Постанова

від 22.07.2022 по справі 756/2415/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 липня 2022 року

м. Київ

справа № 756/2415/19

провадження № 61-16873св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Адвокатське бюро «Герасько і партнери», Адвокатське об`єднання «Максимальний захист»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р.,Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У 2019 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Адвокатського бюро «Герасько і партнери» (далі - АБ «Герасько і партнери»),Адвокатського об`єднання «Максимальний захист» (далі - АО «Максимальний захист») про визнання договорів та додаткової угоди недійсними.

Позов, з урахуванням заяви про зміну підстав позову та об`єднаної позовної заяви, обґрунтований тим, що ОСОБА_3 на момент укладення договору про надання правової допомоги від 08 грудня 2016 року № 0812/16 (далі - договір № 0812/16) та додаткової угоди № 1 до договору (далі - додаткова угода) уклала шлюб, змінила прізвище та паспорт громадянина України. На момент підписання договору № 0812/16, паспорт громадянина України з прізвищем « ОСОБА_4 » був недійсним.

У договорі № 0812/16 та додатковій угоді не зазначено реквізитів замовника, паспортних даних, на підставі яких вони укладались, є описки по батькові замовника, підписи замовника в договорі № 0812/16 та додатковій угоді відрізняються.

Недотриманий порядок укладення додаткової угоди про гонорар, яку замовник і адвокат повинні підписати протягом одного року з моменту укладення договору, відповідно до пункту 4.1. договору № 0812/16.

АО «Максимальний захист»не мало правоздатності на укладення договорів про надання правової допомоги від 15лютого 2019 року № 1502/19 (далі - договір № 1502/19) після 24 жовтня 2018 року, оскільки на момент укладення договору № 1502/19 у складі АО «Максимальний захист» був лише один учасник-адвокат. Дії АО «Максимальний захист» не відповідаютьвимогам статті 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

ОСОБА_1 є заінтересованою особою щодо договору № 0812/16, оскільки представники за цим договором беруть участь в судовому процесі про стягнення з нього коштів в інших судових справах.

ОСОБА_2 постійно проживає за межами території України, що викликає сумнів в укладанні нею оскаржуваних договорів.

Просив визнати договір № 0812/16 та додаткову угоду, що укладені між ОСОБА_5 та АБ «Герасько і партнери», недійсними з моменту їх укладення; визнати договір № 1502/19, укладений між ОСОБА_2 та АО «Максимальний захист», недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 липня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним договір № 0812/16 та додаткову угоду, укладені між ОСОБА_5 та АБ «Герасько і партнери» з моменту їх укладення. Визнано недійсним договір № 1502/19, укладений між ОСОБА_2 та АО «Максимальний захист». Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 08 грудня 2016 року громадянка ОСОБА_3 не могла укласти договір № 0812/16 та додаткову угоду, оскільки громадянина України з таким прізвищем та паспортом не існувало з 28 листопада 2016 року. Договір № 1502/19 укладений 15 лютого 2019 року, місцем укладення зазначено місто Київ. Договір № 1502/19 ОСОБА_2 15 лютого 2019 року в місті Києві не підписувала, оскільки державний кордон України не перетинала та перебувала за межами території України. ОСОБА_1 вважається заінтересованою особою, яка має право оспорювати договори про надання правової допомоги, незважаючи на те, що він не є стороною цих договорів, тому, що згідно з оскаржуваними договорамиАБ «Герасько і партнери» та АО «Максимальний захист» здійснюють представництво інтересів ОСОБА_2 у інших справах щодо стягнення коштів з позивача, матеріали цих справ містять клопотання про забезпечення судових витрат, зокрема, витрат на правову допомогу, яка надана ОСОБА_2 АБ «Герасько і партнери» та АО «Максимальний захист».

Позивач має власний інтерес вимагати визнання недійсними договорів про надання правової допомоги з метою забезпечення можливості здійснювати належний захист власних прав та інтересів.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу адвоката Опалюка С. В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , АБ «Герасько і партнери», АО «Максимальний захист» задоволено. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове про відмову в позові. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції мотивував рішення тим, що оспорювані правочини не містять положень щодо особи ОСОБА_1 та/або належного йому майна (речей, майнових прав тощо). Той факт, що в процесі виконання правочинів його учасники, виконавці послуг, вчиняли процесуальні дії щодо ОСОБА_1 , не свідчить про порушення прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача під час вчинення оспорюваних правочинів. Події, які відбулися в порядку виконання правочину в інших справах за участю позивача та ОСОБА_2 , у справі, що переглядається, не мають правового значення для визначення кола осіб, прав та законних інтересів яких стосувалися оспорювані договори про надання послуг під час їх вчинення (укладення).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, з огляду на те, що ОСОБА_1 не є особою, яка має власний інтерес вимагати визнання оскаржуваних договорів недійсними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 направив поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо визначення заінтересованої особи, яка оскаржує договір про надання послуг, але не є його стороною.

Заявник має власний інтерес вимагати визнання недійсними договорів про надання правової допомоги з метою забезпечення можливості здійснювати належний захист власних прав та інтересів.

ОСОБА_1 є заінтересованою особою щодо договору № 0812/16 та додаткової угоди до нього та договору № 1502/19, оскільки представники за цими договорами беруть участь у справі про стягнення з нього коштів та інших судових справах, беруть участь у засіданнях та подають процесуальні документи. За заявами адвокатів АБ «Герасько і партнери» та АО «Максимальний захист» накладено арешт на кошти позивача в порядку забезпечення позову в іншій справі, подано клопотання про забезпечення судових витрат шляхом внесення ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду 10 000,00 грн в рахунок оплати витрат на правову допомогу.

ОСОБА_1 заявляв відвід колегії суддів суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, з підстав, що судді у складі цієї колегії розглядали іншу справу за його участю та участю представників ОСОБА_2 , в якій сформували суб`єктивні внутрішні переконання щодо спірних правовідносин, тому при розгляді справи, що переглядається, були упередженими, що є порушенням вимог цивільного процесульного законодавства. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції за таких обставин підлягає обов`язковому скасуванню.

Аргументи інших учасників справи

Відзив представника відповідачів на касаційну скаргу мотивований тим, що позивач не довів факту порушення його прав оспорюваними договорами.

Касаційна скарга не містить посилань на конкретну норму права, яка була неправильно застосована судом апеляційної інстанції.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Позов особи, яка не була учасником правочину, про визнання недійсним оспорюваного правочину може бути задоволений лише в тому разі, якщо таким правочином порушено право цієї особи, не учасника правочину, і воно може бути відновлено шляхом повернення сторін цього правочину до первісного стану.

Договори про надання правової допомоги не містять жодних положень щодо особи ОСОБА_1 та/або щодо належного йому майна (речей, майнових прав тощо).

Право ОСОБА_2 користуватися правовою допомогою захисників гарантоване Конституцією України та чинним процесуальним законодавством, тому не може порушувати права позивача.

ОСОБА_1 не довів, що реалізація ним своїх прав залежить від оспорюваних договорів. Договір про надання правової допомоги є одним із видів правочинів, щодо оспорення правочинів заінтересованою особою Верховний Суд викладав висновки неодноразово, тому підстав для відкриття касаційного провадження немає.

В іншій справі колегія суддів суду апеляційної інстанції переглядала правильність забезпечення позову судом першої інстанції за заявою представників ОСОБА_2 , та виходила із дійсності договорів правової допомоги, оскільки вони не були оспорені. Тому допуск судом апеляційної інстанції представників ОСОБА_2 до участі у справі, в якій ці договори оспорюються, не свідчить про упередженість суддів. Підстав для відводу складу суду в апеляційній інстанції не було.

Позивач одночасно змінив підстави та предмет позову, тому суд першої інстанції мав відмовити у прийнятті заяви позивача про зміну предмета позову. За додану вимогу немайнового характеру суд першої інстанції не стягнув судовий збір. Суд першої інстанції безпідставно об`єднав вимоги позивача в одне провадження, визнав недійсними договори з підстав, які не передбачені законом.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

ОСОБА_1 пропустив строк на подання доповнень до касаційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05березня 2021 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в частині стягнення судових витрат.

23 грудня 2020 року адвокат Опалюк С. В., що діє в інтересах ОСОБА_2 , АБ «Герасько і партнери», АО «Максимальний захист» звернувся з клопотанням про закриття касаційного провадження.

26 квітня 2021 року ОСОБА_1 направив на адресу Верховного Суду доповнення до касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 листопада 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено шлюб, внаслідок чого змінено прізвище на ОСОБА_8 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб.

08 грудня 2016 року між ОСОБА_5 та АБ «Герасько і партнери» укладено договір про надання правової допомоги (цивільний) № 0812/16, предметом якого є надання юридичних послуг (послуг адвоката) в обсязі та на умовах, передбачених договором.

08 грудня 2016 року додатковою угодою № 1 до договору про надання правової допомоги від 08 грудня 2016 року № 0812/16 сторони домовились визначити ціну договору (розмір винагороди виконавця) за одну годину роботи.

15 лютого 2019 року договір № 0812/16 між ОСОБА_2 та АБ «Герасько і партнери» розірвано шляхом підписання додаткової угоди № 2 до договору про надання правової допомоги від 08 грудня 2016 року № 0812/16.

Згідно з додатковою угодою № 2 сторони домовились змінити замовника в договорі від 08 грудня 2016 року № 0812/16 ОСОБА_6 на ОСОБА_2

15 лютого 2019 року ОСОБА_2 та АО «Максимальний захист» уклали договір про надання правової допомоги (civil mam) № 1502/19, предметом якого є надання юридичних послуг (послуг адвоката) в обсязі та на умовах, передбачених договором.

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо заінтересованості особи, яка оскаржує договір про надання послуг, яка не є його стороною).

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором..

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суб`єкти цивільних відносин користуються своїми правомочностями, та можуть передавати їх іншим учасникам цивільних правовідносин шляхом укладання правочинів.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину.

Відповідно до частин другої та третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому, право оспорювати правочин і вимагати проведення реституції має не лише сторона (сторони) правочину, але й інші особи, що не є сторонами правочину, та мають статус заінтересованих осіб (статті 215, 216 ЦК України).

Згідно із статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини третьоої, п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та Правилам адвокатської етики.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення заінтересованої особи, яка оскаржує договір про надання послуг, але не є його стороною.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі наводить доводи, що судова практика, а саме: висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 750/2728/16-ц, провадження № 61-8888св18, від 04 липня 2018 року у справі № 462/4611/13-ц, провадження № 61-6130св18, постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц, провадження № 14-75цс18,не застосовні до договорів про надання послуг.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц, провадження № 14-75цс18, сформулювала висновок про власний інтерес заінтересованої особи, яка не є стороною правочину, її право на оскарження цього правочину у разі, якщо її права порушено його вчиненням.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Вказаний висновок застосовний до всіх видів правочинів, незалежно від їх предмета.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності.

Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає в самому процесі надання послуги.

ОСОБА_1 не аргументує свої доводи щодо того, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц, провадження № 14-75цс18, не підлягають застосуванню до договорів про надання послуг та не обґрунтовує, як специфіка таких договорів впливає на визначення статусу заінтересованої особи в розумінні статтей 215, 216 ЦК України.

Висновки Верховного Суду, відповідно до постанов від 18 липня 2018 року у справі № 750/2728/16-ц, провадження № 61-8888св18, від 04 липня 2018 року у справі № 462/4611/13-ц, провадження № 61-6130св18, постанов Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, на які посилається позивач, як такі, що не врегульовують подібні правовідносини, сформульовані у справах з різними предметами позову та за відмінних фактичних обставин справи, проте, загальні висновки щодо статусу заінтересованої особи при оскарженні нею договору, в якому вона не є стороною, у разі порушення його вчиненням її майнових прав та інтересів узгоджуються з правовими висновкам Великої Палати Верховного Суду та застосовні у справі, що переглядається.

Щодо посилання позивача на те, що відсутня практика щодо визначення заінтересованої особи, яка не є стороною договору, але оскаржує договір самеу сфері надання послуг, то Верховний Суд зазначає таке.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 522/19879/18, провадження № 61-6305св21, за позовом фізичної особи до Одеського державного університету внутрішніх справ про визнання договору про підготовку фахівця(надання освітніх послуг) недійсним дійшов висновку, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Верховний Суд бере до уваги вказані правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду і, враховуючи специфіку договору про надання професійної правничої допомоги, у справі, що переглядається, доходить висновку, що заінтересованою особою в договорі про надання професійної правничої допомоги, відповідно до статтей 215, 216 ЦК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є особа, чиї майнові права та інтереси порушені укладеним договором, стороною якого вона не є. Самі по собі дії сторін щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони, на думку інших осіб, є неправомірними, не можуть бути визнані в суді незаконними, поки інші особи не доведуть, що такі дії сторін порушують їх права та інтереси.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і внаслідоквизнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

ОСОБА_1 обґрунтовує свій статус заінтересованої особи тим, що його майнові права порушуються через те, що суди в інших справах задовольняють заяви та клопотання адвокатів АО «Максимальний захист» та АБ «Герасько і партнери» про стягнення з нього коштів. Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що його майнові права будуть захищені та відновлені у разі визнання договорів про правову допомогу № 1502/19 та № 0812/16 (з додатковою угодою), в яких він не є стороною, недійсними.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ті обставини, якими позивач мотивував недійсність оскаржуваних угод: громадянка ОСОБА_3 станом на час укладення договору № 0812/16 та додаткової угоди до нього уклала шлюб, змінила прізвище та паспорт громадянина України, вказані угоди не містять жодних реквізитів замовника, містять описки та відмінність підписів замовника, АО «Максимальний захист» не мало правоздатності укладати договір № 1502/19 не порушують його майнові права чи інтереси, незалежо від того, які дії вчиняють АО «Максимальний захист» та АБ «Герасько і партнери» в межах повноважень згідно з оскаржуваними угодами в інших судових справах, представляючи інтереси ОСОБА_2 .

Верховний Суд не бере до уваги доводи позивача, щодо наявності підстав для скасування постанови Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року згідно з пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України, з огляду на таке.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що справа в суді апеляційної інстанції розглядалась упередженим та необ`єктивним складом суду. Позивач заявляв відвід колегії суддів суду апеляційної інстанції через те, що ці судді розглядали іншу справу за його участю та участю представників ОСОБА_2 , в якій сформували суб`єктивні внутрішні переконання щодо спірних правовідносин. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції за таких обставин підлягає обов`язковому скасуванню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Згідно з матеріалами справи ухвалою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року суддя Шебуєва В. А. розглянула заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів у складі судді-доповідача Пікуль А. А., суддів Гаращенка Д. Р. та Невідомої Т. О. та встановила відсутність підстав для її задоволення.

Віришуючи питання відводу, суд арґументовано дійшов висновку, що у справі № 755/15414/15-ц колегією суддів не вирішувалось питання щодо дійсності договорів № 1502/19 та № 0812/16 (з додатковою угодою до нього), а допуск представників, які діяли на підставі цих договорів, до участі у справі № 755/15414/15-ц не вказує, що колегія суддів сформувала думку щодо дійсності оскаржуваних договорі і є упередженою та необ`єктивною у справі, що переглядається.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Представник відповідачів звернувся із клопотанням про закриття касаційного провадження, оскільки щодо оспорення правочинів заінтересованою особою Верховний Суд неодноразово викладав висновки у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц, від 19 грудня 2019 року у справі № 359/3872/17, від 29 січня 2020 року у справі № 716/1471/18, а позивач не довів підстави для оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

З огляду на те, що позивач у касаційній скарзі зазначає й інші підстави касаційного оскарження, то немає підстав для закриття провадження у справі.

Щодо доповнення до касаційної скарги, то Верховний Суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

26 квітня 2021 року ОСОБА_1 направив на адресу Верховного Суду доповнення до касаційної скарги.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 отримав 22 жовтня 2020 року. Касаційну скаргу подав 12 листопада 2020 року.

У доповненнях до касаційної скарги зазначає, що представники ОСОБА_2 , які діють на підставі оскаржуваних договорів, систематично порушують вимоги чинного законодавства, правила адвокатської етики та зловживають правами. Вказані обставини виникли після подання касаційної скарги, тому є поважні причини для поновлення строку подання доповнення до касаційної скарги.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим законом.

Можливість поновлення пропущеного строку на подання доповнення на касаційну скаргу ЦПК України не передбачена.

Оскільки доповнення до касаційної скарги подано до суду касаційної інстанції поза межами строку на касаційне оскарження, тому підлягає залишенню без розгляду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в частині стягнення судових витрат.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко