Постанова

від 14.12.2022 по справі 716/829/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 716/829/19

провадження № 61-1310св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Буковина»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Буковина» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Буковина» (далі - ТОВ «Мрія Фармінг Буковина») про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 02 січня 2009 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма імені Суворова» (далі - ТОВ «Агрофірма ім. Суворова»), правонаступником якого є ТОВ «Мрія Фармінг Буковина», укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 7321589500:01:001:0049, строком на 7 років.

Позивач вказувала, що, не бажаючи продовжувати строк дії договору оренди вказаної земельної ділянки, 25 серпня 2016 року вона надіслала орендарю повідомлення про закінчення договору оренди земельної ділянки. Проте після закінчення строку дії договору оренди, орендар продовжує користуватися належною їй земельною ділянкою.

20 серпня 2018 року на зборах землевласників від представників ТОВ «Агрофірма ім. Суворова» вона дізналася про існування договору оренди її земельної ділянки, укладеного між нею та товариством у 2015 році, про укладення якого їй взагалі нічого не було відомо. Більше того, переглянувши цей договір, вона побачила, що підпис у ньому не відповідає її дійсному підпису та є очевидно підробленим.

ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки за кадастровим номером 7321589500:01:001:0049, укладений 05 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма ім. Суворова» в особі директора Туруна Г. П.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2020 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відсутність волевиявлення позивача на укладення договору оренди не є підставою для визнання такого договору недійсним, а може бути підставою для висновку щодо відсутності факту укладання такого договору, що вбачається із змісту статей 638, 639 ЦК України. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку, а тому ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення такої ділянки.

Проаналізувавши вищезазначені правові положення та обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в цьому випадку позивач обрала невірний спосіб захисту порушеного права.

Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписувала або якщо він не визнаний судом недійсним.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо обрання позивачем неефективного способу захисту своїх порушених прав, суд апеляційної інстанції вказав, що у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Суд апеляційної інстанції вказав, що ефективним способом захисту права позивача є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, а не визнання такого правочину недійсним, як обґрунтовано позов.

При цьому послався на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (п.81), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 97).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2021 року ТОВ «Мрія Фармінг Буковина» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у частині встановлення судом факту, за яким спірний договір ОСОБА_1 не підписувала та істотних умов цього договору не погоджувала, ухвалити в цій частині нове рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 403/563/16-ц (провадження № 61-18935св18) та від 04 вересня 2019 року у справі № 485/111/17 (провадження № 61-33208св18). При цьому у мотивувальній частині оскаржуваної постанови апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписувала та істотних умов цього договору не погоджувала. Однак наведене не відповідає дійсності, оскільки суд першої інстанції таких обставин не встановлював, а виходив з того, що належних та допустимих доказів, які б підтверджували посилання сторони позивача на той факт, що орендодавець не підписувала оспорюваний договір, суду не надано.

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

29 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Заставнівського районного суду Чернівецької області.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

16 листопада 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

03 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду зупинено касаційне провадження у справі № 716/829/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 рокупоновлено касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 2,14 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7321589500:01:001:0049, що розташована на території Шубранецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, що підтверджується актом на право власності на земельну ділянку від 04 червня 2007 року серії ЯЕ № 174678.

02 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма ім. Суворова» укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 7 років. Цей договір оренди землі 10 вересня 2009 року зареєстрований у Центрі Державного земельного кадастру в Чернівецькій області за № 040981300116.

Не бажаючи продовжувати строк дії вищевказаного договору оренди земельної ділянки, ОСОБА_1 25 серпня 2016 року засобами поштового зв`язку направила орендарю лист-повідомлення про закінчення договору оренди земельної ділянки, в якому повідомила про припинення дії спірного договору у зв`язку із закінченням строку оренди та про необхідність повернути їй земельну ділянку за актом приймання-передачі земельної ділянки після завершення дії договору у стані, придатному для її подальшого використання.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, 30 серпня 2016 року лист отриманий уповноваженою особою на одержання внутрішнього рекомендованого листа, адресованого директору ТОВ «Агрофірма ім. Суворова».

20 серпня 2018 року на зборах землевласників ОСОБА_1 дізналася від представників ТОВ «Агрофірма ім. Суворова» про існування договору оренди її земельної ділянки, укладеного між нею та ТОВ «Агрофірма ім. Суворова» у 2015 році, про укладення якого їй взагалі нічого не було відомо і підпис у вказаному договорі їй не належить.

Так, згідно з договором оренди землі від 05 вересня 2015 року земельна ділянка площею 2,14 га, що належить ОСОБА_1 , строком на 7 років передана в оренду ТОВ «Агрофірма ім. Суворова», правонаступником якого є ТОВ «Мрія Фармінг Буковина». Договір завірений підписами, які містяться під зазначеними у договорі реквізитами сторін.

Право оренди вказаної земельної ділянки за ТОВ «Агрофірма ім. Суворова» було зареєстроване державним реєстратором Комунального підприємства «Кельменецьке районне бюро технічної інвентаризації» 13 серпня 2016 року, номер запису: 30927950.

За умовами договору оренди від 05 вересня 2015 року орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Шубранецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області.

Згідно з пунктом 20 договору оренди землі земельна ділянка вважається переданою орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди.

Відповідно до пункту 43 договору оренди землі, спірний договір є укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Частиною другою статті 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, визначено частиною першою статті 15 ЦК України.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Вирішуючи питання про визнання договору оренди землі недійсним, суд має врахувати вимоги статті 4 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, тому суд повинен встановити, чи дійсно порушено право орендодавця та з`ясувати, у чому саме полягає порушення законних прав орендодавця.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 15 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, від 09 грудня 2015 року у справі №6-849цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16 Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 508/1178/16-ц (провадження № 61-29776св18), однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення, у зв`язку з його укладенням, прав та охоронюваних законом інтересів.

При укладенні оспорюваного договору оренди землі від 05 вересня 2015 року сторони погодили його істотні умови: орендну плату, строк дії, умови використання земельної ділянки, інше та підтвердили наміри та волевиявлення учасників правочину своїми підписами.

Однак, позивач не довела належним та допустимими доказами, що вона не підписувала оспорюваний нею договір оренди землі. Указане може бути підтверджене, у тому числі, висновком судової почеркознавчої експертизи.

При цьому колегія суддів враховує, що судом першої інстанції роз`яснено право представнику позивача на звернення до суду з клопотанням про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, і таке клопотання було заявлено, однак представник позивача не скористався наданим йому статтею 12 ЦПК України правом у частині надання вільних та умовно-вільних зразків підпису ОСОБА_1 , що стало підставою для відмови у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи, а тому у силу вимог статей 12, 81 ЦПК України позивач своїх доводів не довела.

Отже, законні права та інтереси ОСОБА_1 не були порушені, вона не довела, що не підписувала договір оренди, а фактично передала земельну ділянку в оренду ТОВ «Мрія Фармінг Буковина», яке її прийняло і добросовісно виконувало умови укладеного договору, при цьому матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину - договору оренди землі від 05 вересня 2015 року.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що, звернувшись з позовом про визнання недійсним оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 05 вересня 2015 року, позивач обрала неефективний спосіб захисту, оскільки вона заперечувала своє волевиявлення на укладення спірного договору оренди землі, який вона не укладала та відповідно істотних умов цього договору не погоджувала, тому такий договір є неукладеним.

При цьому суди попередніх інстанцій послались на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від якої Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), згідно з якими позовні вимоги про визнання договору оренди землі недійсним з тих підстав, що позивач не підписував цей договір та не погоджував його умов, не підлягають задоволенню у зв`язку з обранням позивачем неефективного (неналежного) способу захисту своїх прав, у тому випадку, якщо суд встановив, що спірний договір був укладений без волевиявлення позивача.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, не встановлено безумовного непідписання позивачкою оспорюваного договору оренди, а вона не надала цьому переконливих та належних доказів.

Отже, суди попередніх інстанцій помилково застосували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Висновки за результатами касаційного перегляду

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене, зміст оскаржуваного судового рішення дає підстави для висновку про те, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанцій допустив порушення норм процесуального права та безпідставно зазначив обставини, які суд першої інстанції не встановлював.

Отже, постанова Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року підлягає зміні у частині мотивів відмови, з викладенням їх у редакції цієї постанови про те, що законні права та інтереси ОСОБА_1 не були порушені, вона не довела, що не підписувала договір оренди, а матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину - договору оренди землі від 05 вересня 2015 року.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Буковина» задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови. У решті постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець