Постанова

від 12.07.2022 по справі 761/2739/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 липня 2022 року

місто Київ

справа № 761/2739/20

провадження № 61-16613св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Погрібного С. О. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Громадська організація «Товариство індивідуальних забудовників «Десенка»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Журби С. О., Писаної Т. О, Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Громадська організація «Товариство індивідуальних забудовників «Десенка» (далі - ГО «ТІЗ «Десенка», товариство) у січні 2020 року звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість зі сплати внесків у розмірі 102 500, 00 грн.

Свої позовні вимоги ГО «ТІЗ «Десенка» обґрунтовувала тим, що ОСОБА_1 є членом товариства та взяв на себе зобов`язання з виконання вимог статуту та дотримання фінансової дисципліни.

ОСОБА_1 не виконує взяті на себе грошові зобов`язання зі сплати членських та цільових внесків, у зв`язку із чим має заборгованість перед ГО «ТІЗ «Десенка» у розмірі 102 500, 00 грн.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Також просив застосувати правила позовної давності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 14 вересня 2020 року Шевченківський районний суд міста Києва залишив позов без задоволення.

Суд першої інстанції зробив висновок, що немає підстав для задоволення позову, оскільки заборгованість стосується разових платежів, щодо яких судом не встановлено факт переривання позовної давності, при цьому у межах загальної позовної давності заборгованість у відповідача перед позивачем відсутня.

Постановою від 10 вересня 2021 року Київський апеляційний суд скасував рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ГО «ТІЗ «Десенка» заборгованість у розмірі 102 500, 00 грн.

Здійснив розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції щодо пропуску позивачем позовної давності, оскільки 11 січня 2018 року відповідач сплатив членські внески у розмірі 40 000, 00 грн, платіжний документ про здійсненні такої оплати не містить відомостей про період сплати таких внесків, тому дії ОСОБА_1 свідчать про переривання позовної давності відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та наявність підстав для задоволення позову.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 09 жовтня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року, залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувану постанову ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження згаданого судового рішення визначив, що:

- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без застосування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16, у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 766/5115/16-ц (провадження № 61-23097св19), щодо застосування правил статті 264 ЦК України про переривання перебігу позовної давності;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування правил позовної давності у правовідносинах між добровільними об`єднаннями індивідуальних житлових забудовників та їх членів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надійшов.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 25 листопада 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та зупинив виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Ухвалою від 05 липня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України

(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є членом ГО «ТІЗ «Десенка», що підтверджується рішенням загальних зборів членів ГО «ТІЗ «Десенка» від 04 липня 2007 року, оформленим протоколом № 5.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:62:482:0022), розташованої в межах земельної ділянки ГО «ТІЗ «Десенка» між с. Троєщина та річкою Десенка в Деснянському районі міста Києва, площею 0, 1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності відповідача на зазначену земельну ділянку підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим відповідно до рішення Київської міської ради від 16 жовтня 2008 року № 538/538. Цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво, експлуатація та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На загальних зборах ГО «ТІЗ «Десенка» ухвалювалися рішення про сплату її членами цільових внесків, в тому числі й на оплату робіт із завезення та намив піску на земельну ділянку; за будівництво паркану і воріт; за будівництво дороги у котеджному містечку; за будівництво побутової каналізації; за будівництво зливової каналізації; за прокладку труб під електричний кабель; за підключення до електричних мереж і установки трансформаторної підстанції потужністю 630 кВт.

Відповідно до відомостей із розрахунку заборгованості відповідача загальними зборами ГО «ТІЗ «Десенка» встановлено такі членські внески:

- рішеннями загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 14 листопада 2007 року та 17 червня 2008 року, оформленими протоколами № 6 та № 2 відповідно, визначені членські внески за 2008 рік у розмірі 35 000, 00 грн;

- рішенням загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 11 лютого 2009 року, оформленим протоколом № 1, - членські внески за 2009 рік у розмірі 30 000, 00 грн;

- рішенням загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 20 січня 2010 року, оформленим протоколом № 1, - членські внески за 2010 рік у розмірі 75 000, 00 грн;

- рішенням загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 17 січня 2011 року, оформленим протоколом № 1, - членські внески за 2011 рік у розмірі 90 000, 00 грн;

- рішенням загальних зборів членів ГО «ТІЗ «Десенка» від 26 березня 2012 року, оформленим протоколом № 1, - грошові внески членів ГО «ТІЗ «Десенка» на 2012 рік у сумі 45 000, 00 грн;

- рішенням загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 19 листопада 2013 року, оформленим протоколом № 1, вирішено, що кожен член ГО «ТІЗ «Десенка» для вирішення питання забезпечення містечка електричною енергією повинен сплатити внески у сумі 45 000, 00 грн:

- рішенням загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 23 квітня 2015 року, оформленим протоколом № 3, визначено розмір членських внесків ГО «ТІЗ «Десенка» на 2015 рік в сумі 3 000, 00 грн;

- рішенням загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 14 березня 2016 року визначено розмір членських внесків на 2016 рік в сумі 4 000, 00 грн;

- рішенням загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 17 травня 2017 року визначено розмір членських внесків на 2017 рік в сумі 7 500, 00 грн;

- рішенням засідання правління ГО «ТІЗ «Десенка» від 14 травня 2019 року, оформленим протоколом № 2, визначено розмір членських внесків на 2019 рік в сумі 8 000, 00 грн.

Також відповідно до розрахунку заборгованості відповідача за період з 2008 року до 2019 року підлягали до сплати членські внески в сумі 342 500, 00 грн, проте ОСОБА_1 сплачено лише 240 000, 00 грн. Останній платіж на суму 40 000, 00 грн сплачено відповідачем 11 січня 2018 року, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 2241.

Право, застосоване судом

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

За змістом положень статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи.

За змістом положень статті 4, частини першої статті 20 та статті 167 ГК України сторонами корпоративного спору є або юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), або учасники юридичної особи, які володіють корпоративними правами, у тому числі учасник, який вибув.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19), від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18 (провадження № 12-92гс19) зроблено висновки про те, що «обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними».

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справах № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), № 695/2665/16-ц (провадження № 14-105цс20) зазначено, що «поняття «внутрішньостатутна діяльність» не використовується законодавством про кооперацію, при цьому йдеться про статутну мету або статутну діяльність. Така діяльність може стосуватися суб`єктивних прав та обов`язків особи (сплата членських внесків, управління юридичною особою тощо) і, загалом, такі відносини є корпоративними. Більш того, у правовій доктрині залежно від мети створення юридичної особи вже виділяють корпоративні спори, що виникають між учасниками юридичної особи та юридичною особою, створеною без мети отримання прибутку (саморегулівні організації, споживчі, обслуговуючі кооперативи, кредитні союзи)».

За змістом статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦК України юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна.

Статтею 1 Закону України «Про громадські об`єднання» передбачено, що громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

У частині першій статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання» закріплено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах добровільності, самоврядності, вільного вибору території діяльності, рівності перед законом, відсутності майнового інтересу їх членів (учасників), прозорості, відкритості та публічності.

01 лютого 2002 року проведено державну реєстрацію ГО «ТІЗ «Десенка», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А 01 № 298073.

ОСОБА_1 є членом ГО «ТІЗ «Десенка».

Статут громадського об`єднання - це установчий документ, що використовується для створення та провадження діяльності, містить правила, що регулюють права та обов`язки членів, визначає порядок управління та здійснення діяльності громадського об`єднання.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.4, 1.8 статуту ГО «ТІЗ «Десенка» товариство створене працівниками Верховного Суду України з метою реалізації положень чинного законодавства України щодо забезпечення суддям (у т. ч. суддям у відставці) та членам їх сімей, працівникам апаратів судів та членам їх сімей, іншим громадянам необхідних матеріальних, побутових та інших соціальних умов відповідно до їх статусу. Товариство є неприбутковою громадською організацією, яка об`єднує працівників судів загальної юрисдикції на добровільних засадах на основі єдності їх інтересів для спільної реалізації своїх прав на індивідуальне житлове будівництво. Товариство діє на засадах добровільності та рівноправності його членів, самоврядування, законності та гласності. Товариство має статус юридичної особи з моменту його державної реєстрації.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 статутуГО «ТІЗ «Десенка» основною метою діяльності товариства є здійснення та захист прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів членів товариства, як індивідуальних забудовників. Основним завданням ГО «ТІЗ «Десенка» є сприяння у будівництві житлових будинків та господарських споруд для кожного члена товариства на відведеній земельній ділянці.

У пунктах 3.1, 3.3-3.6 статуту ГО «ТІЗ «Десенка» передбачено, що членами товариства можуть бути працівники Верховного Суду України,працівники інших судів та інші громадяни України, які визнають та виконують його статутні цілі та завдання. Члени товариства мають право брати участь у діяльності товариства, обирати і бути обраними до керівних органів товариства, одержувати допомогу товариства та вільно виходити з товариства. Члени товариства зобов`язані, зокрема, активно сприяти діяльності товариства, виконувати рішення загальних зборів членів товариства з усіх питань, віднесених до їх компетенції, в тому числі з питань сплати вступних, членських внесків, необхідних для реалізації завдань товариства, дотримуватися вимог статуту, установлених в товаристві правил, законів та інших правових актів України. В разі порушення зазначених обов`язків член товариства за рішенням правління може бути попереджений про можливе виключення з членів товариства. Рішення про припинення членства чи виключення з членів товариства приймається загальними зборами членів товариства після розгляду цього питання на засіданні правління на підставі письмової заяви члена товариства про вихід з нього та у разі порушення статуту й установлених у товаристві правил.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.3 статуту ГО «ТІЗ «Десенка» майно товариства формується за рахунок вступних та інших внесків членів товариства, а також інших джерел не заборонених законодавством. Товариство є власником свого майна. Кошти та майно товариства використовується ним за цільовим призначенням на виконання статутних завдань і досягнення статутних цілей.

У справі, що переглядається, ГО «ТІЗ «Десенка» звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача членських внесків, розмір та необхідність сплати яких визначені рішеннями загальних зборів членів товариства.

Листом від 14 грудня 2017 року № 13-лд ГО «ТІЗ «Десенка» повідомила відповідача про існування у нього заборгованості зі сплати членських внесків, встановлених рішенням загальних зборів членів товариства та про те, що у зв`язку з відсутністю коштів ГО «ТІЗ «Десенка» немає можливості розрахуватися за обов`язковими платежами на користь держави та здійснювати охорону території товариства, проводити розрахунки за послуги щодо підключення ГО «ТІЗ «Десенка» до електромереж міста Києва та інші поточні зобов`язання.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 висловив свою незгоду з рішеннями загальних зборів членів ГО «ТІЗ «Десенка» як з підстав порушення процедури їх проведення, так і з підстав необґрунтованості визначення розміру та обґрунтування потреби сплати членських внесків.

Отже, ОСОБА_1 є носієм певних корпоративних прав та відповідних корпоративних обов`язків, невиконанням яких з його боку обґрунтовано позовні вимоги, тобто існує спір щодо виконання відповідачем свого обов`язку зі сплати членських внесків.

Відносини щодо стягнення заборгованості за членськими внесками стосуються діяльності ГО «ТІЗ «Десенка», оскільки несплата внесків впливає на можливість виконувати мету та завдання, задля реалізації яких й створено це товариство.

Додатково враховано, що питання необхідності сплати внесків та їх розміру вирішувалося загальними зборами членів товариства шляхом прийняття відповідних рішень, з якими відповідач не погоджується, посилаючись на порушення його прав як члена цього товариства, та невиконання яких може бути підставою для виключення особи з членів товариства, тому розгляд позовної вимоги про стягнення заборгованості зі сплати членських внесків передбачає надання оцінки законності дій зазначеного органу товариства.

Ці обставини у сукупності доводять існування між сторонами саме корпоративного спору.

Наведене свідчить про те, що спірні правовідносини стосуються прав учасників справи, пов`язаних із діяльністю юридичної особи. Тобто спір між ГО «ТІЗ «Десенка» та ОСОБА_1 як її членом пов`язаний з корпоративними відносинами.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 13 жовтня 2020 року у справах № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), № 695/2665/16-ц (провадження № 14-105цс20) про те, що відносини зі сплати членських внесків між учасниками юридичної особи та юридичною особою, створеною без мети отримання прибутку, є корпоративними.

Враховуючи суть спору, спрямовану на врегулювання інтересів сторін корпоративних відносин, Верховний Суд зробив висновок про неможливість вирішення цього спору у порядку цивільного судочинства.

Суди першої та апеляційної інстанцій, належно не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.

Враховуючи викладене, Шевченківський районний суд міста Києва та Київський апеляційний суд не є «судами, встановленими законом» для розгляду зазначеного спору, адже спір підвідомчий судам не цивільної, а господарської юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи, що суд касаційної інстанції встановив порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил юрисдикції, тому оцінки доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права Верховний Суд не надаватиме.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин Верховний Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки цей спір має ознаки корпоративного.

Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанції ухвалили судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19), від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18 (провадження № 12-92гс19), від 13 жовтня 2020 року у

справах № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), № 695/2665/16-ц (провадження № 14-105цс20).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

З огляду на викладене касаційна скарга підлягає задоволенню частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України, оскільки спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Верховний Суд на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Щодо питання поновлення виконання оскаржуваної постанови

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою від 25 листопада 2021 року Верховний Суд зупинив виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, провадження у справі закрито, тому відсутні підстави для поновлення виконання оскаржуваного судового рішення.

Розподіл судових витрат

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням приписів цієї норми права підстави для розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року скасувати.

Провадження в цивільній справі за позовом Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Десенка» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати членських внесків - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. О. Погрібний

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко