Постанова

від 21.07.2022 по справі 177/1367/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4898/22 Справа № 177/1367/21 Суддя у 1-й інстанції - Березюк М. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2022 року м.Кривий Ріг

справа № 177/1367/21

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Остапенко В.О.

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Євтодій К.С.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач - Колективне садове товариство «Рудана»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2022 року, яка постановлена суддею Березюк М.В. у м. Кривого Рогу Дніпропетровської області та повний текст ухвали складено 24 травня 2022 року, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Колективного садового товариства «Рудана», третя особа ОСОБА_2 , про визнання неправомірним виключення з членів садового товариства.

Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2022 року провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Колективного садового товариства «Рудана», третя особа ОСОБА_2 , про визнання неправомірним виключення з членів садового товариства закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Повідомлено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду Дніпропетровської області.

Позивачу роз`яснено, що у зв`язку з закриттям провадження у справі, повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

В апеляційнійскарзі позивач просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду посилаючись на порушення судом норм процесуального права, оскільки спір стосується земельної ділянки та дачного будинку, а позивач по справі являється фізичною особою, тому предмет судового спору відноситься до суду загальної юрисдикції.

Крім того апелянт зазначає, що суд першої інстанції в описовій частині оскаржуваної ухвали зазначив обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та обставини, якими відповідач та третя особа заперечують проти позову, в той час як в мотивувальній частині ухвали повинно було бути зазначено мотиви, з яких суд дійшов висновків постановляючи оскаржувану ухвалу.

Апелянт зауважує на тому, що висновки суду першої інстанції про те, що КСТ «Рудана» являється власником земельних ділянок, про наявність заяви, яку надав позивач про добровільний вихід з членів КСТ «Рудана» та про те, що за рішення про переоформлення земельної ділянки № 124 проголосували всі члени правління не відповідають обставинам справи.

Також апелянт зауважує на тому, що в порушення вимог ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції не вирішив питання про повернення судового збору.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Колективного садового товариства «Рудана», третя особа ОСОБА_2 , про визнання неправомірним виключення з членів садового товариства, суд першої інстанції керувався п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України та виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК України, частини першоїстатті 16 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надаєстаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першоюстатті 19 ЦПК України,суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів ( пункт 3 частини першоїстатті 20 ГПК України).

У справі, що розглядається, спір стосується реалізації права члена садівничого товариства на управління цим товариством.

27 серпня 2003 року набув чинностіЗакон України від 10 липня 2003 року «Про кооперацію».

З набранням чинності вказаним Законом садівничі товариства отримали можливість здійснювати реєстрацію такої юридичної особи, як обслуговуючого кооперативу.

Зокрема, 21 жовтня 2009 року Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва здійснив висновок, у якому вказав, що садівничі товариства можуть створюватися як об`єднання громадян. У цих роз`ясненнях визнано, що садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма більше відповідає меті створення садівничого товариства.

Згідно зістаттею 2 Закону України «Про кооперацію»обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворений шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою здійснення ними господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 %від загального обороту кооперативу.

Можна стверджувати, що використання для ведення садівництва, городництва та дачного господарства організаційно-правової форми споживчого або обслуговуючого кооперативу як юридичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (стаття 1 Закону України «Про кооперацію»), відповідає суті вказаної діяльності.

Відповідно достатті 1 Закону «Про кооперацію»кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Устатті 3 цього Законувказано, що метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо (статті 6 цього Закону «Про кооперацію»).

Устатті 8 Закону України «Про кооперацію»передбачено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність, а стаття 12 указаного Закону перераховує основні права члена кооперативу, серед яких: участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб.

Відповідно достатті 15 Закону України «Про кооперацію»,вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.

Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.

Устатті 16 цього Законувказано, що виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.

Виконавчий орган кооперативу здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу.

Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу.

Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на п`ять років.

Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління кооперативу та прийняття ним рішень визначаються статутом кооперативу.

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталустаття 63 ГК Українивідносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).

Кооперативи, як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань, можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Відповідно достатті 94 ГК України,господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цьогоКодексу, інших законодавчих актів.

За змістом положень статей2,6,9 Закону України «Про кооперацію»кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.

Відповідно достатті 167 ГК Україникорпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу, незалежно від напряму його діяльності, є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Таким чином, якщо спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 695/2665/16-ц, провадження № 14-105цс20.

Аналогічний правовий висновок міститься й постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 317/346/17, провадження № 61-184св19, від 25 листопада 2020 року у справі № 370/1965/18, провадження № 61-4708св20, від 20.01.2021 року у справі № 187/1626/18, від 27 травня 2021 року у справі № 754/3001/18, провадження № 61-1481св20, від 21 червня 2022 року у справі № 362/666/19, провадження № 61-20866св21 і така судова практика є сталою.

Відповідно до частини четвертоїстатті263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки КСТ «Рудана» є юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність, члени обслуговуючого кооперативу є носіями корпоративних прав, зокрема, у їх відносинах з кооперативом, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованоговисновку, що спір у цій справі виник у межах господарських правовідносин щодо управління діяльністю відповідача у зв`язку із здійсненням прав членів кооперативу, тому розгляд цього спору належить до господарської юрисдикції.

Як вбачається із матеріалів справи у справі, яка переглядається, не оспорюється той факт, що з 1996 року ОСОБА_1 був членом КСТ «Рудана». Переоформлення 15.11.2014 року правлінням КСТ «Рудана» земельної ділянки № НОМЕР_1 на його сина ОСОБА_2 , відповідно до положень Статуту КСТ «Рудана» і статті 13 Закону України «Про кооперацію», є фактично виключенням позивача з членства у садівничому товаристві та набуття членства його сином.Саме вказане переоформлення, що має наслідком виключення з числа членів КСП «Рудана», оскаржується позивачем. Тобто в даному випадку має місце оскарження позивачем ОСОБА_1 членом КСТ «Рудана», який вибув, рішення правління КСТ «Рудана» щодо припинення його членства в КСТ «Рудана» та включення до членів КСТ «Рудана» його сина, тому розгляд заявлених позивачем позовних вимог віднесено до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність закриття провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першоїстатті 255 ЦПК України.

Не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в описовій частині оскаржуваної ухвали зазначив обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та обставини, якими відповідач та третя особа заперечують проти позову, в той час як в мотивувальній частині ухвали повинно було бути зазначено мотиви, з яких суд дійшов висновків постановляючи оскаржувану ухвалу, оскільки зазначення в описовій частині оскаржуваної ухвали обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та обставин, якими відповідач та третя особа заперечують проти позову, не є порушенням норм процесуального права. При цьому судом першої інстанції в описовій частині оскаржуваної ухвали зазначено мотиви, з яких суд дійшов висновків постановляючи оскаржувану ухвалу, що відповідає нормам ЦПК України.

Посилання апелянта на те, що висновки суду першої інстанції про те, що КСТ «Рудана» являється власником земельних ділянок, про наявність заяви, яку надав позивач про добровільний вихід з членів КСТ «Рудана» та про те, що за рішення про переоформлення земельної ділянки № 124 проголосували всі члени правління не відповідають обставинам справи колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки оскаржуваною ухвалою вказані обставини не встановлені, в той час як в ухвалі суду викладені обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та обставин, якими відповідач та третя особа заперечують проти позову.

Посилання в апеляційній скарзі позивача на те, що в порушення вимог ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції не вирішив питання про повернення судового збору не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали та не позбавляє позивача права на звернення до суду першої інстанції з відповідною заявою.

При цьому колегією суддів не може бути задоволена заява позивача про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд даної справи, оскільки відповідно до ч.4 ст. 377 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставіпункту 1частини першої статті 255 цього Кодексу. В даному випадку апеляційним судом провадження у справі не закривалося, в той час як заява подається до суду, який прийняв рішення про закриття провадження у справі.

Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Криворізькогорайонного судуДніпропетровської областівід 23травня 2022рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 21 липня 2022 року.

Головуючий:

Судді: