Постанова

від 26.07.2022 по справі 2-866/2007

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 липня 2022 року

м. Київ

справа № 2-866/2007

провадження № 61-1592св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідач - Селезенівська сільська рада Сквирського району,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 листопада 2007 року в складі судді Ярошенко С. М. та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М. в справі за позовом ОСОБА_1 до Селезенівської сільської ради Сквирського району про продовження строку на прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку та поновлення строку на звернення до суду,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Селезенівської сільської ради Сквирського району про продовження строку на прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку та поновлення строку на звернення до суду.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначала, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . Від шлюбу народився син ОСОБА_5 , 1967 року народження.

ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серія Р1 № 237583 мав на праві приватної власності земельну ділянку площею 5,030 га, розташовану на території Селезенівської сільської ради Сквирського району Київської області (далі - земельна ділянка).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті залишилося спадкове майно у вигляді земельної ділянки. Спадкоємцем майна за законом є позивач, інших спадкоємців немає. Батько спадкоємця ОСОБА_5 - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Про те, що пропустила строк на прийняття спадщини, позивач дізналася, коли звернулась у жовтні 2007 року за консультацією до юриста.

Посилаючись на вищезазначене, позивач просила суд: визначити їй додатковий строк в шість місяців для прийняття спадщини за законом, пропущений з поважних причин, після смерті сина - ОСОБА_5 ; поновити строк на звернення до суду щодо визнання права власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку; визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку, що належала на праві приватної власності ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 23 листопада 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк у шість місяців, пропущений з поважних причин для прийняття спадщини за законом, яка відкрилася після смерті її сина ОСОБА_5 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 5,030 га, яка призначена для товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Селезенівської сільської ради Сквирського району Київської області, посвідчену державним актом на право приватної власності на землю, виданим ОСОБА_5 30 березня 2001 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем визнано позов, спадкоємцем майна за законом після смерті ОСОБА_5 є позивач, інших спадкоємців немає. Про те, що пропустила строк на прийняття спадщини, позивач дізналася, коли звернулась у жовтні 2007 року за консультацією до юриста, тому посилаючись на статті 1269, 1272 ЦК України, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Не погоджуючись з рішенням суду, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що він є сином спадкодавця ОСОБА_5 , який на момент смерті батька був малолітнім, рішенням суду порушенні його права як спадкоємця, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 листопада 2007 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно копії спадкової справи, відкритої Сквирською державною нотаріальною конторою Київської області, заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 подала її племінниця ОСОБА_6 , а також ОСОБА_2 20 грудня 2019 року ОСОБА_2 отримав відповідь від нотаріуса про те, що згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру є заповіт ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Сквирського районного нотаріального округу Київської області від 25 липня 2017 року. Оскільки є заповіт, то свідоцтво про право на спадщину за законом видати не є можливим, а також повідомила, що Сквирська районна державна нотаріальна контора зробила запит до Київського обласного державного нотаріального архіву щодо копії заповіту для встановлення спадкоємця за заповітом. Тому на час розгляду справи в апеляційній інстанції коло спадкоємців не можна вважати встановленим. Крім того суд зазначив, що ОСОБА_1 як спадкоємець за законом звернулася до суду у 2007 році із цим позовом у своїх інтересах, і що рішення суду першої інстанції було постановлено відносно неї, тобто її права на спадкування. Зазначив, що мати ОСОБА_2 як його законний представник до суду не зверталася, ніяких дій щодо отримання спадщини в інтересах малолітнього сина не вчиняла, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2021 року через засоби поштового зв`язку представник ОСОБА_2 - адвокат Химчук В. Л. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 листопада 2007 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року, направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження зазначає те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми матеріального права (зокрема статті 1216-1218, 1220, 1222, 1223, 1261, 1268, 1272, 1273 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 2516/1356/12-ц, від 03 червня 2020 року в справі № 297/2591/14-ц, від 02 жовтня 2019 року в справі № 639/2726/16-ц, від 06 березня 2018 року в справі № 164/1056/15-ц, від 04 вересня 2019 року в справі № 450/328/15-ц, від 27 червня 2018 року в справі № 756/1529/15-ц; суд апеляційної інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про те, що позивачка з поважних причин пропустила строк прийняття спадщини і незаконно визначив їй додатковий шестимісячний строк. Суд не з`ясував: чи заводилась спадкова справа після смерті спадкодавця; чи видавалось свідоцтво на спадкове майно; чи є заповіт; чи є спадкоємці, які прийняли спадщину. При поданні позову позивач приховала від суду інформацію про наявність малолітнього спадкоємця і суд вирішив питання про права ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 оскаржувалось рішення суду першої інстанції щодо визнання права власності на земельну ділянку після смерті ОСОБА_5 , а не спадкування після смерті позивача ОСОБА_1 .

Суд залишив поза увагою те, що малолітній ОСОБА_2 відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Суди попередніх інстанцій вирішили питання про права на земельну ділянку ОСОБА_2 .

Крім того, зазначає, що оскільки позивачка ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд апеляційної інстанції не вжив заходи для отримання заповіту померлої ОСОБА_1 з метою встановлення кола спадкоємців після її смерті.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи ізСквирського районного суду Київської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року касаційне провадження у цій справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 .

Витребувано із Сквирської районної державної нотаріальної контори Київської області спадкову справу № 226/2019 щодо спадкового майна, померлої ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі № 2-866/2007.

Залучено до участі у справі № 2-866/2007 правонаступників ОСОБА_2 та ОСОБА_6 як правонаступників позивача - ОСОБА_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . Від шлюбу народився син ОСОБА_5 1967 року народження (а. с. 9).

ОСОБА_5 мав на праві приватної власності спірну земельну ділянку (а. с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (а. с. 12).

Після його смерті залишилося спадкове майно у вигляді земельної ділянки.

Встановлено також, що позивач ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 51).

Згідно копії спадкової справи, відкритої Сквирською державною нотаріальною конторою Київської області, заяву про прийняття спадщини після ОСОБА_1 подала її племінниця ОСОБА_6 , 1966 року народження, та ОСОБА_2 , 2000 року народження (а. с. 95, 99 зв.). Інші спадкоємці відмовилися від прийняття спадщини.

20 грудня 2019 року ОСОБА_2 нотаріусом було надано відповідь про те, що згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру є заповіт ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Сквирського районного нотаріального округу Київської області від 25 липня 2017 року; що ні ОСОБА_2 , ні інший спадкоємець, що подав заяву, не надали вищевказаний заповіт. Оскільки є заповіт, то свідоцтво про право на спадщину за законом видати не є можливим; що Сквирська районна державна нотаріальна контора зробила запит до Київського обласного державного нотаріального архіву щодо копії заповіту для встановлення спадкоємця за заповітом.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У справі, яка переглядається, спір виник стосовно спадкування після смерті ОСОБА_5 .

Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України (перша черга спадкоємців) у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері - стаття 1262 ЦК України.

Крім того, за змістом частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу (реалізація права на відмову від спадщини).

Частинами першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Спадкоємець, який отримав спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, що передбачено частиною першою статті 1296 ЦК України.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем визнано позов, спадкоємцем майна за законом після смерті ОСОБА_5 є позивач, інших спадкоємців немає. Про те, що позивач пропустила строк на прийняття спадщини, вона дізналася у жовтні 2007 року, тому посилаючись на статті 1269, 1272 ЦК України, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є сином ОСОБА_5 . На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був малолітнім.

Таким чином, з урахуванням викладених вище фактичних обставин справи, встановлених судами, та норм законодавства, суд першої інстанції, розглядаючи справу не встановив всіх спадкоємців після смерті ОСОБА_5 , залишив поза увагою те, що ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги стосовно спадщини, яка відкрилася внаслідок смерті його батька ОСОБА_5 , не з`ясував чи відмовлялася мати ОСОБА_2 як законний представник від прийняття спадщини. За таких обставин рішення суду першої інстанції про визнання права власності на все спірне майно за ОСОБА_1 є протиправним.

Оскільки закон не встановлює строку на отримання свідоцтва про право на спадкове майно, відповідно право ОСОБА_2 є порушеним з моменту прийняття рішення судом першої інстанції про визнання права власності на все спадкове майно за ОСОБА_1 .

Апеляційний суд залишив поза увагою порушення судом першої інстанції як норм матеріального так і процесуального права, не перевірив доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на таке.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) вказано, що «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 визначила відповідачем Селезенівську сільську раду Сквирського району.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

Апеляційний суд залишив поза увагою те, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 його син ОСОБА_2 був неповнолітнім, тобто є спадкоємцем першої черги стосовно спадщини, яка відкрилася внаслідок смерті його батька ОСОБА_5 , однак він не був залучений до участі у справі.

Тобто апеляційний суд не врахував, що у цій справі Селезенівська сільська рада Сквирського району є неналежним відповідачем.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 як спадкоємець за законом звернулася до суду у 2007 році із цим позовом у своїх інтересах, і що рішення суду було постановлено відносно неї, тобто її права на спадкування; що мати ОСОБА_2 як його законний представник до суду не зверталася, ніяких дій щодо отримання спадщини в інтересах малолітнього сина не вчиняла, є помилковими, та прийняті з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.

За вищенаведеними вимогами частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня особа є такою, що приймає спадщину по замовчуванню в силу приписів закону, тобто без вчинення будь-яких дій для цього, а визнання права власності на все спадкове майно за позивачем порушує його право.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 691/1104/19 (провадження № 61-16798св20).

Крім того, розглядаючи справу суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено апеляційним судом позивач ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суд апеляційної інстанції, в порушення норм процесуального права, не зупинив провадження у справі та не залучив правонаступників позивача, передчасно розглянувши справу по суті за відсутності сторони, чим порушив один із основних принципів цивільного судочинства - змагальність сторін, що є недопустимим.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, а саме те, що ОСОБА_2 був спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , який не був залучений до участі у справі, однак рішенням місцевого суду порушено його законні права на спадкування частини спірного майна, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу з врахуванням залученого Верховним Судом правонаступника померлої ОСОБА_1 , встановити коло спадкоємців після смерті ОСОБА_5 розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи до суду першої інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 листопада 2007 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. В. Сердюк