Постанова

від 05.07.2022 по справі 297/1619/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 297/1619/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 липня 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Готри Т.Ю., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судового засідання: Жганич К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Котнар-М» на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 06 вересня 2021 року, ухвалене головуючим суддею Гал Л.Л., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Котнар-М» до ОСОБА_1 , третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Берегівської міської ради про встановлення земельного сервітуту

встановив:

У серпні 2020 року ТОВ «Котнар-М» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі Договору оренди земельної ділянки №б/н від 07.03.2018 відповідач є користувачем земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , під кадастровим номером: 2120486400:10:002:0090 та цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. На підставі договору купівлі-продажу від 31.03.2010 ТОВ «Котнар-М» є власником наземної споруди, водонапірної вежі та артезіанської свердловини №15, яка розташована на цій же земельній ділянці під кадастровим номером: 2120486400:10:002:0090, що підтверджується Актом приймання-передачі №1/06 від 31.03.2010, паспортом на свердловину №15, складеному 25.05.1992 згідно ГОСТУ 1872-42 та Технічного паспорту від 19.02.2019.

Листом від 03.06.2020 позивач звернувся до відповідача ОСОБА_1 із заявою про встановлення земельного сервітуту у зв`язку з тим, щоб захистити свої майнові права та до заяви додав примірник договору особистого земельного сервітуту. Однак відповідач на подану заяву не відповів і його вимоги, шляхом укладання договору сервітуту, добровільно не задовольнив.

Таким чином, майно позивача знаходиться не поруч, а на переданій відповідачу у користування ділянці і доступ ТОВ «Котнар-М» до місцезнаходження наземної споруди, водонапірної вежі та артезіанської свердловини №15 неможливий. Така обставина може мати негативні наслідки для позивача у вигляді значних збитків та значних перешкод у діяльності. Саме для прямого виходу на свої об`єкти ТОВ «Котнар-М» заявив вимогу про встановлення на належній відповідачу земельній ділянці найменш обтяжливого для нього виду сервітуту. З огляду на це, на весь період строку дії договору оренди земельної ділянки б/н від 07.03.2018 року та на безоплатній основі, для здійснення власної підприємницької діяльності та для інших легальних потреб, ТОВ «Котнар-М» і необхідно розміщувати основні, підсобні та допоміжні споруди, а також здійснювати у інший не заборонений законом спосіб експлуатацію свого нерухомого майна, яке знаходиться на переданій у оренду земельній ділянці.

Позивач позбавлений можливості доступу до власного майна з метою його використання чим його право власності на володіння, користування та розпорядження своєю власністю є обмеженим.

З врахування вищенаведеного ТОВ «Котнар-М» просило суд встановити на належній відповідачу ОСОБА_1 земельній ділянці, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , під кадастровим номером: 2120486400:10:0020090, строкового до 07.03.2028 безоплатно сервітут на право позивача:

- розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); будівництво та розміщення об`єктів водо-видобування;

- розміщення об`єктів трубопровідного транспорту;

- користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, без позбавлення землекористувача права володіння та користування земельною ділянкою відповідно до ст. 98 ЗК України;

- прокладання на свою земельну ділянку водопровід із переданої йому у користування земельної ділянки та через цю земельну ділянку;

- розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;

- встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

- безперешкодний, цілодобовий проїзд транспортом та пішком, перебування працівників і техніки та території;

- безперешкодне, цілодобове обслуговування і видобування води із свердловини №15.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 06 вересня 2021 року в задоволенні позову ТОВ «Котнар-М» відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ТОВ «Котнар-М» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційнійскарзі проситьрішення судускасувати таухвалити новерішення прозадоволення позовнихвимог.В обґрунтуванняскарги посилаєтьсяна неповнез`ясування судомобставин справи,порушення нормматеріального іпроцесуального права.Вказує,що нимдокументально підтверджено,що 31.03.2010року міжним,як покупцемта ВКФ"Крокус",яка єправонаступником МП"Гідрогеолог"Закарпатської геологорозвідувальноїекспедиції (Продавцем),було укладеноДоговір купівлі-продажу майна(свердловини№ 15),у відповідностідо якогопродавець передаєпокупцю свердловинуна воду№ 15згідно актуприйому-передачівід 31.03.2010. Таким чином, позивач підтвердив своє право власності на свердловину води № 15.

У статтях 1, 48 Водного кодексу України (ВК) зазначено, що водозабором є споруда або пристрій для забору води з водного об`єкта.

У пп. 9.1.1.3 розділу 9 «Водозабірні споруди» державних будівельних норм України ДБН В.2.5-74:2013 передбачено, що для забору підземних вод рекомендується застосовувати наступні водоприймальні споруди: водозабірні свердловини, горизонтальні водозабори (лінійні відкриті або закриті дрени, галереї, штольні), променеві водозабори (горизонтальні свердловини - промені), шахтні колодязі, каптажі джерел, а також комбіновані.

Згідно із п. 2 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тунелі, естакади, мости тощо).

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507 (далі - ДК 018-2000), споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Нарешті, водяні свердловини за ДК 018-200 відносяться до розділу 2 «Інженерні споруди» підрозділу 22 «Трубопроводи, комунікації та лінії електропередачі» групи 222 «Місцеві трубопроводи та комунікації» класу 222.2 «Місцеві трубопровідні системи для води та інших продуктів» підкласу 222.4 «Водяні свердловини, колодязі, бювети».

Мінюст у Методичних рекомендаціях № 660/5 наголошує, що Водний кодекс України (ВК) та Земельний кодекс України (ЗК) використовують словосполучення (будівництво свердловини», що є побічною ознакою нерухомого майна, так як технічний стан свердловини - це конструкція їх вибоїв, герметичність та якість цементування обсадних колон, надійність та герметичність гирлового обладнання.

Отже, вищенаведені законодавчі приписи дають підстави для висновку, що артезіанська свердловина є нерухомим майном, оскільки вона не може існувати без землі та має значення і цінність у її місцезнаходженні (тобто її переміщення є неможливим без її знецінення та зміни призначення).

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що у позивача відсутнє нерухоме майно на спірній земельній ділянці під кадастровим номером: 2120486400:10:002:0090 є необґрунтованим.

Спірна земельна ділянка під кадастровим номером: 2120486400:10:002:0090 з метою розміщення на ній та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості була сформована, як об`єкт, не на момент передавання її у оренду відповідачу, а набагато раніше - в момент проведенні робіт по спорудженні свердловини №15, власником якої є позивач. Саме це і визначило її цільове призначення, що підтверджується витягами з єдиного реєстру прав на нерухоме майно та даними Держгеокадастру.

Крім того матеріалами справи підтверджується і той факт, що на момент передавання цієї землі під кадастровим номером: 2120486400:10:002:0090 відповідачу у оренду на ній вже знаходилось нерухоме майно позивача, який є єдиним носієм переважного права на цю земельну ділянку, відповідно до ст.120 ЗК України.

Зважаючи на таке, для обслуговування та експлуатації свого нерухомого майна, позивачу потрібні речові права не всю землю, оскільки у інший спосіб, ніж обслуговувати свердловини №15, відповідач не в змозі технічно.

Позивач зазначив суду першої інстанції про те, що площею, яка необхідна позивачу для використання свого нерухомого майна, передбачає використання ним всієї земельної ділянки під кадастровим номером: 2120486400:10:002:0090 і обмежуються лише видами сервітуту - способом використання цієї земельної ділянки, яка передана відповідачу, всупереч закону та незважаючи на те, що використання цієї землі прямо передбачає виключне обслуговування об`єктами нерухомого майна, які на ній вже були розміщені і не передбачає іншого використання іншими особами, відповідно до цільового використання.

Аргументи суду першої інстанції про те, що необхідною умовою для отримання сервітуту, як речового права, позивач повинен в обов`язковому порядку надати суду експертний висновок та схем користування свердловиною, є такими, що обмежують конституційні та процесуальні права позивача і направлені на надання переваги відповідачу у спорі.

Відхиляючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у спірних правовідносинах не наділений правом вимоги щодо встановлення земельного сервітуту через те, що у встановленому законом порядку не довів належними та допустимими доказами факту власності на наземну споруду з водонапірною вежею, які розміщені на земельній ділянці що перебуває в оренді відповідача. Також не надано суду конкретної запропонованої відповідачу план-схеми чи висновку експертного дослідження стосовно користування свердловиною, що вказує на необґрунтованість заявлених вимог.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, виходячи з наступних доводів.

Так, колегією суддів встановлено, що відповідно договору купівлі-продажу майна (свердловини №15) від 31.03.2010 року ТОВ «Котнар-М» є власником свердловини на воду №15, що підтверджується Актом приймання-передачі №1/06 від 31.03.2010 року, паспортом на свердловину №15 складеному 25.05.1992 року, а.с. 31, 32-37, 59-60.

Матеріали справи містять технічний паспорт на будинок насосної із свердловиною від 19.02.2019 року площею 7,60 кв.м. Однак такий не містить даних стосовно правомірності будівництва такого та на якій площі земельної ділянки і яке її призначення, а.с. 38-42.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17.11.2017 року, на земельній ділянці за кадастровим номером 2120486400:10:002:0090 знаходиться комплекс об`єктів консервного заводу, яке належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а.с. 153-154.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка за кадастровим номером: 2120486400:10:0020090, площею 0,0667 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , знаходиться у комунальній власності Мужіївської сільської ради та її цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка передана в оренду ОСОБА_1 строком до 20.03.2028 року (а.с. 24-29).

Виходячи з поняття користування чужим майном, необхідно зазначити, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом, ч. 1 ст. 401 ЦК України.

За правилами статті 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітутможе бутивстановлений договоромміж особою,яка вимагаєйого встановлення,та власником(володільцем)земельної ділянкиабо особою,яка використовуєземельну ділянкуна правіемфітевзису,суперфіцію. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду, ч. 3 ст. 403 ЦК України.

Як передбачено в частинах 1, 2 ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

За змістом ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 100 ЗК України власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Види права земельного сервітуту закріплені в статті 99 ЗК України, одним із таких видів є право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; (пункт ж цієї статті).

Також і частинами 3, 4 ст. 101 ЗК України передбачено, що власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

Узагальнені висновки встановлення земельного сервітуту викладені в пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», де роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, обов`язковою умовою встановлення сервітуту є певна потреба у користуванні чужим майном за плату та відсутність можливості у задоволенні цієї потреби іншим способом, як встановлення сервітуту з конкретним землекористувачем.

Відповідно до частини третьої статті 81 ЦПК України, саме позивач має довести, що повноцінне використання своєї земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки; що задоволення потреб неможливо здійснити в інший спосіб; що відповідно до частини третьої статті 402 ЦК він не досяг з відповідачем домовленості про встановлення сервітуту та про його умови. За певних обставин для вирішення спірних питань може бути призначена відповідна експертиза.

Наявність права вимоги встановлення земельного сервітуту ТОВ «Котнар-М» обґрунтовує тим, що згідно договору купівлі-продажу від 31.03.2010 останнє є власником наземної споруди, водонапірної вежі та артезіанської свердловини №15, яка розташована на земельній ділянці площею 0,0667 га під кадастровим номером: 2120486400:10:002:0090, що перебуває в оренді у ОСОБА_1 до 07.03.2028 року.

Разом з цим, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.11.2019 року у справі № 907/192/19 позовні вимоги ТОВ "Котнар-М" до Мужіївської сільської ради Берегівського району про визнання права власності на нерухоме майно ТОВ "Котнар-М", а саме, будинок насосної із свердловиною № 15 та витребування майна із чужого незаконного володіння, залишено без задоволення.

Зі змісту даного судового рішення вбачається, що за умовами договору купівлі - продажу майна (свердловини № 15) від 31.03.2010 року та Акту № 1/06 прийому - передачі свердловини на воду № 15 від 31.03.2010 року, ТОВ "Котнар-М" придбало у власність свердловину на воду № 15. Тоді як позовні вимоги заявлено відносно визнання права власності на нерухоме майно, а саме, будівлю насосної зі свердловиною. Проте судом зазначено, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували придбання ТОВ "Котнар-М" приміщення насосної, в тому числі і факту будівництва ним будівлі насосної із свердловиною, яка згідно технічного паспорту складається із приміщення насосної загальною площею 7,60 кв.м., огорожі та свердловини № 15; не подано також будь - яких доказів щодо надання дозволу на будівництво зазначеного будинку насосної та відведення під будівництво такого земельної ділянки. А факт знаходження спірного нерухомого майна на балансі ТОВ "Котнар-М" сам по собі також не є доказом права власності чи законного володіння майном, про що зазначено в п. 23 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав".

За правилами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вже вище зазначалось право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою, ст. 98 ЗК України.

Тоді як матеріалами справи так і судовим рішенням встановлено, що ТОВ "Котнар-М" набуло право власності лише на артезіанську свердловину на воду №15, яка відноситься до категорії споруда (нерухоме майно), тоді як права власності на будівлю насосної не набувало як і право користування на земельну ділянку на якій розміщена будівля насосної.

Відповідно до ст. 181ЦК Українипідземна свердловина є нерухомим майном і підлягає державній реєстрації як об`єкт нерухомості згідно з вимогами ст. 182ЦК України.

Із змісту договору купівлі-продажу майна (свердловини №15) від 31.03.2010 року не вбачається що ВКФ «Крокус» як правонаступник МП «Гідрогеолог» Закарпатської геологорозвідувальної експедиції у порядку вимог ч.1 ст.182 ЦК України здійснило державну реєстрацію свердловини на воду №15 у зв`язку з якою б набуло право власності на таку. А складання Закарпатською геологорозвідувальною експедицією 25.05.1992 року паспорту на свердловину №15 не являється підтвердженням виникнення права власності на таку без здійснення державної реєстрації. Отже, ВКФ «Крокус» продало нерухоме майно свердловину на воду №15 в якого у порядку вимоги ч. 4 ст. 334 ЦК України не виникло право власності на зазначене нерухоме майно (споруду). ТОВ "Котнар-М" також не здійснило державну реєстрацію за собою права власності на свердловину на воду №15, а звідси, в такого не виникли речові права на здійснення обслуговування таексплуатації свого нерухомого майна, шляхом встановлення земельного сервітуту на чуже майно.

Оскільки земельна ділянка за кадастровим номером: 2120486400:10:002:0090 на якій розміщена свердловина на воду №15 відноситься до комунальної форми власності, яка на праві власності належить Мужіївській сільській раді Берегівського району, тож відсутні підстави для застосування наслідків ст. 120 ЗК України внаслідок не виникнення у ТОВ "Котнар-М" права власності на нерухоме майно (споруду).

Як зазначено в позовних вимогах ТОВ «Котнар-М» з метою здійснення власної підприємницької діяльності, що пов`язано з необхідністю розміщувати основні, підсобні та допоміжні споруди та здійснення експлуатації власного нерухомого майна, наявна потребу у встановленні строкового на безоплатній основі земельного сервітуту, який полягає в отриманні права:

- розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); будівництво та розміщення об`єктів водо-видобування;

- розміщення об`єктів трубопровідного транспорту;

- користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, без позбавлення землекористувача права володіння та користування земельною ділянкою відповідно до ст. 98 ЗК України;

- прокладання на свою земельну ділянку водопровід із переданої йому у користування земельної ділянки та через цю земельну ділянку;

- розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;

- встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

- безперешкодний, цілодобовий проїзд транспортом та пішком, перебування працівників і техніки та території;

- безперешкодне, цілодобове обслуговування і видобування води із свердловини №15.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 98 ЗК України земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

За правилами ч. 3 ст. 81 ЦПК України саме на позивача покладається обов`язок з доведення підстав того, що повноцінне використання своєї земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки; що задоволення потреб неможливо здійснити в інший спосіб; що з відповідачем не досягнуто домовленості про встановлення сервітуту та про його умови. З приводу параметрів встановлення земельного сервітуту позивач в порядку приписів ст. 106 ЦПК України має право провести експертизу і такий висновок експерта подати суду на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог.

Земельна ділянка площею 0,0667 га за кадастровим номером: 2120486400:10:002:0090, перебуває в оренді у ОСОБА_1 до 07.03.2028 року за цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. На зазначеній земельній ділянці знаходиться комплекс об`єктів консервного заводу, який належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Та не дивлячись на це, ТОВ "Котнар-М" бажає встановити безоплатний земельний сервітут, який би поширював свою дію на усю земельну ділянку площею 0,0667 га на якій би мав право розміщувати тимчасові споруди (малих архітектурних форм); будівництво та розміщення об`єктів водо-видобування; розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин та розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем.

Проте на підтвердження обґрунтованості зазначених вимог ТОВ "Котнар-М" не надало жодних графічних план-схем, висновків спеціалістів із земельно-технічних питань чи експертного висновку про встановлення сервітуту і в який спосіб з врахуванням необхідності обрання способу, найменш обтяжливого для власника земельної ділянки, щодо якої такий встановлюється.

За приписами ч. 3 ст. 403 ЦК України - особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Водночас у позові відсутні доводи з приводу того, що необхідно встановити саме безкоштовний сервітут і це при тому, що такий ТОВ "Котнар-М" бажає встановити для здійснення підприємницької діяльності, тоді як зазначена земельна ділянка перебуває в оренді ОСОБА_1 за яку сплачує орендну плату.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішеннявід 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отож, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимогстатей263-265 ЦПК Україниповно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовив ТОВ "Котнар-М" у задоволенні позову.

За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а звідси рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Виходячи звстановленого такеруючись нормамистатей 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Котнар-М», залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 06 вересня 2021 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 15 липня 2022 року.

Суддя-доповідач:

Судді: