 ст. 128 ЦПК України ).

Згідно ч. 10 ст. 130 ЦПК України якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться ( ч. 1 ст. 131 ЦПК України ).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 виклав наступну правову позицію.

Верховний Суд зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку суду. Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження та зобов`язанні сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України»).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тобто, у відповідності до вимог Цивільно-процесуального кодексу України судом було все зроблено для належного повідомлення відповідача про дату, час та місце слухання справи, а тому суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомленим про дату, час та місце слухання справи.

Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ТОВ «ФК «ТТ» не з`явився в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд , як зазначено вище, протокольною ухвалою вирішив по даній справі провести заочний розгляд.

Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював в товаристві з обмеженою відповідальністю «ТТ» на посаді охоронника, що підтверджується наявною в матеріалах справи трудовою книжкою ( а. с. 88-90 ).

З вказаною трудової книжки вбачається, що позивач ОСОБА_1 був прийнятий до ТОВ «ТТ» на посаду охоронником згідно Наказу № 5 від 02.10.2003 року.

Наказом № 3/23 від 11.10.2017 року ОСОБА_1 був звільнений з вищевказаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням ( а. с. 90 ).

Також, перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем свідчить і наявна в матеріалах справи Довідка від 13.07.2017 року за вих. № 4, яка видана ОСОБА_1 у тому, що він дійсно працює в ТОВ «ТТ» з 02.10.2003 року та наданий час обіймає посаду охоронник ( а. с. 85 ).

Згідно Довідки про доходи від 13 липня 2017 року, видана ТОВ «ТТ» ОСОБА_1 вбачається, що останній дійсно працює в ТОВ «ТТ» на посаді охоронник та загальна суму доходу за період з січня 2017 року по червень 2017 року без урахування аліментів становить 16 968,92 гривень ( а. с. 94 ).

Наказів про прийняття на роботу та звільнення, матеріали справи не містять.

Звертаючись до суду з вищевказаними вимогами позивач зазначав на тому, що при звільненні відповідач не здійснив з ним розрахунок, не виплатив нарахований дохід ( заробітну плату ), тому така заборгованість повинна бути стягнута з відповідача в судовому порядку, а також нараховану індексацію.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Нормою ч. 1 ст. 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Звертаючись до суду з вищевказаними вимогами позивач зазначав, що за період з 01 грудня 2014 року по час звільнення 11.10.2017 року відповідачем не було виплачено йому заробітну платню.

З матеріалів справи вбачається, що представник ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_2 звертався з заявою до ТОВ «ТТ», в якій просив провести виплати усіх нарахованих сум, належних ОСОБА_1 при звільнені, шляхом перерахування коштів на карту, а також надання довідок та наказів про прийняття на роботу та звільнення ( а. с. 86 ).

В судовому засіданні представник позивача зазначав, що така заява не була виконана з боку відповідача.

Так, за клопотанням представника позивача, як зазначалося вище, суд ухвалою від 10 лютого 2022 року витребував у відповідача ТОВ «ТТ» наступні документи: банківські виписки, платіжні доручення, касові ордери, платіжні відомості, тощо, що підтверджують виплату заробітної платні ОСОБА_1 в період з 01.12.2014 року по 12.10.2017 року; накази про відпусту ОСОБА_1 за весь період роботи на ТОВ «ТТ»; розрахунок належних ОСОБА_1 при звільненні грошових коштів ( а. с. 181-182 ).

Однак, ухвала суду не виконана, не отримана ТОВ «ТТ» та повернута на адресу суду, де причина повернення працівники суду зазначили, як за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч. 10. ст. 83 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

У відповідності до вимог статей 76-81 ЦПК України з боку позивача не було надано до суду жодного належного та допустимого доказу в обґрунтовування його позовних вимог.

До того ж, представник позивача в судовому засіданні на питання суду наголошував, що відповідач за спірний період сплачував заробітну плату позивачу, але не в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Однак, які суми заробітної плати частково сплачував відповідач, представник позивача не зміг пояснити.

До того ж, з боку позивача не надано жодного належного та обґрунтованого доказу, що сума заборгованості зі сплати заробітної плати за період з 01.12.2014 року по 12.10.2017 року становить саме 98 280,38 гривень з урахуванням сплачених сум.

Оскільки позивачем не доведено належними доказами, що при звільненні, відповідач ТОВ «ТТ» не розрахувався з ним у повному обсязі та заборгованість становить 98 280,38 гривень, такі вимоги є не доведеними та не підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідача на його користь 100 211,89 гривень нарахованої індексації, то суд зазначає про наступне.

Так, вимогами ст. 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Однак, враховуючи те, що позивачу відмовлено у задоволенні вимог щодо стягнення невиплаченою заробітної плати у зв`язку із недоведеністю, не підлягають задоволенню і вимоги позивача і в частині стягнення з відповідача на його користь 100 211,89 гривень нарахованої індексації, яка є похідною вимогою.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ТТ» про стягнення заробітної плати та нарахованої індексації є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі у зв`язку із їх недоведеністю.

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ( ч. 6 ст. 141 ЦПК України ).

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

При зверненні до суду з вказаними вимогами, позивач ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то з відповідача на користь держави не підлягає стягненню судовий збір.

Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 47, 83, 115, 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 19, 76, 77, 81, 83, 89, 128, 130, 133, 141, 187, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, ст. 34 Закону України «Про оплату праці», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Законом України «Про судовий збір», суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ТТ» про стягнення заробітної плати та нарахованої індексації, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення якщо така адреса відсутня.

Позивач: ОСОБА_1 ( адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТТ» ( адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 136-А, ЄДРПОУ: 22959536 ).

Повне заочне судове рішення складено 15 липня 2022 року.

Заочне рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов