Постанова

від 24.11.2022 по справі 754/12680/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 754/12680/21

провадження № 61-8366св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності»,

третя особа - Первинна Профспілкова організація Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року у складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (далі - ДП «Український інститут інтелектуальної власності»), третя особа - Первинна Профспілкова організація ДП «Український інститут інтелектуальної власності», про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 до 13 липня 2021 року працювала на посаді провідного експерта відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення експертизи заявок на позначення та промислові зразки ДП «Український інститут інтелектуальної власності».

Згідно наказу підприємства від 13 липня 2021 року № 253-п позивачку було звільнено у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вважає, що її звільнено незаконно, з порушенням встановленого порядку.

Так, профспілковий комітет ДП «Український інститут інтелектуальної власності» на підставі статті 42 КЗпП України відмовив у наданні згоди на звільнення позивачки.

Крім того, при вирішенні питання про звільнення позивачки адміністрацією ДП «Український інститут інтелектуальної власності» не проводилося порівняння кваліфікації та продуктивності праці ОСОБА_1 з іншими працівниками підприємства.

Також позивачці не запропоновані вакантні посади на підприємстві.

З урахуванням викладених обставин ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним і скасувати наказ ДП «Український інститут інтелектуальної власності» № 253-п від 13 липня 2021 року про звільнення, поновити її на посаді провідного експерта відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення експертизи заявок на позначення та промислові зразки ДП «Український інститут інтелектуальної власності», стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 14 липня 2021 року до моменту поновлення на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необгрунтованості.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Босого Ю. М. звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року апеляційну скаргу Босого Ю. М. , який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

29 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 23 вересня 2022 року позивачка просила суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 18 жовтня 2022 року ДП «Український інститут інтелектуальної власності» просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

04 жовтня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 01 березня 2002 року перебувала з ДП «Український інститут інтелектуальної власності» у трудових правовідносинах, з 30 липня 2019 року займала посаду провідного експерта відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення та промислові зразки ДП «Український інститут інтелектуальної власності».

Відповідно до наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 23 лютого 2021 № 362 затверджено нову редакцію статуту ДП «Український інститут інтелектуальної власності».

Відповідно до пункту 7.4. статуту генеральний директор ДП «Український інститут інтелектуальної власності»,крім іншого, визначає та затверджує організаційну структуру підприємства та внесення змін до неї за погодженням з Уповноваженим органом управління.

У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та погодженням 01 березня 2021 року Уповноваженим органом - Мінекономіки нової організаційної структури ДП «Український інститут інтелектуальної власності», наказом ДП «Український інститут інтелектуальної власності» від 23 березня 2021 року № 33-Н/2021 «Про введення в дію організаційної структури та надання пропозицій щодо штатного розпису» введено в дію з 01 липня 2021 року нову організаційну структуру ДП «Український інститут інтелектуальної власності» та наказом від 30 березня 2021 року № 41-з «Про затвердження та введення в дію штатного розпису» затверджено та введено в дію з 01 липня 2021 року новий штатний розпис ДП «Український інститут інтелектуальної власності».

На підставі наказу ДП «Український інститут інтелектуальної власності» від 30 березня 2021 року № 102-п «Про ліквідацію структурних підрозділів, скорочення штату та чисельності працівників» відділ кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення та промислові зразки ліквідований.

01 липня 2021 року скорочені всі посади відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення та промислові зразки, у тому числі і посада провідного експерта відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення та промислові зразки.

13 травня 2021 року відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 було попереджено про майбутнє її звільнення з 13 липня 2021 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників.

Згідно відповіді Первинної Профспілкової організації ДП «Український інститут інтелектуальної власності» на запит згоди на звільнення провідного експерта відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення та промислові зразки ДП «Український інститут інтелектуальної власності» ОСОБА_1 від 05 липня 2021 року № Р-23/06 № 24/в вказаний профспілковий комітет не надав згоди на звільнення позивачки.

Наказом від 13 липня 2021 року № 253-п ОСОБА_1 була звільнена з посади провідного експерта відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення та промислові зразки 13 липня 2021 року у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43/асі18).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Встановивши, що у відповідача дійсно відбулося скорочення штату та чисельності працівників, відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивачку про наступне вивільнення, та відсутність в ДП «Український інститут інтелектуальної власності» вакантних посад, які відповідають її професії (спеціальності), суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині поновлення на роботі.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не була запропонована будь-яка вакантна посада, є безпідставними, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що вакантні місця в «Український інститут інтелектуальної власності», які позивачка могла б займати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо, були відсутні.

Посилання позивачки на не проведення відповідачем у відповідності до статті 42 КЗпП України порівняння кваліфікації та продуктивності праці ОСОБА_1 з іншими працівниками ДП «Український інститут інтелектуальної власності» є необґрунтованими, оскільки були скорочені всі посади відділу кваліфікаційної експертизи заявок на позначення відділення та промислові зразки.

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не врахували висновки профспілкового комітету, оскільки такий не обґрунтував свою відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Разом із тим, згідно із частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо

в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року № 6-104цс14, від 01 липня 2015 року у справі

№ 6-703цс15, у постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі

№ 226/1664/18 (провадження № 61-6930св19).

Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки, вимоги позивачки про стягнення на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, а тому задоволенню також не підлягають.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, оскільки у наведених судових рішеннях та оскаржуваних судових рішеннях у цій справі встановлені різні фактичні обставини.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливає.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов