Рішення

від 31.07.2022 по справі 334/4445/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 01.08.2022

Справа № 334/4445/21

Провадження № 2/334/384/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2022 року м. Запоріжжя

Ленінський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Коломаренко К.А.,

при секретарі - Фарзаєвій К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 ,

до відповідачів

Запорізького районного управління поліції,

Головного управління національної поліції в Запорізькій області,

Національної поліції України,

Державної казначейської служби України,

Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Запорізькій області,

Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області

про визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди

за участі: позивача ОСОБА_2 (особисто), представника позивача ОСОБА_1 адвоката Прядко Д.В. (діє на підставі Доручення про надання безоплатної вторинної правової допомоги №308 від 18.03.2021), представника відповідача Державної казначейської служби України Орлової О.О. (в порядку самопредставництва); представника відповідачів Головного управлінняНаціональної поліціїв Запорізькійобласті,Національної поліціїУкраїни,Головного управлінняМіністерства внутрішніхсправ Українив Запорізькійобласті Коваленко І.М. (в порядку самопредставництва)

ВСТАНОВИВ:

25 червня 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в своїхінтересах тав інтересах ОСОБА_3 звернулись до суду з вказаним позовом до Запорізького районного управління поліції, Головного управління національної поліції в Запорізькій області, Національної поліціїУкраїни,Державної казначейськоїслужби України про визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди.

Позивачі сформулювали свої позовні вимоги наступним чином.

1. Визнати незаконними дії співробітників поліції (на той час Ленінського РВ УМВС України в Запорізькій області) які полягали у затриманні із застосуванням фізичної сили ОСОБА_2 у приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя 11 липня 2013 року та доставці до Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради.

2. Визнати незаконними дії співробітників поліції щодо затримання (на той час Ленінського РВ УМВС України в Запорізькій області) які полягали у застосуванні фізичної сили у приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя 11 липня 2013 року відносно ОСОБА_1 .

3. Визнати незаконними дії співробітників поліції щодо затримання (на той час Ленінського РВ УМВС України в Запорізькій області) які полягали у застосуванні фізичної сили у приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя 11 липня 2013 року відносно ОСОБА_3 .

4. Стягнути з Державної казначейської служби на користь ОСОБА_2 завдану їй моральну шкоду у розмірі 169 824 гривень.

5. Стягнути з Державної казначейської служби на користь ОСОБА_1 завдану їй моральну шкоду у розмірі 169 824 гривень.

6. Стягнути з Державної казначейської служби на користь ОСОБА_3 завдану йому моральну шкоду у розмірі 169 824 гривень.

Свої позовнівимоги обґрунтовуютьнаступним чином:11липня 2013року уприміщенні Ленінськогорайонного судум.Запоріжжя буланезаконно затриманаіз застосуваннямгрубої фізичноїсили тапсихічного тискупоміщена успеціальний транспортнийзасіб позивач ОСОБА_2 ,1943року народження,під керівництвомзаступника начальникаЛенінського РВУМВС (наданий час-Запорізьке районнеуправління поліції)Шепеля ЄвгенаСергійовича. Груба силапід часзатримання застосовуваласяне тількидо позивача ОСОБА_2 ,але йдо членівїї сім`ї:доньки ОСОБА_1 тап`ятирічногоонука ОСОБА_3 ,у присутностісвідків. А саме,перебуваючи уприміщенні суду11липня 2013року капітанполіції ОСОБА_4 застосовуючи грубусилу почавтягнути навулицю ОСОБА_2 її донька ОСОБА_1 сталана заваді,захищаючи маму. Капітан поліції ОСОБА_4 разом ізпідлеглими наочах п`ятирічноїдитини-інваліда ОСОБА_5 ,сина ОСОБА_6 стали бити ОСОБА_7 ,коли дитинастала захищатимаму табабусю,то вонипобили ідитину. Свої дії ОСОБА_4 пояснював,що виконуваврішення судупро примусовийпсихіатричний огляд.На моментзатримання добудівлі судубуло залученодекілька десятківспівробітників поліції,які приймалибезпосередню участьпід часзатримання. Однак, у момент затримання, згідно судового запису на документі - рішення суду не набрало законної сили. До того ж, - дане рішення було заочним, про що ОСОБА_4 достовірно знав, та не було внесено до реєстру судових рішень.

За результатамизазначених насильницькихдій позивач ОСОБА_2 була незаконнопоміщена доКУ «Обласнаклінічна психіатричналікарня» ЗОР,по відношеннюдо неїзастосовувалися міримедичного характеруу примусовомупорядку. При затриманні, внаслідок застосування фізичної сили, було спричинено тілесні ушкодження позивачам, що підтверджується медичними документами.

Згідно висновкуспеціаліста №682/свід 06серпня 2013року у ОСОБА_3 наявні тілесніушкодження увигляді синцівв областілівого передпліччя,в областіправої голені,в областілівої голені,садни вобласті лівогопередпліччя,самі пособі кваліфікуютьсяяк легкітілесні ушкодження.Зазначені вищетілесні ушкодженняутворились віддій тупихпредметів.Давність утвореннятілесних ушкодженьне суперечитьстроку зазначеноюматір`юдитини,а саме11.07.2013року. Згідно висновку спеціаліста № 683/с від 06 серпня 2013 року у ОСОБА_1 наявні тілесні ушкодження у вигляді синців в області лівого плеча, лівого передпліччя, правого передпліччя, лівого стегна, лівої голені, садни в області лівого передпліччя, самі по собі кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Зазначені вище тілесні ушкодження утворились від дій тупих предметів. Давність утворення тілесних ушкоджень не суперечить строку зазначеною ОСОБА_1 , а саме 11.07.2013 року.

11.07.2013р.відносно ОСОБА_1 був складенийпротокол проадміністративне правопорушення,згідно якоговона 11.07.2013р.о 15-30год.,у приміщенніЛенінського районногосуду м.Запоріжжя,який розташованийпо вул.40років РадянськоїУкраїни,1/2,начебто вчинилазлісну непокорузаконному розпорядженнюта вимогампрацівників міліції,чим порушиластаттю 185КУпАП. 21.08.2013р.постановою суддіЛенінського районногосуду м.Запоріжжя РадченкоДаря Олегівнапритягнута доадміністративної відповідальностіза ст.185КУпАП тана неїнакладено адміністративнестягнення увигляді штрафув розмірі136грн. 19.09.2013р.постановою апеляційногосуду Запорізькоїобласті постановаЛенінського районногосуду м.Запоріжжя від21.08.2013р.була скасованата прийнятанова постанова.Матеріали справиза протоколомпро адміністративнеправопорушення №128725від 11.07.2013р.щодо ОСОБА_1 направлений доЛенінського РВЗМУ ГУМВСУкраїни вЗапорізькій областіна додатковуперевірку таналежне складанняпротоколу проадміністративне правопорушення. Постановою Ленінськогорайонного судум.Запоріжжя від22листопада 2013року провадженняпо справіпро адміністративнеправопорушення увідношенні ОСОБА_1 за ст.185КУпАП булозакрито.

Також 11липня 2013року відносно ОСОБА_1 був складенийпротокол проадміністративне правопорушення,згідно якоговона 11.07.2013р.о 15-30год.,у приміщенніЛенінського районногосуду м.Запоріжжя,який розташованийпо вул.40років РадянськоїУкраїни,1/2,начебто висловлюваласянецензурною лайкоюу відношенніспівробітників міліціїта іншихосіб за,що передбаченавідповідальність заст.173КУпАП. Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2013 року провадження по справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 за ст. 173 КУпАП було закрито за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ст. 173 КУпАП.

Згідно листа ГУ МВС України в Запорізькій області від 04.11.2013 року № 3/И-Г-154/1 до винних працівників міліції вжито заходів дисциплінарного впливу.

Вважають, що працівники міліції взагалі не мали права висувати жодних вимог щодо доставки ОСОБА_2 на примусовий психіатричний огляд та проходження нею такого огляду, бо це не відноситься до їх службової компетенції; комунальна установа «Обласна клінічна психіатрична лікарня» (надалі - КУ «ОКПЛ») просила працівників міліції лише сприяти у безпеці персоналу під час огляду ОСОБА_2 , який було призначено на 15.07.2013 року на 9 год. 00 хв. Натомість саме працівники міліції незаконно, діючи не в межах своєї компетенції та перевищуючи свої владні повноваження, отримавши так зване повідомлення з суду про перебування ОСОБА_2 в приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя, діючи за вказівкою невідомої особи, на власний розсуд прийняли рішення про те, що ОСОБА_2 підлягає доставці до психіатричної лікарні.

Служби уперіод часуз 15год.56хв.до 16год.00хв.,та,як слідуєз викладеногота матеріалівсправи,за 4хвилини ОСОБА_8 встиг нелише отриматиФорму-1на ОСОБА_1 та встановитиїї особу,а йприбути домісця подіїза направленнямчергового поРВ,знайтисвідків правопорушення,скласти протоколпро адміністративнеправопорушення,оскільки вперіод часуз 16год.00хв.до 16год.10хв.він вже,одночасно віддвох осібзразу,за 10хвилин отримавта склавписьмово поясненнясвідків такзваного правопорушення- ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ,що євзагалі неможливим,свідчить накористь доводів ОСОБА_1 про фальсифікаціюпротоколу,підтверджує данінею поясненнята погоджуєтьсязі свідченнями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про те,що ніякіпротоколи на ОСОБА_1 не складалися.У зв`язкуз протиправнимидіями співробітниківполіції позивачамбуло завданоморальної шкоди,яка полягаєв душевнихстражданнях,моральних переживаннях,у порушеннінормальних життєвихзв`язківчерез неможливістьпродовження активногогромадського життята іншихнегативних явищах. Перенесені події призвели до появи негативних психосоматичних та психоемоційних змін: швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, чутливість, фіксованість на негативних переживаннях, насторога, переживана щодо своєї соціальної репутації.

Незаконне складанняпротоколів проадміністративне правопорушення,затримання тазастосування фізичноїсили принизилочесть тагідність позивів,що дотеперішнього часувимагає додатковихзусиль длявідновлення сталихсоціальних зв`язків,оскільки ОСОБА_2 є громадськоюактивісткою,приймає участьу багатьохгромадських акціяхта заходах,направлених назахист правгромади. Наслідки події,що сталася,потягли засобою нераціональневитрачання життєвогочасу (налікування,проведення правовихзаходів),обумовили необхідністьзалучання значнихфізичних,душевних таматеріальних ресурсів,дотепер вимагаютькомпенсаторних можливостейзадля їхподолання. У ОСОБА_1 на фоніпережитих подійзагострилася хворобацукровий діабет. Неоднократні зверненнядо поліціїщодо притягненнядо відповідальностіза протиправнідії співробітниківполіції залишилисябез уваги.Розмір завданоїморальної шкодипозивачі оцінюютьв суміпо 169824гривень коженпозивач. Розмір прожитковогомінімуму для непрацездатних осіб станом на 1 січня 2020 року становив 1769.00 грн. Якщо, за 8 років переживань (починаючи з квітня липня 2013 року) він буде складати саме розмір заявленої моральної шкоди позивачами. Також позивачі зазначають, оскільки протиправними діями співробітників поліції ушкоджено здоров`я позивачів, то позовна давність не поширюється на позовні вимоги позивачів. З урахуванням викладеного просять позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 30.06.2021 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження, встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті спору.

26.07.2021 року надійшов відзив на позовну заяву за підписом уповноваженої особи (в порядку самопредставництва) відповідачів Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Національної поліції України (т. 1, а.с. 46-72), згідно якого відповідачі заперечують проти задоволення позовних вимог повністю. В обґрунтування заперечень проти позову зазначають наступне: до позовної заяви додана постанова Апеляційного суду Запорізької області від 19.09.2013 року по справі №33/778/452/13, згідно з мотивувальною частиною якої встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.06.2013 року було задоволено заяву головного психіатра Департаменту охорони здоров`я Запорізької облдержадміністрації про психіатричний огляд у примусовому порядку ОСОБА_2 . Рішення суду вступило в законну силу 09.07.2013 року. Також встановлено, що своїми діями ОСОБА_1 дестабілізувала роботу Ленінського районного суду м. Запоріжжя та злісно перешкоджала працівникам міліції у виконанні ними службових обов`язків у сприянні медпрацівникам при виконанні рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.06.2013 року про психіатричний огляд у примусовому порядку ОСОБА_2 . Також відповідачі зазначають, що позивачі достовірно знали про можливе, на їх думку, порушення їх прав співробітниками Ленінського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області ще у липні 2013 року, однак звернулись до суду за захистом лише в 2021 році. Тож, в частині позовних вимог про визнання дій працівників міліції незаконними, позов підлягає залишенню без розгляду через пропуск позивачами строку позовної давності. Окремо звертають увагу, що Національна поліція та Головне управління Національної поліції в Запорізькій області є новоствореними органами державної влади та не визначенні правонаступниками Головного Управління МВСУкраїни вЗапорізькій області. Відповідно доЄДРПОУ Головнеуправління Міністерствавнутрішніх справУкраїни вЗапорізькій областіє юридичноюособою,яка перебуваєв станіприпинення. Зазначають,що подіїна якіпосилаються позивачівідбувались у2013році заучастю медичнихпрацівників тапрацівників міліції.Крім того,Ленінський РВMBГУМВС Українив Запорізькійобласті єструктурним підрозділомГУМВС Українив Запорізькійобласті. Позивачі упозовній заявіпосилаються нанеправомірні діїпрацівника міліціїЛенінського РВMBУМВС Українив Запорізькійобласті - ОСОБА_4 ,проте відповіднодо інформаціїДепартаменту кадровогозабезпечення Національноїполіції України ОСОБА_4 службу вапараті центральногооргану управлінняполіції непроходив тане проходить. Тож,вважають,що належнимивідповідачами вцій справіє Головнеуправління Міністерствавнутрішніх справУкраїни вЗапорізькій областіта ДКСУ. Звертають увагу, що Позивачі помилково ототожнюють в своїй позовній заяві працівників міліції та «співробітників поліції». Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підтвердження факту отримання тілесних ушкоджень посилаються на висновок спеціаліста № 682с,№ 683с від 06.08.2013 року, в описовій частині якого (з їх слів) зазначено, що тілесні ушкодження нанесені працівниками міліції. Позивачі вважають, що зазначені висновки підтверджують факт отримання легких тілесних ушкоджень. Однак висновки спеціаліста не підтверджують, що тілесні ушкодження нанесенні саме «співробітниками поліції». Також зазначають, що Позивачами не надано до суду доказів завдання душевного болю, моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ завданого діями органів поліції (у тому числі органів міліції), в обґрунтуванні моральної шкоди, необхідне повне доведення незаконності дій або бездіяльності службової особи. Тобто, вимоги позивачів не мають обґрунтованого підтвердження і не підкріплені належними доказами.

26.07.2021 від відповідачів Національної поліції України та ГУНП в Запорізькій області надійшло клопотання, в якій просять замінити неналежних відповідачів Запорізьке районне управління поліції, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області та Національну поліцію України на належних Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області та ДКСУ (т. 1 а.с. 73-77).

26.07.2022 року від відповідачів Національної поліції України та ГУНП в Запорізькій області надійшло клопотання про залишення позовної заяви в частині позовних вимог ОСОБА_2 без розгляду, оскільки до позовної заяви не додано документи, які підтверджують підстави звільнення ОСОБА_2 від сплати судового збору та доказу сплати судового збору позивачем ОСОБА_2 (т. 1 а.с.79-80).

02.08.2021 року від відповідача Державна казначейська служба України надійшов відзив на позовну заяву (т. 1, а.с. 83-97). В своєму відзиві зазначає, що Територіальні органи Національної поліції не є правонаступниками територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України, а отже позивачем невірно визначено відповідачів по цій справі. Окрім того, події, на підставі яких складено позовну заяву по цій справі, відбувались у 2013 році, а наразі вже сплинув строк позовної давності для звернення до суду з вимогами. Відповідач звертає увагу, що Державна казначейська служба України є учасником судового процесу по справах про відшкодування шкоди лише у зв`язку з тим, що здійснює відповідно до наданих повноважень виконання судових рішень по такій категорії справ і не повинна відповідати коштами, передбаченими на утримання установи, за дії або бездіяльність органів державної влади. Крім того, не допускається стягнення моральної та матеріальної шкоди з Державної казначейської служби України, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів. Також, позивачами не зазначено, у чому конкретно полягали страждання (фізичні, душевні або психічні), не досліджено характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо). Моральні страждання, про які позивачами зазначено у позовній заяві, є лише припущенням, оскільки підтверджуючих доказів за нормою статті 81 Цивільного кодексу України не надано. Отже, оскільки позивачами належним чином не обґрунтовано тане підтверджено доказами заподіяння моральної шкоди, то підстави для її відшкодування відсутні. Позовні вимоги вважають такими, що не підлягають задоволенню, належним чином не обґрунтованими, такими, що призведуть до економічно необґрунтованих збитків Державного бюджету України, та просять відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

03.08.2021року відпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_13 надійшла відповідьна відзиввідповідачів Національної поліціїУкраїни таГУНП вЗапорізькій областівід 26.07.2022року (т.1а.с.99-104),в якомузазначає наступне:у зв`язкуз протиправнимидіями співробітниківполіції позивачамбуло завданоморальної шкоди,яка полягаєв душевнихстражданнях,моральних переживаннях,у порушеннінормальних життєвихзв`язків черезнеможливість продовженняактивного громадськогожиття таінших негативнихявищах. Перенесені подіїпризвели допояви негативнихпсихосоматичних тапсихоемоційних змін:швидка втомлюваність,пасивність,знижений настрій,пригніченість,чутливість,фіксованість нанегативних переживаннях,насторога,переживання щодосвоєї соціальноїрепутації. Незаконне складанняпротоколів проадміністративне правопорушення,затримання тазастосування фізичноїсили принизилочесть тагідність позивів,що дотеперішнього часувимагає додатковихзусиль длявідновлення сталихсоціальних зв`язків,оскільки ОСОБА_2 є громадськоюактивісткою,приймає участьу багатьохгромадських акціяхта заходах,направлених назахист правгромади. Наслідки події,що сталася,потягли засобою нераціональневитрачання життєвогочасу (налікування,проведення правовихзаходів),обумовили необхідністьзалучання значнихфізичних,душевних таматеріальних ресурсів,дотепер вимагаютькомпенсаторних можливостейзадля їхподолання. У ОСОБА_1 на фоніпережитих подійзагострилася хворобацукровий діабет. Неоднократні зверненнядо поліціїщодо притягненнядо відповідальностіза протиправнідії співробітниківполіції залишилисябез уваги. Представник позивачазазначає,що відповіднодо ст.23ЦК України,особа маєправо навідшкодування моральноїшкоди,завданої внаслідокпорушення їїправ.Моральна шкодаполягає уфізичному болюта стражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз каліцтвомабо іншимушкодженням здоров`я,а такожу душевнихстражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз протиправноюповедінкою щодонеї самої. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, на підставі ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Також звертає увагу, що позивачами заявлено мінімальний розмір моральної шкоди. Окрім цього, оскільки протиправними діями співробітників поліції ушкоджено здоров`я позивачів, тому позовна давність не поширюється на позовні вимоги позивачів.

03.08.2021 року в підготовчому засіданні ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача про залучення співвідповідача Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Запорізькій області, оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні (т.1 а.с.109).

10.08.2021року відпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_13 надійшла відповідьна відзивпредставника ДКСУ(т.1а.с.118-121),в якійзазначає наступне.Доводи державноїказначейської службипро те,що вонає неналежнимвідповідачем усправі єнеспроможними.Безспірне списаннякоштів державногобюджету (місцевихбюджетів)здійснюється КазначействомУкраїни упорядку,встановленому КабінетомМіністрів України,за черговістюнадходження такихрішень,щодо видатківбюджету в межахвідповідних бюджетнихпризначень танаданих бюджетнихасигнувань. Таким чином,безспірне списаннякоштів Державногобюджету Українина підставірішення судуздійснюється самеДержавною казначейськоюслужбою України.Предстаник позивачазвертає увагу,що узв`язкуз протиправнимидіями співробітниківполіції позивачамбуло завданоморальної шкоди,яка полягаєв душевнихстражданнях,моральних переживаннях,у порушеннінормальних життєвихзв`язків черезнеможливість продовженняактивного громадськогожиття таінших негативнихявищах. Перенесені подіїпризвели допояви негативнихпсихосоматичних тапсихоемоційних змін:швидка втомлюваність,пасивність,знижений настрій,пригніченість,чутливість,фіксованість нанегативних переживаннях,насторога,переживана щодосвоєї соціальноїрепутації. Незаконне складанняпротоколів проадміністративне правопорушення,затримання тазастосування фізичноїсили принизилочесть тагідність позивів,що дотеперішнього часувимагає додатковихзусиль длявідновлення сталихсоціальних зв`язків,оскільки ОСОБА_2 є громадськоюактивісткою,приймає участьу багатьохгромадських акціяхта заходах,направлених назахист правгромади. Наслідки події,що сталася,потягли засобою нераціональневитрачання життєвогочасу (налікування,проведення правовихзаходів),обумовили необхідністьзалучання значнихфізичних,душевних таматеріальних ресурсів,дотепер вимагаютькомпенсаторних можливостейзадля їхподоланню.У ОСОБА_1 на фоніпережитих подійзагострилася хворобацукровий діабет.

13.08.2021 року від відповідача - ГУМВС України в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с. 122-136), згідно якого відповідач не визнає позов, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач зазначає, що у даній справі сплив позовної давності, що є підставою для відмови в позові та звертають увагу, що строки позовної давності впливають на результат розгляду справи та процесу доказування Відповідача. Внаслідок того, що Позивачем не дотримано строку звернення до суду у Відповідача - ГУМВС України в Запорізькій області відсутня можливість надати всі докази (документи), як на підтвердження своєї позиції оскільки, відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5 та зареєстровано у Міністерстві Юстиції України від 17.04.2017 за № 571/20884, пунктом 80 визначено, що документи (акти, постанови, рішення, довідки, доповідні та пояснювальні записки, висновки, листи, службових розслідувань) підлягають зберіганню протягом 5 років. При цьому зазначає, що ГУМВС України в Запорізькій області з 7.11.2015 перебуває в стані припинення, що унеможливлює надання будь-яких документів за період 2013 року, оскільки останні просто не збереглися. Таким чином, порушення Позивачами строку звернення до суду унеможливила надати будь-які докази, які підтверджують правомірності дій працівників міліції, а саме те, що вони діяли в порядку та спосіб визначений законом. Відповідач зазначає, що в рішенні Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30.03.2018 по справі № 333/3447/17 за позовом ОСОБА_2 до КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня» про стягнення моральної шкоди у сумі 300000 грн. (залишено в силі апеляційним судом Запорізької області 13.08.2018 року) встановлено, що «11.07.2013 року ОСОБА_2 була доставлена спеціалізованою бригадою швидкої допомоги на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя на примусовий психіатричний огляд». Зазначене позивачем ОСОБА_2 не спростовано. Як наслідок, можливо зазначити, що працівники міліції діяли у порядку та спосіб визначений законом виконували Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя. Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підтвердження факту отримання тілесних ушкоджень посилаються на висновок спеціаліста № 682с, № 683с від 06.08.2013 року, в описовій частині якого (з їх слів) зазначено, що тілесні ушкодження нанесені працівниками міліції. Отже, відповідач вважає, що зазначені висновки підтверджують факт отримання легких тілесних ушкоджень позивачами, однак не підтверджують, що вони нанесенні саме працівниками міліції, оскільки відсутнє рішення суду, яким встановлено вину працівників міліції. Також зазначає, що позивачі у позовній заяві посилаються на неправомірні дії працівника міліції Ленінського РВ МВ УМВС України в Запорізькій області - ОСОБА_4 , а Ленінський РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області був структурним підрозділом ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області (ЄДРПОУ 08672408), що перебуває у етапі припинення шляхом ліквідації, тож, належними відповідачем в цій справі є Запорізьке міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області та ДКСУ. Позивач помилково ототожнює в своїй позовній заяві працівників міліції та «співробітників поліції». Відповідач зазначає, що Згідно з додатком № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (Розподіл видатків Державного бюджету України на 2021 рік) в 2020 році на зазначені цілі Державній казначейській службі України виділені кошти в розмірі 150000 тис, грн. (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 3504030), отже, за наявності підстав, стягнення коштів в судовому порядку повинно здійснюватися з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку. Також посилається на те, що Позивачем не надано належних, допустимими доказів, якими б було доведено неправомірності дій працівників міліції (що повинно бути доведено у законному порядку, та підтверджено належними доказами, зокрема, рішеннями суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (аналогічна правова позиція міститься в Постанові ВСУ від 25.10.2015 року у справі № 32/421) при здійснені ними своїх повноважень, не доведено виникнення шкоди через діяльність працівників міліції та причинний зв`язок органу державної влади та заподіянням шкоди. Окрім цього, звертає увагу суду, що Запорізьке районне управління поліції ГУНП в Запорізькій області є територіальним підрозділом ГУНП в Запорізькій області та не має статусу юридичної особи. Тож, Запорізьке районне управління поліції ГУНП в Запорізькій області не може бути відповідачем по цій справі. Враховуючи вищевикладене, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

30.08.2021року відпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_13 надійшла відповідьна відзиввідповідача ГУМВС Українив Запорізькійобласті,в якійзазначає наступне.Протиправними діямиспівробітників поліціїушкоджено здоров`япозивачів,тому позовнадавність непоширюється напозовні вимогипозивачів.Розмір завданоїморальної шкодипозивачі оцінюютьв суміпо 169824гривень коженпозивач. Розмір прожитковогомінімуму длянепрацездатних осібстаном на1січня 2020року становив1769.00грн.Якщо,за 8років переживань(починаючиз липня2013року)він будескладати самерозмір заявленоїморальної шкодипозивачами. Зазначає, що Позивачами заявленомінімальний розмірморальної шкоди. Звертає увагу, що спричинення тілесних ушкоджень підтверджується показаннями свідків, відеозаписом, який буде надано для демонстрації в судовому засіданні, висновками спеціалістів, письмовими доказами.

08.09.2021 року підготовче судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Коломаренко К.А. на лікарняному (т. 1 а.с.141).

04.10.2021 року було оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні, у зв`язку з неявкою позивачів (т.1 а.с.163-164).

04.10.2021 року через канцелярію суду надійшло клопотання від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_13 , в якому просить залучити у якості співвідповідача ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області (т.1 а.с.170). Також, 04.10.2021 через канцелярію суду надійшло клопотання про допит свідків від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_13 , в якому просить допитати в якості свідків: ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 (т. 1 а.с.171). Після цього, 04.10.2021 року надійшло клопотанням позивача ОСОБА_2 про долучення доказів до матеріалів справи (т.1 а.с. 172-194).

Від позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 12.10.2021 року надійшла заява про відвід судді Коломаренко К.А. по справі №334/4445/21 (т. 1 а.с. 195), заяву про відвід передано судді.

Ухвалою судді від 12.10.2021 визнано необґрунтованим заявлений позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у справі 334/4445/21 відвід судді Коломаренко К.А., матеріали справи № 334/4445/21 передано для визначення судді з розгляду заяви про відвід судді у порядку, встановленому ч.1 ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України (т. 1 а.с.196-197).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Запоріжжя (суддя Добрєв М.В.) у задоволенні заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про відвід судді відмовлено (т. 1, а.с. 201).

Ухвалою суду від 20.10.2021 року у підготовчому засіданні клопотання представника позивача ОСОБА_1 ? адвоката Прядко Дениса Володимировича про залучення співвідповідача, задоволено, залучено до участі у справі в якості співвідповідача Запорізьке міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області), визначено співвідповідачу ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області та іншим учасникам справи строк для подання заяв по суті спору (т.1 а.с.210-211).

22.10.2021 року від позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надійшла заява про відвід судді Коломаренко К.А. по справі №334/4445/21 (т. 1 а.с. 223), заяву про відвід передано судді.

Ухвалою судді від 25.10.2021 визнано необґрунтованим заявлений позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у справі 334/4445/21 відвід судді Коломаренко К.А., матеріали справи № 334/4445/21 передано для визначення судді з розгляду заяви про відвід судді у порядку, встановленому ч.1 ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України (т. 1 а.с.224-225).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Запоріжжя (суддя Ісаков Д.О.) у задоволенні заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про відвід судді відмовлено (т. 1, а.с. 228-229).

Після чого, 10.11.2021 року від позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надійшла заява (вимога) про неодноразово подана про відвід судді Коломаренко К.А. по справі №334/4445/21 (т. 1 а.с. 237), заяву про відвід передано судді.

Ухвалою судді від 11.11.2021 визнано необґрунтованим заявлений позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у справі 334/4445/21 відвід судді Коломаренко К.А., матеріали справи № 334/4445/21 передано для визначення судді з розгляду заяви про відвід судді у порядку, встановленому ч.1 ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України (т. 1 а.с.238-241).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Запоріжжя (суддя Фетісов М.В.) у задоволенні заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про відвід судді відмовлено (т. 1, а.с. 244).

17.11.2021 року у підготовчому судовому засіданні позивачем ОСОБА_2 заявлено відвід судді Коломаренко К.А., ухвалою суду відмовлено у задоволенні заяви (т. 2 а.с.8).

Ухвалою суду від 17.11.2021 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні, задоволено клопотання щодо допиту заявлених позивачем свідків (т.2 а.с. 9-13).

02.12.2021 року судове засідання було відкладено у зв`язку з неявкою належним чином повідомлених представника позивача та відповідачів.

05.01.2022 року надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_13 про виклик свідків, а саме: ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 (т.2 а.с.36-38).

05.01.2022 року в судовому засіданні було допитано свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_30 відкладено у зв`язку з неявкою інших свідків, клопотання про допит яких було задоволено судом за наслідками підготовчого провадження. Також, ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_13 про виклик свідків від 05.01.2022 року (т. 1 а.с.56-57).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10.01.2022 було витребувано з Ленінського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу №334/4445/21 у зв`язку з поданням ОСОБА_1 апеляційної скарги на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05.01.2022 року (т.2 а.с.64-66).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17.02.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05.01.2022 року - залишено без задоволення (т.2 а.с.98-104).

15.02.2022 року слухання справи не відбулося, у зв`язку з перебуванням матеріалів цивільної справи № 334/4445/21 у Запорізькому апеляційному суді (т.2 а.с.120).

01.03.2022 року цивільну справу № 334/4445/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , до Запорізького районного управління поліції, Головного управління національної поліції в Запорізькій області, Національної поліції України, Державної казначейської служби України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Запорізькій області, Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, про визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди повернуто після закінчення апеляційного провадження до Ленінського районного суду м. Запоріжжя (т. 2 а.с. 107).

15.03.2022 року судове засідання не відбулося у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану та встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану, розгляд справи відкладено до усунення обставин, які зумовлюють особливий режим роботи суду пов`язаний з загрозою життю, здоров`ю та безпеці учасників справ та працівників суду в умовах збройної агресії проти України (т.2 а.с.141), після чого у зв`язку зі змінами особливого режиму роботи суду судове засідання було призначено на 30.06.2022.

У судовому засіданні 30.06.2022 було заслухано пояснення учасників справи, допитано свідка, досліджено відеодоказ, наданий стороною позивачів, оголошено перерву в судовому розгляді для дослідження письмових доказів та підготовки учасників справи до судових дебатів.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позовні вимоги, викладені в позовні заяві підтримала в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві. Пояснила, що вважає, що діями співробітників міліції було завдано моральної шкоди їй та членам її сім`ї доньці та онукові, наслідки перенесених страждань мають місце і на сьогоднішній день, позивач вважає, що такі співробітники міліції не мають права продовжувати працювати в структурі правоохоронних органів, а тому з них мають бути стягнуті грошові кошти, їй та членам її сім`ї були спричинені тілесні ушкодження.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Прядко Д.С. просив позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених в позовні заяві та в заявах по суті спору, оскільки неправомірними діями співробітників поліції позивачам спричинені тілесні ушкодження, завдано моральної шкоди, що підтверджується дослідженими судом доказами.

ОСОБА_1 , як законний представник неповнолітнього позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась з невідомої суду причини, про дату час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 2 а.с. 162, 163).

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України). Крім того, учасники справи виклали письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору у письмових заявах по суті справи, визначених ст. 174 ЦПК України.

В судовому засіданні представник відповідача Державної казначейської служби України Орлова О.О. проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просила в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивачами не доведено заподіяння їм моральної шкоди, позивачами пропущено строк позовної давності, стягнення грошових коштів має відбуватись не з Державної казначейської служби, а з держави в особі органу, співробітники якого на думку позивачів, заподіяли їм моральну шкоду.

В судовому засіданні представник відповідачів Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Національної поліції України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області Коваленко І.М. проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, зазначала, що відповідачі Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, Національна поліція України не є належними відповідачами у справі, оскільки створені в 2015 році та не є правонаступниками органів внутрішніх справ, при цьому позивачами позовні вимоги заявлені саме про визнання незаконними дій співробітників поліції, позивачі позовні вимоги не змінювали. Також вважає, що належними та допустимими доказами позивачі не підтвердили як неправомірність дій співробітників міліції, так і заподіяння такими діями моральної шкоди та її розмір.

Відповідач Запорізьке міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області в судове засідання явку свого представника не забезпечив з невідомої суду причини, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку (т. 1 а.с. 222, т. 1 а.с. 236, т. 2 а.с. 18, т. 2 а.с. 32, т. 2 а.с. 108, т. 2 а.с. 127, т. 2 а.с. 161), відзив на позовну заяву не подав.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України).

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачі просять визнати незаконними дії співробітників поліції (на той час Ленінського РВ УМВС України в Запорізькій області), які полягали у затриманні із застосуванням фізичної сили ОСОБА_2 у приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя 11 липня 2013 року та доставці до Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради, та які полягали у застосуванні фізичної сили у приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя 11 липня 2013 року відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та стягнути з Державної казначейської служби моральну шкоду, спричинену такими діями.

При цьому, позовні вимоги обґрунтовують положеннями ст. ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що 20.06.2013 року Головний лікар-психіатр Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя із заявою про проведення психіатричного огляду ОСОБА_2 в примусовому порядку з метою запобігання суспільно небезпечних дій. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.06.2013 року заява була задоволена. 11.07.2013 року ОСОБА_2 була примусово доставлена до КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради. 12.07.2013 року Головний лікар-психіатр Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із заявою про госпіталізацію ОСОБА_2 у психіатричну лікарню у примусовому порядку, посилаючись на висновок комісії лікарів-психіатрів від 12.07.2013 року, хоча вказаним висновком не встановлено в неї тяжкого психічного розладу, як це передбаченост. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу». Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.07.2013 року заява була задоволена. Зазначені рішення Ленінського та Комунарського районних судів м. Запоріжжя були скасовані рішеннями Апеляційного суду Запорізької області від 08.08.2013 року та від 12.08.2013 року відповідно. В рішенні Апеляційного суду Запорізької області від 08.08.2013 року суд прийшов до висновку про відсутність підстав для направлення до суду заяви про госпіталізацію ОСОБА_2 до психіатричного закладу в примусовому порядку.

Вказані обставини встановлені при розгляді справи №333/3447/17 за позовом ОСОБА_2 до Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради про стягнення моральної шкоди, в якій 30.03.2018 року Комунарським районним судом винесено рішення (залишене без змін Постановою апеляційного суду Запорізької області від 09.08.2018) про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення з Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн., а отже в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Конституція України у ст. 56 проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вона заподіяна, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, ст. ст. 1173,1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Відповідно до положень ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою, тоді належним відповідачем у справі є держава Україна, як учасник цивільних відносин.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження 14-515цс19), у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 202/6457/16-ц (провадження № 61-26176св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18), від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19 (провадження № 61-9875св20).

З відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 57, 71, 105, 134, 135, 151, ) вбачається, що у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано відомості щодо юридичних осіб:

-Головне управління національної поліції в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 40108688, організаційно-правова форма юридичної особи орган державної влади, дата запису про державну реєстрацію юридичної особи 07.11.2015);

-Національна поліція України (код ЄДРПОУ 40108578, організаційно-правова форма юридичної особи орган державної влади, дата запису про державну реєстрацію юридичної особи 07.11.2015)

-Запорізьке міське управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 08672408, організаційно-правова форма юридичної особи орган державної влади, дата державної реєстрації юридичної особи 17.01.1995; наявні відомості про перебування юридичної особи в стані припинення з 05.11.2015);

-Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 08592187, організаційно-правова форма юридичної особи орган державної влади, дата державної реєстрації юридичної особи 28.04.1994; наявні відомості про перебування юридичної особи в стані припинення з 04.11.2015);

Відомостей про те, що територіальні органи національної поліції (зокрема Головне управління Національної поліції в Запорізькій області та Запорізьке районне управління поліції (як його структурний підрозділ), які створені на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», є правонаступниками територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, а Національна поліція України є правонаступником Міністерства внутрішніх справ України, суду не надано.

Відповідно до пунктів 63, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)).

Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди).

Враховуючи наведене, Запорізьке районне управління поліції, Головне управління національної поліції в Запорізькій області, Національна поліціяУкраїни взагалі не є належними відповідачами у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц зроблено правовий висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Згідно зстаттею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістомстатті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1ст.1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.3постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(даліПостанова №4), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральні страждання в Україні встановлюються наступними засобами: показаннями свідків; поясненнями сторін і третіх осіб; речовими доказами; письмовими доказами, висновками експертів.

Відповідно до п.5 Постанова №4 обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Згідно правової позиції Верховного Суду викладеної у постановах від 24.04.2020 у справі №818/607/17 та від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 - не всі негативні емоції досягають рівня страждань або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органам державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У правовій позиції Великої Палати Верховного Суду викладеній у постанові від 25.03.2020 №641/8857/17 вказано на обов`язок позивача належним чином обґрунтувати та довести належними та допустимими доказами протиправність дій працівників правоохоронних орган, фактів заподіяння йому такої шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідачів та виною останніх в її заподіянні, а також зазначити чим позивач керується при розрахунку завданої йому моральної шкоди.

В постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №580/1617/19 зазначено, що факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами, в іншому випадку вимоги є необґрунтованими.

Відповідно до листа прокуратури Запорізької області від 22.10.2014 №07/1/1-2959-06 ОСОБА_2 повідомлено про розгляд її звернення з приводу неналежного проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях та з інших питань (т. 1 а.с. 16). Вказаним листом зокрема ОСОБА_2 повідомляється про те, що досудове розслідування у кримінальних провадженнях за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3,5 ст 191 КК України за фактами розтрати майна посадовими особами МКП «Основаніє» шляхом зловживання службовим становищем за попередньою змовою групою осіб та за фактом незаконного поміщення заявника до КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня» на примусове лікування за ч. 1 ст. 151 КК України триває, хід досудового розслідування перебуває на контролі прокуратури області.

З листа прокуратури Запорізької області від 11.04.2014 №17-2959-06 вбачається, що Запорізьким міським управлінням ГУМВС України в Запорізькій області 08.10.2013 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за №12013080010000583 та розпочато досудове розслідування щодо дій лікарів Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» при поміщенні заявника на лікування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 151 КК України, в якому триває досудове розслідування; за заявою ОСОБА_1 щодо підробки протоколів про адміністративні правопорушення за ст. ст. 173, 185 КУпАП, складених відносно неї, слідчими прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №42013080050000029 від 24.07.2013, за наслідками якого прийнято рішення про закриття вказаного кримінального провадження у зв`язку з відсутністю у діях дільничних інспекторів міліції Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_8 та ОСОБА_31 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст 366 КК України; щодо кримінального провадження №42013080050000028 від 14.07.2013, розпочатого за заявою адвоката Захарової М.В. в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_12 з боку співробітників Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в області фізичного впливу під час виконання рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя, повідомлено про скасування у кримінальному провадженні постанови про закриття кримінального провадження та доручення подальшого розслідування слідчим слідчого відділу прокуратури області (т. 1 а.с. 17-19).

З постанови про визнання особи потерпілим від 05.08.2013 вбачається, що ОСОБА_1 була визнана потерпілою у кримінальному провадженні №42013080000000029 від 24.07.2013 (т. 1 а.с. 23).

Листом від 04.11.2013 №3/И-Г-154/1 ОСОБА_32 повідомлено про розгляд її звернення керівництвом ГУМВС України в Запорізькій області та зазначено, що за викладеними нею відомостями проведено службове розслідування, за результатом якого до винних працівників міліції вжито заходів дисциплінарного впливу (т. 1 а.с. 20).

Листом Генеральної прокуратури від 12.05.2014 №06/1р заступнику прокурора Запорізької області направлено заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 щодо можливого вчинення окремими суддями Ленінського, Комунарського районних судів м. Запоріжжя, працівниками органів внутрішніх справ Запорізької області та іншими протиправних дій (т. 1 а.с. 21).

Листом Генеральної прокуратури від 09.08.2013 №04/2/8-1748-13 ОСОБА_2 повідомлено, що її звернення направлено для вирішення прокурору Запорізької області, якому доручено організувати перевірку згідно з вимогами чинного законодавства (т. 1 а.с. 22).

З подання прокурори Запорізької області від 09.07.2014 №07/1/1-2053вих-14 вбачається, що голові Запорізької обласної ради пропонується вирішити питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності головного лікаря Комунальної установи «Обласна психіатрична клінічна лікарня» Запорізької обласної ради ОСОБА_33 (т. 1 а.с. 24-26).

Судом також встановлено, що позивачі та в їх інтересах різні громадські та благодійні організації звертались зі скаргами, зверненнями, листами до Президента України, Генерального прокурора України, голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, голови Вищої ради юстиції України, народних депутатів України та депутатів Запорізької обласної ради, з приводу незаконних, на їх думку дій, співробітників правоохоронних органів, суддів, головного лікаря «Обласної психіатричної лікарні» (т. 1, а.с. 174-194).

Як вбачається з постанови Апеляційного суду Запорізької області від 19.08.2013 у справі № 33/778/452/13 Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; постанову судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2013 року, якою ОСОБА_1 притягнута до адміністративної відповідальності заст. 185 КУпАПта на неї накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 136 грн., скасовано та прийнято нову постанову; матеріали справи за протоколом про адміністративне правопорушення № 128725 від 11.07.2013 року щодо ОСОБА_1 направлено до Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області на додаткову перевірку та належного складення протоколу про адміністративне правопорушення (т. 1 а.с. 27-32).

Постановою Ленінського районного суду від 14.10.2013 у справі №334/6254/13-п провадження у справі відносно ОСОБА_1 закрито за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП (т. 1 а.с. 33).

Постановою Ленінського районного суду від 22.11.2013 у справі №334/6250/13-п провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ст. 185 КУпАП закрито відповідно до ст. 247 КУпАП (т. 1 а.с. 34-35).

Як вбачається з висновку спеціаліста №683/с від 06.08.2013 тілесні ушкодження у ОСОБА_1 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які винили від дії тупого (тупих) предметів та давність їх утворення не протирічить строку, вказаному освідуваною (т. 1 а.с. 13).

Також з висновку спеціаліста №682/с від 06.08.2013 вбачається, що тілесні ушкодження у ОСОБА_3 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які винили від дії тупого (тупих) предметів та давність їх утворення не протирічить строку, вказаному матір`ю дитини (т. 1 а.с. 14).

В описових частинах висновків спеціаліста зазначено, що ОСОБА_1 щодо обставин виникнення тілесних ушкоджень у неї та у дитини зазначала, що їх спричинили співробітники міліції 11.07.2013 в приміщенні Ленінського районного суду міста Запоріжжя.

При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що за результатами вказаних кримінальних проваджень будь-якій особі було повідомлено про підозру, у будь-якому кримінальному провадженні складений обвинувальний акт, який в подальшому направлений на розгляду суду та що у будь-якому кримінальному провадженні з перелічених у відповідях на адресу ОСОБА_2 встановлені будь-які факти вчинення співробітниками міліції відносно неї неправомірних дій.

Щодо листа від 04.11.2013 №3/И-Г-154/1 на ім`я ОСОБА_32 суд зазначає, що зі змісту вказаного листа неможливо встановити, з приводу чого ОСОБА_32 подавалось звернення до керівництва ГУМВС України в Запорізькій області та про які відомості нею зазначалось у відповідних зверненнях, як і неможливо встановити, до яких же саме працівників міліції вжито заходів дисциплінарного впливу та в чому саме складається підстава для застосування таких заходів.

В судовому засіданні за клопотанням позивачів також було допитано свідків. Свідок ОСОБА_17 суду пояснив, що безпосереднім свідком подій 11.07.2013 він не був, про все, що сталось йому відомо лише зі слів. В цей день ому зателефонувала ОСОБА_1 донька ОСОБА_2 та просила приїхати, оскільки її матір забирає швидка. Зазначив, що перебував з ОСОБА_2 в одній організації, яка займалась участю в різних заходах, за час спілкування з ОСОБА_2 не помічав у неї наявності будь-яких психічних розладів. За клопотанням представника позивача в судовому засіданні 30.06.2022 свідка ОСОБА_17 було допитано повторно та він пояснив, що вважає, що працівники міліції вчинили свавілля відносно ОСОБА_2 , коли доставили її до психіатричної лікарні, оскільки не мали відповідного рішення суду з відповідною резолюцією. Також вважає, що ОСОБА_2 було спричинено велику моральну шкоду. На запитання учасників процесу повідомив, що особисто не бачив, які неправомірні дії вчинялись співробітниками поліції відносно ОСОБА_2 . Вказував, що він, як представник громадської організації, допомагав ОСОБА_2 відновлювати її права, складав в її інтересах документи та отримував на них відповіді, проте надати їх не може, оскільки всі документи перебувають на території, яка наразі є окупованою.

Свідок ОСОБА_20 суду пояснив, що в 2013 році він був депутатом Запорізької міської ради, з ОСОБА_2 знайомий, оскільки вона була членом громадської організації, активно обстоювала свою позицію щодо діяльності мерії, різних організацій в місті Запоріжжі. Про події 11.07.2013 йому відомо зі слів ОСОБА_1 , яка в той день зателефонувала йому та сказала, що її маму забирають з Ленінського районного суду співробітники міліції. Наступного дня на засідання міської ради депутати викликали керівника правоохоронного органу, який звітував їм з приводу подій, які відбувались 11.07.2013, та фактично не міг пояснити дії правоохоронців. Після чого співробітник міліції ОСОБА_34 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Також пояснив, що з приводу вказаних подій звертався з відповідними листами, проте відповіді на них не надійшло. ОСОБА_35 в подальшому він бачив в Комунарському районному суді, коли її доставили з психіатричної лікарні для слухання справи та вона була не в найкращому стані.

Від допиту інших свідків, клопотання про допит яких було задоволено за результатами підготовчого провадження, сторона позивача відмовилась, відповідачі на їх допиті не наполягали, тому суд прийняв відмову позивачів від допиту свідків.

На дослідженому в судовому засіданні відеозапису подій, які відбувались в приміщенні Ленінського районного суду міста Запоріжжя 11.07.2013 зафіксовано конфлікт між позивачами, іншими особами, які перебувають разом з позивачами та особою, яка на вимогу позивача представилась як ОСОБА_4 . При цьому, на відеозаписі не зафіксовано будь-які дії, які б свідчили про застосування до позивачів фізичної сили чи примусове їх супроводження будь-куди. На відеозаписі видно як особи, які перебувають разом з позивачем ОСОБА_2 , викликають до Ленінського районного суду міста Запоріжжя міліцію, вказують про побиття їх співробітниками міліції, проте такі події на записі відсутні.

Щодо посилань позивачів на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження, суд зазначає, що з наданих суду висновку спеціаліста №683/с від 06.08.2013 та висновку спеціаліста №682/с від 06.08.2013 можливо встановити факт наявності у позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, проте з наданих позивачами доказів неможливо встановити, ким саме та за яких обставин були такі тілесні ушкодження нанесені.

Таким чином, суд вважає, що позивачами не надано належних та допустимих доказів, які б надавали суду дійти висновку, що дії співробітників міліції були незаконними та внаслідок цих незаконних дій позивачам було спричинено моральну шкоду.

Так, відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу Українипідставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорювання. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорювання) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу Українипередбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У відповідності до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України, обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпринципу справедливості розгляду справи судом.

Наведені норми процесуального права позивачами не дотримано, доказів, які б підтверджували наявність складових для відшкодування моральної шкоди, суду також не надано.

Крім того, у своїх позовних вимогах позивачі просять суд стягнути шкоду, завдану їм, на їх переконання, співробітниками поліції, в розмірі 169 824 гривень на користь кожного з позивачів, при цьому доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди у такому розмірі, як і доказів причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та діяннями відповідачів, позивачі не надають, хоча відповідно до ст. 81 ЦПК України це є їх процесуальним обов`язком.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі, відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу, на свій розсуд розпорядилися своїми правами та обов`язками щодо обрання способу захисту, предмету та вимог позову, збирання доказів.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо заявленого відповідачами клопотання про відмову у позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності, суд зазначає, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

З огляду на те, що судом в задоволенні позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю, питання про застосування наслідків спливу строку позовної давності судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.12,76-83,89,141,158,247,263-265, ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , до Запорізького районного управління поліції, Головного управління національної поліції в Запорізькій області, Національної поліції України, Державної казначейської служби України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Запорізькій області, Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про визнання дійнеправомірними тавідшкодування моральноїшкоди - залишити без задоволення.

Рішенняможе бути оскарженобезпосередньо(ч. 1ст. 355 ЦПК України) до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягомтридцяти днівз дня складення повного судового рішення(ч. 1ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду(п. 1 ч. 2ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2ст. 358 ЦПК України(ч. 3ст. 354 ЦПК України).

Рішення судунабирає законної силипісля закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано(ч. 1ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду(ч. 2ст. 273 ЦПК України)

Суддя: Коломаренко К. А.