Рішення

від 06.09.2021 по справі 297/1619/20

БЕРЕГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/1619/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого Гал Л. Л., за участю секретаря Адамчо К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Котнар-М до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору Берегівська міська рада, про встановлення земельного сервітуту,

в с т а н о в и в:

ТОВ Котнар-М звернулося із позовною заявою до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту, а саме позивач просить встановити на належній відповідачу ОСОБА_1 земельній ділянці, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , під кадастровим номером: 2120486400:10:0020090, строкового до 07.03.2028 року безоплатного сервітуту на право його, позивача: розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); будівництво та розміщення об`єктів водовидобування; розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, без позбавлення землекористувача права володіння та користування земельною ділянкою відповідно до ст. 98 ЗК України; прокладання на свою земельну ділянку водопровід із переданої йому у користування земельної ділянки та через цю земельну ділянку; розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем; встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; безперешкодний, цілодобовий проїзд транспортом та пішком, перебування працівників і техніки та території; безперешкодне, цілодобове обслуговування і видобування води із скважини №15.

Позов мотивований тим, що на підставі Договору оренди земельної ділянки №б/н від 07.03.2018 року відповідач є користувачем земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , під растровим номером: 2120486400:10:002:0090 та цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. На підставі договору купівлі-продажу від 31.03.2010 року ТОВ Котнар-М є власником наземної споруди, водонапірної вежі та артезіанської свердловини №15, яка розташована на цій же земельній ділянці під кадастровим номером: 2120486400:10:002:0090, що підтверджується Актом приймання-передачі №1/06 від 31.03.2010 року, паспортом на свердловину №15, складеному 25.05.1992 р. згідно ГОСТУ 1872-42, та Технічному паспорту від 19.02.2019 року.

Листом від 03.06.2020 року позивач звернувся до відповідача ОСОБА_1 із заявою про встановлення земельного сервітуту у зв`язку з тим, щоб захистити свої майнові права та до заяви додав примірник договору особистого земельного сервітуту. Однак відповідач на заяву позивача не відповів і його вимоги, шляхом укладання договору сервітуту, добровільно не задовольнив.

Таким чином майно позивача знаходиться не поруч, а на переданій відповідачу у користування ділянці і доступ ТОВ Котнар-М до місцезнаходження наземної споруди, водонапірної вежі та артезіанської свердловини №15 неможливий. Така обставина може мати негативні наслідки для позивача у вигляді значних збитків та значних перешкод у діяльності. Саме для прямого виходу на свої об`єкти ТОВ Котнар-М заявив вимогу про встановлення на належній відповідачу земельній ділянці найменш обтяжливого для нього виду сервітуту. З огляду на це, на весь період строку дії договору оренди земельної ділянки б/н від 07.03.2018 року та на безоплатній основі, для здійснення власної підприємницької діяльності та для інших легальних потреб, ТОВ Котнар-М і необхідно розміщувати основні, підсобні та допоміжні споруди, а також здійснювати у інший не заборонений законом спосіб експлуатацію свого нерухомого майна, яке знаходиться на переданій у оренду земельній ділянці.

У спірній ситуації позивач очевидно позбавлений можливості доступу до власного майна з метою його використання - забезпечення догляду, використання за статутною схемою, охороною, чим порушується передбачене ст. 41 Конституції України та ст. ст. 316, 319, 320 Цивільного кодексу України право власності позивача - на володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Окрім того, відповідач порушує право позивача, оскільки прийняття землі у оренду та своєю пасивною (бездіяльністю) реакцією на законні вимоги позивача, вже посягнув на об`єкти нерухомості, які є у власності позивача.

Оскільки наземні споруди, водонапірна вежа та артезіанська свердловина №15, що розташована на земельній ділянці під кадастровим номером: 2120486400:10:002:0090, належні позивачу, розташовані на земельній ділянці відповідача, і об`єктивно та очевидно не можуть бути ні переміщені, ні забрані без їх знищення (існування як актив), позивачу не залишається нічого іншого, як скористатися правом, наданим ст. 391 ЦК України та ч. 1 ст. 3 ЦПК України на звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів з вимогою про усунення перешкод у здійсненні власником майна (позивачем) права користування та розпорядження своїм майном. Разом з вищезазначеним, враховуючи, що договір оренди земельної ділянки укладено на 10 років до 07.03.2028 р., позивач зацікавлений вимагати встановлення сервітуту на термін протягом десяти) років до 07.03.2028 р.

Ухвалою Берегівського районного суду від 08.04.2021 року провадження у зазначеній справі було відкрито та призначено справу до підготовчого засідання. Цією ж ухвалою залучено до участі у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Котнар-М до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту, в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Берегівську міську раду (а.с. 133-134).

27.05.2021 року від відповідача ОСОБА_1 поступив відзив на позовну заяву, згідно якого він заперечує щодо заявлених позовних вимог щодо встановлення земельного сервітуту і вважає наведені позивачем обставини та правові підстави позову такими, що не відповідають фактичними обставинам та вимогам чинного законодавства України. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є власником об`єкта нерухомого майна, а саме - каптажної споруди, що складається із наземної споруди та артезіанської свердловини за № 15, необхідної для забезпечення підприємству позивача доступу до підземних вод та можливості їх використання у власній господарській діяльності. Однак, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 133/305/17-ц (провадження № 61- 12458св19).

Проте твердження позивача ТОВ Котнар-М , що на даній земельній ділянці за кадастровим номером 2120486400:10:002:0090 знаходиться майно, що перебуває у праві власності TOB КОТНАР-М , а саме артезіанська свердловина за № 15, з водонапірною башнею для альтернативного забезпечення винного заводу необхідною водою є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності та спростовуються рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.11.2019 року у справі № 907/192/19, яке набрало законної сили. Даним рішенням відмовлено повністю в задоволенні позову про визнання права власності на нерухоме майно ТОВ Котнар-М , а саме, будинок насосної із свердловиною № 15 та витребування майна із чужого незаконного володіння. Крім того на даній земельній ділянці за кадастровим номером 2120486400:10:002:0090 знаходиться комплекс об`єктів консервного заводу, яке належить йому, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 17.11.2017 року (а.с. 151-154).

Представник позивача ТОВ Котнар-М в засідання не з`явився, ним була подана заява згідно якої просив справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі (а.с. 174).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Берегівської міської ради в судове засідання не з`явився, ним була подана заява 21.04.2021 року згідно якої просив справу розглянути без його участі, на наявними в матеріалах справи документами (а.с. 139).

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини у справі.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка за кадастровим номером : 2120486400:10:0020090, площею 0,0667 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , знаходиться у комунальній власності Мужіївської сільської ради за цільовим призначення : для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості та передана в оренду відповідачу ОСОБА_5 до 20.03.2028 року (а.с. 24-29).

Як зазначає позивач, на підставі договору купівлі-продажу від 31.03.2010 року він є власником наземної споруди, водонапірної вежі та артезіанської свердловини №15, яка розташована на цій же земельній ділянці під кадастровим номером: 120486400:10:002:0090, що підтверджується Актом приймання-передачі №1/06 від 31.03.2010 року паспортом на свердловину №915 складеному 25.05.1992 року та технічним паспортом від 19.02.2019 року (а.с. 31,32-37,38-42,43-44).

Статтею 98 ч. 1 ЗК України передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Згідно ч. 1 ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Статтею 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Згідно п. 38 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК. Зазначений перелік не є вичерпним.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки в ефективному її використанні; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, а сервітут, який встановлюється, є найменш обтяжливим для власника земельної ділянки.

При цьому відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК саме позивач має довести, що повноцінне використання своєї земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки; що задоволення потреб сервітуарія неможливо здійснити в інший спосіб; що відповідно до частини третьої статті 402 ЦК він не досяг з відповідачем домовленості про встановлення сервітуту та про його умови. За певних обставин для вирішення спірних питань може бути призначена відповідна експертиза.

У рішенні суд повинен зазначити, в якій саме частині належного відповідачу майна встановлено сервітут і в якому розмірі, чітко визначити обсяг прав особи, що звернулася до суду, стосовно обмеженого користування чужим майном.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.11.2019 року у справі № 907/192/19, яке набрало законної сили, відмовлено повністю в задоволенні позову про визнання права власності на нерухоме майно ТОВ Котнар-М , а саме, будинок насосної із свердловиною № 15 та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Так, в Єдиному державному реєстрі судових рішень опубліковане рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.11.2019 року у справі № 907/192/19, яке набрало законної сили 12.02.2020 року, згідно якого в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Котнар-М до Мужіївської сільської ради Берегівського району, про визнання права власності на нерухоме майно ТОВ "Котнар-М", а саме, будинок насосної із свердловиною № 15 та витребування майна із чужого незаконного володіння було відмовлено повністю.

