Ухвала

від 07.09.2020 по справі 297/1619/20

БЕРЕГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/1619/20

У х в а л а

про повернення позовної заяви

07 вересня 2020 року м. Берегове

Суддя Берегівського районного суду Закарпатської області Гал Л. Л., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Котнар-М до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту,

в с т а н о в и в :

ТОВ Котнар-М , юридична адреса м. Ужгород, вул. Гойди, 10, код ЄДРПОУ:36210111, звернулося із позовною заявою до ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_1 , про встановлення земельного сервітуту, а саме встановлення на належній відповідачу земельній ділянці, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , під кадастровим номером: 2120486400:10:0020090, строкового до 07.03.2028 року безоплатного сервітуту на право позивача: на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); будівництво та розміщення об`єктів водовидобування; розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, без позбавлення землекористувача права володіння та користування земельною ділянкою відповідно до ст. 98 ЗК України; прокладання на свою земельну ділянку водопровід із переданої йому у користування земельної ділянки та через цю земельну ділянку; розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем; встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; безперешкодний, цілодобовий проїзд транспортом та пішком, перебування працівників і техніки та території; безперешкодне, цілодобове обслуговування і видобування води із скважини № НОМЕР_1 .

Так, ухвалою судді Берегівського районного суду від 21.08.2020 року позовну заяву ТОВ Котнар-М залишено без руху, оскільки в порушення вимог п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України в позовній заяві не були викладені в повному обсязі обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме позивач вказував, що водонапірна вежа та артезіанська свердловина є його власністю та підтверджується це: актом приймання-передачі від 31.03.2010 року; паспортом на свердловину №15 складеним 25.05.1992 року, однак ці додатки не є такими, що підтверджують право власності позивача та про водонапірну вежу у цих документах взагалі немає даних.

Крім того, позивачу на виконання п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України слід було конкретизувати позовні вимоги, викладені в резолютивній частині позову, а саме зміст позовних вимог, способи захисту прав та інтересів позивача, передбачені законом, які позивач просить визначити у рішенні шляхом встановлення безоплатного сервітуту на право позивача у дев`яти пунктах:

1.Не зрозуміло де та для якої мети позивач бажає розмістити тимчасові споруди (малі архітектурні форми), будувати та розміщувати об`єктів водовидобування, користуватися земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, встановлювати будівельні риштування та складувати будівельні матеріали з метою ремонту будівель та споруд, та яким чином це пов`язано із водонапірною вежею і артезіанською свердловиною;

2.Вимоги про розміщення об`єктів трубопровідного транспорту, прокладання на земельній ділянці водопроводу із переданої йому у користування земельної ділянки та через цю земельну ділянку; розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, безперешкодний, цілодобовий проїзд транспортом та пішком, перебування працівників і техніки та території слід вказати конкретно, запропонувавши місце розташування на земельній ділянці шляхом виготовлення план-схем.

Також, згідно до ч. 3 ст. 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Отже позивачу слід було вирішити питання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Мужіївську сільську раду, Берегівського району, яка є власником земельної ділянки, на яку просить позивач встановити земельний сервітут.

На виконання ухвали судді позивачем 02.09.20220 року була подана до суду заява, згідно якої позивач фактично повторно викладає свої вимоги, не конкретизував їх.

Позивачем зазначено в заяві, що площею, яка необхідна позивачу для використання свого нерухомого майна, передбачає використання ним всієї земельної ділянки , яка знаходиться в користуванні відповідача і обмежуються лише видами сервітуту - способом використання цієї земельної ділянки, яка передана відповідачу. Із урахуванням цього, позов містить вимоги щодо видів сервітуту, якими позивач хоче користуватись і обмежується в просторі лише кадастровими межами цієї землі. В якості додатку, позивач зазначає, що він не буде здійснювати використання цієї землі у інший спосіб, що виключає порушення балансу інтересів сторін спору.

Також позивач не вважає на необхідне самостійно скористатись процесуальним правом застосування ст. 53 ЦПК України.

При цьому, проаналізувавши викладені обставини позивачем у заяві приходжу до наступного висновку.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Згідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень , крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, позивач подавши вказану заяву та не вказавши в ній свою чітку позицію з приводу змісту позовних вимог та способів захисту, тобто не конкретизував позовні вимоги, викладені в резолютивній частині позову , а саме зміст позовних вимог, способи захисту прав та інтересів позивача, передбачені законом, які позивач просить визначити у рішенні шляхом встановлення безоплатного сервітуту на право позивача. Не зрозуміло де та для якої мети позивач бажає розмістити тимчасові споруди (малі архітектурні форми), будувати та розміщувати об`єктів водовидобування, користуватися земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, встановлювати будівельні риштування та складувати будівельні матеріали з метою ремонту будівель та споруд, та яким чином це пов`язано із водонапірною вежею і артезіанською свердловиною. Вимоги про розміщення об`єктів трубопровідного транспорту, прокладання на земельній ділянці водопроводу із переданої йому у користування земельної ділянки та через цю земельну ділянку; розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, безперешкодний, цілодобовий проїзд транспортом та пішком, перебування працівників і техніки та території також не конкретизовані, тобто не вказано схему розміщення об`єктів, маршрутів пересувань.

У зв`язку цим, вважаю за необхідне послатись (їх вказував і сам позивач у заяві від 02.09.2020 року) на висновки, викладені у Постанові Верховного суду від 05.08.2020р. у справі №177/1163/16-ц (№61-2250св20), згідно яких при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Однак в даному випадку немає надмірного формалізму. У контексті цього прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року . У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Наведені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху є дозволеними за змістом.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Таким чином, оскільки вказівки ухвали від 21.08.2020 року позивачем в установлений п`ятиденний строк після отримання її копії не виконані в повному обсязі, тому заяву слід вважати неподаною та повернути позивачу.

Керуючись ч. 3 ст. 185 ЦПК України,

ухвалив:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Котнар-М до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту - повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Котнар-М .

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Апеляційна скарга може бути подана до суду апеляційної інстанції через Берегівський районний суд.

Суддя Гал Л. Л.