Постанова

від 14.12.2022 по справі 759/14855/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 759/14855/18

провадження № 61-10531св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Київська міська рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватне підприємство «ГЕОС»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду міста Києва у складі судді П`ятничук І. В. від 04 червня

2021 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф., від 27 вересня 2022 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , Київської міської ради, третя особа - ПП «ГЕОС», про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом визнання недійсним рішення та державного акту на право власності на земельну ділянку.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що рішенням Київської міської ради від 22 серпня 2007 року № 317/2151 йому було затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 503/3337 ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд площею 0,06 га по АДРЕСА_2 та 17 травня 2011 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0619 га.

Позивач зазначав, що 12 червня 2008 року він як сусідній землекористувач в офісі ПП «ГЕОС» по вулиці Прорізній у місті Києві підписав акт встановлення меж, де площа земельної ділянки ОСОБА_2 була визначена у розмірі 0,06 га, проте на місцевості межі не встановлювались, межові знаки в натурі нікому не передавались.

25 липня 2018 року він звернувся до КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» за виготовленням технічної документації для реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1 та при виїзді на місцевості з`ясувалось, що конфігурація земельної ділянки ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 є такою, що накладається на його земельну ділянку, у зв`язку з чим його земельна ділянка зменшилась на 0,02 га.

Вважає, що передачею у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_2 порушено його законні права, як законного користувача земельної ділянки, у зв`язку з допущеними помилками в технічній документації ОСОБА_2 .

Посилаючись на наведене та враховуючи уточнення позовних вимог,

ОСОБА_1 просив суд: відновити стан земельної ділянки АДРЕСА_1 , загальною площею 0,10 га, який існував до порушення прав, шляхом визнання недійсним рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 503/3337 про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, площею 0,06 га, по АДРЕСА_2 , та виданого на його підставі 17 травня 2011 року на ім`я ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 028977, площею 0,0619 га, за указаною адресою.

Стислий виклад позиції відповідачів

ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на набуття спірної земельної ділянки у власність у законному порядку. Зазначала, що на виконання рішення Київської міської ради

від 01 жовтня 2007 року, яким передано їй у власність земельну ділянку, площею 0,06 га, по АДРЕСА_2 , ПП «ГЕОС» за її замовленням провело обстеження земельної ділянки та склало акт прийомки перенесених в натуру меж земельної ділянки, при цьому межу було закріплено металевими та дерев`яними межовими знаками, погодженими з сусідніми землекористувачами, у тому числі з ОСОБА_1 . Додатково посилалася на пропуск позовної давності при звернення до суду із цим позовом, з огляду на те, що позивач повинен був довідатися про порушення своїх прав з дати складання та підписання акту здачі-прийомки перенесених меж в натурі

(12 червня 2008 року).

Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04 червня

2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, з огляду на те, що оскаржуване рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року

№ 503/3337 прийнято відповідно до вимог закону та відсутні підстав для його скасування. Вимоги відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності суд залишив без розгляду з огляду на відмову у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права, що підлягає захисту.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 червня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на безпідставність доводів позивача, що земельна ділянка відповідачки в межах, які визначені державним актом на право власності на землю, накладається на належну йому земельну ділянку.

Додатковим рішенням Святошинський районний суд м. Києва від 18 лютого 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати (витрати на правничу допомогу) у розмірі 10 089,60 грн.

Постановою Верховного Суду від 21 липня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд виходи із того, що позивач у справі та його представник не були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що позбавило заявника можливості належним чином користуватися процесуальними правами та відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є підставою для обов`язкового скасування судового рішення.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва

від 04 червня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження порушення його прав, зокрема того, що земельна ділянка відповідачки, в межах, що визначені державним актом про право власності на землю, накладається на передану йому земельну ділянку.

Узагальнені доводи касаційної скарги

25 жовтня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди в оскаржених судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року у справі

№ 6-169цс12, від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15, від 20 квітня

2016 року у справі № 6-2824цс16, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), та не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що площі спірних земельних ділянок змінились лише документально, у зв`язку із помилкою у технічній документації, виготовленій щодо земельної ділянки ОСОБА_2 . Зокрема, виготовлення такої технічної документації відбувалось без виїзду на місцевість, у зв`язку із чим наявна помилка у назві вулиці (замість АДРЕСА_3 , площа земельної ділянки на місцевості є меншою, ніж у рішенні Київської міської ради (0,06 га), у той час, коли державний акт виданий на більшу площу - 0,0619 га, а при визначенні площі шляхом додавання відстаней на самому державному акті площа земельної ділянки становить 0,0607 га. На думку заявниці, земельна ділянка ОСОБА_2 сформована за рахунок частини земельної ділянки, наданої позивачу, а також єдиної дороги спільного користування. Зазначене призвело до зменшення площі земельної ділянки, яка була передана ОСОБА_1 .

Зосереджує увагу на тому, що змінювати конфігурацію земельних ділянок та користування ними, яке фактично склалося з 1953 року, позивач не хоче, акт погодження меж земельної ділянки відповідачки він підписав не розуміючи його значення, при цьому виправити зазначені технічні помилки у державному акті, виданому ОСОБА_2 , позивач не має можливості.

При цьому зазначає, що межові знаки на земельній ділянці відповідачки не були встановлені, як і не погоджені її межі (у натурі) із сусідніми землекористувачами, а передана ОСОБА_1 земельна ділянка залишається без проходу і проїзду.

Вважає, що висновок експерта є некоректними, оскільки успадкована позивачем ділянка, площею 15,12 сотки, є іншою земельною ділянкою, з іншим цільовим призначенням, ніж та, яка була передана йому у власність на підставі рішення Київської міської ради від 22 серпня 2007 року № 317/2151. Судовий експерт не встановив площу земельної ділянки, яка належить йому, та не витребував необхідних для проведення експертизи документів, а експертна установа не була повноважною на проведення такого виду експертиз.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи

№ 759/14855/18 з суду першої інстанції.

01 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Київської міської ради від 22 серпня 2007 року № 317/2151 ОСОБА_1 було затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 503/3337 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Святошинському районі міста Києва» ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд площею 0,06 га по АДРЕСА_2 .

17 травня 2011 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) було видано ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку на площу 0,0619 га по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівельних споруд.

12 червня 2008 року в приміщенні ПП «ГЕОС» ОСОБА_4 був підписав акт здачі-прийомки перенесених в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, переданої у приватну власність для обслуговування жилого будинку і господарських споруд, де площа земельної ділянки ОСОБА_2 визначена у розмірі 0,06 га.

Висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, проведеної Українським центром судових експертиз,

від 29 травня 2020 року № 2-29/05, встановлено, що площа та межі земельних ділянок сторін у справі за фактичним використанням не відповідають площі та межам відповідно до площі, переданої у власність за рішенням Київської міської ради ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 (0,06 га), а саме: земельна ділянка, яка перебуває у фактичному користуванні

ОСОБА_2 , становить 0,0517 га, тобто зменшилась на 0,0102 га. Місцеположення земельної ділянки ОСОБА_1 не встановлено.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав про порушення його права власності на земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_1 , передану йому на підставі рішення Київської міської ради від 22 серпня 2007 року № 317/2151.

Частинами першою, третьою статті 116 ЗК України, зараз і надалі у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною першою статті 118 ЗК України встановлено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу

Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абзац 2 частини сьомої статті 118 ЗК України).

Статтею 25 Закону України «Про землеустрій», зараз і надалі у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин,передбачено, що документація із землеустрою розробляється, зокрема у вигляді технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

Згідно з частиною другою статті 59 Закону України «Про землеустрій» врахування приватних інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає у забезпечення фізичним та юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або користування, у тому числі на умовах оренди, земельних ділянок і в захисті їхніх прав на землю.

Встановивши, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну ділянку на підставі рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 503/3337 та виданого на його підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 17 травня 2011 року серії ЯЖ №028977, площею 0,0619 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 8000000000:75:188:0003, при цьому нею було погоджено межі зазначеної земельної ділянки з сусідніми землекористувачами, у тому числі ОСОБА_1 , який не розробив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), правильним слід визнати висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність ОСОБА_1 факту порушення його прав внаслідок прийняття вказаного рішення у частині передачі ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що фактичний порядок користування спірними суміжними земельними ділянками не змінився, про що зазначається і у касаційній скарзі, а технічні характеристики та межі земельної ділянки ОСОБА_2 , зазначені в державному акті на право власності на земельну ділянку, значною мірою відповідають проєкту землеустрою та погодженим з позивачем межам земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Посилання заявника на те, що він підписав акт погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 без винесення таких меж у натурі, є безпідставними та спростовуються змістом акту здачі-прийомки перенесених у натуру (на місцевість) меж земельної ділянки, у якому зазначено, що межі земельної ділянки закріплені металевими та дерев'яними межовими знаками і передані власнику на збереження.

При цьому необґрунтованими є також доводи касаційної скарги про те, що внаслідок дій відповідачки передана ОСОБА_1 земельна ділянка залишається без проходу і проїзду, з огляду на те, що у заяві до начальника управління земельних ресурсів міста Києві від 08 грудня 2004 року

ОСОБА_1 , як представник своєї матері ОСОБА_5 (власниці на той момент земельної ділянки по АДРЕСА_2 ), не заперечував, що проїзд до земельної ділянки по АДРЕСА_1 (яка на той час формувалася, у тому числі шляхом вилучення з користування ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,11 га) буде здійснюватися через земельну ділянку № 14.

Судами попередніх інстанцій правильно взято до уваги наявний у матеріалах справи висновок експерта, складений за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 29 травня 2020 року, згідно з яким земельна ділянка, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 , що розташована по АДРЕСА_1 , накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:183:0003, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , у зв'язку із чим земельна ділянка, яка перебуває у фактичному користуванні останньої, становить 0,0517 га, тобто зменшилась на 0,0102 га.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доводи касаційної скарги щодо некоректності зазначеного висновку судової експертизи зводяться виключно до переоцінки доказів. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що зазначена судова експертиза призначалася і проводилася за клопотанням сторони позивача, відповідно до поставлених ним питань та обраної експертної установи.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які послалася заявниця у касаційній скарзі, оскільки суди попередніх інстанцій застосували вказані вище норми права із урахуванням встановлених у цій справі обставин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів особи, яка подала касаційну скаргу, та їх відображення у оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович