Постанова

від 04.07.2022 по справі 363/2088/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 363/2088/20 головуючий у суді І інстанції Баличева М.Б.

провадження № 22-ц/824/482/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНІТ ГРУП», поданою директором - Бабаком І.В., на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 вересня 2021 року у справі за позовом громадянина держави Ізраїль ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНІТ ГРУП» про повернення сплачених коштів та стягнення пені,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2020 року позивач звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із позовом до ТОВ «ЗЕНІТ ГРУП» про повернення сплачених коштів та стягнення пені, в якому просив стягнути з відповідача на його користь грошову суму у розмірі 2 302 423, 86 коп., яка складається з: 1 856 296, 00 грн. - сплачених позивачем забезпечувальних платежів за договорами; 258 937, 12 грн. - нарахованої пені за умовами договорів; 78 968, 66 грн. - трьох процентів річних; 108 222, 06 грн. - інфляційних збитків. Також просив стягнути з ТОВ «ЗЕНІТ ГРУП» на користь позивача грошову суму у розмірі 37 410 грн., яка складається з: 10 510, 00 грн. - витрат по сплаті судового збору; 26 900, 00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.12.2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ЗЕНІТ ГРУП» були укладені три попередні договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_3 . За умовами договорів, позивач та відповідач домовилися укласти основні договори купівлі-продажу квартир не пізніше 31.12.2018 року на умовах, які були визначені договорами. Тобто, не пізніше 31.12.2018 року позивач мав отримати у власність три житлові квартири, які розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , з будівельними номерами АДРЕСА_3, АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 . Позивач належним чином виконав свої зобов`язання щодо сплати забезпечувальних платежів згідно умов договорів. Фактично сплатив аванс у розмірі 1 856 296, 59 грн. Відповідач не звертався до позивача стосовно порушення умов договорів. В свою чергу, відповідач порушив умови договорів, а саме: п. 3.2. запланований термін прийняття будинку в експлуатацію - II квартал 2018 року; п. 3.4. даний запланований термін може бути перенесено на строк, що не перевищує 3 календарних місяців; п. 5.1. сторони домовилися укласти основні договори не пізніше 31.12.2018 року; п. 6.1.7. продавець зобов`язується не змінювати в односторонньому порядку строк (термін) укладення та нотаріального посвідчення основного договору та умови продажу об`єкта, тобто квартири. Відповідач порушив вищезазначені умови договору та прийняті на себе зобов`язання, оскільки станом на 02.06.2020 року будинок в експлуатацію не прийнятий. Сторони досі не уклали основні договори. Відповідач не звертався до позивача з пропозицією укласти основний договір. Згідно п. 6.1.13. договорів, у випадку порушення строку укладення основних договорів, визначеного в п. 5.1. договорів (в силу прострочення терміну прийняття будинку в експлуатацію чи будь-яких інших обставин), на строк більше трьох місяців, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми фактично внесених забезпечувальних платежів по цих договорах за кожен день прострочення. У відповідача виник обов`язок сплатити позивачу пеню за порушення строку укладення основних договорів. На даний момент договори не розірвані, пеня нараховується за кожен день прострочення. Згідно розрахунку пені з 01.06.2019 року по 01.06.2020 року відповідач зобов`язаний сплатити: 258 937, 12 грн. Також, представником позивача були здійснені розрахунки трьох процентів річних, які складають - 78 968, 66 грн. та інфляційних збитків, які складають - 108 222, 06 грн.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 16 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНІТ ГРУП» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 302 423 (два мільйона триста дві тисячі чотириста двадцять три) гривні 84 копійки, судовий збір у розмірі 10 510 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕНІТ ГРУП», подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуально права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

При цьому, зазначає, що сторони погодили строк виконання зобов`язання, який обумовлений (пов`язаний) з настанням певної обставини. Обов`язковою умовою укладення основного договору є належність квартири відповідачу на підставі правовстановлюючих документів, зареєстрованих згідно чинного законодавства. На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що про невизнання умов погоджених сторонами в п. 4.2. та 5.1. договорів. Вважає, що відповідачем не було порушено умови попередніх договорів купівлі-продажу квартир, підстави стягнення забезпечувальних платежів та нарахування штрафних санкцій відсутні.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

07 грудня 2021 року до суду надійшов відзив позивача, поданий представником - адвокатом, Свистулою Д.А. , згідно якого представник просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначає, що апелянт порушив строк прийняття будинку в експлуатацію, та строк укладення основних договорів, тому позивач має право на повернення фактично сплачених грошових коштів, пені, трьох процентів річних та інфляційних збитків.

Представник позивача, адвокат - Свистула Д.А., в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Апелянт, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, до суду не з`явився. Представником апелянта подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з військовим станом та тимчасовим призупиненням комерційної діяльності підприємства, доказів на підтвердження такої обставини суду надано не було.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що причина неявки вказана представником апелянта не є поважною, а неявка апелянта згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.12.2017 року між ТОВ «ЗЕНІТ ГРУП та громадянином Ізраїлю ОСОБА_1 укладено три попередні договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , квартири АДРЕСА_3 , квартири АДРЕСА_1 .

З п. 3.1. попередніх договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , квартири АДРЕСА_3 , квартири АДРЕСА_1 від 20.12.2017 року вбачається, що будівництво об`єкта здійснюється на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації та відповідно до будівельних норм та правил для даного виду будівництва. Згідно п. 3.2 запланований термін прийняття будинку в експлуатацію - ІІ квартал 2018 року. П. 3.4 передбачено, що запланований термін прийняття будинку в експлуатацію встановлений у п. 3.2 цих договорів може бути перенесено на строк, що не перевищує 3 календарних місяців. Таке перенесення не вважається порушенням першою стороною (продавцем) умов цих договорів.

Відповідно до п. 4.1 предметом даних договорів є укладення в майбутньому договорів-купівлі-продажу квартир, що знаходяться за будівельною адресою: АДРЕСА_5 , квартири АДРЕСА_6 . Основний договір укладається після прийняття будинку в експлуатацію, оформлення та реєстрації правовстановлюючих документів на об`єкт, що є необхідним для укладання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу об`єкта. Про дату підписання договору купівлі-продажу об`єкта продавець повідомляє покупця додатково.

П. 4.2 передбачено, що квартири будуть належати продавцю на підставі правовстановлюючого документа, зареєстрованого згідно положень чинного законодавства.

Згідно п. 5.1 попередніх договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , квартири АДРЕСА_6 від 20.12.2017 року, сторони домовились укласти основний договір не пізніше 31.12.2018 року, але не раніше ніж буде оформлений правовстановлюючий документ згідно п.4.2.

Відповідно до 5.2. на підтвердження дійсності взаємного наміру сторін щодо укладення основного договору, друга сторона (покупець) передає першій стороні (продавцю) два забезпечувальні платежі відповідно до встановлених графіків в строк до 20.02.2018 року.

П. 6.1.1. передбачено, що до обов`язків першої сторони (продавця) входить: забезпечити, шляхом належного виконання взятих на себе обов`язків, шляхом належного виконання взятих на себе зобов`язань, будівництво будинку з додержанням будівельних норм, стандартів та правил відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, а також забезпечити прийняття його в експлуатацію; своєчасно попереджувати другу сторону (покупця) про наявність обставин, що загрожують якості його будівництва або придатності його результату (п. 6.1.3.); не змінювати в односторонньому порядку строк (термін) укладання та нотаріального посвідчення основного договору та умови продажу об`єкта (п.6.1.7.); у випадку порушення строку укладення основного договору, визначеного в п. 5.1. цих договорів (в сулу прострочення терміну прийняття будинку в експлуатацію чи будь-яких інших обставин), на строк більше 3 місяців, перша сторона (продавець) сплачує другій стороні (покупцю) пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми фактично внесених забезпечувальних платежів за кожен день прострочення (п.6.1.13).

Відповідно до п. 6.2.4. друга сторона покупець погоджується та підтверджує, що у випадку односторонньої відмови другої сторони (покупця) від укладення основного договору сума забезпечувальних платежів, отриманих першою стороною (продавцем) згідно умов договорів повертається другій стороні (покупцю) за виключенням 5 % від суми забезпечувальних платежів, які залишаються у власності першої сторони (продавця) в якості штрафу за невиконання своїх зобов`язань, а саме укласти основний договір; друга сторона покупець погоджується та підтверджує, що у випадку якщо після укладення цих договорів друга сторона (покупець) не буде виконувати свої зобов`язання щодо здійснення платежів за об`єкт, визначених в п. 5.2 договорів, або буде виконувати їх неналежним чином, перша сторона (продавець) має право зупинити виконання свої обов`язків, відмовитися від їх виконання частково або в повному обсязі, і в такому випадку має право повернути другій стороні (покупцю) суму отриманих грошових коштів, за виключенням 5% від суми, які залишаються у власності першої сторони (продавця) в якості штрафу за невиконання та/або за неналежне виконання другою стороною (покупцем) своїх зобов`язань; пунктом 6.2.6. договорів передбачено, що друга сторона (покупець) погоджується та підтверджує, що у випадку невнесення другою стороною (покупцем) більше десяти днів чергових забезпечувальних платежів, згідно п. 5.2 договорів, друга сторона покупець зобов`язується сплатити на користь першої сторони (продавця) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми своєчасно не впеченого забезпечувального платежу за кожен день прострочення. Пеня не нараховується за умови письмового погодження другою стороною (покупцем) з першою стороною (продавцем) строку погашення заборгованості по забезпечувальним платежам. У разі якщо друга сторона (покупець) у погоджений строк не буде здійснено належних платежів перша сторона (продавець) має право зупинити виконання свої обов`язків, відмовитися від їх виконання частково або в повному обсязі, і в такому випадку протягом 30 (тридцяти) банківських днів після реалізації об`єкта третій особі повертає без індексації другій стороні (покупцю) суму отриманих грошових коштів, за виключенням суми нарахованої на весь час прострочення пені та 5 % від суми, які залишаються у власності першої сторони (продавця) в якості штрафу за невиконання та/або неналежне виконання другою стороною (покупцем) свої зобов`язань.

Відповідно до п. 7.1. договорів зміни та доповнення до договорів можливі за взаємною згодою сторін, мають бути виконані у письмовій формі та засвідчені підписами сторін, і в такому випадку є невід`ємною частиною цих договорів.

Пунктом 7.2 договорів визначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цими договорами сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

ОСОБА_1 здійснив забезпечувальні платежі на користь ТОВ «ЗЕНІТ ГРУП», що підтверджується платіжними дорученням, а саме: платіжним дорученням № 3 від 20.12.2017 року на суму 210 000, 00 грн., з призначенням забезпечувальний платіж відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_3 від 20.12.2017 року; квитанцією № 29397442 від 25.01.2018 року на суму 217 388, АДРЕСА_1 грн., з призначенням забезпечувальний платіж відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_3 від 20.12.2017 року; квитанцією № 30011630 від 19.02.2018 року на суму 135 200, 00 грн., з призначенням забезпечувальний платіж відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_3 від 20.12.2017 року; квитанцією № 30615507 від 16.03.2018 року на суму 54 724, 49 грн., з призначенням забезпечувальний платіж відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_3 від 20.12.2017 року; платіжним дорученням № 4 від 20.12.2017 року на суму 210 000, 00 грн., з призначенням забезпечувальний платіж відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1 від 20.12.2017 року; квитанцією № 29397508 від 25.01.2018 року на суму 217 388, АДРЕСА_1 грн., з призначенням забезпечувальний платіж відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1 від 20.12.2017 року; квитанцією № 30011572 від 19.02.2018 року на суму 135 200, 00 грн., з призначенням забезпечувальний платіж відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1 від 20.12.2017 року; квитанцією № 30615596 від 16.03.2018 року на суму 59 081, 51 грн., з призначенням забезпечувальний платіж відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1 від 20.12.2017 року; платіжним дорученням № 2 від 20.12.2017 року на суму 210 000, 00 грн., з призначенням забезпечувальний платіж відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 20.12.2017 року; квитанцією № 29397562 від 25.01.2018 року на суму 217 388, АДРЕСА_1 грн., з призначенням забезпечувальний платіж відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 20.12.2017 року; квитанцією № 30011499 від 19.02.2018 року на суму 135 200, 00 грн., з призначенням забезпечувальний платіж відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 20.12.2017 року; квитанцією № 30615417 від 16.03.2018 року на суму 54 724, 49 грн., з призначенням забезпечувальний платіж відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 20.12.2017 року.

18.05.2020 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 через АТ «УКРПОШТА» на адресу відповідача ТОВ «ЗЕНІТ ГРУП» була направлена претензія-вимога про повернення коштів та сплату пені, що підтверджується чеком та накладною № 0318706528512 від 18.05.2020 року.

Представником позивача за попередніми договорами купівлі-продажу квартир АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 від 20.12.2017 року надані розрахунки пені, трьох процентів річних, інфляційних збитків, з яких вбачається, що нарахування пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за попереднім договором купівлі-продажу кварти АДРЕСА_3 від 20.12.2017 року в період з 01.06.2019 року по 01.06.2020 року складає 86 190, 80 грн.; нарахування пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за попереднім договором купівлі-продажу кварти АДРЕСА_1 від 20.12.2017 року в період з 01.06.2019 року по 01.06.2020 року складає 86 717, 52 грн.; нарахування пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за попереднім договором купівлі-продажу кварти АДРЕСА_2 від 20.12.2017 року в період з 01.06.2019 року по 01.06.2020 року складає 86 190, 80 грн.; нарахування трьох процентів річних за користування грошовими коштами за період з 01.01.2019 року по 01.06.2020 року складає 78 968, 66 грн., нарахування інфляційних збитків за період з 01.01.2019 року по 01.06.2020 року складає 108 222, 06 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачем порушені умови попередніх договорів, основні договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі не були укладені, передана позивачем відповідачу грошова сума в розмірі 1 856 296 грн. є авансом, який підлягає поверненню позивачу. За попередніми договорами купівлі-продажу квартир АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 від 20.12.2017 сума нарахованої пені складає 258 937, 12 грн., сума трьох процентів річних - 78 968, 66 грн., сума інфляційних збитків - 108 222, 06 грн., вказані розрахунки відповідачем не спростовані. Витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26 900, 00 грн. не підтвердженні належними та допустимими доказами по справі.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу, зокрема, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно із ч. 2 ст. 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільнює винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.

Тобто, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов`язання.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу чи іншого правочину.

Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.

Встановивши, що між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу квартир, позивач у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передав відповідачу грошову суму в розмірі 1 856 296 грн., як авансовий платіж в рахунок сплати вартості об`єкту нерухомого майна, однак основний договір купівлі-продажу не був укладений, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача внесеного позивачем авансу.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 13 лютого 2013 року в справі № 6-176цс12, від 25 вересня 2012 року в справі № 6-82цс13 та підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27 травня 2020 року в справі № 757/76875/17-ц, від 30 жовтня 2019 року в справі № 523/15764/16-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 461/5297/16-ц, від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18, від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14.

Пи цьому, відсутність вини у неукладенні договору купівлі-продажу правового значення не мають та не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку повернути сплачений за попереднім договором аванс, оскільки чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його частини у сторони попереднього договору у випадку неукладення основного договору.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що сума, яка названа в попередньому договорі забезпечувальним платежем, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти, а тому, порушене право позивача на повернення коштів (авансу) за будь-яких умов підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на його користь переданих/отриманих грошових коштів в тому розмірі та сумі, в яких вони передавалися.

Вказане також узгоджується із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 7 липня 2020 року в справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

За приписами частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

ЦК України передбачає спеціальні засоби, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати саме по собі.

Одним із видів акцесорного зобов`язання є неустойка, яка, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, в разі укладення правочину неустойка (пеня, штраф) поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Відповідно до статті 635 ЦК України у попередньому договорі, крім основного зобов`язання, може бути передбачена відповідальність сторін з того, чи іншого питання, зокрема за неналежне виконання зобов`язання у виді штрафних санкцій.

В силу положень частини третьої статті 635 ЦК України припиняються зобов`язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Проте припинення зобов`язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії.

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2021 року в справі № 551/980/19 та від 15 липня2020 року в справі № 205/5667/16-ц.

Судом першої інстанції встановлено, що попередніми договорами між сторонами передбачено штрафні санкції за невикоання або неналежне виконання умов договру.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем надано розрахунок нарахованої пені, яка складає 258 937, 12 грн., суму трьох процентів річних - 78 968, 66 грн. та сума інфляційних збитків - 108 222, 06 грн.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Представником відповідача у судді першої інстанції та в доводах апеляційної скарги на спростування проведеного представником позивача розрахунку щодо розміру пені, трьох процентів річних, інфляційних збитків не долучено будь-яких доказів.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено належними та допустимими доказами невиконання відповідачем умов попередніх договорів купівлі-продажу квартир, та відповідно, не повернення грошової суми на його вимогу. Також апеляційний суд вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що наданий до суду розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних збитків слід прийняти до уваги, оскільки він відповідає вимогам закону, що регулюють відповідні правовідносини та не був спростований відповідачем.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог є цілком законним.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених врішенні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому, судове рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНІТ ГРУП», подану директором - Бабаком І.В., - залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 вересня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова