Постанова

від 08.08.2022 по справі 817/83/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 817/83/17

адміністративне провадження № К/9901/45952/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №817/83/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.04.2017 (суддя Сало А.Б.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 (головуючий суддя Охрімчук І.Г., судді: Капустинський М.М., Моніч Б.С.),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2016 №45428-13.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26.04.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Рівненська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02.04.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі №817/83/17.

Ухвалою суду від 08.08.2022 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 09.08.2022.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на підставі положень статті 345 КАС України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль марки BMW, модель X6, реєстраційний номер НОМЕР_1 , об`єм двигуна 2993 куб.см., 2014 року випуску (а.с.9).

Рівненською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Рівненській області відповідно до підпункту 267.6.2. пункту 267.6. статті 267 Податкового кодексу України позивачу винесено податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 №45428-13, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем "транспортний податок з фізичних осіб" за 2016 рік у розмірі 25000,00грн. (а.с.8).

За наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся з позовом до адміністративного суду про його скасування. Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначив, що Здолбунівскою міською радою не було внесено змін до Положення про транспортний податок у місті Здолбунів відповідно до внесених змін до Податкового кодексу України в частині зміни об`єкта оподаткування транспортним податком, в той же час зазначивши, що вартість належного позивачу автомобіля є меншою від визначеного рівня у Податковому кодексі України, відтак спірне податкове є протиправним та підлягає скасуванню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не було доведено, що середньоринкова вартість транспортного засобу позивача перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, податковий орган подав касаційну скаргу, в обґрунтування якої вказує, що судами не надано належної оцінки доказам контролюючого органу, неповно з`ясовано обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Як зазначає відповідач, згідно інформації, наданої Мінекономрозвитку, вартість транспортного засобу, зареєстрованого за позивачем, становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року та є об`єктом оподаткування транспортним податком. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги частково, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок.

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Слід враховувати, що 24.12.2015 Верховною Радою України прийнято Закон України №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01.01.2016 (далі - Закон №909-VIII), яким внесено зміни у Податковий кодекс України щодо об`єкту оподаткування транспортним податком.

Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції Закону від 24.12.2015 №909-VIII) об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №909-VIII визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01.01.2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п`яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378грн. (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік»). Відтак, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 складали 1'033' 500грн.

Таким чином, об`єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1' 033'500грн. та з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно).

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац 2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66, відповідно до положень пункту 2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року N403 (Офіційний вісник України, 2013 р., N44, ст.1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Пунктом 3 Порядку N403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку N403).

Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об`єм двигуна; потужність двигуна;

тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація.

Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.

Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (п. 13 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункту 14 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Нормативний середньорічний пробіг транспортного засобу визначається відповідно до Додатку 2 до Порядку (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66) Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та становить 27000 км на рік (для автомобілів 2014 року випуску пробіг застосовується в розмірі 27000 х 2 = 54000км).

Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.

Як вказано судами, на підтвердження того факту, що середньоринкова вартість транспортного засобу, власником якого є позивач, є меншою ніж 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, позивачем надано до суду інформаційну довідку з офіційного веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 09.08.2016, відповідно до якої середньоринкова вартість транспортного засобу станом на 09.08.2016 тип: легкові автомобілі, марка: BMW, модель: Х6 внутрішнього згорання, дизель АТ, 2014 року випуску, пробіг 88321 км становить 968066,00грн.

На підставі вказаного, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, констатував, що середньоринкова вартість транспортного засобу, належного позивачу, є меншою ніж 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (1' 033' 500,00грн.), а тому належний позивачу легковий автомобіль не є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році та, відповідно, нарахування відповідачем позивачу податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб у 2016 році є протиправним.

Також, суд першої інстанції вказав, що у поданих до суду письмових запереченнях на адміністративний позов представник відповідача зазначила, що згідно інформації, наданої Мінекономрозвитку, вартість зазначеного транспортного засобу становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, однак при цьому жодних доказів на підтвердження таких обставин суду не подано.

З оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції слідує, що як зазначив відповідач в апеляційній скарзі, згідно інформації, наданої Мінекономрозвитку, вартість зазначеного транспортного засобу становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Апеляційний суд вказав, що жодних доказів на підтвердження таких обставин до суду не подано.

У справі, що розглядається, Верховний Суд знаходить підстави вважати такий висновок суду апеляційної інстанції передчасним, з урахуванням наступного.

Обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку.

При цьому, межі повноважень податкового органу полягають у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. У свою чергу, інформації, яка б підтверджувала правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення відповідач не надав.

Повнота з`ясування обставин у цій справі вимагає від суду витребування у відповідача або у Мінекономрозвитку інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Матеріалами справи підтверджується, що суд апеляційної інстанції у судовому засіданні 06.09.2017 оголосив перерву в розгляді справи, у зв`язку з необхідністю подання інформації, на яку посилався податковий орган, нараховуючи податок (арк.спр 73).

На виконання вимог протокольної ухвали суду апеляційної інстанції від 06.09.2017 відповідач надав копії листів Мінекономрозвитку з додатками від 22.02.2016 та від 06.07.2016, відповідно до яких, на виконання пункту 13 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, інформує ДФС про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (арк.спр 114-120). У наданих документах міститься інформація, у тому числі, щодо автомобіля марки BMW X6, об`єм двигуна 3,0 куб.см., внутрішнього згорання, дизель, АТ, до 3-ох років.

Відповідно до частин першої та другої статті 69 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Як визначено частиною четвертою статті 70 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною четвертою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) встановлено, що суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Вимоги цієї статті зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається, - які судом першої інстанції не виконані.

Поряд з цим, висновок суду апеляційної інстанції про ненадання відповідачем жодних доказів на підтвердження тих обставин, що податковий орган при визначенні податкового зобов`язання керувався інформацією, наданою Мінекономрозвитку, щодо вартості транспортного засобу, - не знайшов свого підтвердження у ході касаційного розгляду справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, що зумовило прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо обґрунтованості.

Слід вказати, що відповідно до частин першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Нормами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи положення вищенаведених норм, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у цій справі судам необхідно надати оцінку наявним у справі доказам, враховуючи приписи статей 73, 74 КАС України.

При новому розгляді необхідно перевірити якими доказами підтверджуються обставини справи, належно їх оцінити, і в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.04.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 у справі №817/83/17 скасувати.

Справу №817/83/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

.....................

....................

.....................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду