Постанова

від 12.04.2023 по справі 754/12680/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №754/12680/21

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/6332/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.

при секретарі Баллі Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 18 січня 2023 року (суддя Лісовська О.В.) про відмову у перегляді за нововиявленими обставинами рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 грудня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», третя особа: первинна профспілкова організація Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

встановив:

у серпні 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила суд визнати незаконним наказ Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» від 13 липня 2021 року №253-п про її звільнення у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України; поновити її на посаді провідного експерта відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення експертизи заявок на позначення та промислові зразки Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності»; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 14 липня 2021 року до моменту поновлення на роботі.

Мотивуючи позовні вимоги, позивачка посилалася на те, що до 13 липня 2021 року вона працювала на посаді провідного експерта відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення експертизи заявок на позначення та промислові зразки ДП «Український інститут інтелектуальної власності». Згідно наказу підприємства від 13 липня 2021 року № 253-п її було звільнено у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Позивачка вважала, що її звільнено незаконно, з порушенням встановленого порядку, оскільки профспілковий комітет ДП «Український інститут інтелектуальної власності» на підставі статті 42 КЗпП України відмовив у наданні згоди на її звільнення. Крім того, при вирішенні питання про її звільнення адміністрацією підприємства не проводилося порівняння її кваліфікації та продуктивності праці з іншими працівниками підприємства, а також їй не були запропоновані вакантні посади на підприємстві.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 грудня 2021 року, яке

залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 4 серпня 2022 року та постановою Верховного Суду від 24 листопада 2022 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент), третя особа: первинна Профспілкова організація Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що при розгляді справи судом встановлено, що їй з моменту попередження про звільнення і до самого звільнення не запропонована жодна інша робота на тому самому підприємстві і цьому факту була надана оцінка.

Позивачка зазначала, що після ухвалення судового рішення від 28 грудня 2021 року нею був отриманий лист відповідача від 27 вересня 2022 року, в якому повідомлено про те, що ОСОБА_2 було письмово запропоновано іншу роботу на підприємстві, а саме зайняти вакантну посаду фахівця редакційного відділу управління опрацювання та виготовлення документів Укрпатенту. Після того, як ОСОБА_2 відмовилась зайняти вакантну посаду, вказана посада була запропонована іншому працівнику відповідача - Кондратській Н.Й . При цьому їй вказана посада так і не була запропонована, що є грубим порушенням ст. 49-2 КЗпП України.

Також позивачка стверджувала, що у листах відповідача від 18 жовтня 2022 року зазначено, що у зв`язку з введенням з 1 липня 2021 року в Укрпатенті нової організаційної структури та нового штатного розпису, на нові посади переведено 529 працівників, посади яких підлягали скороченню з 30 червня 2021 року, при цьому їй не було запропоновано жодної посади із вказаних 529 посад, що є порушенням ст. 49-2 КЗпП України.

Позивач вважала, що листи відповідача від 18 жовтня 2022 року спростовують висновки суду першої інстанції про те, що у відповідача не було іншої роботи та вакантних посад, які останній був зобов`язаний їй запропонувати, а тому враховуючи вищезазначене, повинно бути ухвалено судове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 18 січня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 18 січня 2023 року та рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 грудня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивачка зазначає, що під час прийняття рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача, відповідно до листа Укрпатенту від 31 серпня 2021 року №21338/2021 було три вакантні посади, а саме: начальник відділу, професіонал із організації інформаційної безпеки та перший заступник Генерального директора. Разом з цим, суд першої інстанції під час ухвалення рішення не брав до уваги і не досліджував обставину існування ще однієї вакантної посади у відповідача на момент її звільнення, про яку стало відомо лише 18 жовтня 2022 року, а саме фахівця редакційного відділу управління опрацювання та виготовлення документів.

Позивачка стверджує, що відповідно до затвердженої 1 липня 2021 року посадової інструкції фахівця редакційного відділу, передбачені наступні кваліфікаційні вимоги: «Фахівець редакційного відділу повинен мати вищу освіту, уміти користуватись комп`ютерною та оргтехнікою, знати національне законодавство з питань правової охорони інтелектуальної власності, володіти державною мовою», що цілком спростовує висновок суду, про те що у відповідача були відсутні вакантні посади, які б вона могла займати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо, так як є цілком очевидним факт, що вона має повну вищу освіту, вміє користуватись комп`ютерною технікою, знає національне законодавство з питань правової охорони інтелектуальної власності та

володіє державною мовою.

Позивачка вважає, що вищезазначені обставини спростовують висновок суду першої інстанції щодо того, що даний факт перевірявся при розгляді судом справи і було встановлено, що вакантні посади у відповідача, які б вона могла займати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо, були відсутні.

Відзив на апеляційну скаргу не поданий.

Третя особа будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.139, т.2), у судове засідання свого представника не направила, клопотання про перенесення розгляду справи не подала, тому колегія суддів відповідно до ст. 372 ЦПК України розглянула справу у їх відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - адвоката Босого Ю.М., який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача - Белякової Є.О. , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 грудня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 4 серпня 2022 року та постановою Верховного Суду від 24 листопада 2022 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент), третя особа: первинна Профспілкова організація Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та погодженням 01 березня 2021 року Уповноваженим органом - Мінекономіки нової організаційної структури ДП «Український інститут інтелектуальної власності», наказом ДП «Український інститут інтелектуальної власності» від 23 березня 2021 року № 33-Н/2021 «Про введення в дію організаційної структури та надання пропозицій щодо штатного розпису» введено в дію з 01 липня 2021 року нову організаційну структуру ДП «Український інститут інтелектуальної власності» та наказом від 30 березня 2021 року № 41-з «Про затвердження та введення в дію штатного розпису» затверджено та введено в дію з 01 липня 2021 року новий штатний розпис ДП «Український інститут інтелектуальної власності».

На підставі наказу ДП «Український інститут інтелектуальної власності» від 30 березня 2021 року № 102-п «Про ліквідацію структурних підрозділів, скорочення штату та чисельності працівників» відділ кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення та промислові зразки ліквідований.

01 липня 2021 року скорочені всі посади відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення та промислові зразки, у тому числі і посада провідного експерта відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення та промислові зразки.

Встановивши, що у відповідача дійсно відбулося скорочення штату та чисельності працівників, відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивачку про наступне вивільнення, та відсутність в ДП «Український інститут інтелектуальної власності» вакантних посад, які відповідають її професії (спеціальності), суд прийшов до висновку, що відсутні підстави для задоволення позову в частині поновлення на роботі.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач, не є нововиявленими обставинами в розумінні ст. 423 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду ґрунтується на нормах процесуального права.

Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки

всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її в суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення в уже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).

Згідно ч. 1 та 2 ст. 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Тобто нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були й не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його в кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, котрі беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 726/938/18).

Звертаючись до суду із заявою про перегляд рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 грудня 2021 року за нововиявленими обставинами, ОСОБА_1 посилалася на істотні обставини, які не були відомі їй та суду на час розгляду справи, та які спростовують висновки суду, а саме, що у відповідача була наявна вакантна посада - фахівець редакційного відділу управлення опрацювання та виготовлення документів Укрпатенту, яка не була їй запропонована відповідачем при її звільненні.

Відповідно до частини четвертої статті 423 цього Кодексу не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що

жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня 2008 року).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що при її звільненні їй не було запропоновано жодної вакантної посади у порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України.

При розгляді позовної заяви судом першої інстанції вказані обставини були перевірені і суд прийшов до висновку, що у відповідача були відсутні вакантні посади, які за своїм фахом, освітою та досвідом роботи могла зайняти позивачка.

З вказаним висновком суду першої інстанції погодилися суди апеляційної та касаційної інстанції.

Посилання ОСОБА_1 на те, що після ухвалення рішення у даній справі їй стало відомо, що відповідач мав вакантну посаду, яку вона могла зайняти і яка їй не була запропонована, що є підставою для скасування рішення суду за нововиявленими обставинами, колегія суддів вважає безпідставними, так як з листа відповідача від 27 вересня 2022 року вбачається, що посада фахівця редакційного відділу управління опрацювання та виготовлення документів Укрпатенту вводилася до штатного розпису з 1 липня 2021 року, а відтак не була вакантною на час попередження позивачки про звільнення. Також ця посада не була вакантною і на час звільнення позивачки з роботи, так як 1 липня 2021 року на неї був переведений працівник, яка відповідала кваліфікаційним вимогам до цієї посади та постійно працювала на різних посадах в редакційному відділі Укрпатенту з 2000 року. При цьому посада, яку займала цей працівник до 1 липня 2021 року, також підлягала скороченню.

Отже, зазначена ОСОБА_1 обставина, не є нововиявленою і не змінює висновку суду про дотримання відповідачем норм трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 з роботи.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що обставини, на які посилається позивач, не є нововиявленими обставинами і не можуть бути підставою для скасування остаточного судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, оцінив доводи заявника про наявність підстав для скасування рішення за нововиявленими обставинами, не допустив порушення норм процесуального права, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не

встановлено.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 18 січня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 квітня 2023 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.А. Семенюк