Постанова

від 20.07.2022 по справі 640/12832/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/12832/21 Суддя першої інстанції: Шулежко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Професійної спілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року у справі за позовом Професійної спілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, треті особи - Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба», директор Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» ОСОБА_1, Професійна спілка працівників Морської пошуково-рятувальної служби, про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2021 року Професійна спілка працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі - Позивач, ПСП КП «МПРС») звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби морського та річкового транспорту України, перейменованої постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №212 «Деякі питання оптимізації функціонування центральних органів виконавчої влади у сферах морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства» у Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (далі - Відповідач, Морська адміністрація, Адміністрація судноплавства), про:

- визнання протиправною бездіяльності Морської адміністрації в особі в.о. голови Державної служби морського та річкового транспорту України Глазкова А.В. щодо розгляду вимоги виборного профспілкового органу Профспілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» від 14.04.2021 №72;

- зобов`язання Адміністрації судноплавства розглянути вимогу виборного профспілкового органу Профспілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» від 14.04.2021 №72 від 14.04.2021 №72 та розірвати з директором Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» ОСОБА_1 контракт від 30.04.2020 №5-ІІІ, який є чинним на дату подання позову.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2022 та від 11.06.2022 залучено до участі у справі Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі - Третя особа-1, КП «МПРС»), директора Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» ОСОБА_1 (далі - Третя особа-2, ОСОБА_1 ), Професійну спілку працівників Морської пошуково-рятувальної служби (далі - Третя особа-3, ПСП МПРС) в якості третіх осіб, які на заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що відсутність укладеного між ПСП КП «МПРС» та КП «МПРС» колективного договору унеможливлює набуття Позивачем повноважень на винесення спірної вимоги, що свідчить про правомірне невиконання її Відповідачем. Крім того, суд підкреслив, що в силу п. 9.1.6 Колективного договору, укладеного між КП «МПРС» і ПСП МПРС, профспілка працівників Морської пошуково-рятувальної служби, що створена у грудні 2011 року, є єдиним представником інтересів працівників підприємства.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його повністю та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом застосована нечинна редакція ст. 45 Кодексу законів про працю України, оскільки чинна не передбачає обов`язкового укладення колективного договору як передумови для складення вимоги про розірвання трудового договору. Наголошує, що така вимога в установленому порядку Відповідачем оскаржена не була, а відтак підлягала обов`язковому виконанню. Окремо наголошує, що судом не було надано оцінки зазначених у позові чисельних порушень трудового законодавства з боку ОСОБА_1 , безпідставно залучено в якості третьої особи ПСП МПРС, а також відмовлено у залученні в якості третьої особи НАЗК.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2022 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу Адміністрація судноплавства просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що суд правильно зазначив, що взаємозв`язок між діяльністю профспілкової організації та підприємством, керівнику якого може бути пред`явлено вимогу щодо розірвання трудового договору, встановлюється шляхом укладення колективного договору, що підтверджується також і практикою Верховного Суду. Окремо зауважує на правильності висновків суду про те, що єдиним представником працівників підприємства є ПСП МПРС. Крім того, підкреслює, що за наявності на підприємстві декількох профспілкових організацій їх виборні органи повинні узгоджувати свої дії. Також звертає увагу, що цілісний майновий комплекс КП «МПРС» передано із сфери управління Морської адміністрації до Міністерства інфраструктури України розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №201-р.

У відзиві на апеляційну скаргу КП «МПРС» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що за відсутності укладеного між ПСП КП «МПРС» та КП «МПРС» колективного договору Позивач не може вважатися легалізованим як професійна спілка підприємства, а відтак не вправі висувати спірну вимогу. Крім того, зазначає, що за наявності на підприємстві декількох профспілкових організацій їх виборні органи повинні узгоджувати свої дії. Підкреслює, що ПСП КП «МПРС» налічує 1 працівника підприємства, у той час як ПСП ПМРС - 274. Окремо звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів прийняття Позивачем рішення виборного органу профспілкового комітету профспілки, на якому розглядалося питання про направлення Морській адміністрації вимоги від 14.04.2021 №72, про що Відповідач повідомив Позивача листом від 05.05.2021 №3197/05/15-21.

У відзиві на апеляційну скаргу ПСП МПРС просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд правильно наголосив на тому, що колективний договір між ПСП КП «МПРС» та КП «МПРС» не укладався, державна реєстрація профспілки здійснена 14.05.2021, а відтак останнє не є первинною профспілковою організацією, що діє у КП «МПРС». Окремо зауважує, що Позивач не звертався до Третьої особи-3, яка є єдиною профспілковою організацією Третьої особи-1, щодо питання розірвання трудового договору з керівником підприємства. Як і КП «МПРС», зазначає, що матеріали справи не містять доказів прийняття Позивачем рішення виборного органу профспілкового комітету профспілки, на якому розглядалося питання про направлення Морській адміністрації вимоги від 14.04.2021 №72, про що Відповідач повідомив Позивача листом від 05.05.2021 №3197/05/15-21. Стверджує, що будь-які порушення трудового законодавства щодо працівників з боку ОСОБА_1 відсутні, у той час як ОСОБА_2 є обвинуваченим у кримінальному провадженні за фактом підробки документів і шахрайства та має заборону працівників КП «МПРС» на публічне висловлювання своєї суб`єктивної думки в якості позиції колективу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що за відсутності укладеного колективного договору між ПСП КП «МПРС» і КП «МПРС» у Позивача не виникло повноважень приймати рішення про направлення вимоги щодо розірвання контракту з директором підприємства. До того ж звертає увагу, що таке рішення не підписано жодним членом первинної профспілкової організації, а також не погоджене з іншою профспілковою організацією. Окремо зауважує на відсутності підстав для надання оцінки аргументам позовної заяви щодо порушення ОСОБА_1 трудового законодавства, оскільки цей спір не є трудовим.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2022 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, закривши провадження у справі, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ПСП КП «МПРС» складено на направлено голові Морської адміністрації Глазкову А.В. вимогу від 14.04.2021 №72 про розірвання трудового договору (контракту) з директором КП «МПРС» ОСОБА_1 (у порядку ст. 45 Кодексу законів про працю України) (т. 1 а.с. 36-45).

З огляду на невиконання Відповідачем цієї вимоги та ненадання відповіді на неї, Позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки вважає відповідну бездіяльність протиправною.

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 2, 10, 45, 244, 246, 247 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ст. 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі - Закон), ст. ст. 7, 15 Закону України «Про колективні договори та угоди», суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на відсутність доказів підписання колективного договору між Позивачем і КП «МПРС», а відтак й ненабуттям ним права на складання відповідної вимоги.

Разом з тим, розглядаючи даний спір по суті, суд першої інстанції не врахував такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

У свою чергу, пунктом 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Матеріали справи свідчать, що спір у цій справі виник у зв`язку з протиправною, на переконання ПСП КП «МПРС», бездіяльністю Морської адміністрації щодо невиконання вимоги про розірвання трудового договору (контракту) з директором КП «МПРС» ОСОБА_1 (у порядку ст. 45 КЗпП України).

У свою чергу, відповідно до ст. 45 КЗпП України на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) роботодавець повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Якщо роботодавець, або керівник, стосовно якого пред`явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.

У разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) не виконано і не оскаржено у зазначений строк, виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) у цей же строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації.

Згідно ст. 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди.

Вимога профспілкових органів про розірвання трудового договору (контракту) є обов`язковою для розгляду і виконання. У разі незгоди з нею керівник, стосовно якого прийнято рішення, або орган чи особа, від яких залежить звільнення керівника, можуть у двотижневий строк оскаржити рішення профспілкового органу до місцевого суду. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.

Із змісту статуту КП «МПРС» (далі - Статут, тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), затвердженого наказом в.о. голови Морської адміністрації від 21.02.2020 №45 (т. 3 а.с. 60-84), вбачається, що підприємство є державним унітарним підприємство і діє як казенне підприємство (п. 1.1), а також створене з метою забезпечення сталого функціонування та подальшого розвитку національної системи пошуку і рятування на морі у морському пошуково-рятувальному районі України та виконання публічно-правових функцій України щодо охорони людського життя на морі відповідно до законодавства та міжнародних договорів України (п. 2.1). Крім того, КП «МПРС» створене відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1069, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державної служби морського та річкового транспорту України (далі - Уповноважений орган управління) (п. 1.2).

Відповідно до п. 6.2 Статуту наймання (звільнення) директора підприємства здійснюється Уповноваженим органом управління шляхом укладання (розірвання) з ним контракту в порядку, встановленому законодавством України. Аналогічні повноваження Уповноваженого органу управління випливають із змісту п. 7.1 Статуту.

При цьому директор підприємства самостійно у межах своєї компетенції вирішує питання діяльності підприємства за винятком тих, що віднесені цим Статутом та законодавством України до компетенції Уповноваженого органу управління та інших органів державної влади (п. 6.4 Статуту).

Підпунктом 25 пункту 11 Положення про Державну службу морського та річкового транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 № 1095, яке було чинним станом на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що Голова Морської адміністрації, зокрема, утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, здійснює в межах своїх повноважень інші функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Морської адміністрації.

Викладене, на переконання судової колегії, свідчить, що на етапі реалізації функцій щодо призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, що належать до сфери управління Морської адміністрації, її голова діє як роботодавець керівника такого підприємства, не виконує жодних владно-управлінських повноважень, а відтак правовідносини між ним і профспілковою організацією не перебувають у площині влади-підпорядкування. При цьому аналіз змісту Статуту, наказу Мінінфраструктури України від 29.03.2016 №38-О (т. 1 а.с. 75) та контракту від 28.03.2016 №26-ІІІ (т. 1 а.с. 76-82) не дає підстав стверджувати, що КП «МПРС» є підприємством, робота керівником якого належить до публічної служби.

Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 825/642/18, від 29.01.2019 у справі № 803/1589/17, а також постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №640/20032/18, від 21.05.2020 у справі №826/16196/18, від 18.06.2020 у справі №480/174/19, від 02.07.2020 у справі №826/16977/16, від 10.08.2020 року у справі №580/2278/19, від 14.08.2020 у справі №826/16769/16 та від 30.09.2020 у справі №640/6930/19, від 20.04.2021 у справі №640/11856/19) неодноразово підкреслював, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як було встановлено раніше, указаний спір виник у зв`язку з протиправною, на переконання Позивача, бездіяльністю Відповідача, яка полягає у невиконанні останнім вимог, зокрема, ст. 45 КЗпП України та ст. 33 Закону, положення яких приписують Морській адміністрації як органу управління КП «МПРС» реалізувати свої повноваження роботодавця шляхом розірвання трудового договору керівника підприємства на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Відтак, спірні правовідносини, що було залишено поза увагою суду першої інстанції, належать до трудового спору, що виключає можливість його розгляду адміністративним судом.

У розрізі наведеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2018 у справі № 804/2581/16 переглядалися по суті рішення судів попередніх інстанції у справі за позовом Первинної Професійної спілки «ПРАВОЗАХИСНИКИ КРАЇНИ» до т.в.о. начальника Головного управління національної поліції в Дніпропетровської області генерала поліції третього рангу Репешко Ігоря Володимировича, третя особа - начальник Красногвардійського відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області підполковник поліції Весна Євгеній Віталійович, про:

- визнання дій т.в.о. начальника Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області генерала поліції третього рангу ОСОБА_3 , що виразились у не розгляді вимоги Первинної професійної спілки «ПРАВОЗАХИСНИКИ КРАЇНИ» №26 від 02.04.2016 про розірвання трудового договору (контракту) з підполковником поліції ОСОБА_4 протиправними та незаконними;

- зобов`язання т.в.о. начальника Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області генерала поліції третього рангу Репешко Ігоря Володимировича розглянути вимогу Первинної професійної спілки «ПРАВОЗАХИСНИКИ КРАЇНИ» №27 від 02.04.2016 про розірвання трудового договору (контракту) з підполковником поліції ОСОБА_4 в порядку передбаченому ст.33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та ст.45 Кодексу законів про працю України.

Разом з тим, на відміну від справи, рішення в якій є предметом апеляційного перегляду, у справі №804/2581/16 йде мова про проходження служби в органах Національної поліції, яка належить до публічної служби, а спори щодо прийняття, проходження та звільнення з якої підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України). Водночас, у справі №640/12832/21 йдеться про трудові відносини з керівником казенного підприємства, що оформлюються контрактом, таке підприємство не здійснює владно-управлінських функцій, а відтак саме по собі призначення та звільнення такої особи наказом центрального органу виконавчої влади як роботодавцем не зумовлює висновок про публічно-правовий характер такого спору.

Згідно ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судовою колегією враховується, що за правилами вже згаданого вище пп. 25 п. 11 Положення про Державну службу морського та річкового транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 № 1095, яке було чинним станом на час виникнення спірних правовідносин, саме Голова Морської адміністрації, зокрема, був наділений правом призначати на посади та звільняти з посад їх керівників підприємств, що належать до сфери управління Морської адміністрації.

У свою чергу, як було зазначено Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №201-р «Про передачу цілісних майнових комплексів» приписано передати цілісні майнові комплекси казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (код згідно з ЄДРПОУ 38017026) із сфери управління Державної служби морського та річкового транспорту до сфери управління Міністерства інфраструктури.

Відповідно до пп. 20 п. 10 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460, міністр призначає на посаду та звільняє з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Мінінфраструктури, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, з огляду на суб`єктний склад учасників цієї справи, колегія суддів приходить до висновку, що спірні правовідносини підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, помилково віднісши цей спір до публічно-правового.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

З урахуванням наведеного оцінка доводам апеляційних скарг не надавалася.

Приписи п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Професійної спілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року - скасувати.

Провадження у справі за позовом Професійної спілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, треті особи - Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба», директор Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» ОСОБА_1, Професійна спілка працівників Морської пошуково-рятувальної служби, про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії - закрити.

Роз`яснити Професійній спілці працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», що розгляд цієї справи віднесено до цивільної юрисдикції та що вона вправі протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді Н.П. Бужак

М.І. Кобаль

Повний текст постанови складено та підписано 20 липня 2022 року.