Рішення

від 20.07.2022 по справі 910/5501/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.07.2022Справа № 910/5501/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/5501/21

за позовом Заступника Генерального прокурора (Україна, 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15; ідентифікаційний код: 00034051) в інтересах держави

в особі Київської міської ради (Україна, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141)

до 1) Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" (Україна, 04071, м. Київ, вул. Електриків, буд. 16-Г; ідентифікаційний код: 42298885)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп" (Baltic Sport Media Group) (Латвійська Республіка, LV-1057, м. Рига, вул. Ікшкілес, буд. 11-77; реєстраційний номер: 40103988580)

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Супутникові комунікації" (Україна, 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 48Б; ідентифікаційний код: 31452632)

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (Україна, 04119, місто Київ, вул. Іллєнка Юрія, буд. 42; ідентифікаційний код: 23152907)

про скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації прав та визнання права власності

Представники учасників справи:

від прокуратури: Семенчук М.А., посвідчення № 056670 від 09.07.2020;

від позивача: Поліщук М.В. довіреність № 225-КМГ-1702 від 01.06.2022;

від відповідач-1: не з`явився;

від відповідач-2: Криницька Н.В., ордер серії АІ № 1194726 від 11.01.2022;

від відповідач-3: не з`явився;

від третьої особи: Мальований В.В., довіреність № 04.1-8/3 від 04.01.2022.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) з позовною заявою до Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп" (Baltic Sport Media Group) (далі - відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Супутникові комунікації" (далі - відповідач-3) про:

- скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіна О.В. від 29.12.2018 №44917621 про державну реєстрацію прав на нежитлову будівлю загальною площею 885,5 кв. м (літ. А - 749,8 кв. м; тех. будівля, літ. Б - 65,9 кв. м; електрощитова, літ. В - 59,5 кв. м; КПП, літ. Г - 10,3 кв. м) на вул. Юрія Іллєнка, 42, у м. Києві за Товариством з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп";

- скасування державної реєстрації прав на нежитлову будівлю загальною площею 885,5 кв. м (літ. А - 749,8 кв. м; тех. будівля, літ. Б - 65,9 кв. м; електрощитова, літ. В - 59,5 кв. м; КПП, літ. Г- 10,3 кв. м) на вул. Юрія Іллєнка, 42, у м. Києві за Товариством з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп" від 29.12.2018 № 44917621, вчинену державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіним О.В.;

- визнання за Київською міською радою права власності на самочинно збудовані нежитлові будівлі загальною площею 885,5 кв. м (літ. А - 749,8 кв. м; тех. будівля, літ. Б - 65,9 кв. м; електрощитова, літ. В - 59,5 кв. м; КПП, літ. Г - 10,3 кв. м) на вул. Юрія Іллєнка, 42, у м. Києві.

Позов мотивовано тим, що з огляду на відсутність у відповідачів 2, 3 правовстановлюючих документів на земельну ділянку по вул. Юрія Іллєнка, 42, у м. Києві, а також дозволу на будівництво, нежитлова будівля загальною площею 885,5 кв. м є самочинним будівництвом, відтак державна реєстрація права власності на вказане нерухоме майно є незаконною, оскільки її було проведено за відсутності документа, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом нерухомості. Враховуючи ту обставину, що об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці по вул. Юрія Іллєнка, 42, у м. Києві, є самочинним будівництвом, на підставі ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України, прокурор просить суд визнати за позивачем право власності на вищевказаний об`єкт нерухомості.

Підставою для звернення до суду з цим позовом прокурор зазначив, що внаслідок незаконних, на думку прокурора, дій відповідачів 2, 3 щодо самочинного будівництва, а також відповідача-1 щодо реєстрації права власності на вказане нерухоме майно, територіальна громада м. Києва позбавлена можливості використовувати земельну ділянку під об`єктом самочинного будівництва, натомість позивачем, як уповноваженим органом, не вжито жодних заходів щодо поновлення інтересів територіальної громади м. Києва, що призводить до негативних наслідків у вигляді незаконного заволодіння юридичними особами комунальним майном.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено прокурору строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

27.04.2021 (надіслана засобами поштового зв`язку у встановлений судом строк) до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокурора надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5501/21, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, залучено Акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, зобов`язано прокурора у строк до 15-ти днів з дати отримання цієї ухвали подати до Господарського суду міста Києва 2 (два) екземпляри нотаріально засвідчених перекладів офіційною мовою Латвійської Республіки ухвали суду про відкриття провадження у справі від 11.05.2021 та позовної заяви з доданими до неї документами, постановлено направити нотаріально засвідчені копії перекладів латиською мовою ухвали Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 11.05.2021 та позовної заяви з доданими до неї документами Товариству з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп" (Baltic Sport Media Group) на адресу: Латвійська Республіка, LV-1057, м. Рига, вул. Ікшкілес, буд. 11-77, підготовче засідання призначено на 07.07.2021.

07.06.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позову, у яких третя особа підтримує заявлені вимоги та просить їх задовольнити. Додатково зазначає, що через наявність самочинної забудови та реєстрації права власності на такі приміщення по вул. Юрія Іллєнка, 42, у м. Києві, у АТ "НСТУ" існують труднощі в оформленні права користування земельною ділянкою.

08.06.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшло клопотання про продовження процесуального строку, встановленого в ухвалі Господарського суду міста Києва від 11.05.2021.

07.07.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло клопотання про долучення доказів.

07.07.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження.

У підготовче засідання 07.07.2021 з`явились представники прокуратури, позивача та третьої особи, представники відповідачів не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідачі були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 07.07.2021 судом було прийнято до розгляду письмові пояснення третьої особи щодо позову, задоволено клопотання прокуратури про продовження процесуального строку та продовження строку підготовчого провадження, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 18.08.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2021, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідачів було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/5501/21 призначено на 18.08.2021.

03.08.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва, на вимогу ухвали суду від 11.05.2021, від прокуратури надійшли нотаріально засвідчені копії перекладів латиською мовою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2021, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання, призначене на 18.08.2021, не відбудеться, у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці, підготовче засідання призначено на 08.09.2021.

08.09.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Київської міської ради надійшли письмові пояснення щодо позову, які прийняті судом до розгляду.

У підготовче засідання 08.09.2021 з`явились представники прокуратури, позивача та третьої особи, представники відповідачів не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідачі були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 08.09.2021 судом було оголошено перерву до 13.10.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2021, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідачів було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/5501/21 призначено на 13.10.2021.

У підготовче засідання 13.10.2021 з`явились представники прокуратури, позивача та третьої особи, представники відповідачів не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідачі були повідомлені, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 було частково задоволено клопотання прокурора про витребування доказів та витребувано у відповідачів, а також ТОВ "БТІ-Єврофасп" зазначені у клопотанні прокурора копії документів, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 17.11.2021.

16.11.2021 на електронну адресу Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло повідомлення.

17.11.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшло клопотання про долучення доказів понесення судових витрат, пов`язаних із перекладом документів.

У підготовче засідання 17.11.2021 з`явились представники прокуратури, позивача та третьої особи, представники відповідачів не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідачі були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 було повторно витребувано у відповідачів, а також ТОВ "БТІ-Єврофасп" зазначені у клопотанні прокурора копії документів, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 26.01.2022.

09.12.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшло клопотання про долучення доказів.

17.01.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло повідомлення.

21.01.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшли письмові пояснення щодо позову, у яких відповідач-2 заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що він є добросовісним набувачем, у розумінні статті 388 Цивільного кодексу України, об`єкта незавершеного будівництва загальною площею 885,5 кв.м., що розташований по вул. Мельникова (Юрія Іллєнка), 42, оскільки цей об`єкт був переданий у власність ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" на підставі договору від 18.11.2018, укладеного з Компанією "Бліз Менеджмент Лімітед" (BLISS MANAGEMENT LIMITED). В подальшому, для забезпечення виконання приписів законодавства України щодо державної реєстрації нерухомого майна та прав на нього, відповідачем-2 укладено договір з ТОВ "БТІ-ЄВРОФАСП" про надання послуг з проведення технічної інвентаризації та виготовлення технічного паспорту, на виконання умов якого було виготовлено технічний паспорт на нежитлову будівлю по вул. Мельникова (Юрія Іллєнка), 42 та надано довідку від 28.12.2018, на підставі якої і було проведено державну реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомості. Також відповідач-2 зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази введення в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва загальною площею 885,5 кв.м., що розташований по вул. Мельникова (Юрія Іллєнка), 42, у зв`язку з чим вимога прокурора про визнання за Київською міською радою права власності на самочинно збудовані нежитлові будівлі не може бути задоволена, оскільки це суперечитиме приписам законодавства та висновкам Верховного Суду. Крім цього у поясненнях відповідач-2 заявив клопотання про залучення третьої особи.

У підготовче засідання 26.01.2022 з`явились представники прокуратури, позивача, відповідача-2 та третьої особи, представники відповідачів 1, 3 не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідачі 1, 3 були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 26.01.2022 судом було прийнято до розгляду письмові пояснення відповідача-2 як відзив на позовну заяву, оголошено перерву до 16.02.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2022, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідачів 1, 3 було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/5501/21 призначено на 16.02.2022.

15.02.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення.

