Рішення

від 09.08.2022 по справі 380/13076/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/13076/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України у Львівській області (79012, м. Львів, вул. Д. Вітовського, 55, код ЄДРПОУ 20001591) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

Встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області згідно якої просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 09.11.2018 по 24.06.2021 у розмірі 489 145.22 гривень (чотириста вісімдесят дев`ять тисяч сто сорок п`ять гривень двадцять дві копійки).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 у справі № 380/9780/20 УСБ України у Львівській області нарахувало та 24.06.2021 виплатило позивачу на картковий рахунок грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 08.11.2018 року у розмірі 28 633 грн 56 коп. Вважає, що з Відповідача слід стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 09.11.2018 по день фактичного розрахунку 24.06.2021 у розмірі 489 145.22 гривень. Просив позов задовольнити.

Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він позову не визнав звернув увагу на абсолютну неспіврозмірність суми компенсації за невикористану додаткову відпустку (визначена представником позивача орієнтовно і становить 28633.56 грн) і суми яку позивач просить стягнути з УСБУ у Львівській області в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (489145.22 грн). Стверджує, що заробіток за час затримки розрахунку при звільненні перевищують розмір самої заборгованості більше ніж в 17 разів. Зазначає, що ненарахування спірної виплати (компенсації невикористаної відпустки як учаснику бойових дій) мало місце до вступу в дію рішення суду у зразковій справі № 620/4218/18), при цьому весь час після звільнення позивач з будь-якими претензіями щодо ненарахування чи невиплати йому будь-яких коштів (в тому числі грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій) не звертався. Відповідач вважає, що наведені позивачем розрахунки які суперечать п. 94.5 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, в якому вказано-для приблизної оцінки розміру майнових витрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, якою можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. Щодо витрат на правничу допомогу в сумі 10000 грн вважає, що вказана представником позивача сума не підкріплена жодними доказами, які обґрунтовували саме таку суму витрат, які поніс позивач, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню. Просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 відкрито спрощене позовне провадження.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 задоволено клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку залишено без розгляду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01.03.2022 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку залишено без руху. Позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали на усунення недоліків у спосіб подання до суду заяви про визнання причин пропуску строку звернення поважними з належними та допустимими письмовими доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2022 позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку залишено без розгляду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2022 року у справі №380/13076/21 скасовано, справу направлено для продовження розгляду суду першої інстанції.

02 серпня 2022 року справу одержано Львівським окружним адміністративним судом.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 3.08.2022 позов ОСОБА_1 прийнято до розгляду справу №380/13076/21 та зобов`язано відповідача в трьохденний строк надати суду довідку про всі належні звільненому працівникові ОСОБА_1 суми при звільненні (усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

З`ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень та дослідивши докази, що подані сторонами суд встановив такі правовідносини та відповідне їм правове регулювання.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 у справі № 380/9780/20 УСБ України у Львівській області нарахувало та 24.06.2021 виплатило позивачу на картковий рахунок грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 08.11.2018 року у розмірі 28 633 грн 56 коп.

Вважаючи, що з Відповідача слід стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 09.11.2018 по день фактичного розрахунку 24.06.2021 у розмірі 489 145.22 гривень, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Відповідно до частини статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до статті 20 Закону України від 03.07.2020 №2229-XII "Про Службу безпеки України" (далі - Закон №2229-XII) умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.

Стаття 21 Закону №2229-XII визначає правове регулювання трудових відносин працівників Служби безпеки України, відповідно до якої трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, регулюються законодавством України про працю.

Відповідно до частини 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (у т.ч. затримку виплати компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Приписами статті 117 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні.

Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому. Судами установлено, що позивачем у позовній заяві заявлено вимоги про стягнення на його користь розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17 грудня 2019 року по 26 липня 2020 року (загальна кількість днів - 223) із розрахунку 809,50 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення) в день.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Суд встановив, що позивач з 03.09.2007р. по 08.11.2018р. проходив службу в УСБУ у Львівській області на офіцерських посадах, після чого звільнений у запас.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено 24 червня 2021 року.

Вказана обставина сторонами не заперечується.

Враховуючи ту обставину, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

Позивачем у позовній заяві заявлено вимоги про стягнення на його користь розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні 489 145.22 грн (кількість днів з наступного опісля звільнення дня, тобто з 09.11.2018 по день фактичного розрахунку 24.06.2021 становить 958 днів, а тому 958 х 510.59грн = 489 145.22 грн).

Відповідно до інформації щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення підполковника ОСОБА_1 за період 01.01.2015- 08.11.2018 за останні два місяці перед звільненням (01.09.2018 - 30.10.2018) позивачу нараховано 31146.00 грн (по 15573.00грн за кожен місяць). Отже середньоденна заробітна плата позивача становить 510,59 грн (за останні 2 місяці - 31146.00грн / 61 календарний день за останні два повні місяці 2018 року перед звільненням).

Суд зазначає, що за період з 9 листопада 2018 року по 24 червня 2021 року було 958 днів, а тому, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 489145,22грн (510,59 х 958).

Суд встановив, що відповідно до довідки відповідача від 8.08.2022 розмір усіх належних звільненому працівникові нарахувань та виплат при звільненні, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, становить 139628,03 грн (84366,73+20175,20+6452,54+28633,56), а грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 року по 2018 рік згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 у справі №380/9780/20 становить 28 633 грн 56 коп.

Істотність частки компенсації за несвоєчасний розрахунок в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 139628,03 грн/ 28633,56 грн= 4,88.

Ураховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку про те, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби за період з 9 листопада 2018 року по 24 червня 2021 року, що підлягає стягненню, становить грн 23870,29 грн (4,88% від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку 489145,22грн).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають до часткового задоволення.

Щодо стягнення з відповідача понесених витрати на правничу допомогу в сумі 20000,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до пунктів 1, 2, 5 частини першої статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Разом із тим, чинне адміністративно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з положеннями частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктами 1, 2 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суд дійшов висновку, що КАС України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15.12.2017 змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам (засадам) адміністративного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 10 частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 3, 6, 7, 8, 9 КАС України в узагальненому вигляді, при вирішенні адміністративного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, враховує завдання адміністративного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Згідно з частиною першою статті 166 КАС України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини сьомої статті 134 КАС України, відповідно до яких обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд встановив, що професійна правнича допомога ОСОБА_1 надавалася Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «А.З.ПАРТНЕРИ» на підставі договору про надання правничої допомоги від 7.09.2022 б/н.

На підтвердження витрат, понесених позивачем долучено копії документів які підтверджують розрахунок вартості судових витрат у справі № 380/13076/21: договір про надання правової допомоги від 7.09.2022 б/н; Акт виконаних робіт від 3.07.2022 на суму 20 000,00 (тридцять тисяч) грн; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 611 від 12.12.1996, копія Ордеру на надання правничої допомоги від 7.09.2020.

В Акті виконаних робіт від 3.07.2022 адвокатом детально не зазначено весь перелік наданих послуг, тобто в Акті взагалі відсутня будь-яка деталізація наданих послуг.

Суд погоджується з твердженням відповідача про те, що вказана представником сума не підкріплена жодними доказами, які б обґрунтовували саме таку суму витрат, які поніс позивач, а тому заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу загальною вартістю 20000,00грн є неспівмірними та необгрунтованими.

Крім того, суд зазначає, що в позовній заяві адвокат просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн, а в заяві про уточнення стягнення судового збору від 9.08.2022 просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн, при цьому до суду не було подано жодного обґрунтування збільшення розміру витрат вдвічі.

Суд враховує також висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.12.2021 у справі №1.380.2019.004523, у якій зазначено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Обсяг справи №380/13076/21 складає менше одного тома, вказана справа не є складною, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Предметом дослідження у цій справі було стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому суд зазначає, що ця справа не є складною.

Суд зазначає, що судова практика по вказаній категорії справ є загальновідома та усталена, що виключає необхідність її додаткового вивчення.

Враховуючи обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та значенню справи, розміру задоволених позовних вимог суд дійшов висновку, що заява про стягнення судових витрат на правничу допомогу в сумі 20000 грн є необґрунтованою і підлягає до часткового задоволення шляхом стягнення з Управління Служби безпеки України у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань таких у розмірі 5 000 грн на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки суд частково задовольняє позов ОСОБА_1 на суму 23870, 29 (частка від суми яку просив позивач в позові становить 4,88), отже з Управління Служби безпеки України у Львівській області слід стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 48,43 грн (4,88 відсотки від 992,40 грн).

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України у Львівській області (79012, м. Львів, вул. Д. Вітовського, 55, код ЄДРПОУ 20001591) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 09.11.2018 по 24.06.2021 у розмірі 23870,29 грн (двадцять три тисячі вісімсот сімдесят гривень двадцять дев`ять копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України у Львівській області (79012, м. Львів, вул. Д. Вітовського, 55, код ЄДРПОУ 20001591) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 48, 43 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України у Львівській області (79012, м. Львів, вул. Д. Вітовського, 55, код ЄДРПОУ 20001591) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Брильовський Р.М.