Постанова

від 21.07.2022 по справі 759/14855/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 липня 2022 року

м. Київ

справа № 759/14855/18

провадження № 61-2462св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Київська міська рада,

третя особа - Приватне підприємство «ГЕОС»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, третя особа - Приватне підприємство «ГЕОС», про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом визнання недійсним рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Басараб Наталії Володимирівни на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 червня 2021 року у складі судді П`ятничук І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просив відновити стан земельної ділянки АДРЕСА_1 , загальною площею 0,10 га, який існував до порушення прав, шляхом визнання недійсним рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 503/3337 про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, площею 0,06 га, на АДРЕСА_1 , та виданого на його підставі 17 травня 2011 року на ім`я ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 028977, площею 0,0619 га, за вказаною адресою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Київської міської ради від 22 серпня 2007 року № 317/2151 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га на АДРЕСА_1 та передано йому у приватну власність цю земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,06 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та 17 травня 2011 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0619 га. 12 червня 2008 року він як суміжний землекористувач в офісі Приватного підприємства «ГЕОС» (далі - ПП «ГЕОС») підписав акт встановлення меж, де площа земельної ділянки ОСОБА_2 була визначена 0,06 га. Проте межі земельної ділянки на місцевості не встановлювалися, межові знаки в натурі нікому не передавалися. 25 липня 2018 року він звернувся до Комунального підприємства «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» для виготовлення технічної документації для реєстрації за ним права власності на земельну ділянку площею 0,10 га на АДРЕСА_1 . При виїзді на місцевості з`ясувалося, що конфігурація земельної ділянки ОСОБА_2 (координати) на АДРЕСА_1 накладається на його земельну ділянку, у зв`язку з чим його ділянка зменшилась на 0,02 га. На думку позивача, право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,06 га порушує його права як користувача земельної ділянки у зв`язку з допущеними помилками в технічній документації на земельну ділянку ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 04 червня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки Київська міська рада, приймаючи рішення від 01 жовтня 2007 року № 503/3337, діяла у порядку та у межах, передбачених законом. Крім того, ОСОБА_2 використала своє право на отримання земельної ділянки у передбаченому законом порядку.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишив без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 червня 2021 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Водночас апеляційний суд виходив з того, що посилання позивача на те, що земельна ділянка відповідача в межах, які визначені державним актом на право власності на землю, накладається на належну йому земельну ділянку, є безпідставними та не підтверджуються наявними у справі доказами.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Басараб Н. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року частково і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставою касаційного оскарження судових рішень вказує те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу без належного повідомлення позивача та його представника. Скарга містить доводи про безпідставність висновків судів про недоведеність позовних вимог, оскільки в матеріалах справи є докази на підтвердження того, що при виготовленні ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою були допущені помилки, які призвели до зменшення розміру земельної ділянки ОСОБА_1 . Скарга також містить доводи про те, що висновок експерта Українського центру судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 29 травня 2020 року № 2-29/05, на який посилалися суди як на підставу відмови у задоволенні позову, є неповним, оскільки експерт не врахував, що загальна площа земельних ділянок, які перебувають у власності позивача, становить 0,2412 га, а не 0,2186 га, як це зазначив експерт у своєму висновку.

У червні 2022 року Київська міська радаподалавідзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 червня 2022 року справа 759/14855/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що рішенням Київської міської ради від 22 серпня 2007 року № 317/2151 ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 503/3337 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,06 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

17 травня 2011 року Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) видало ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0619 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівельних споруд.

Із матеріалів справи відомо, що 12 червня 2008 року в приміщенні ПП «ГЕОС» ОСОБА_4 підписав акт здачі-прийомки перенесених в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, переданої у приватну власність для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, де площа земельної ділянки ОСОБА_2 визначена у розмірі 0,06 га.

Згідно з висновком експерта від 29 травня 2020 року № 2-29/05 за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи площа та межі земельних ділянок сторін у справі за фактичним використанням не відповідають площі та межам відповідно до площі, переданої у власність згідно з рішенням Київської міської ради ОСОБА_2 (0,06 га), а саме земельна ділянка, яка перебуває у фактичному користуванні, становить 0,0517 га, тобто зменшилася на 0,0102 га.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до статті 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частини друга, четверта, п`ята статті 128 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина восьма статті 128 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Гурепка проти України» (№ 2), № 38789/04, § 23).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2011 року у справі «Trudov v. Russia», № 43330/09 § 25, 27).

ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що він та його представник не були належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, в результаті чого суд апеляційної інстанції розглянув справу та ухвалив судове рішення без участі позивача (його представника).

Із матеріалів справи видно, що ухвалою Київського апеляційного суду від 09 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 червня 2021 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 27 жовтня 2021 року.

В судове засідання, призначене на 27 жовтня 2021 року, позивач та його представник не з`явилися, і суд розглянув справу за їх відсутності.

У матеріалах справи є судова повістка-повідомлення із зазначенням в ній всіх учасників процесу, в тому числі й позивача та його представника

Проте у справі немає доказів належного повідомлення позивача (його представника) про розгляд справи, призначений на 27 жовтня 2021 року, зокрема, відсутні докази направлення йому судової повістки-повідомлення засобами поштового зв`язку та, як наслідок, її отримання (вручення).

Роздруківка з електронної пошти суду про направлення ОСОБА_1 і його представнику ОСОБА_3 електронного листа за електронними адресами ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 не свідчить про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового розгляду з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.

Пунктом 3 Положенняпро порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, встановлено, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) - сукупність інформаційних та телекомунікаційних підсистем (модулів), які забезпечують автоматизацію визначених законодавством та цим Положенням процесів діяльності судів, органів та установ в системі правосуддя, включаючи документообіг, автоматизований розподіл справ, обмін документами між судом та учасниками судового процесу, фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції, складання оперативної та аналітичної звітності, надання інформаційної допомоги суддям, а також автоматизацію процесів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові, інформаційно-телекомунікаційні та інші потреби користувачів ЄСІТС.

Згідно з підпунктом 5.6) пункту 5 зазначеного Положення користувач ЄСІТС (користувач) - особа, що пройшла процедуру реєстрації в підсистемі «Електронний кабінет» (Електронний кабінет ЄСІТС), пройшла автентифікацію та якій надано доступ до підсистем ЄСІТС відповідно до її повноважень.

Процедура реєстрації в ЄСІТС (реєстрація Електронного кабінету, реєстрація офіційної електронної адреси) передбачає проходження запропонованої засобами Електронного кабінету процедури реєстрації з використанням кваліфікованого електронного підпису, та внесенням контактних даних особи, зокрема адреси електронної пошти, номера телефону (в тому числі мобільного), зазначенням інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику (пункт 9 Положення).

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Результат аналізу частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у разі наявності у нього офіційної електронної адреси.

Електронні адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , на які суд апеляційної інстанції направив позивачу та його представнику судову повістку-повідомлення про призначення розгляду справи на 27 жовтня 2021 року, не є офіційними, а наявність у позивача та його представника офіційних електронних адрес матеріалами справи не підтверджується.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 27 жовтня 2021 року у справі № 279/5407/20 (провадження № 61-8744св21) та від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22).

Таким чином, позивач у справі та його представник не були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що суперечить статті 128, частині третій статті 368 ЦПК України.

Оцінюючи спірні правовідносини, Верховний Суд звертає увагу на те, що у клопотанні про відкладення розгляду справи від 27 жовтня 2021 року, поданому до апеляційного суду, представник ОСОБА_5 зазначила, що ні позивач, ні його представник не отримували повідомлення про виклик в судове засідання. Шляхом моніторингу офіційного сайту Київського апеляційного суду 26 жовтня 2021 року їй стало відомо про призначене на 27 жовтня 2021 року судове засідання. Зокрема, через неналежне повідомлення сторони позивача про судове засідання ОСОБА_5 просила відкласти розгляд справи на іншу дату. На наведені обставини щодо неналежного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи апеляційний суд уваги не звернув та безпідставно не відклав розгляд справи на іншу дату.

Зазначене порушення щодо обов`язку завчасно повідомити про розгляд справи позбавило заявника права мати реальну можливість представляти свої інтереси як учасника справи в умовах, які передбачені процесуальним законодавством, зокрема, в умовах відкритого та публічного судового розгляду. Вказане, у свою чергу, перешкодило стороні належним чином користуватися передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами.

Згідно з частиною четвертою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Оскільки ОСОБА_6 обґрунтовує свою касаційну скаргу, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції не повідомив його та його представника про дату, час і місце розгляду справи і розглянув справу без його участі та участі його представника, і ця обставина знайшла своє підтвердження, то оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Басараб Наталії Володимирівни задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов