Постанова

від 03.08.2022 по справі 754/12680/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6021/2022

справа № 754/12680/21

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 серпня 2022 року Київський апеляційний суд в складі:

Судді - доповідача: Андрієнко А.М.

Суддів: Соколової В.В.

Поліщук Н.В.

При секретарі Моторіній В.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року, постановлене суддею Лісовською О.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент), третя особа - Первинна Профспілкова організація Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент), про поновлення на роботі, виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2021 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент), третя особа - Первинна Профспілкова організація Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент), в якому просила суд визнати незаконним і скасувати наказ Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» № 253-п від 13 липня 2021 року про звільнення, поновити її на посаді провідного експерта відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення експертизи заявок на позначення та промислові зразки Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 14.07.2021 року до моменту поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що ОСОБА_2 по 13.07.2021 року працювала на посаді провідного експерта відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення експертизи заявок на позначення та промислові зразки Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності». Згідно наказу Підприємства від 13.07.2021 року № 253-п позивачку було звільнено у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Однак відповідно до листа Профспілки генеральному директору Укрпатенту від 05.07.2021р. Р-23/06 №24/в «Стосовно подання Адміністрації Укрпатенту про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 » та Витягу з протоколу №24 від 02.07.2021р. Р-23/06 №24 з урахуванням інформації, наданої ОСОБА_2 , профспілковий комітет на підставі ст. 42 КЗпП України не надав згоди на звільнення позивачки. Окрім того, при вирішенні питання про звільнення позивачки адміністрацією відповідача не проводилося порівняння кваліфікації та продуктивності праці ОСОБА_2 з іншими працівниками Укрпатенту, а відтак без надання оцінки наявності чи відсутності переважного права на залишення на роботі звільнення позивачки є невмотивованим. Вказувала , що позивачу з дня попередження про заплановане звільнення і аж до самого звільнення з роботи відповідач не запропонував жодної вакантної посади, при тому, що в зазначений період було прийнято та переведено на нові посади понад 50 осіб. Оскільки навіть відповідно до Наказів Укрпатенту від 23.03.2021 №33-Н/2021, від 30.03.2021 року №41-з та від 30.03.2021 року №102-п, що стали підставою для звільнення позивачки з роботи, вбачається, що були не лише ліквідовані певні структурні підрозділи Підприємства, а й створені нові, в які переведено працівників з інших підрозділів або прийнято нових працівників, проте позивачці жодна з посад не була запропонована. Зазначала, що як наслідок ОСОБА_2 звільнено незаконно та з порушенням встановленого порядку.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, 26.01.2022 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, мотивуючи тим, що рішення необґрунтоване, постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, зокрема вказував, що роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії що існують на всьому підприємстві, незалежно від того в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, за умови що він, враховуючи освіту та кваліфікацію, може виконувати роботу.

Також вказує, що працевлаштування попередженого працівника про звільнення у зв`язку із скороченням штату є обов`язком роботодавця, який повинен виконуватись, а тому на його думку роботодавець звільнив апелянта з порушенням встановленого порядку.

Представник ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, що викладені в ній.

Представники відповідача просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з оцінки належності, допустимості і достовірності кожного доказу, також врахував те, що обставини, на які посилається позивачка, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 з 01.03.2002 року була прийнята на посаду спеціаліста 1 категорії відділу скарг та пропозицій ДП «Український Інститут промислової власності», що підтверджується Наказом №59-к від 27.02.2003 року та записами у трудовій книжці (а.с. 10-11).

02.06.2003 року ОСОБА_2 переведено на посаду спеціаліста 1 категорії відділу розгляду звернень ДП «Український Інститут промислової власності», що підтверджується Наказом №103-к від 30.05.2003 року.

Відповідно до Наказу № 218-к від 18.09.2003 року ОСОБА_2 переведено на посаду головного спеціаліста відділу розгляду звернень ДП «Український Інститут промислової власності».

Згідно Наказу № 151-к від 03.10.2005 року ОСОБА_2 переведено на посаду головного спеціаліста відділу розгляду звернень відділення організації захисту прав ДП «Український Інститут промислової власності».

Відповідно до Наказу № 115-к 26.07.2007 року ОСОБА_2 переведено на посаду головного спеціаліста відділу організації адміністративного захисту прав відділення організації захисту прав ДП «Український Інститут промислової власності».

Згідно Наказу № 282-п 01.09.2013 року ОСОБА_2 переведено на посаду головного фахівця відділу адміністративного захисту прав відділення організації захисту прав ДП «Український Інститут промислової власності».

Відповідно до Наказу № 411-п від 29.12.2014 року ОСОБА_2 переведено на посаду головного фахівця відділу організації судового захисту прав відділення організації захисту прав ДП «Український Інститут промислової власності».

Згідно Наказу № 288-п 21.08.2017 року ОСОБА_2 переведено на посаду головного фахівця І категорії відділу прав на результати науково-технічної діяльності відділення правового забезпечення та економіки інтелектуальної власності ДП «Український Інститут промислової власності».

Відповідно до Наказу № 450-п-к 01.01.2018 року ОСОБА_2 переведено на посаду експерта І категорії відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення та промислові зразки ДП «Український Інститут промислової власності».

Згідно Наказу № 249-п-к 30.07.2019 року ОСОБА_2 переведено на посаду провідного експерта відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення та промислові зразки ДП «Український Інститут промислової власності».

Наказом № 253-п від 13.07.2021 року ОСОБА_2 була звільнена з посади провідного експерта відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення та промислові зразки 13.07.2021 року у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 6).

Відповідно до частин 1 та 3 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Тобто із змісту норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, зокрема: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» № 703-ІХвід 16.06.2020 року, визначено повноваження Національного органу інтелектуальної власності», зокрема, згідно із Законом № 703-ІХ: «Національний орган інтелектуальної власності (далі - НОІВ) - це державна організація, що входить до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, визначена на національному рівні Кабінетом Міністрів України як така, що здійснює повноваження у сфері інтелектуальної власності, визначені цим Законом, іншими законами у сфері інтелектуальної власності, актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, та статутом, і має право представляти Україну в міжнародних та регіональних організаціях».

Згідно з підпунктом 1 пункту 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №703-ІХ визначено, що Кабінет Міністрів України має у тримісячний строк з дня опублікування цього Закону забезпечити визначення державної організації, що виконує функції Національного органу інтелектуальної власності, за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності.

Згідно з пунктом 1 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2020 р. № 1267-р «Про Національний орган інтелектуальної власності» на виконання підпункту 1 пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №703-IX визначено, що державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» виконує функції Національного органу інтелектуальної власності.

На виконання вищевказаних нормативно-правових актів, Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Наказом від 23.02.2021 №362 «Про затвердження нової редакції статуту державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» затверджений Статут Укрпатенту у новій редакції (а.с. 68-101).

Відповідно до п. 7.4. Статуту Укрпатенту Генеральний директор Укрпатенту, серед іншого, визначає та затверджує організаційну структуру Підприємства та внесення змін до неї за погодженням з Уповноваженим органом управління.

Зазначене положення Статуту кореспондується з ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України, згідно якої підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Таким чином вбачається, що згідно Статуту Укрпатенту у новій редакції, дійсно відбулись зміни в організації виробництва відповідача, а саме затверджено та введено в дію з 01.07 2021 року новий штатний розпис.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Також із наказу №102-п від 31.03.2021 року вбачається, що ОСОБА_2 було попереджено про майбутнє звільнення.

Положеннями частини 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Положеннями частини 1 статті 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Отже, при вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині 2 статті 42 КЗпП України.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки про стаж роботи працівників Укрпатенту, які до 30.06.2021 року обіймали посади провідних експертів відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення експертизи заявок на позначення та промислові зразки у сфері кваліфікаційної експертизи, ОСОБА_2 почала працювати у відділі з 01.01.2018 року, тоді як інші працівники цього відділу займали посади значно раніше.

Та обставина, що ОСОБА_2 не була запропонована будь-яка вакантна посада, не може бути прийнята судом, оскільки під час скорочення при реорганізації установи, було звільнено 64 особи, і вакантних місць не було.

Керівні посади, на які посилається позивач та її представник як на вакантні, можуть займати особи лише за призначенням центрального органу виконавчої влади, тобто Міністерства.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції щодо згоди профспілкового комітету на звільнення.

Як встановлено в суді першої інстанції профспілковий комітет не надав згоди на звільнення ОСОБА_2 .

Відповідно до ст.. 43 ч.7 КЗпП України Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Як вбачається із протоколу № 24 від 02 липня 2021 року профспілковий комітет не обґрунтував свою відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 , а тому на думку суду відсутність згоди профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_2 не є підставою для поновлення її на роботі.

Інших підстав для задоволення позовних вимог позивачем не наведено.

Враховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги щодо незаконності звільнення позивача колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 8 серпня 2022 року.

Суддя - доповідач:

Судді: