Постанова

від 15.08.2022 по справі 573/1567/21

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2022 року м.Суми

Справа №573/1567/21

Номер провадження 22-ц/816/673/22

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Криворотенка В. І.

за участю секретаря судового засідання -Кияненко Н.М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кузченко Тетяни Миколаївни на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 07 лютого 2022 року, у складі судді Черкашиної М.С., ухвалене у м. Білопілля, повний текст судового рішення складено 14.02.2022 року, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, і просила достроково припинити шляхом розірвання:

договір оренди земельної ділянки укладений 23.02.2016 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 2,7936 га, кадастровий номер 59206818800:02:002:0239, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право оренди на яку зареєстроване 02.03.2016 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно із записом про інше речове право № 13609593,

договір оренди земельної ділянки укладений 23.02.2016 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 2,7936 га, кадастровий номер 5920681800:01:002:0444, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право оренди на яку зареєстроване 02.03.2016 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно із записом про інше речове право № 13522783, та

стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті орендної плати в розмірі 31 381,80 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

Свої вимоги мотивувала тим, що на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, посвідчених 17.02.2016 року державним нотаріусом Улянівської державної нотаріальної контори та зареєстрованих в реєстрі за №№ 132, 133 вона успадкувала після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площами 2,7936 га з кадастровими номерами: 5920681800:02:002:0239 та 59206818800:01:002:0444, які розташовані на території Вирівської сільської ради Сумської області та належали спадкодавцю на підставі Державних актів на право приватної власності на землю. Зазначала, що право власності на вказані земельні ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.02.2016 року за №№ 13298162, 13297479. Вказувала, що 23.02.2016 року між нею та ФОП ОСОБА_2 укладено договори оренди на вказані земельні ділянки, а право оренди на земельні ділянки зареєстроване 02.03.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно із записами про речове право за № 13523242, № 13522783. Вказувала, що пунктами 8 спірних договорів оренди землі обумовлено строк дії договору, які укладені на 10 років з 23.02.2016 року по 23.02.2026 року. У пунктах 9 договорів передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: у грошовій формі у розмірі 5 % від грошової оцінки, що становить 5 230,30 грн., або у вигляді продукції та надання послуг. Пунктом 11 договорів визначено, що орендна плата вноситься у термін до кінця кожного року. Також зазначала, що згідно з умовами п. 40 розірвання договорів в односторонньому порядку допускається, в тому числі, у випадку систематичної несплати та ухилення орендаря від сплати орендної плати. Стверджувала, що протягом 2018-2020 років орендар не здійснював виплату жодної, із зазначених у п. 9 договорів форм оплати орендної плати за договорами оренди земельних ділянок, що є систематичною несплатою орендної плати та підставою для розірвання договорів, у зв`язку із порушенням орендарем свого обов`язку щодо сплати орендної плати за землю. Крім того вказувала, що встановлена договорами оренди сума грошової оцінки земельних ділянок складає 104 606,07 грн., розмір орендної плати - 5 %, орендна плата за рік користування однією земельною ділянкою становить 5 230,30 грн., а отже за 3 роки за користування двома земельними ділянками розмір орендної плати становить 31 381,80 грн., яка підлягає стягненню з орендаря на користь орендодавця.

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 07 лютого 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто із ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 недонараховану орендну плату за 2018-2020 роки у сумі 1977,03 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 57,2 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням представника ОСОБА_1 адвокат Кузченко Т.М. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , скасувати та задовільнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимог дійшов висновку, що відповідач нараховував орендну плату без врахування інфляції і недонарахована орендна плата за 2018-2020 роки складає 1 977,03 грн., що в свою чергу вказує на порушення відповідачем істотних умов договору та неналежне виконання умов договору. Зазначено, що відомості за 2018-2020 роки, на які послався суд у рішенні, як на докази виплати позивачці орендної плати за 2018-2020 роки у розмірі 8 400,00 грн. за кожен рік, не відповідають вимогам належності та допустимості доказів у розумінні ст.ст. 77-78 ЦПК України, оскільки ці відомості не є платіжними документами, не містять даних про те, що це виплата орендної плати за спірними договорами, самі відомості не містять підписів керівника чи головного бухгалтера, дати їх складання, дати отримання позивачкою зазначених сум у відомостях за 2018-2020 роки. Вказано, що висновок суду про те, що виплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, не свідчить про систематичну несплату відповідачем орендної плати позивачці є помилковим. Стверджено, що судом при вирішенні спору невірно застосовано до спірних правовідносин ч.ч. 1, 2 ст. 651, ст. 526 ЦК України та ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Представник ФОП ОСОБА_2 адвокат Яценко Д.І. подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів апеляційної скарги повністю, вважає її необґрунтованою, і просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивачки в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали, проти доводів викладених в ній заперечували та просив суд в її задоволенні відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлені обставини, які вбачаються з матеріалів справи та не оспорюються сторонами про те, що на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, посвідчених 17.02.2016 року державним нотаріусом Улянівської державної нотаріальної контори та зареєстрованих в реєстрі за №№ 132, 133, позивач ОСОБА_1 успадкувала після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площами 2,7936 га з кадастровими номерами: 5920681800:02:002:0239 та 59206818800:01:002:0444, які розташовані на території Вирівської сільської ради Сумської області та належали спадкодавцю на підставі Державних актів на право приватної власності на землю (а.с. 10-11).

Вказане спадкове майно, а саме земельні ділянки площею 2,7936 га з кадастровими номерами: 5920681800:02:002:0239 та 59206818800:01:002:0444, спадкоємцем ОСОБА_1 зареєстровані 17.02.2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №№ 13298162, 13297479 (а.с. 12-16).

Відповідно до договорів оренди земельної ділянки від 23.02.2016 року ОСОБА_1 передала в строкове платне користування ФОП ОСОБА_2 земельні ділянки площею по 2,7936 га кожна, з кадастровими номерами 5920681800:02:002:0239 та 59206818800:01:002:0444, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Вирівської сільської ради, та з урахуванням додаткових угод від 20.11.2019 року на строк до 2032 року. Згідно з актами приймання-передачі орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування означені земельні ділянки (а.с. 17-26, 81-82).

Право оренди на земельні ділянки зареєстроване 02.03.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно із записами про речове право за № 13523242, № 13522783 (а.с. 14-16).

Пунктом 8 спірних договорів оренди землі обумовлено строк дії договору, які укладені на 10 років з 23.02.2016 року по 23.02.2026 року. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк.

Згідно із пунктами 9-10 договорів, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: у грошовій формі у розмірі 5 % від грошової оцінки, що становить 5 230,30 грн., або у вигляді продукції та надання послуг..

У пункті 11 договорів визначено, що орендна плата вноситься у термін до кінця кожного року.

Згідно з умовами п. 40 розірвання договорів в односторонньому порядку допускається у випадках: систематичної несплати та ухилення орендаря від сплати орендної плати; невиконання умов договору; нецільове використання землі та недотримання вимог щодо чергування сільськогосподарських культур у сівозмінах, особливо соняшнику.

20.11.2019 року ОСОБА_1 уклала з ФОП ОСОБА_2 дві додаткові угоди до договорів оренди означених земельних ділянок, із продовженим строком оренди до 2032 року, з переважним правом на поновлення договору оренди на новий строк після закінчення строку дії договору (а.с. 81-82).

21.07.2020 року ОСОБА_1 добровільно зробила заповітне розпорядження, яке посвідчене в.о. старости Вирівського старостинського округу Річківської сільської ради Білопільського району Сумської області, зареєстрованого за № 73 на зазначені спірні земельні ділянки, загальною площею 2,7936 га кожна, з кадастровими номерами 5920681800:02:002:0239 та 59206818800:01:002:0444, на користь сина відповідача ОСОБА_4 , якому заповіла їх у власність (а.с. 83).

23.04.2021 року приватним нотаріусом Білопільського районного нотаріального округу Сумської області Бойко О.І. посвідчено договори купівлі-продажу, зареєстровані за №№ 544, 545, 546 за якими продавець ОСОБА_2 продає, а покупець ОСОБА_5 приймає (купує): житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 за 29 412,00 грн., земельну ділянку площею 0,3213 га з кадастровим номером 5920681800:00:015:0724 для ведення особистого селянського господарства, розташовану в АДРЕСА_1 за 16 065,00 грн.; земельну ділянку площею 0,0631 га з кадастровим номером 5920681800:00:015:0723 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташована в АДРЕСА_1 за 4 420,00 грн. (а.с. 86-88, 91-94). Право власності на вказане майно зареєстроване 23.04.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно із записами про речове право за № 41673440 (а.с. 89-90).

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що договорами оренди встановлено грошову оцінку земельних ділянок 104 606,07 грн. та розмір орендної плати 5 %, орендна плата за рік користування земельною ділянкою становить 5 230,30 грн. Відповідачем на виконання п. 9 зазначених договорів оренди від 23.02.2016 року сплачувалась орендна плата на користь ОСОБА_1 за обидва земельні паї відповідно до платіжних відомостей за 2018 рік на суму 8 420,00 грн. (а.с. 55-56), за 2019 рік - 8 420,00 грн. (а.с. 57-58), за 2020 рік - 8 420,00 грн. (а.с. 59-60). Сума нарахованої орендної плати за оренду двох земельних паїв становить 10 460,60 грн., а фактично сплачується у розмірі 8 420,00 грн. із врахуванням 1 882,92 грн. податків, що підтверджується відповідними податковими розрахунками (а.с. 61-71) та квитанціями за 2018-2020 роки (а.с. 146-147, 151-152, 156-157).

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено, а позивачем не спростовано факт того, що позивачем отримано орендну плату за 2018 рік у розмірі 8 420,00 грн., за 2019 рік у розмірі 8 420,00 грн. та за 2020 рік у розмірі 8 420,00 грн. При цьому, суд першої інстанції, посилаючись на приписи ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначив, що виплати орендної плати з порушенням вимог щодо ведення бухгалтерських документів не спростовує самого факту отримання ОСОБА_1 орендної плати за 2018-2020 роки у зазначених грошових сумах.. Крім того, стороною позивача не надано суду жодного доказу у підтвердження того, що у наданих стороною відповідача відомостях про виплату орендної плати міститься не її підпис.

Також, судом встановлено, що згідно із офіційними даними Державної служби статистики України індекс споживчих цін за 2018 рік 109,8 %, за 2019 рік- 104,1 %, за 2020 рік 105,0 %. Відповідно орендна плата за кожний рік розраховується як добуток орендної плати за минулий рік та індексу інфляції. Розмір індексованої орендної сплати за 2018 рік мав становити: 5 230, 30 грн. х 109,8 % = 5 742,86 грн., а за оренду двох земельних ділянок 11 485, 72 грн. Недорахована орендна плата за 2018 рік становить 11 485,72 грн. 10 460,60 грн. = 1 025,12 грн. Розмір індексованої орендної сплати за 2019 рік мав становити: 5 230,30 грн. х 104,1 % = 5 442,74 грн., а за оренду двох земельних ділянок 10 889,48 грн. Недорахована орендна плата за 2019 рік становить 10 889,48 грн. 10 460,60 грн. = 428,88 грн. Розмір індексованої орендної сплати за 2020 рік мав становити: 5 230, 30 грн. х 105,0 % = 5 491,81 грн., а за оренду двох земельних ділянок 10 983,62 грн. Недорахована орендна плата за 2020 рік становить 10 983,62 грн. 10 460,60 грн. = 523,03 грн. Таким чином, недорахована орендна плата за 2018-2020 роки складає 1 025,12 грн. + 428, 88 грн. + 523,03 грн. = 1 977, 03 грн., яка підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по орендній платі у сумі 31 381,80 грн. підлягають задоволенню частково на суму 1 977,03 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду виходячи з такого.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами ст. 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Частиною 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Стаття 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Разом з цим, за ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення ч. 2 ст. 651 ЦК України. Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 11.10.2017 року у справі № 6-1449цс17.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із ч. 3 ст. 12, ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В ст. 89 ЦПК України, поміж іншим, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджується, що за оренду земельних ділянок за 2018-2020 роки відповідач нарахував 31 381,80 грн., і після утримання податків та зборів, сплатив позивачці 25 260,00 грн. Разом із цим, відповідач допустив порушення умов п. 10 договорів оренди, оскільки обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації. Таким чином, недорахована орендна плата за 2018-2020 роки складає 1 977, 03 грн., яку відповідач, після утримання податків та зборів, мав сплатити позивачці.

Проте, суд першої інстанції вирішуючи спір щодо вимог про розірвання договорів оренди, з`ясувавши суттєві обставини цієї справи як щодо наявності факту порушення відповідачем умов договору і незначного розміру завданої шкоди через не виплату орендної плати у повному розмірі, так і щодо наявності критерію істотності цього порушення договору, вірно застосував у спірних правовідносинах приписи ч. 2 ст. 651 ЦК України та відмовив позивачці у задоволенні цих вимог, і колегія суддів погоджується з таким рішенням місцевого суду.

Отже, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції невірно застосовав до спірних правовідносин ч.ч. 1, 2 ст. 651, ст. 526 ЦК України та ст. 15 Закону України «Про оренду землі», оскільки, як стверджує позивачка, не врахував того, що виплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, свідчить про систематичну несплату відповідачем орендної плати, і відповідно, є підставою для розірвання договору, - позаяк позивачкою не доведено, і судом не встановлено істотність порушення відповідачем договору оренди, коли внаслідок завданої цим шкоди позивачка значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що відомості за 2018-2020 роки, на які послався суд у рішенні, як на докази виплати позивачці орендної плати за 2018-2020 роки у розмірі 8 400,00 грн. за кожен рік, не відповідають вимогам належності та допустимості доказів у розумінні ст.ст. 77-78 ЦПК України, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки надані відповідачем відомості про виплату коштів за 2018-2020 роки (а.с. 55-60) містять особистий підпис позивачки та розмір виплачених сум, тобто, є письмовими доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у сукупності з податковими розрахунками (а.с. 61-71) та квитанціями за 2018-2020 роки (а.с. 146-147, 151-152, 156-157) дають змогу дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування, - виплату відповідачем орендної плати позивачці у 2018-2020 роках.

Крім того, колегія суддів, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76, 77, 81, 83, 89 ЦПК України, погоджується із висновком місцевого суду про те, що сторона позивача не спростувала належними та допустимими доказами факт отримання за вищевказаними відомостями орендної плати позивачем.

Як підтвердила представник позивача, за повідомленням самої власниці земельних ділянок, вона не отримала гроші, бо проживала за межами країни, однак як з цього приводу, так і з приводу того, що проставлений підпис у відомостях про виплату орендної плати їй не належить, доказів на підтвердження таких тверджень суду не надала.

Обставини, що будинок для її доньки було придбано в рахунок вартості земельних ділянок, на які вона добровільно зробила заповітне розпорядження, посвідчене в.о. старости Вирівського старостинського округу Річківської сільської ради Білопільського району Сумської області, на користь сина відповідача ОСОБА_4 , якому заповіла їх у власність нею визнаються. (а.с. 83).

Інші аргументи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява № 4909/04).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, вірно визначив характер спірних правовідносин, надавши правильно правову оцінку фактичним обставинам справи.

Отже, за встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування ухваленого рішення.

Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382,389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузченко Тетяни Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 07 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 серпня 2022 року.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: О.Ю. Кононенко

В.І. Криворотенко