Судом при розгляді вказаної справи було також встановлено, що 31.03.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Котнар-М" (Покупцем, позивачем у справі) та ВКФ "Крокус", яка є правонаступником МП "Гідрогеолог" Закарпатської геологорозвідувальної експедиції (Продавцем), було укладено Договір купівлі - продажу майна (свердловини № 15), у відповідності до якого продавець передає покупцю свердловину на воду № 15 згідно акту прийому -передачі від 31.03.2010 року. За змістом Акту № 1/06 прийому - передачі свердловини на воду № 15 від 31.03.2010 року, ТзОВ "Котнар-М" прийняв, а ВКФ "Крокус", яка є правонаступником МП "Гідрогеолог" Закарпатської геологорозвідувальної експедиції, передав свердловину на воду № 15. Таким чином, як вбачається із умов договору купівлі - продажу майна (свердловини № 15) від 31.03.2010 року та Акту № 1/06 прийому - передачі свердловини на воду № 15 від 31.03.2010 року, позивач придбав у власність свердловину на воду № 15.

Однак, у даній справі позивач просить визначити право користування на об`єкт нерухомого майна, а саме, будинок насосної із свердловиною № 15, стверджуючи про належність йому такого права власності, в тому числі і на підставі технічного паспорту на будинок насосної із свердловиною та балансової довідки позивача.

Як випливає із вищенаведеного, позивач придбав у власність лише свердловину на воду № 15, разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували придбання позивачем приміщення насосної, в тому числі і факту будівництва позивачем будинку насосної із свердловиною, яка згідно технічного паспорту складається із приміщення насосної загальною площею 7,60 кв.м., огорожі та свердловини № 15; не подано також будь - яких доказів щодо надання дозволу на будівництво зазначеного будинку насосної та відведення під будівництво такого земельної ділянки.

Факт знаходження спірного нерухомого майна на балансі позивача сам по собі також не є доказом права власності чи законного володіння майном, про що зазначено в п. 23 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав .

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, позивачем у позовній заяві вказано, що він є власником наземної споруди - водонапірної вежі та артезіанської свердловини, яка розташована на земельній ділянці, яку орендує відповідач ОСОБА_5 ..

Проте, доказів на підтвердження того, що власником водонапірної вежі є саме ТОВ Котнар-М позивачем не надано, позаяк рішенням у господарській справі було встановлено, що ТОВ Котнар-М не є власником приміщення насосної, тільки свердловини №15 та щодо водонапірної вежі позивач надав той самий технічний паспорт від 19.02.2019 року на будинок насосної із свердловиною, що не підтверджує його власність на наземну споруду (а.с. 38-42).

Крім того, позивачем не надано доказів та не долучено їх до матеріалів справи, зокрема на підтвердження мети позивача щодо розміщення тимчасових споруд (малі архітектурні форми), будівництва та розміщення об`єктів водовидобування, користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд, та яким чином це пов`язано із артезіанською свердловиною власником якого він є.

В той же час, як зазначив відповідач ОСОБА_5 та надав договір купівлі-продажу від 17.11.2017 року, на земельній ділянці за кадастровим номером 2120486400:10:002:0090 знаходиться комплекс об`єктів консервного заводу, яке належить йому, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 153).

Також вимоги позивача про розміщення об`єктів трубопровідного транспорту, прокладання на земельній ділянці водопроводу із переданої йому у користування земельної ділянки та через цю земельну ділянку; розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, безперешкодний, цілодобовий проїзд транспортом та пішком, перебування працівників і техніки та території, не вказані конкретно, без виготовлення відповідних план-схем та експертиз.

Статтею 81 ч. 1 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 2 і 3 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

В даному спорі суд не мав право збирати докази, а позивач достатніх доказів на обґрунтування своїх вимог не надав.

Таким чином, оскільки позивач ТОВ Котнар-М у встановленому законом порядку не довів належними і допустимими доказами того, що він є власником наземної споруди та водонапірної вежі, які розташовані на земельній ділянці, яку орендує відповідач, не надав суду конкретних запропонованих відповідачу схем користування свердловиною, тому суд вважає, що позивач належно не довів обґрунтованість своїх позовних вимог, отже не вправі просити суд про встановлення земельного сервітуту.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ТОВ Котнар-М є недоведеними, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України,

р і ш и в:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Котнар-М , м. Ужгород, вул. Гойди, 10, код ЄДРПОУ: 36210111 до ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору Берегівська міська рада, про встановлення земельного сервітуту - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга може бути подана до суду апеляційної інстанції через Берегівський районний суд.

Суддя Гал Л. Л.