Ухвала

від 02.08.2022 по справі 716/829/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 716/829/19

провадження № 61-1310св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Буковина»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Буковина» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Буковина» (далі - ТОВ «Мрія Фармінг Буковина») про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 02 січня 2009 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма імені Суворова» (далі - ТОВ «Агрофірма ім. Суворова»), правонаступником якого є ТОВ «Мрія Фармінг Буковина», укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 7321589500:01:001:0049, строком на 7 років.

Позивач вказувала, що не бажаючи продовжувати строк дії договору оренди вказаної земельної ділянки, 25 серпня 2016 року вона надіслала орендарю повідомлення про закінчення договору оренди земельної ділянки. Проте після закінчення строку дії договору оренди, орендар продовжує користуватися належною їй земельною ділянкою.

20 серпня 2018 року на зборах землевласників вона дізналася від представників ТОВ «Агрофірма ім. Суворова» про існування договору оренди її земельної ділянки, укладеного між нею та товариством у 2015 році, про укладення якого їй взагалі нічого не було відомо. Більше того, переглянувши даний договір, вона побачила, що підпис у ньому не відповідає її дійсному підпису та є очевидно підробленим.

ОСОБА_1 просила суд визнати договір оренди земельної ділянки за кадастровим номером 7321589500:01:001:0049, укладений 05 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма ім. Суворова», в особі директора Туруна Г. П., недійсним.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2020 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відсутність волевиявлення позивача на укладення договору оренди не є підставою для визнання такого договору недійсним, а може бути підставою для висновку щодо відсутності факту укладання такого договору, що вбачається із змісту статей 638, 639 ЦК України. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку, а тому ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення такої ділянки.

Проаналізувавши вищезазначені правові положення та обставини справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в цьому випадку позивач обрала невірний спосіб захисту порушеного права.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо обрання позивачем не ефективного способу захисту своїх порушених прав, суд апеляційної інстанції вказав, що у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Суд апеляційної інстанції вказав, що ефективним способом захисту права позивача є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, а не визнання такого правочину недійсним, як обґрунтовано позов.

При цьому послався на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (п.71), від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (п.96), від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (п.81), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (п.97).

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У січні 2021 року ТОВ «Мрія Фармінг Буковина» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у частині встановлення судом факту за яким спірний договір ОСОБА_1 не підписувала та істотних умов цього договору не погоджувала, ухвалити в цій частині нове рішення.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 403/563/16-ц (провадження № 61-18935св18) та від 04 вересня 2019 року у справі № 485/111/17 (провадження № 61-33208св18). При цьому у мотивувальній частині оскаржуваної постанови апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписувала та істотних умов цього договору не погоджувала. Однак наведене не відповідає дійсності, оскільки суд першої інстанції таких обставин не встановлював, а виходив з того, що належних та допустимих доказів, які б підтверджували посилання сторони позивача на той факт, що орендодавець не підписувала оспорюваний договір, суду не надано.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

29 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Заставнівського районного суду Чернівецької області.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 2,14 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7321589500:01:001:0049, що розташована на території Шубранецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, що підтверджується актом на право власності на земельну ділянку від 04 червня 2007 року серії ЯЕ № 174678.

02 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма ім. Суворова» укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 7 років. Цей договір оренди землі 10 вересня 2009 року зареєстрований у Центрі Деревного земельного кадастру в Чернівецькій області за № 040981300116.

Не бажаючи продовжувати строк дії вищевказаного договору оренди земельної ділянки, ОСОБА_1 25 серпня 2016 року засобами поштового зв`язку направила орендарю лист-повідомлення про закінчення договору оренди земельної ділянки, в якому повідомила про припинення дії спірного договору у зв`язку із закінченням строку оренди та про необхідність повернути їй земельну ділянку за актом приймання-передачі земельної ділянки після завершення дії договору у стані, придатному для її подальшого використання.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, 30 серпня 2016 року лист отриманий уповноваженою особою на одержання внутрішнього рекомендованого листа, адресованого директору ТОВ «Агрофірма ім. Суворова».

20 серпня 2018 року на зборах землевласників ОСОБА_1 дізналася від представників ТОВ «Агрофірма ім. Суворова» про існування договору оренди її земельної ділянки, укладеного між нею та ТОВ «Агрофірма ім. Суворова» у 2015 році, про укладення якого їй взагалі нічого не було відомо і підпис у вказаному договорі їй не належить.

Так, згідно з договором оренди землі від 05 вересня 2015 року земельна ділянка площею 2,14 га, що належить ОСОБА_1 , строком на 7 років передана в оренду ТОВ «Агрофірма ім. Суворова», правонаступником якого є ТОВ «Мрія Фармінг Буковина». Договір завірений підписами, які містяться під зазначеними у договорі реквізитами сторін.

Право оренди вказаної земельної ділянки за ТОВ «Агрофірма ім. Суворова» було зареєстроване державним реєстратором Комунального підприємства «Кельменецьке районне бюро технічної інвентаризації» 13 серпня 2016 року, номер запису: 30927950.

За умовами договору оренди від 05 вересня 2015 року орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Шубранецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області.

Згідно з пунктом 20 договору оренди землі земельна ділянка вважається переданою орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди.

Відповідно до пункту 43 договору оренди землі, спірний договір є укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року з підстав, передбачених частиною четвертою статті 403 ЦПК України, передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 227/3760/19-ц (провадження № 61-1317св21) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про визнання договору оренди недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 17 грудня 2020 року.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тому відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача. Суди встановили, що спірні договори позивач не підписував та, відповідно, істотних умов цих договорів не погоджував. Велика Палата Верховного Суду вказала, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Зробила висновок про те, що в цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок, вказавши при цьому, що негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Розмежовуючи недійсність та неукладеність договору, колегія суддів в ухвалі від 07 квітня 2021 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 61-1317св21) вказала, що згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Тобто укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Головними умовами, за наявності яких договір вважається укладеним, є такі: сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору; таку згоду досягнуто в належній формі. За договором найму будівлі або іншої капітальної споруди одна особа (наймодавець) передає або зобов`язується передати іншій особі (наймачеві) за плату в тимчасове володіння та користування будівлю чи іншу капітальну споруду. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди є двостороннім, відплатним, консенсуальним або реальним. У зв`язку з тим, що законом не встановлено спеціальних істотних умов договору найму будівлі (споруди), єдиною загальною істотною умовою останнього є предмет договору. Предметом договору найму будівлі (споруди) може бути не будь-яка нерухомість, а тільки такий її різновид, як будівля (споруда). Істотною умовою договору оренди є плата, яка стягується з наймача за користування майном (орендна плата). Договір насамперед є домовленістю сторін щодо істотних його умов. Договір як документ - втілення цієї домовленості. Недотримання форми договору чи її недоліки не завжди свідчать про відсутність домовленості між сторонами. Оскільки оспорюваний договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року про надання в оренду приміщення загальною корисною площею 1 600 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , містить всі істотні умови, то він є укладеним. За встановленими у справі обставинами, орендар користується будівлею складу, тобто договір виконується. За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У частині другій статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Тому підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри учасника (учасників правочину), забезпечує їх ідентифікацію, а також цілісність документа, яким формалізується правочин.

Колегія суддів констатувала, що у разі відсутності власноручного підпису сторони договору на документі необхідно вважати, що правочин не відповідає вимогам, які встановлюються до письмової форми правочину, однак це не означає, що між сторонами відсутня домовленість, якщо договір фактично виконується сторонами. Отже, неукладений і недійсний договір - це принципово різні правові явища і їх ототожнення є помилковим. Договір, щодо якого сторони не дійшли згоди в необхідній формі за всіма істотними умовами, є неукладеним, тобто неіснуючим, що виключає визнання його недійсним. Оспорюваний договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року за змістом є укладеним, бо містить усі істотні умови, притаманні такому виду договору. Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оскільки договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року містить усі необхідні реквізити, істотні умови, передбачені ЦК України, він є укладеним, а отже, може бути оспорюваним. Крім того, за обставинами справи оспорюваний договір до моменту визнання його недійсним виконувався сторонами, тобто був правовою підставою для користування орендарем майном орендодавця. Факт непідписання договору ОСОБА_5 , підтверджений висновком судово-почеркознавчої експертизи, може бути підставою для визнання його недійсним за рішенням суду.

Щодо способу захисту порушених прав колегія суддів вказала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведені висновки сформульовані в постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16. Велика Палата Верховного Суду, викладаючи в постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовий висновок, від якого просить відступити колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вказала на те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язане з позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. У контексті обставин справи № 145/2047/16-ц, яка була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, і в контексті обставин справи № 227/3760/19-ц встановлено, що спірним майном користується орендар. За договором майнового найму зазвичай відбувається передача такого майна (речі) у фактичне володіння наймача. Наймач, отримавши річ (майно) у своє користування, здійснює щодо неї всі повноваження, які визначені умовами договору, природою, характеристиками та призначенням отриманої речі (майна), тобто річ перебуває під його владою. Потрібно розрізняти право володіння з фактичним володінням. Власник, який передав річ (майно) у користування іншій особі, не втрачає щодо неї права володіння як елемента тріади повноважень власника, проте фактичне володіння річчю здійснюється іншою особою - наймачем.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що неможливо ефективно захистити права власника речі (майна) пред`явленням негаторного позову у тому разі, якщо річ (майно) перебуває у фактичному володінні іншої особи. У такому разі, на переконання колегії суддів, ефективним способом захисту прав власника речі буде фактичне повернення речі, що не можливо здійснити шляхом усунення перешкод у користуванні власністю. Відмінність між неукладеними і недійсними договорами полягає в тих правових наслідках, які настають в силу норм законодавства для таких договорів. Правові наслідки недійсності договору визначаються статтею 216 ЦК України, в якій зазначено, що кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання такого правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Положення частини першої статті 216 ЦК України не можуть застосовуватися як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Разом з тим вимоги про визнання договорів недійсними та вимога про повернення майна від володільця до власника, який заявив про недійсність правочину, має відбуватися саме за правилами статті 216 ЦК України. Отже, в цьому випадку позов про визнання договору найму (оренди) недійсним та застосування наслідків недійсності правочинів, передбачених у статті 216 ЦК України, є ефективним способом захисту порушеного права власності позивача, який призводить до відновлення порушеного права та повернення майна (речі) у фактичне володіння власника. Висновок Великої Палати Верховного Суду, на якому побудоване обґрунтування, яким саме є ефективний спосіб захисту порушеного права в разі, коли договір не підписаний стороною, а саме висновок, сформульований у пункті 7.26 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19): «…у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення», - має універсальний характер, відповідно, такий висновок підлягає застосуванню у випадку оспорювання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню, договорів, які підлягають державній реєстрації, договорів щодо прав, які підлягають державній реєстрації (наприклад, договір оренди земельної ділянки).

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на те, що при застосуванні підходу, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, про те, що ефективним способом захисту в разі встановлення, що оспорюваний договір не підписувався однією зі сторін (наприклад, підпис підроблений), є негаторний позов про усунення перешкод у користуванні належним майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення майна, створюється ситуація правової невизначеності, коли констатація в мотивувальній частині рішення про неукладенність договору і, як наслідок, вказівка в резолютивній частині про відмову у визнанні договору недійсним не є підставою для скасування реєстраційних записів, які здійснено на підставі договорів як документів, неукладеність яких констатує суд. Разом з тим визнання договору недійсним, підробленість підпису на якому встановлена судом, забезпечить можливість як повернення речі (майна) у фактичне володіння власника шляхом застосування реституції, так і стане підставою для скасування всіх реєстраційних записів, які здійснено на підставі цього договору.

В ухвалі від 07 квітня 2021 року Верховний Суд вказував, що позов про визнання договору недійсним з підстав, що підпис сторони в ньому є підробленим та, відповідно, застосування наслідків недійсності правочину, передбачених у статті 216 ЦК України, є належним та ефективним способом захисту порушеного права власності позивача. Тому колегія суддів Верховного Суду вважала наявними підстави для передачі справи № 227/3760/19-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку (уточнення), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

У справі, яка переглядається, правовідносини є подібними до правовідносин у справі № 227/3760/19-ц, і стосуються, зокрема питання правильності обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом визнання договору оренди землі недійсним.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу, до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року справу № 227/3760/19-ц прийнято до розгляду.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зупинити провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц.

Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 14 частини першої статті 253, статтею 260, статтею 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Зупинити касаційне провадження у справі № 716/829/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Буковина» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Буковина» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець