Постанова

від 07.08.2022 по справі 440/1004/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 440/1004/19

провадження № 61-2732св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач- ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Буського районного нотаріального округу Кушинська Лілія Ярославівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Буського районного суду Львівської області від 19 березня 2021 року, додаткове рішення Буського районного суду Львівської області від 08 квітня 2021 року у складі судді Кос І. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 рокуу складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Буського районного нотаріального округу Кушинська Л. Я., про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що він є сином ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час свого життя батько тривалий час проживав і був зареєстрований у квартирі в АДРЕСА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після її смерті успадкував спірну квартиру та продовжував там проживати.

З реєстру речових прав на нерухоме майно довідався, що 09 червня 2016 року ОСОБА_3 подарував спірну квартиру відповідачці ОСОБА_2 згідно з договором дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Кушинською Л. Я. Зі слів батька йому відомо, що всі його відвідини до нотаріуса були пов`язані лише з переоформленням на нього спірної квартири, яку батько у майбутньому планував передати сину (йому).

Вважав, що відповідачка змусила батька обманним шляхом підписати спірний договір дарування квартири. Проте, бажаючи оформити спірну квартиру на себе, батько, в силу свого похилого віку та безпорадного стану (розумова відсталість), помилившись щодо правової природи правочину, підписав спірний договір дарування квартири.

Також, спірний договір дарування є вкрай невигідним для нього правочином, оскільки в момент його укладення батьку було 71 рік, а сам він потребував сторонньої допомоги, іншого житла не мав, а спірна квартира була єдиним його житлом.

Позовні вимоги для визнання недійсним спірного договору дарування квартири обґрунтовував помилкою (неправильним сприйняттям фактичних обставин правочину), що вплинуло на волевиявлення батька під час укладення спірного договору, про що свідчить його вік, стан здоров`я і потреба батька у сторонньому догляді; наявність спірної квартири як його єдиного житла; фактичне невиконання спірного договору; проживання у квартирі та сплата комунальних платежів батьком після укладення ним спірного договору дарування квартири.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Буського районного суду Львівської області від 19 березня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Буського районного суду Львівської області від 08 квітня 2021 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати під час розгляду справи, а саме: 15 035,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 50 грн витрат на поштові відправлення для надсилання сторонам у справі заяв по суті позову, а всього 15 085,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Буського районного суду Львівської області від 19 березня 2021 року та додаткове рішення Буського районного суду Львівської області від 08 квітня 2021 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що воля дарувальника ОСОБА_3 в оспорюваному правочині відповідала його дійсним намірам щодо розпорядження належним йому нерухомим майном (квартирою) на користь відповідачки та впродовж ще двох років його життя після укладення ним спірного договору залишалась незмінною, що виключає вчинення ним правочину під впливом обману чи помилки щодо природи правочину. Наявність підстав, які би вказували, що спірний договір дарування укладений внаслідок тяжких обставин чи на вкрай невигідних для дарувальника умовах, при перевірці обґрунтованості заявлених вимог, судом не встановлено і такі підстави позивачем не доведені.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що між адвокатською фірмою «Львів-Правозахист» в особі президента адвоката Кожан-Юрдиги О. Я. та Литвиненко І. Р. укладено договір про надання правничої допомоги від 04 травня 2020 року №01-05/2020. З наданих заявником доказів (розрахунку суми судових витрат та актів здачі-приймання наданих послуг) вбачається, що перелік адвокатських послуг складається із таких: консультації, вироблення правової позиції, збирання доказів, складання та подання до суду процесуальних документів (заяв, клопотань, відзиву), участі адвоката у судових засіданнях та гонорар успіху, розмір яких суд вважав обґрунтованим в частині, що підтверджена належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд, керуючись вимогами частини шостої статті 137 ЦПК України згідно з якою обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, погодився із вищезазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки позивач, заперечуючи висновки суду першої інстанції у цій частині, не зазначив будь-яких суттєвих обставин неспівмірності витрат на правову допомогу із складністю справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 761/41071/19, постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 627/1761/16-ц, постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 308/15007/15-ц, постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 283/2065/14-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15, постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 761/6144/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року до Верховного Суду подано відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін, посилаючись на те, що є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що 09 червня 2016 року між ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_2 укладений договір дарування квартири, в силу якого ОСОБА_3 передав безоплатно у власність ОСОБА_2 належну йому на праві приватної власності квартиру під номером АДРЕСА_2 , загальною площею 24,1 кв. м, житловою площею 11,6 кв. м, що складається з однієї житлової кімнати та кухні. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Буського районного нотаріального округу Кушинською Л. Я. за реєстровим номером 207 (т. 1 а.с. 169).

Спірна квартира належала дарувальнику ОСОБА_3 на підставі рішення Буського районного суду Львівської області від 08 жовтня 2015 року (набрало законної сили від 19 жовтня 2015 року), яким задоволено позов представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 до Буської міської ради про зняття зі спірної квартири статусу службового житлового приміщення та визнання за позивачем права власності на неї в порядку спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 174-175).

Державна реєстрація прав та їх обтяжень проведена 19 листопада 2015 року (т. 1 а.с. 176).

Згідно із довідкою про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_3 з 2005 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 178).

У матеріалах справи також наявна копія заповіту від 08 січня 2015 року, згідно з яким ОСОБА_3 усе своє майно заповів ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 243).

09 вересня 2017 року відповідачка ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, актовий запис № 88 (т. 1 а.с. 71).

Згідно із копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є сином ОСОБА_3 , відтак спадкоємцем першої черги спадкування за законом (а.с. 15).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер у віці 74 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_2 , актовий запис № 61 (а.с. 81 том І).

В межах цієї справи суд першої інстанції досліджував висновок ЛКК ЛОПКЛ від 12 вересня 2017 року згідно з яким, ОСОБА_3 оглядався лікарями-психіатрами, було проведено його обстеження та експериментально-психологічне дослідження, встановлено, що: «На момент огляду ОСОБА_3 доступний правильному контакту. Орієнтований в часі, просторі та власній особі. Емоції адекватні ситуації. Мислення, увага, та пам`ять сповільнені за темпом згідно особливостей вікового характеру. Продуктивної психопатологічної симптоматики не виявлено. Критика збережена». Таким чином, лікарями-психіатрами встановлено, що ОСОБА_3 не хворіє жодними психічними розладами, повністю розуміє значення своїх дій і керує ними.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість заповіту чи договору довічного утримання, суд визначає за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що воля дарувальника ОСОБА_3 в оспорюваному правочині відповідала його дійсним намірам щодо розпорядження належним йому нерухомим майном (квартирою) на користь відповідачки та враховуючи те, що наявність підстав, які б вказували, що спірний договір дарування укладений внаслідок тяжких обставин чи на вкрай невигідних для дарувальника умовах, при перевірці обґрунтованості заявлених вимог, судом не встановлено і такі підстави позивачем не доведені, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідний правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18, викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18, провадження № К/9901/57401/18, викладено правовий висновок про те, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Додаткова постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18 містить висновок про те, що відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що між адвокатською фірмою «Львів-Правозахист» в особі президента адвоката Кожан-Юрдиги О. Я. та Литвиненко І. Р. укладено договір про надання правничої допомоги від 04 травня 2020 року №01-05/2020. З наданих заявником доказів (розрахунку суми судових витрат та актів здачі-приймання наданих послуг) встановлено, що перелік адвокатських послуг складається із таких: консультації, вироблення правової позиції, збирання доказів, складання та подання до суду процесуальних документів (заяв, клопотань, відзиву), участі адвоката у судових засіданнях та гонорар успіху, розмір яких суд вважав обґрунтованим в частині, що підтверджена належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд, керуючись вимогами частини шостої статті 137 ЦПК України згідно з якою обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, погодився із вищезазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки позивач, заперечуючи висновки суду першої інстанції у цій частині, не зазначив будь-яких суттєвих обставин неспівмірності витрат на правову допомогу із складністю справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що витрати на професійну правничу допомогу в присудженому судом першої інстанції розмірі (15 085,00 грн) є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій- без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 19 березня 2021 року, додаткове рішення Буського районного суду Львівської області від 08 квітня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська