Постанова

від 27.09.2022 по справі 759/14855/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2022 року

м. Київ

справа №759/14855/18

провадження № 22-ц/824/10006/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря судового засідання - Шевчук А.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - ОСОБА_2 , Київська міська рада

третя особа - приватне підприємство «ГЕОС»

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3

на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 червня 2021 року у складі судді П`ятничук І.В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, третя особа Приватне підприємство «ГЕОС» про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом визнання недійсним рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд до ОСОБА_2 , Київської міської ради, третя особа Приватне підприємство «ГЕОС» з позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив відновити стан земельної ділянки АДРЕСА_1 , загальною площею 0,10 га, який існував до порушення прав, шляхом визнання недійсним рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 503/3337 про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, площею 0,06 га, на АДРЕСА_1 , та виданого на його підставі 17 травня 2011 року на ім`я ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 028977, площею 0,0619 га, за вказаною адресою.

Позовну заяву обґрунтовував тим, що рішенням Київської міської ради від 22 серпня 2007 року № 317/2151 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га на АДРЕСА_1 та передано йому у приватну власність цю земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,06 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та 17 травня 2011 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0619 га.

Вказав, що 12 червня 2008 року він як суміжний землекористувач в офісі Приватного підприємства «ГЕОС» (далі - ПП «ГЕОС») підписав акт встановлення меж, де площа земельної ділянки ОСОБА_2 була визначена 0,06 га. Проте межі земельної ділянки на місцевості не встановлювалися, межові знаки в натурі нікому не передавалися.

Посилався на те, що 25 липня 2018 року він звернувся до Комунального підприємства «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» для виготовлення технічної документації для реєстрації за ним права власності на земельну ділянку площею 0,10 га на АДРЕСА_1 . При виїзді на місцевості з`ясувалося, що конфігурація земельної ділянки ОСОБА_2 (координати) на АДРЕСА_1 накладається на його земельну ділянку, у зв`язку з чим його ділянка зменшилась на 0,02 га.

На думку позивача, право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,06 га порушує його права як користувача земельної ділянки у зв`язку з допущеними помилками в технічній документації на земельну ділянку ОСОБА_2 .

На підставі викладеного, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 29 липня 2021 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення скасувати частково та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, оскільки висновки місцевого суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що суд першої інстанції не врахував того, що рішення Київради від 01 жовтня 2007 року унеможливлює раніше прийняте рішення Київради щодо позивача від 22 серпня 2007 року, яке прийняте на підставі проекту КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» від 23 березня 2005 року, який, у свою чергу, було виконано на підставі згоди Київської міської ради від 21 жовтня 2002 року, наданої згідно висновків шести державних та комунальних підприємств міста Києва.

Посилалася на те, що після встановлення межових знаків відбувається погодження з сусідами на місцевості та підписання Акту і ця процедура чітко визначена Законом, однак така процедура виконана не була і не були встановлені межові знаки, що є грубим порушенням норм законодавства.

Зауважувала, що позивач не згодний змінювати умови та конфігурацію землекористування, які склалися ще у 1953 році та існує до сьогоднішнього дня, проте оскільки останній не є фахівцем і не знав механізму процесу, він підписав згоду та акт одночасно.

Уважала висновок експерта неповним і що це призводить до того, що земельна ділянка позивача площею 0,10 га залишається без проходу і проїзду. Експертом не було враховано, що загальна площа земельних ділянок, що перебувають у позивача становить - 0,2412 га. При цьому, експерт зазначає у висновку, що у фактичному користуванні позивача перебуває земельна ділянка загальною площею 0,2186 га.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишено без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 червня 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 21 липня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Басараб Наталії Володимирівни задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача (його представника) про розгляд справи, призначений на 27 жовтня 2021 року, зокрема, відсутні докази направлення йому судової повістки-повідомлення засобами поштового зв`язку та, як наслідок, її отримання (вручення).

Порушення щодо обов`язку завчасно повідомити про розгляд справи позбавило заявника права мати реальну можливість представляти свої інтереси як учасника справи в умовах, які передбачені процесуальним законодавством, зокрема, в умовах відкритого та публічного судового розгляду. Вказане, у свою чергу, перешкодило стороні належним чином користуватися передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справ повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суду першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки Київська міська рада, приймаючи рішення від 01 жовтня 2007 року №503/3337, діяла у порядку та у межах, передбачених законом. ОСОБА_2 використала своє право на отримання земельної ділянки у передбаченому законом порядку.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що рішенням Київської міської ради від 22 серпня 2007 року №317/2151 ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року №503/3337 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,06 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

17 травня 2011 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) видано ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0619 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівельних споруд.

З матеріалів справи вбачається та не заперечувалось самим позивачем під час розгляду справи, що 12 червня 2008 року в приміщенні ПП «ГЕОС» ОСОБА_4 підписав акт здачі-прийомки перенесених в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, переданої у приватну власність для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, де площа земельної ділянки ОСОБА_2 визначена у розмірі 0,06 га.

Згідно з висновком експерта від 29 травня 2020 року №2-29/05 за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи площа та межі земельних ділянок сторін у справі за фактичним використанням не відповідають площі та межам відповідно до площі, переданої у власність згідно з рішенням Київської міської ради ОСОБА_2 (0,06 га), а саме земельна ділянка, яка перебуває у фактичному користуванні, становить 0,0517 га, тобто зменшилася на 0,0102 га.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

За змістом ч. 3 ст. 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Статтею 40 ЗК України передбачено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини, виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної ділянки(паю).

Згідно з ч. 7-10 ст. 118 ЗК України відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

За змістом ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачені у ст. 166-186-1 ЗК України.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється, зокрема у вигляді технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Статтею 152 ЗК України регламентовано, що захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсним рішень, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом способів.

Згідно вимог ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів є, у тому числі, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

За змістом частин 1-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК особа може звернутись до суду з цивільним позовом за захистом порушеного, не визнаного чи оспорюваного права, свободи чи законного інтересу (яке є наявним у позивача).

За змістом ст. 264 та п. 4 ч. 4 ст. 265 ЦПК України для задоволення позову необхідним є встановлення судом факту порушення права (законно інтересу) позивача.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказує на те, що земельна ділянка виділена відповідачу у такий спосіб, що вона накладається на земельну ділянку позивача, у зв`язку з чим земельна ділянка останнього зменшилась по площі на 0,02 га.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У свою чергу, ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд площею 0,06 га.

Висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи виготовленої «Українським центром судових експертиз» № 2-29/05 від 29 травня 2020 року встановлено, що площа та межі земельних ділянок сторін у справі за фактичним використанням не відповідають площі та межам відповідно до площі, переданої у власність за рішенням Київської міської ради ОСОБА_2 АДРЕСА_1 (0,06 га), а саме: земельна ділянка, яка перебуває у фактичному користуванні, становить 0,0517 га, тобто зменшилась на 0,0102 га.

У висновку також зазначено, що внаслідок ненадання координат на земельну ділянку ОСОБА_1 , місцеположення ділянки площею 0,1000 га встановити неможливо.

Земельна ділянка, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 , що розташована по АДРЕСА_1 , накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:183:0003, яка перебуває у власності ОСОБА_2 .

За таких обставин, посилання позивача на те, що земельна ділянка відповідача, в межах, що визначені державним актом про право власності на землю, накладається на земельну ділянку позивача є безпідставними та не підтверджуються наявними у справі доказами, а, відтак, позивачем не доведено порушення його прав відповідачами.

Доводи представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , викладені в апеляційній скарзі, щодо неповноти висновку експерта та неврахування експертом певних обставин при проведенні дослідження є безпідставними з огляду на наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно пункту першого частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

За змістом частини першої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Відповідно до статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Зважаючи на викладене, у разі якщо позивач вважав висновок експерта неповним або у нього виникли сумніви щодо його правильності, останній не був позбавлений права заявити клопотання про призначення повторної або додаткової експертизи. Проте, таким правом позивач не скористався, а представник позивача просила лише викликати експерта для надання усних пояснень щодо висновку.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 , підписуючи акт встановлення меж, не знав механізму цього процесу, підписав згоду та акт одночасно, при цьому при виділенні ОСОБА_2 земельної ділянки на місцевості її межі не встановлювалися, межові знаки в натурі нікому не передавалися, є неспроможними з огляду на те, що у даному випадку вказані обставини не мають значення для справи, оскільки ОСОБА_1 не доведено факт порушення його прав рішенням Київської міської ради № 503/3337 від 01 жовтня 2007 року про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки.

З огляду на те, що стороною позивача не надано суду жодних належних і допустимих доказів на підтвердження порушення його прав, оскільки не надано доказів того, що земельна ділянка відповідача, в межах, що визначені державним актом про право власності на землю, накладається на земельну ділянку позивача, колегія вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.

Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 червня 2021 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено «27» вересня 2022 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.В. Желепа

О.Ф. Мазурик