16.02.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли заперечення на письмові пояснення відповідача-2, у яких прокурор просив залишити пояснення без розгляду.

У підготовче засідання 16.02.2022 з`явились представники прокуратури, позивача, відповідача-2 та третьої особи, представники відповідачів 1, 3 не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідачі 1, 3 були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 16.02.2022 представником прокуратури було подано клопотання про витребування договору, яке долучено судом до матеріалів справи, а також відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 про залучення третьої особи, у зв`язку з його безпідставністю, оголошено перерву до 02.03.2022.

Підготовче засідання, призначене на 02.03.2022, не відбулося.

09.05.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли заперечення на пояснення відповідача-2, у яких прокурор зазначає, що земельна ділянка по вул. Юрія Іллєнка, 42 у м. Києві не надавалась у власність або користування фізичним або юридичним особам для будівництва об`єктів нерухомості, а будівництво здійснено без отримання документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт. Таким чином, оскільки нежитлова будівля була збудована на земельній ділянці, що не була відведена ані відповідачам, ані Компанії "Бліз Менеджмент Лімітед" (BLISS MANAGEMENT LIMITED) для цієї мети, у жодної з вказаних юридичних осіб не могло виникнути право власності на цю нежитлову будівлю, яке у подальшому могло бути відчужене. Щодо тверджень про неможливість визнання за Київською міською радою права власності на спірний об`єкт самочинного будівництва прокурор вказує на приписи ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України, за якими на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Прокурор також вказує, що на відміну від особи, яка здійснила самочинне будівництво, власник земельної ділянки позбавлений можливості здійснити дії щодо звернення до органу державного архітектурно-будівельного контролю з метою введення об`єкта самочинного будівництва в експлуатацію, зокрема з огляду на відсутність інформації про технічні характеристики такого об`єкта та можливості її отримати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2022, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 01.06.2022.

У підготовче засідання 01.06.2022 з`явились представники прокуратури та позивача, представники відповідачів та третьої особи не з`явились, про дату, час і місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 01.06.2022 присутніми представниками учасників справи надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.06.2022.

У судове засідання 29.06.2022 з`явились представники прокуратури, позивача, відповідача-2 та третьої особи, представники відповідачів 1, 3 не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідачі 1, 3 були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У судовому засіданні 29.06.2022 суд заслухав вступні слова присутніх учасників судового процесу та оголосив перерву в судовому засіданні до 20.07.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2022, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідачів 1, 3 було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/5501/21 призначено на 20.07.2022.

У судове засідання 20.07.2022 з`явились представники прокуратури, позивача, відповідача-2 та третьої особи, представники відповідачів 1, 3 не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідачі 1, 3 були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

Представники прокуратури, позивача та третьої особи надали суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача-2 надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.

У судовому засіданні 20.07.2022 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування земельна ділянка площею 113 969,63 кв.м (код ділянки 91:105:0027) на вул. Юрія Іллєнка, 42 внесена до Міського земельного кадастру та обліковується за Акціонерним товариством "Національна суспільна телерадіокомпанія України".

Водночас відомості про право власності (користування) на зазначену ділянку не внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та до Державного земельного кадастру.

На адресу Офісу Генерального прокурора надійшов лист Державної аудиторської служби України № 02-17/14-2020 від 11.01.2020, яким поінформовано, що під час здійснення державного фінансового аудиту діяльності Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (в подальшому змінено назву на Акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України") виявлено факт прийняття управлінських рішень, які можуть призвести до незаконного захоплення та/або відчуження земельних ділянок, які перебувають у користуванні АТ "НСТУ", зокрема встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розміщена будівля офісного приміщення загальною площею 885,5 кв.м, яка не обліковується на балансі АТ "НСТУ", натомість відносно якої було проведено державну реєстрацію права приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп".

Судом встановлено, що 08.01.2008 Товариство з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Супутникові комунікації" отримало згоду Київського міського голови за № Д-3723 на розроблення документації із землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки площею 0,898 га за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 42 для будівництва та експлуатації засобів зв`язку.

В той же час докази затвердження технічної документації та укладення договору оренди земельної ділянки в матеріалах справи відсутні.

З листа Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №0570202/2-3679 від 21.02.2020 вбачається, що рішення щодо передання вказаної земельної ділянки фізичним або юридичним особам у власність (користування) Київська міська рада не приймала.

Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у листі № 073-8463 від 15.10.2020 повідомив, що Департамент не реєстрував та не видавав документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за вказаною адресою.

Водночас, ТОВ "Поверхность-Супутникові комунікації", починаючи з березня 2007 року уклало ряд підрядних договорів, а саме № 12с від 21.03.2007, № 18с від 18.04.2007, № 19с від 20.04.2007, № 26с від 12.06.2007, № 4с/210408/1 від 21.04.2008 та № 15с від 25.12.2008 з Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «САВ ЛТД», № 11-06 від 11.07.2007 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Метис - ЗИО», № 10/5 від 16.10.2007 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Максикал», № 25-СМ-01 від 23.10.2007 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП Контракт», № 239-01-ЕМ-08 від 10.12.2007 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ве енд Аш Електрик», предметом яких було виконання будівельних робіт на об`єкті, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 42.

18.11.2018 між Компанією "Бліз Менеджмент Лімітед" (BLISS MANAGEMENT LIMITED) та ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" (Baltic Sport Media Group) було укладено договір, за яким останнє набуло право власності на об`єкт незавершеного будівництва, який включає будівельні матеріали, конструктивні елементи, монтажні роботи, який розташований по вул. Мельникова 42, м. Київ, Україна (п. 1 Договору).

Згідно з п. 2 цього Договору об`єкт загальною площею 885,5 кв.м включає у себе приміщення А площею 749,8 кв.м, технічне приміщення Б площею 65,9 кв.м, електрощитову В площею 59,5 кв.м, приміщення пропускного пункту Г площею 10,3 кв.м.

В подальшому, 26.12.2018 ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" уклало договір з ТОВ "БТІ-ЄВРОФАСП" про надання послуг з проведення технічної інвентаризації та виготовлення технічного паспорту, на виконання умов якого було виготовлено технічний паспорт від 28.12.2018 № 2018-130 на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 42 та, як додаток до технічного паспорта, надано довідку від 28.12.2018.

На підставі вказаної довідки державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкіним О.В. було прийнято рішення від 29.12.2018 № 44917621 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким зареєстровано право власності ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" на нежитлову будівлю загальною площею 885,5 кв.м (літ. А - 749,8 кв.м; тех. будівля, літ. Б - 65,9 кв.м; електрощитова, ліг. В - 59,5 кв. м; КПП, літ. Г - 10,3 кв.м) на вул. Юрія Іллєнка, 42, у м. Києві.

02.07.2019 ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" звернулось до Київської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовного розміру 0,9 га за адресою: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 42 в оренду.

29.10.2019 ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" надіслало до Київської міської ради лист з проханням внести зміни до клопотання в частині зменшення площі бажаної земельної ділянки з 0,9 га на 0,33 га, а також щодо виду користування - для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель для цілей зв`язку.

06.07.2021 ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" повторно звернулось до Київської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовного розміру 0,33 га за адресою: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 42 в оренду.

Доказів розгляду зазначених клопотань матеріали справи не містять.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що нежитлова будівля загальною площею 885,5 кв.м по вул. Юрія Іллєнка, 42, у м. Києві є самочинним будівництвом, а відтак державна реєстрація права власності на вказане нерухоме майно є незаконною, оскільки її було проведено за відсутності документа, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом нерухомості. При цьому позивачем, як уповноваженим органом, не вжито жодних заходів щодо поновлення інтересів територіальної громади м. Києва, що призводить до негативних наслідків у вигляді незаконного заволодіння юридичними особами комунальним майном, у зв`язку з чим прокурор, на підставі ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України, просить суд визнати за позивачем право власності на вищевказаний об`єкт нерухомості.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VIII, який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частина 3 статті 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 в справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Верховний Суд також вказав, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Як зазначає прокурор, підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що внаслідок незаконних дій відповідачів щодо зведення самочинного будівництва і реєстрації права власності на нього, територіальна громада міста Києва позбавлена можливості використовувати земельну ділянку під об`єктом самочинного будівництва.

У листах Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 073-8463 від 15.10.2020 та Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 05703-20146 від 26.10.2020 повідомлено про те, що Київською міською радою заходи претензійно-позовного характеру стосовно самовільного будівництва офісного приміщення на вул. Ю. Іллєнка, 42 у м. Києві не вживались.

У зв`язку з чим, листом № 15/1/1-114вих-21 від 26.03.2021, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Офіс Генерального прокурора повідомив Київську міську раду про намір звернутись до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до КП "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу", ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" (Baltic Sport Media Group) та ТОВ "Поверхность-Супутникові комунікації" про скасування рішення державного реєстратора, державної реєстрації, визнання права власності на самочинно збудовані нежитлові будівлі.

Отже, прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі позивача.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Щодо змісту прав орендаря земельної ділянки, то приписами статті 25 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендар має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження. При цьому орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент отримання згоди на розроблення проєкту землеустрою) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом частин першої, другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За приписами частин 1, 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Поверхность-СК", всупереч вказаним вимогам законодавства, за відсутності рішення органу місцевого самоврядування, договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, здійснило незаконне будівництво нежитлової будівлі на вул. Юрія Іллєнка, 42 у місті Києві.

Відтак, враховуючи, що Київська міська рада не укладала жодних правочинів ані з ТОВ "Поверхность-СК", ані з ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" щодо надання в користування земельної ділянки площею 113 969,63 кв.м (код ділянки 91:105:0027) на вул. Юрія Іллєнка, 42 у місті Києві, у останніх не було підстав для її забудови.

Приписами ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17.

Отже, до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

За положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Оскільки нежитлова будівля збудована на спірній земельній ділянці, що не була належним чином відведена відповідачу-3 для цієї мети, без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проєкту, без введення спірного об`єкту нерухомості в експлуатацію, суд вважає, що з урахуванням положень ч. 2 ст. 376 ЦК України право власності у відповідача-3 або інших осіб на нежитлову будівлю не виникло.

Згідно з ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2).

Таким чином, відповідач-2 не міг набути право власності на спірний об`єкт, оскільки його збудовано самочинно.

Аналіз статті 376 ЦК України дає підстави для висновку, що об`єкт самочинного будівництва може бути легалізовано лише у порядку, визначеному вказаною статтею.

Так, особа, яка здійснила самочинне будівництво, може набути право власності на нього у порядку ч. 3 ст. 376 ЦК України за відсутності заперечень проти цього власника землі. За наявності таких заперечень, майно підлягає знесенню згідно ч. 4 ст. 376 ЦК України.

Власник же земельної ділянки, на якій зведено самочинне будівництво, може вимагати визнання за ним права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України), або вимагати знесення самочинного будівництва та приведення земельної ділянки до попереднього стану (ч. 4 ст. 376 ЦК України).

Водночас, ч. 7 ст. 376 ЦК України визначає, що у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Відповідно до пункту 5 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію та: подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) та об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта; видачі замовнику дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля відповідно до Закону України "Про оцінку впливу на довкілля".

За визначенням, наведеним у пункті 2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2018 року № 186), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773 (далі - Інструкція № 127), технічна інвентаризація - комплекс робіт з обмірювання об`єкта нерухомого майна з визначенням його складу, фактичної площі та об`єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) та обов`язковим внесенням відомостей про об`єкт нерухомого майна до Реєстру об`єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру).

Згідно з п. 5 Інструкції № 127, вона визначає механізм проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, господарських будівель та споруд з метою: 1) встановлення їх наявності; 2) визначення їх фактичної площі та об`єму; 3) огляду та опису наявних конструктивних елементів об`єктів; 4) встановлення наявності змін у їх плануванні та складі; 5) визначення фізичного зносу конструктивних елементів об`єктів.

Пункт 6 Інструкції № 127 визначає, що технічну інвентаризацію проводять у таких випадках:

1) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, у тому числі після проведення реконструкції, капітального ремонту, технічного переоснащення, реставрації, щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт;

2) перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, щодо якого отримано право на виконання будівельних робіт;

3) перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що утворився в результаті поділу, об`єднання об`єкта нерухомого майна або виділення частки з об`єкта нерухомого майна, крім випадків, коли в результаті такого поділу, об`єднання або виділення частки шляхом реконструкції завершений будівництвом об`єкт приймався в експлуатацію;

4) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, зазначених у пункті 9 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

В інших випадках технічна інвентаризація проводиться за бажанням замовника.

Отже, вимозі власника землі про визнання за ним права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за ч. 5 ст. 376 ЦК України має передувати проведення технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна для визначення можливості його надійної та безпечної експлуатації, за наслідками якої у разі придатності такого об`єкта до використання вимога про визнання права власності є обґрунтованою, натомість у протилежному випадку (неможливості безпечної експлуатації), такий об`єкт підлягає знесенню у відповідності до частин 4, 7 статті 376 Земельного кодексу України.

Наведений висновок суду узгоджується із роз`ясненнями, викладеними у п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)", у абзаці 3 якого зазначено, що вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №725/5630/15-ц зазначено, що юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил, з огляду на положення законів України "Про основи містобудування"; "Про архітектурну діяльність"; "Про регулювання містобудівної діяльності"; постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт" від 13 квітня 2011 року № 466, необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340 "Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду" оптимізовано систему органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, зокрема, утворено нову Державну інспекцію архітектури та містобудування України.

Відповідно до Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року №1340, Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Відповідно до пункту 9 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553, державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб`єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об`єкт будівництва.

Під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю фіксування процесу проведення перевірки здійснюється з використанням фото, аудіо- та відеотехніки.

У разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, щодо якого неможливо встановити суб`єкта містобудування, який будує чи збудував такий об`єкт, перевірка проводиться із залученням представників органів місцевого самоврядування та органів Національної поліції. Документи, оформлені за результатами такої перевірки, надсилаються до відповідного органу Національної поліції для встановлення особи суб`єкта містобудування.

У випадку, коли суб`єкти містобудування або його представники, які будують або збудували об`єкт будівництва та були належним чином повідомлені про дату і час проведення перевірки, не прибули на об`єкт будівництва для проведення перевірки, перевірка проводиться із залученням представників органів місцевого самоврядування.

За приписами ч. 1 ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Отже, правомочності власника земельної ділянки щодо самочинно збудованого на його землі об`єкта згідно ст. 376 ЦК України не є абсолютними та ставляться в залежність від можливості подальшого безпечного використання такого об`єкта.

Знесення самочинного будівництва відбувається шляхом пред`явлення органом державного архітектурно-будівельного контролю відповідного позову з дотриманням певної процедури, а саме:

1) виявлення факту самочинного будівництва об`єкта;

2) визначення такого об`єкту як такого, що його перебудова з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб є неможливою;

3) внесення припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності;

4) встановлення факту невиконання припису протягом встановленого строку;

5) пред`явлення позову про знесення самовільно збудованого об`єкта.

Щодо визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником (користувачем) земельної ділянки суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461 (далі - Порядок № 461).

Відповідно до п. 3 Порядку № 461 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації (далі - декларація). Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

Пункт 10 Порядку № 461 визначає, що у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Технічне обстеження проводиться суб`єктом господарювання, який має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно із Законом України "Про архітектурну діяльність" одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізичною особою - підприємцем, яка згідно із зазначеним Законом має кваліфікаційний сертифікат (далі - виконавці).

Технічне обстеження включає такі етапи:

попереднє (візуальне) обстеження об`єкта, у тому числі огляд і фотографування об`єкта та його конструктивних елементів, виконання обмірів, визначення класу наслідків (відповідальності) об`єкта, аналіз проектної та іншої технічної документації (за наявності);

детальне (інструментальне) обстеження об`єкта, у тому числі визначення параметрів і характеристик матеріалів, виробів та конструкцій, із залученням фахівців відповідної спеціалізації та атестованих лабораторій (за необхідності).

Якщо етапи технічного обстеження об`єкта, що проводилося, не збігаються з названими етапами, зазначаються фактично пройдені етапи технічного обстеження.

Не дозволяється проведення технічного обстеження виключно за фотографіями, відеозаписами, кресленнями чи іншими документами без візуального огляду об`єкта.

На підставі інформації, отриманої під час технічного обстеження, з урахуванням виду, складності, технічних та інших особливостей об`єкта, проведених заходів, передбачених цим пунктом, а також даних технічного паспорта, проектної та іншої технічної документації на об`єкт (за наявності) виконавець проводить оцінку технічного стану об`єкта та створює з використанням Реєстру будівельної діяльності (e-construction.gov.ua) звіт про проведення технічного обстеження об`єкта з метою визначення можливості або неможливості його надійної та безпечної експлуатації у разі визнання судом права власності на самочинно збудований об`єкт.

Згідно з п.п. 11, 12 Порядку № 461 датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката. Експлуатація об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється.

З наведеного слідує, що власник (користувач) земельної ділянки до звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно має провести технічне обстеження такого об`єкта з метою можливості його надійної та безпечної експлуатації.

В подальшому, відповідно до п. 17 Порядку № 461 замовник (його уповноважена особа) заповнює і подає до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю один примірник декларації щодо самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, за формою, наведеною у додатку 5 до цього Порядку.

Втім, матеріали справи не містять жодних доказів проведення на замовлення Офісу Генерального прокурора чи Київської міської ради технічної інвентаризації об`єкта будівництва по вул. Юрія Іллєнка, 42, у м. Києві.

З урахуванням викладеного, відсутні підстави стверджувати, що об`єкт самочинного будівництва - нежитлова будівля загальною площею 885,5 кв. м (літ. А - 749,8 кв. м; тех. будівля, літ. Б - 65,9 кв. м; електрощитова, літ. В - 59,5 кв. м; КПП, літ. Г - 10,3 кв. м), про визнання права власності на який пред`явлено позов, має саме такі визначення його складу, та фактичної площі (об`єму), як зазначено в технічному паспорті від 28.12.2018 № 2018-130 та довідці від 28.12.2018 ТОВ "БТІ-ЄВРОФАСП" і, взагалі, що будівництво об`єкта завершено.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

В силу ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

З урахуванням викладеного, за відсутності декларації про готовність об`єкта до експлуатації, спірний об`єкт не є нежитловим приміщенням, а є об`єктом незавершеного будівництва, державна реєстрація прав на який врегульована статтею 27-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

За змістом абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора) перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з абзацом 1 пункту 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (тут і надалі в редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації), державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав (абзац 1 пункту 9 Порядку).

Пунктом 40 Порядку передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

За змістом пункту 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються, зокрема, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна. Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Частина перша статті 27 Закону визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Для державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, відповідно до статті 27-1 цього ж Закону подаються такі документи:

1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом (у разі відсутності у Державному реєстрі прав зареєстрованого відповідного речового права на земельну ділянку);

2) документ, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт (крім випадків, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів);

3) документ, що містить опис об`єкта незавершеного будівництва за результатами технічної інвентаризації такого об`єкта.

При цьому, відповідно до пунктів 1, 3, 4, 5 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора) у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Таким чином, зі змісту наведених законодавчих положень вбачається, що однією з підстав для реєстрації права власності на об`єкт нерухомості є подання документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Вказані документи не вимагаються лише у разі, коли їх реєстрація здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. При цьому реєстратор, перевіряючи подані заявником документи, у тому числі, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, повинен перевірити їх відповідність законодавчим вимогам, з`ясувати чи дають вони змогу встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та чи наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на зазначене майно.

В контексті обставин справи, судом встановлено відсутність документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, а відтак державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю загальною площею 885,5 кв. м (літ. А - 749,8 кв. м; тех. будівля, літ. Б - 65,9 кв. м; електрощитова, літ. В - 59,5 кв. м; КПП, літ. Г - 10,3 кв. м) на вул. Юрія Іллєнка, 42, у м. Києві за Товариством з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп", проведену державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіним О.В. 29.12.2018 (індексний номер 44917621), здійснено за відсутності документів, необхідних для її проведення, перелік яких наведено у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що є підставою для скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та держаної реєстрації речового права.

У частині другій статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16.01.2020, тобто яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Зокрема, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі:

1) знищення об`єкта нерухомого майна;

2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна;

3) державної реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, щодо якого в Державному реєстрі прав відкрито розділ як на об`єкт незавершеного будівництва;

4) скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Суд враховує положення статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо одночасного визнання, зміни чи припинення речових прав у випадку ухвалення рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав, однак абзац 3 частини 3 цієї ж статті містить застереження, що такі визнання, зміна чи припинення речових прав відбуваються лише за їх наявності.

Державна реєстрація права власності за відповідачем-2 на нежитлову будівлю загальною площею 885,5 кв. м (літ. А - 749,8 кв. м; тех. будівля, літ. Б - 65,9 кв. м; електрощитова, літ. В - 59,5 кв. м; КПП, літ. Г - 10,3 кв. м) на вул. Юрія Іллєнка, 42, у м. Києві була проведена незаконно. Більше того, такий об`єкт було збудовано самочинно, що виключає набуття права власності на нього згідно з ч. 2 ст. 376 ЦК України.

Відтак самі лише скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав є належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав, за захистом яких прокурор звернувся до суду, безвідносно до відсутності у такому випадку підстав для закриття розділу Реєстру.

Окремо слід зауважити, що відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і "майном".

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Перший протокол до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому, розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і Першого протоколу до неї, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Водночас Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

З урахуванням обставин справи та зважаючи на те, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів, зокрема виникнення прав на нерухоме майно, шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд вважає, що скасування державної реєстрації права власності за відповідачем-2 не є втручанням у право особи на майно, а є визнанням відсутності такого права відповідно до наведених вище законодавчих приписів.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак порушені права, за захистом яких прокурор звернувся до суду, підлягають відновленню шляхом скасування Рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіна О.В. від 29.12.2018 №44917621 про державну реєстрацію прав на нежитлову будівлю загальною площею 885,5 кв. м (літ. А - 749,8 кв. м; тех. будівля, літ. Б - 65,9 кв. м; електрощитова, літ. В - 59,5 кв. м; КПП, літ. Г - 10,3 кв. м) на вул. Юрія Іллєнка, 42, у м. Києві за Товариством з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп" та скасування державної реєстрації прав на нежитлову будівлю загальною площею 885,5 кв. м (літ. А - 749,8 кв. м; тех. будівля, літ. Б - 65,9 кв. м; електрощитова, літ. В - 59,5 кв. м; КПП, літ. Г- 10,3 кв. м) на вул. Юрія Іллєнка, 42, у м. Києві за Товариством з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп" від 29.12.2018 № 44917621, вчиненої державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіним О.В. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог у рівних частинах в сумі 1 513,33 грн. Решта витрат зі сплати судового збору покладаються на Офіс Генерального прокурора.

Щодо розподілу витрат Офісу Генерального прокурора в сумі 27 812,00 грн, пов`язаних зі здійсненням перекладу документів з української на латиську мову, суд зазначає наступне.

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 127 ГПК України до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, також належать витрати, пов`язані, зокрема із залученням перекладачів.

Згідно з частинами 5 - 7 статті 127 ГПК України розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Як встановлено судом, 23.06.2021 між Офісом Генерального прокурора та Фізичною особою-підприємцем Шевченко Л.М. укладено Договір № 06/21-14 про закупівлю послуг за державні кошти, предметом якого було надання послуг з письмового перекладу (п. 1.1).

У пункті 5.5 цього Договору визначено, що приймання наданих послуг відбувається шляхом підписання сторонами Акта.

09.08.2021 сторонами підписано Акт № 8/21-ГП наданих послуг по Договору №06/21-14 від 23.06.2021, згідно якого виконавець надав, а замовник прийняв послуги з перекладу з української мови на латиську мову на суму 27 812,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 4637 від 11.08.2021 Офісом Генерального прокурора сплачено перекладачеві 27 812,00 грн.

Отже, заявлений розмір судових витрат підтверджено належними доказами.

Надавши оцінку поданим прокурором доказам на підтвердження понесених ним витрат на послуги перекладача, пов`язаних з розглядом цієї справи, зважаючи на обсяг документів, суд вважає, що вартість послуг є цілком обґрунтованою. Відповідачі заперечень щодо неспівмірності вартості послуг з перекладу чи клопотань про зменшення розміру судових витрат в порядку ч. 7 ст. 127 ГПК України не заявляли.

Поряд із цим, в силу п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, оскільки позов підлягає частковому задоволенню, витрати на оплату робіт залученого прокурором перекладача підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов містить дві вимоги немайнового та одну вимогу майнового характеру, суд здійснює розподіл судових витрат виходячи з кількості задоволених позовних вимог.

Відтак, 9 270,67 грн залишаються за Офісом Генерального прокурора, а інша частина витрат в сумі 18 541,33 грн покладається на кожного з відповідачів в рівних частинах в розмірі 6 180,44 грн.

Керуючись статтями 129, 185, 191, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати Рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіна О.В. від 29.12.2018 №44917621 про державну реєстрацію прав на нежитлову будівлю загальною площею 885,5 кв. м (літ. А - 749,8 кв. м; тех. будівля, літ. Б - 65,9 кв. м; електрощитова, літ. В - 59,5 кв. м; КПП, літ. Г - 10,3 кв. м) на вул. Юрія Іллєнка, 42, у м. Києві за Товариством з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп".

3. Скасувати державну реєстрацію прав на нежитлову будівлю загальною площею 885,5 кв. м (літ. А - 749,8 кв. м; тех. будівля, літ. Б - 65,9 кв. м; електрощитова, літ. В - 59,5 кв. м; КПП, літ. Г- 10,3 кв. м) на вул. Юрія Іллєнка, 42, у м. Києві за Товариством з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп" від 29.12.2018 № 44917621, вчинену державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіним О.В.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Стягнути з Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" (Україна, 04071, м. Київ, вул. Електриків, буд. 16-Г; ідентифікаційний код: 42298885) на користь Офісу Генерального прокурора (Україна, 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15; ідентифікаційний код: 00034051) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 513 (одна тисяча п`ятсот тринадцять) грн 33 коп та витрати, пов`язані з перекладом документів, в розмірі 6 180 (шість тисяч сто вісімдесят) грн 44 коп.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп" (Baltic Sport Media Group) (Латвійська Республіка, LV-1057, м. Рига, вул. Ікшкілес, буд. 11-77; реєстраційний номер: 40103988580) на користь Офісу Генерального прокурора (Україна, 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15; ідентифікаційний код: 00034051) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 513 (одна тисяча п`ятсот тринадцять) грн 33 коп та витрати, пов`язані з перекладом документів, в розмірі 6 180 (шість тисяч сто вісімдесят) грн 44 коп.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Супутникові комунікації" (Україна, 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 48Б; ідентифікаційний код: 31452632) на користь Офісу Генерального прокурора (Україна, 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15; ідентифікаційний код: 00034051) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 513 (одна тисяча п`ятсот тринадцять) грн 33 коп та витрати, пов`язані з перекладом документів, в розмірі 6 180 (шість тисяч сто вісімдесят) грн 44 коп.

8. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 36 316,02 грн та витрати, пов`язані з перекладом документів, в розмірі 9 270,67 грн покласти на Офіс Генерального прокурора.

9. Після набрання рішенням суду законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 01.08.2022

Суддя О.В. Нечай