Рішення

від 08.08.2022 по справі 357/13574/19

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/13574/19

2/357/197/22

Категорія 59

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2022 року Білоцерківськийміськрайонний судКиївської областіу складі:головуючого -судді БондаренкоО.В.,при секретарі ВангородськійО.С.,Коротун Т.В.,розглянувши впорядку загального позовногопровадження увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Білоцерківська районна державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

29.11.2019 представник позивача, адвокат Пащенко Петро Миколайович, звернувся до суду з вказаним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку (зареєстрований судом 05.12.2019), мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 ОСОБА_5 . 20 квітня 2010 року батько позивача склав заповіт, щодо розпорядження, на випадок його смерті, земельною ділянкою, яку останній заповів своїй дочці - ОСОБА_1 , яка після смерті батька звернулася до нотаріальної контори та 11.07.2019 було заведено спадкову справу. Після чого вона дізналася про наявність іншого заповіту, складеного ОСОБА_5 у виконавчому комітеті Озернянської сільської ради Білоцерківського району 27 лютого 2017 року, яким він зробив розпорядження щодо іншого його майна. Вказаний заповіт викликає у неї сумніви щодо дійсного вільного волевиявлення померлого батька - ОСОБА_5 . Перш за все заповіт від 27.02.2017 виготовлений на аркуші паперу формату А4 за допомогою технічних засобів і вже підписаний о 08:50, що не притаманно часу роботи сільської ради. Також, ОСОБА_5 тривалий період свого життя до дати смерті потребував лікування та постійного догляду, в тому числі і спостереження лікарів через певні захворювання. Незадовго до смерті батька його оглядав сімейний лікар ОСОБА_6 , за результатами такого огляду було встановлено діагноз: ІХС, кардіосклероз атеросклеротичний, загальний атеросклероз, церебросклероз, потребує симптоматичного лікування та постійного догляду. Позивач вважає, що заповіт, складений 27.02.2017 від імені ОСОБА_5 , посвідчений секретарем виконавчого комітету Озернянської сільської ради Білоцерківського району, внесений до реєстру за № 16, яким ОСОБА_5 заповів все своє майно відповідачам і котрим скасував заповіт від 20.04.2010, є недійсним, оскільки батько страждав на психічний розлад, який істотно (абсолютно) вплинув на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час складання вказаного заповіту, його волевиявлення не було вільним і не відповідало його волі. Тому, просив у судовому порядку визнати недійсним заповіт, складений 27.02.2017 від імені ОСОБА_5 , посвідчений секретарем виконавчого комітету Озернянської сільської ради Білоцерківського району, внесений до реєстру за № 16.

14.01.2020 судом прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

14.01.2020 судом постановлено ухвалу, про витребування доказів, а саме: витребування у Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Білоцерківського району» Білоцерківської районної ради відомостей про загальний стан здоров`я ОСОБА_5 протягом останніх 2,5 роки до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 та відомостей - які приймав та/або які рекомендувались ліки ОСОБА_5 протягом останніх 2,5 роки до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , належним чином засвідченої копії медичної документації на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; витребування в Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області відомостей чи звертався до Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , щодо посвідчення заповіту в лютому 2017 року і якщо звертався надати належним чином засвідчену копію заповіту складеного в лютому 2017 року щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 .

19.05.2020 судом постановлено ухвалу, про витребування у Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Білоцерківського району» Білоцерківської районної ради оригіналу амбулаторної медичної картки хворого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

23.07.2020 судом, за клопотанням представника позивача, призначено у справі судово психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрично наркологічне медичне об`єднання». На вирішення експертів поставлено питання: «Чи міг ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з урахуванням його вікових особливостей та стану здоров`я на момент складення заповіту від 27.02.2017 року в повній мірі розуміти значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та самостійно керувати ними?». Витрати на проведення експертизи покладено на позивача ОСОБА_1 .

25.08.2021 судом, за клопотанням експертів, було уточнено зміст та обсяг доручення, шляхом внесення змін до ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23.07.2020, в частині призначення у справі посмертної судової психолого-психіатричної експертизи.

20.09.2021 судом отримано висновок судово психіатричного експерта № 101-ц/12-ц, в порядку виконання ухвали суду від 23.07.2020 та матеріали цивільної справи № 357/13574/19.

21.09.2021 судом постановлено ухвалу про поновлення провадження у справі та призначення підготовчого засідання.

16.11.2021судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі, просила позовні вимоги задовольнити, стягнути з відповідачів судові витрати у справі та пояснила, що вона є дочкою померлого ОСОБА_5 , який жив в с. Коржівка сам з 2008 року, адже до 2008 року батько жив з матір`ю, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_2 вона подала заяву до нотаріальної контори у визначений строк та вже від нотаріуса дізналася про заповіт, яким батько заповів усе своє майно братам. Але батько не міг за станом здоров`я укласти даний заповіт. Батько в ПНД не лікувався, в ОСОБА_7 не лежав, але мав вже похилий вік, незадовільний стан здоров`я та вживав ліки, що впливало на не усвідомлення ним дій. В 2018 році він потрапив у лікарню, але вона про це не знала, аж коли син брата Володі подзвонив їй і сказав про це. Батька з лікарні брати забрали через 3 дні, тому вона його не застала. Після лікарні вона їздила до нього, але брат ОСОБА_8 її не допускав до нього. Вона весь час їздила до батька, обробляла город, допомагала йому. Батько хворів, але до лікарів не давав себе завезти. У батька з 2016 року почалися проблеми зі здоров`ям, психікою, він виявляв агресію, постійно чогось боявся, жахався, бувало що і її не впізнавав, потім став забуватися, битися, блукав по базарі. Батькову історію хвороби вона не бачила, в нього була медична карта, але вона її не бачила, не читала.

Представник позивача, адвокат Пащенко Петро Миколайович, в судовому засіданні просив позов задовольнити в повному обсязі, стягнути судові витрати по справі, а саме витрати на правничу допомогу в розмірі 30000 грн. та витрати на експертизу в розмірі 13610,90 грн. та пояснив, що були сумніви щодо волевиявлення заповідача на розпорядження майном, тому була призначена експертиза, згідно якої було встановлено, що ОСОБА_5 під час складання заповіту страждав на судинну деменцію, а тому не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, отже його волевиявлення не було вільним при складені оспорюваного заповіту.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні та пояснив, що з 2016 по 2019 рік батько ОСОБА_5 сам себе обслуговував та мав відмінне здоров`я, він пішки ходив в с. Озерна, а в ОСОБА_9 їздив купувати продукти харчування. Він кожні вихідні приїздив до батька, доглядав його, варив йому їсти, допомагав по господарству. До батька ніхто не приїздив, у ПНД на обліку не перебував, в ОСОБА_7 не лежав, до лікарів не звертався до 2019 року. Його дві сестри у 2019 році приїздили до батька і били його. Також, у 2019 році, коли у батька піднялася температура 40 градусів, то він викликав йому лікаря, адже в нього було запалення легень, йому призначили лікування, але потім необхідно було поїхати в районну лікарню. В червні 2019 року знову захворів, на ноги жалівся. Коли батько помер, то викликали швидку, поліція все зафіксувала, але розтин не робили. До 2019 року батько в лікарні не лежав, до лікарів не звертався.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні та пояснив, що батько склав заповіт і був здоровим, в сільській раді був сам, про заповіт вони дізналися у 2018 році та батько сказав, що синам склав заповіт на пай, а дочкам він давав гроші на квартиру в м. Києві. Так, був заповіт від 2010 року, який батько склав на позивача на пай. З січня 2016 року з батьком спілкувався 1 раз на два тижні, батько телефонував і він приїздив до нього. Він до батька їздив допомагати по господарству. Батько був здоровим, їздив сам в ОСОБА_9 на базар торгувати. Побічних розладів здоров`я у батька не було, пішки ходив по магазинах. Здоров`я батька погіршилося десь з 2018 року, коли сестри почали приїздити до нього, телефонували йому, тріпали нерви, гроші вимагали, били батька палицею. Батько в 2016-2017 році практично не користувався окулярами. Свідки в судовому засіданні підтвердили і сказали, що батько був нормальний, здоровий, читав газети, вказана хвороба батька (судинна деменція) є надуманою.

Відповідач - ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні та пояснив, що в період з 2015-2017 роки батько був здоровий, сам себе обходив. Він жив від батька окремо, він та сестри саджали картоплю, але вже у 2018 році батько почав трохи хворіти, почалися проблеми з ногами, на здоров`я не жалівся, до лікарів не звертався.

Представник відповідачів, адвокат Мелашенко Олег Павлович, у судовому засіданні позов не визнав та зазначив, що експертиза є, але викликає у відповідачів сумніви, адже експерт в основу експертизи положив покази свідків позивача, а покази свідків відповідачів не врахував. Так, експерти вказали, що ОСОБА_5 хворів на судинну деменцію, але в даному випадку батько не має тривалого часу перебігу даної хвороби. Дана хвороба має декілька стадій, яка була в померлого -невідомо. Заповіт це волевиявлення особи, тому один заповіт був складений на пай на позивача, а другий заповіт складений на інше майно на відповідачів. Тому просить висновок експертизи не приймати до уваги, адже факт хвороби не доведено. В матеріалах справи немає належних доказів, що ОСОБА_5 був обмежено дієздатним, був психічно хворим і мав встановлений діагноз. Той факт, що ОСОБА_5 страждав на судинну деменцію має підтверджуватися медичною документацією, адже захворювання розвивається до 2-х років, але ОСОБА_10 його не було.

Третя особа представника до суду не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, направила до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника Білоцерківської районної державної нотаріальної контори на розсуд суду.

Суд, заслухавши учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 4 ЦПК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який являється батьком ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть та копіями паспортів (Т. 1 а.с. 19-20, 22, справа-замінник а.с. 35-39) та визнається сторонами.

20.04.2010 ОСОБА_5 склав заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Білоцерківської районної державної нотаріальної контори Руденко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за №2-571 (Т. 1 а.с. 21 та на звороті), з якого вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: «Земельну ділянку площею 3,421 га, кадастровий номер 3220484100:03:006:0005, яка розташована на території Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області, заповідаю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .». Зміст ст. 1241, 1254, 1307 ЦК України заповідачу нотаріусом роз`яснено. Заповіт записано нотаріусом зі слів заповідача ОСОБА_5 . Заповіт до підписання прочитаний заповідачем ОСОБА_5 уголос і власноручно підписаний ним у присутності нотаріуса.

27.02.2017 ОСОБА_5 склав заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Озернянської сільської ради Білоцерківського району Кулаківською С.Л. та зареєстрований в реєстрі за №16 (Т. 1 а.с. 23, 48), з якого вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: 1) Житловий будинок та господарські споруди, що знаходяться в АДРЕСА_1 , та земельні ділянки за цією адресою, заповідаю сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . 2) Належні йому земельні ділянки площею 3,230 га, кадастровий номер 3220484100:03:006:0006, та площею 3,421 га, кадастровий номер 3220484100:03:006:0005, які розташовані на території Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області, заповідаю синам: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , в рівних частинах. Зміст ст. 1241, 1254, 1307 ЦК України заповідачу роз`яснено. Заповіт виготовлено за допомогою загальноприйнятих технічних засобів у двох примірниках. Заповіт записано секретарем ОСОБА_11 зі слів заповідача ОСОБА_5 . Заповіт до підписання прочитаний заповідачем ОСОБА_5 уголос і власноручно підписаний ним у її присутності о 8 годині 50 хвилин.

На виконання вимог ухвали суду від 23.07.2020, про призначення у справі посмертної судової психолого-психіатричної експертизи, 20.09.2021 на адресу суду надійшов висновок судово психіатричного експерта №101-ц/12-ц від 04.08.2021 (Том1 а.с.108-116), проведений експертами Комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрично наркологічне медичне об`єднання», з якого вбачається, що експерти надали відповідь на поставлене запитання: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , під час складання чи підписання заповіту 27.02.2017, страждав на судинну деменцію. Ступінь виразності психічних розладів був такий, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , під час складання чи підписання заповіту 27.02.2017 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не міг. Вікові особливості ОСОБА_5 не мали характеру фізіологічного перебігу оскільки судово-психіатричні експерти прийшли до висновку, що під час складання та написання заповіту 27.02.2017 він страждав на судинну деменцію.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до норм ЦК України заповіт є особистим розпорядженням і складається від імені однієї фізичної особина випадок своєї смерті ст. 1233 ЦК України.

Відповідно до ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Як визначено в ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

В ст. 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту. Так, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими особами, визначеними в ст. 1251-1252 цього Кодексу.

Статтею 1251 ЦК України передбачено, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Аналогічне положення міститься в ст. 37 Закону України «Про нотаріат», а саме у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти (крім секретних).

Підпунктом 5 частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських рад належать делеговані повноваження щодо вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів цивільного стану.

Виконавчим органом сільської ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень (частина перша статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 7 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно зі ст. 43 Закону України «Про нотаріат» встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи). Посвідчення водія, особи моряка, особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів.

Згідно зі ст. 44 Закону України «Про нотаріат» визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом або іншими документами, передбаченими ст. 43 цього Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

Відповідно до п. 2.1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11 листопада 2011 року, нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли фізична особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості вчинюваної нотаріальної дії, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.

Відповідно до положень пункту 2.3, 2.5. розділу II вказаного Порядку при вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, визначеному статтею 43 Закону України «Про нотаріат». При вчиненні нотаріальних дій визначається обсяг цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, встановленому статтею 44 Закону України «Про нотаріат».

Так, на виконання вимог ст. 43, 44 Закону України «Про нотаріат» та вищевказаного Порядку секретарем виконавчого комітету Озернянської сільської ради Білоцерківського району Кулаківською С.Л. було встановлено особу ОСОБА_5 та перевірено його дієздатність.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити юридичну долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту).

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі №703/4689/18.

При цьому, необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

Згідно з ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , тобто є спадкоємицею першої черги за законом, а отже, повноважна пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, оскільки її суб`єктивні спадкові права порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за її твердженням) заповіту.

Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК України).

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Тому, відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Зазначений висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року справа № 515/1104/17, від 27 березня 2019 року справа №491/1528/15-ц.

Відповідно до вимог п. 1.1-1.4 Розділу ІІІ розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11 листопада 2011 року, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти. Заповіти подаються посадовій особі органу місцевого самоврядування не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах органу місцевого самоврядування. Посадові особи органів місцевого самоврядування зобов`язані роз`яснити фізичним особам зміст і значення поданих ними проектів заповітів і перевірити, чи відповідає їх зміст вимогам закону. При посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247, 1251 Цивільного кодексу України і особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

Відповідно до вимог п. 1.6 розділу IIІ вищевказаного Порядку, посадова особа органу місцевого самоврядування при посвідченні заповіту зобов`язана роз`яснити заповідачу зміст статей 1241, 1307 Цивільного кодексу України, про що зазначається у тексті заповіту.

Зі змісту оспорюваного заповіту вбачається, що він складений у письмовій формі, в ньому зазначено місце, дату та час складання, він підписаний заповідачем, посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування секретарем виконавчого комітету Озернянської сільської ради Білоцерківського району Кулаківською С.Л. 27 лютого 2017 року, зареєстрований за № 16, текст заповіту записаний секретарем за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, а заповідач письмово підтвердив, що текст заповіту ним вголос прочитаний, про що свідчить власноручний підпис заповідача у заповіті (Т. 1 а.с. 23, 48).

Разом з тим, позивач у позовній заяві зазначає, що заповіт порушує її права, як спадкоємця першої черги, на усе спадкове майно, так як вона є донькою спадкодавця, та зазначає, що вказаний заповіт викликає у неї сумніви щодо дійсного вільного волевиявлення померлого батька, адже, ОСОБА_5 тривалий період свого життя до дати смерті потребував лікування та постійного догляду, в тому числі і спостереження лікарів через певні захворювання. Незадовго до своєї смерті його оглядав сімейний лікар ОСОБА_6 , за результатами якого було встановлено діагноз: ІХС, кардіосклероз атеросклеротичний, загальний атеросклероз, церебросклероз, потребує симптоматичного лікування та постійного догляду. Вона вважає, що заповіт, складений 27.02.2017 ОСОБА_5 , який також скасував заповіт від 20.04.2010, є недійсним, оскільки батько страждав на психічний розлад, який істотно (абсолютно) вплинув на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час складання вказаного заповіту, його волевиявлення не було вільним і не відповідало його волі.

Так, оспорюваним вважається заповіт, недійсність якого прямо не встановлена законом. Такий заповіт визнається судом недійсним за позовом заінтересованої особи, коли буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, а саме: заповіт складено у момент, коли особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; та заповіт складено особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку іншої особи.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Так, в пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак, у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд, відповідно до ст.105 ЦПК України, зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 89 ЦПК України. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 105 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Також, у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2000 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Крім того, вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними (Правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 13.03.2017 року у справі 6-2833цс16, постанові Верховного Суду України від 28.09.2016 р. у справі № 6-1531цс16, постанові Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі №161/17119/16-ц, постанові Верховного Суду від 12.09.2018 р. у справі №522/25597/13-ц та постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 р. у справі № 311/3823/15).

На виконання вимог ст. 103, 105 ЦПК України, суд за клопотанням позивача призначив у справі судово психіатричну експертизу, проведення якої доручив експертам Комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрично наркологічне медичне об`єднання» (за згодою як позивача та відповідачів), з метою встановлення наявності стану спадкодавця у момент складення оспорюваного заповіту.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №101-ц/12-ц від 04.08.2021, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , під час складання чи підписання заповіту 27.02.2017, страждав на судинну деменцію. Ступінь виразності психічних розладів був такий, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , під час складання чи підписання заповіту 27.02.2017 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не міг. Вікові особливості ОСОБА_5 не мали характеру фізіологічного перебігу оскільки судово-психіатричні експерти прийшли до висновку, що під час складання та написання заповіту 27.02.2017 він страждав на судинну деменцію.

Також, в судових засіданнях були допитані свідки, заявлені як позивачем так і відповідачами.

Свідок ОСОБА_12 (сусід, проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) у судовому засіданні зазначив, що знав ОСОБА_5 з дитинства, сусіди спілкувалися з ним до дня смерті, дід був нормальний, з села Коржівка на село Озерна ходив купувати продукти, заходив в гості до його матері і сусідки, спілкувалися. Порушень психічного стану він не бачив, про заповіт він з ним не балакав, його матері говорив, що ніби ОСОБА_8 якесь майно залишить (будинок). Дід впізнавав його, оточуючих, розумів все, усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, явних ознак розладу здоров`я він не бачив, лише за місяць до своєї смерті ОСОБА_13 потребував допомоги. У період з січня 2016 по червень 2017 дід був при здоров`ї і розумі.

Свідок ОСОБА_14 (проживає: АДРЕСА_1 ) у судовому засіданні зазначила, що була сусідкою померлого. В період з 2016 по 2017 роки був нормальний, їздив в с. Озерна, в м. Біла Церква. Нічого незвичайного в його поведінці не було, її впізнавав, пам`ять була добра, зір нормальний, агресію не проявляв. В період з 2016 по 2017 роки позивач ОСОБА_1 приїздила десь 1 раз на два місяці, як вони з батьком спілкувалися не бачила. Він на дітей не жалівся, як має розпорядитися майном не повідомляв.

Свідок ОСОБА_15 (проживає: АДРЕСА_1 ) у судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_5 знав з дитинства, були сусідами через три хати. В період 2016-2017 років спілкувався з ним 1 раз на тиждень, раз в тиждень він купував молоко, або до нього приходив та вони спілкувалися, просив привезти будівельні матеріали з с. Озерна, з ним їздив на автобусі в с. Озерна. Він його впізнавав, мав добру пам`ять, агресію не виявляв, висловлював свої думки, розпитував про його життя. Розповідав йому про своїх дітей, що вони йому не допомагають. Померлий ніколи не жалівся на здоров`я, виписував газети «Порадниця» та «Сільські вісті», окуляри в нього були та лежали на столі. Щодо заповіту йому нічого невідомо.

Свідок ОСОБА_16 (проживає: АДРЕСА_3 ) у судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_5 - це її батько, склав заповіт у сільській раді, вона там також була, але батько був не в собі і її не впізнав. З січня 2016 року по грудень 2017 року вона 1-2 рази на тиждень до нього приїздила, по 2-3 год. проводила із батьком. Сестра до нього теж приїздила. Десь весною-влітку зранку вона прийшла у сільську раду по своїм питанням і побачила, що брати привели батька, який зайшов до секретаря з ОСОБА_8 . Підійшовши до них, вона запитала ОСОБА_8 чого вони прийшли в сільську раду, але ОСОБА_8 був агресивним. Батько казав їй, що склав заповіт і вона там теж вписана, це було у цьому ж році. Зазначає, що батько не міг себе обходити сам, вона йому допомагала, прала, прибирала, їсти готувала. Також, у батька були вади зору - катаракта, але операцію він не робив, бо відмовився від неї, разом з тим без окулярів не міг читати. Він бачив тінь, наче хтось ходить, але хто саме не впізнавав. Йому навіть їхня мати ввижалася, ніби працює на городі. У 2016-2017 роках він не міг уже їздити в інше село чи місто без сторонньої допомоги. Газети батько не виписував, із сусідами спілкувався коли не було нападів, але вона цього не бачила та коли вона до нього приїздила, то його бувало не було дома, десь ходив.

Свідок ОСОБА_17 (проживає: АДРЕСА_4 ) у судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_5 (його брат у 3 коліні) в період з 2016 по 2017 рік був менше активний, не впізнавав його, адже з пам`яттю були проблеми, довго вдивлявся, запитував хто перед ним стоїть. Агресії від нього він не бачив, але по телефону він його не признавав, він не бачив щоб він в цей період їздив до Білої Церкви. Він жив сам, діти до нього приїздили провідувати. Він у нього був у гостях 2 рази у 2016 році та 2 рази у 2017 році. В брата були проблеми із зором, казав йому що він поміняв собі кришталика, то стало краще, але читав все одно через лупу. По телефону його не впізнавав, кричав до нього чого дзвониш, але коли приїздив до нього, то близько години розмовляли на різні теми, казав йому, що здає позиції, немає здоров`я. Про заповіт йому нічого не відомо.

Однак, суд критично оцінює зазначені покази свідків, оскільки вони є суперечливими між собою, разом з цим, з показів свідків достеменно можна стверджувати, що померлий ОСОБА_5 жив в с. Коржівка сам, до нього приїздили діти провідувати, як позивач так і відповідачі, купували йому продукти, готували їсти, у нього були вади зору, а саме катаракта очей, але операцію він не робив та в період з 2016 року почалися проблеми зі здоров`ям, які в подальшому вплинули на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Крім того, висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).

Відповідачі та їх представник заперечуючи позовні вимоги, стверджували, що експерти у висновку вказали, що померлий ОСОБА_5 хворів на судинну деменцію, але в даному випадку батько не мав тривалого часу перебігу даної хвороби. Дана хвороба має декілька стадій, але яка була в померлого - невідомо. Заповіт це волевиявлення особи, тому один заповіт був складений на пай на позивача, а другий заповіт складений на інше майно на відповідачів. В матеріалах справи немає належних доказів, що ОСОБА_5 був обмежено дієздатним, був психічно хворим і мав встановлений діагноз. Той факт, що ОСОБА_5 страждав на судинну деменцію має підтверджуватися медичною документацією, адже захворювання розвивається до 2-х років, але в ОСОБА_10 його не було.

Також, відповідачі зазначають, що висновок судово-психіатричної експертизи від 04.08.2021 і його обґрунтування, викликає сумніви, адже експерти в основу експертизи поклали покази свідків позивача, а покази свідків відповідачів не врахували, і, на їх переконання, не може свідчити безспірно, що ОСОБА_5 в період часу (27.02.2017) за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Відповідно до ст. 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Однак, будь-яких клопотань про призначення додаткової чи повторної експертизи відповідачі до суду не подали та будь-яких інших доказів, які спростовували висновок судово-психіатричної експертизи від 04.08.2021 №101-ц/12-ц та підтверджували, що ОСОБА_5 під час складання 27 лютого 2017 року заповіту на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , все ж таки усвідомлював значення своїх дій, їх правові наслідки та міг керувати ними, відповідачі не надали.

Разом з тим, при проведенні експертизи, експертами Комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрично наркологічне медичне об`єднання» була досліджена медична карта амбулаторного хворого №0630034 на ім`я ОСОБА_5 та інша медична документацію, яка містилася в матеріалах справи.

Так, основними об`єктами дослідження при проведенні посмертної судово-психіатричної експертизи є медична документація та матеріали справи. Медична документація може бути первинною (історія хвороби, амбулаторна картка, консультативне заключення) та вторинною (виписка з історії хвороби, довідка з медичної установи тощо). Крім того, матеріали справи становлять інтерес для експерта не в цілому, а лише в тій частині, де безпосередньо чи опосередковано відображені особливості психічного стану підекспертної особи. Зазвичай вказані дані можуть міститися у особистих записах, листах особи, показаннях свідків, інших юридичних документах, у яких відображено ті чи інші сторони його психіки.

На виконання клопотання експерта від 11.03.2021 про надання додаткових матеріалів в судовому засіданні 09.04.2021, 18.05.2021 та 27.05.2021 був допитаний, зокрема, свідок сімейний лікар ЦПМСД Білоцерківського району ОСОБА_6 , який також, був допитаний повторно за клопотанням відповідачів, та свідки, які зазначені вище у рішенні, та зазначений диск запису судових засідань №14 був досліджений експертами.

З наданої на запит суду медичної карти амбулаторного хворого №0630034 вбачається, що померлий ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тривалий час за спеціалізованою допомогою до лікарів не звертався. Згідно запису сімейного лікаря від 24.05.2018 підекспертний звернувся за допомогою зі скаргами на задишку під час фізичного навантаження та йому було встановлено діагноз: «ІХС. Кардіосклероз атеросклеротичний, ПФФП, нормосистолічна форма, ГХ II ст., Н ПА». Згідно запису сімейного лікаря від 31.07.2018, підекспертного було оглянуто на дому, у зв`язку зі скаргами на підвищення температури тіла, головний біль. Встановлено діагноз: «Негоспітальна пневмонія справа?» та рекомендовано стаціонарне лікування, хворого на ШМД було доставлено в ЦРЛ. 23.08.2018 був повторно оглянутий на дому сімейним лікарем. На момент огляду виказував скарги на: слабкість, зниження апетиту, періодичне підвищення температури тіла до субфебрильної. Встановлено діагноз: «Реконвалесцент правобічної нижньодолевої пневмонії. ІХС, к/a. ГХ II ст. СН Па. Загальний атеросклероз. Церебросклероз. ПФФП». Під час огляду сімейного лікаря 15.02.2019, стан підекспертного було описано наступним чином: «Стан хворого порушений. В контакт не вступає. Самостійно їжу приймати відмовляється. Потребує постійного стороннього догляду. Діагноз: Загальний атеросклероз, церебросклероз. ХСНН ІІ-ІІІ ст. ІХС. Кардіосклероз атеросклеротичний. ПФФП, нормо систолічна форма. СН Па, ГХ II ст.».Під час огляду сімейного лікаря 29.05.2019, стан підекпертного було описано наступним чином: «Стан хворого важкий. Контакту не доступний. Самостійно не їсть, не п`є. Фіз. відправлення в памперс. Потребує постійного стороннього догляду. Д-з: Загальний атеросклероз. Церебросклероз. ІХС, к/a. ГХ II ст., СН ІІа.».Під час огляду сімейного лікаря 10.06.2019, стан підекпертного було описано наступним чином: «Стан важкий. Без свідомості. Хворий потребує стороннього постійного догляду».З посмертного епікризу від 12.06.2019 вбачається, що: «Хворий ОСОБА_5 тривалий час хворів загальним атеросклерозом, ІХС, кардіосклерозом атеросклеротичним. ГХ II ст. Лікувався амбулаторно, періодично стаціонарно. Хвороба поступово прогресувала. Наростали явища серцево-судинної та судинно-мозкової недостатності. 12.06.2019 року на фоні наростаючої серцево-судинної недостатності наступила зупинка серцевої діяльності. Смерть констатована працівниками поліції та бригади екстреної медичної допомоги. При огляді ознак насильницької смерті не виявлено. Виписано лікарське свідоцтво про смерть №14. Посмертний діагноз: а) Застійна серцева недостатність І 25.1. Свідоцтво отримав син померлого ОСОБА_2 ».

У матеріалах справи наявна копія виписки з медичної карти стаціонарного хворого №4035/1009 (Т. 1 а.с 24), з якої вбачається, що ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуваннів Білоцерківській ЦРЛ з 31.07.2018 по 04.08.2018 з діагнозом: «Негоспітальна правобічна нижньодолева пневмонія, III гр. Гіпертермічний синдром. ДН І-ІІ ст. Генералізований атеросклероз. ІХС: кардіосклероз атеросклеротичний. ФК I. CH II а».

Також, в матеріалах справи наявна копія виписки з медичної карти амбулаторного хворого, з якої відомо, що в травні 2019 року ОСОБА_5 був оглянутий сімейним лікарем на дому, стан підекспертного на той час було описано наступним чином: «Стан хворого важкий. Положення в ліжку лежаче, вимушене. Контакту не доступний, на вербальне звернення не реагує. Оточуючих не пізнає. Самостійно себе обслуговувати не може. їжу самостійно не приймає. Потребує постійного стороннього догляду. Дихання в легенях рівномірне, везикулярне. Тони серця ослаблені, аритмічні. AT 90/60 мм рт. ст. Живіт м`який, приймає участь в акті дихання. Фіз. відправлення самостійні, не контрольовані. Д-з: «ІХС. Кардіосклероз атеросклеротичний, загальний атеросклероз, церебросклероз». Потребує симптоматичного лікування та постійного догляду».

Свідок ОСОБА_6 (сімейний лікар в с. Блощинці, проживає в АДРЕСА_5 )) у судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_5 знав з листопада 2017 року, адже працював в амбулаторії в с. Озерна сімейним лікарем, до якої входило с. Коржівка. Так, померлий до лікарів не звертався, в останні два місяці його життя почалися проблеми із здоров`ям. За день до того, як померлий потрапив у лікарню, він його оглядав, була підвищена температура та встановлений діагноз: запалення легень, також після стаціонару він оглядав померлого на наступний день. На момент смерті він його не оглядав, але він виписував лікарське свідоцтво про смерть, посмертний епікриз також написаний ним. Також, у медичній картці хворого мали місце його записи за 23.08.2018, ІНФОРМАЦІЯ_10 , 24.05.2018. З 40 років у померлого почався розвиватися кардіосклероз. В стаціонарній виписці є запис про генералізований атеросклероз це поступова зміна судинної системи, вікове, що впливає на організм людини. При огляді грубих порушень психіки для направлення до спеціалістів він не бачив. Як людину він його знав, але до нього він не звертався, бачив часто на вулиці, та психічних відхилень не помічав. Судинну деменцію при огляді він не міг виявити, адже це може зробити лише вузький спеціаліст. Також, зазначив, що ОСОБА_13 завжди був акуратно одягнений, як інтелігент. В листопаді грудні 2017 року ОСОБА_13 до лікарів не звертався, його до нього не викликали. Про його психічний стан у сказаний період йому невідомо, в амбулаторії його карт не було. Корінець завели за 2 місяці до смерті. Позивач викликала його до батька за 2 місяці до його смерті. В період з 2016 по 2017 рік позивач до нього не зверталася із проблемами здоров`я батька. В 2010 році у померлого була катаракта обох очей, яка не виліковується, але і 10-20 років бачити можна і не оперуватись.

Так, висновком експертизи №101-ц/12-цвід 04.08.2021 було встановлено, що згідно медичної документації ОСОБА_5 з 2018 року перебував на обліку у терапевта з приводу ішемічної хвороби з артеріальною гіпертензією та церебрального атеросклерозу. Був встановлений діагноз: «ІХС. Кардіосклероз атеросклеротичний, ПФФП, нормо систолічна фирма, ГХ II ст., Н ІІА». З приводу цих захворювань він систематично не лікувався, гіпертонічна хвороба була вже діагностовано на 2 ст. Судинних катастроф (гострих порушень мозкового кровообігу). Згідно показів відповідача ( ОСОБА_4 ) та деяких свідків ( ОСОБА_15 , ОСОБА_12 ОСОБА_14 ) ОСОБА_5 до самої смерті ОСОБА_5 був адекватний, ніяких проблем зі здоров`ям не мав, «пам`ять була хороша», «зір був нормальний». Проте, деякі свідчення суперечать даним анамнезу - наприклад свідки говорять, що підекспертний читав без окулярів, майже до 100 років, але з анамнезу відомо, що він мав катаракту. Також, відповідач навіть говорить, що його батько не оперувався ніколи, але тут же розповів про операцію в 2010 році. Крім того, ці свідки близько не спілкувалися з підекспертним, бачили його «раз на тиждень», чи знають про нього з «розповіді матері». Отже, такий поверхнево-формальний контакт не може дати достатньо інформації про адекватність та збереженість психічної діяльності підекспертного. Таким чином, спиратися на їх свідчення для відтворення поведінки під експертного у період, який цікавить суд, неможливо. Також, відповідач описує значне погіршення психічного стану підекспертного, яке він датує 2018 роком та пов`язує з конфліктом з «сестрами»: «Почав десь ходити, по берегах десь там, був якийсь, неадекватний». Проте, при відсутності судинних катастроф, таке погіршення психічного стану повинно було наростати поступово. Свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_16 та позивачка ОСОБА_1 описують соматичний та психічний стан підекспертного більш обставинно. Отже, ці свідки і, навіть, відповідач (хоча і відносить цю поведінку до 2018 року) описують наростаючі зміни в психічному стані та поведінці підекспертного, значне погіршення пам`яті, аж до втрати орієнтування, ідеї збитку, які є типовими для органічного (судинного) ураження головного мозку. Згідно анамнестичних даних, виражене зниження пам`яті у підекспертного відмічається з 2016 року, з подальшим погіршенням до дезорієнтування в 2018 році. Таким чином, ОСОБА_5 , 1928 р.н., під час складання та підписання заповіту, 27 лютого 2017 року, страждав на судинну деменцію. Ступінь виразності психічних розладів був такий, що ОСОБА_5 , 1928 р.н., під час складання та підписання заповіту 27 лютого 2017 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не міг.

Також, на виконання клопотання представника відповідачів, відповідно до вимог ч. 3, 4 ст. 72 ЦПК України, згідно якої експерт зобов`язаний дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання та експерт зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом та роз`яснити свій висновок і відповісти на питання суду та учасників справи, судом та сторонами у справі були поставлені питання експертам Тітову Сергію Олексійовичу (лікарю, судово-психіатричному експерту), Глубоковій Наталії Анатоліївні (лікарю, судово-психіатричному експерту) та Трохманенко Людмилі Миколаївні (судовому експерту-психологу), щодо висновку судово-психіатричної експертизи№101-ц/12-ц від 04.08.2021.

Так, експерти даючи відповіді на поставлені питання в судовому засіданні пояснили, що вони при складанні висновку керувалися амбулаторними картами, анамнестичними даними, а саме: показами свідків та медичною документацію, при чому враховувалися покази всіх свідків, в яких, зокрема, сини (відповідачі) підтвердили судинні порушення у померлого. Медична документація була малоінформативною, адже велася лише з 2018 року, але містила дані про ураження головного мозку, тобто захворювання, що розвивається десятиріччями (людина могла себе обслуговувати, але приймати усвідомлені рішення не могла). Покази лікаря також були малоінформативні, але їх також врахували. Дієздатність це не просто купити хліб чи продукти харчування, це складне питання, адже потрібно усвідомлювати те, що ти робиш. Судинна деменція це психічне захворювання внаслідок судинних змін, атеросклерозу судин головного мозку, у зв`язку з яким погіршується пам`ять, інтелектуальна життєдіяльність, саме на фоні атеросклерозу розвивається судинна деменція. Атеросклероз після 45 років буває у людей, він поступово розвивається. У підекспертного ця хвороба була встановлена давно (ІІ ступінь атеросклероз, церебросклероз). Так, хвороба судинна деменція не була встановлена у підекспертного, адже він не оглядався психіатром, але сімейним лікарем встановлено судинне захворювання. Тому, судинну деменцію встановили вони, адже, ОСОБА_18 є лікарем-психіатром, ОСОБА_19 є експертом - судовим психологом, а судинна деменція це питання психіатра, а не психолога, тому психіатри встановили цей діагноз. Експертиза відповідає матеріалам, наданим для її проведення, факти є дійсними, а тому вони підписали висновок. Щодо зазначення дати проведення огляду сімейним лікарем 23.08.2019, як вказував представник відповідача, вже після смерті ОСОБА_5 , то це є опискою, вірною є дата « ІНФОРМАЦІЯ_11 », що узгоджується з медичною картою амбулаторного хворого.

Отже, медична документація, яка була досліджена під час судового розгляду справи, покази свідків та висновок експерта містять дані про те, що дійсно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , страждав на ряд захворювань, зокрема, церебральний атеросклероз, кардіосклероз атеросклеротичний, які вплинули на розвиток судинної деменції, на його самопочуття та призвели до порушень психічної діяльності.

Тому, суд, оцінюючи висновок експерта від 04.08.2021 року у сукупності з іншими доказами, приходить до висновку, що зазначений висновок експертизи не викликає сумнівів в його правильності, оскільки експертиза була проведена відповідною експертною установою, яка обрана за взаємною згодою сторін, за ухвалою суду, постановленою на задоволення клопотання позивача за згодою відповідачів, для проведення експертизи експертам було надано матеріали цивільної справи №357/13574/19, медична документація, яка містилася в матеріалах справи, медична карта амбулаторного хворого №0630034 на ім`я ОСОБА_5 . Під час проведення експертизи експерти використовували дані із матеріалів зазначеної цивільної справи та медичних документів на ім`я ОСОБА_5 , які містяться в матеріалах зазначеної цивільної справи,пояснення сторін та показання свідків. Висновок цієї експертизи стосується стану ОСОБА_5 саме на момент складання і підписання заповіту від 27 лютого 2017 року та узгоджується з іншими доказами у справі.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи , а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат на правову допомогу та на проведення експертизи, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Відповідно до ч. 4, 6 ст. 139 ЦПК України суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов`язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Представник позивача, адвокат Пащенко Петро Миколайович, на підтвердження понесених позивачем судових витрат на правову допомогу та витрат на проведення експертизи та їх відшкодування надав: договір №197-09/19 про надання правової допомоги від 06.09.2019, копію акта наданої правничої допомоги відповідно до договору від 08.11.2021,квитанцію до прибуткового касового ордера №197 від 24.02.2020 та фіскальний чек від 20.01.2021 на суму 13610,90 грн., що підтверджується матеріалами справи (Т. 1 а.с. 141-144).

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 8, 9 ст. 139 ЦПК України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в порядку ч. 5 ст. 137 та ч. 8 ст. 139 ЦПК України не подали заяву про необґрунтованість витрат на правову допомогу та витрат на проведення судово-психіатричної експертизи, які підлягають розподілу між сторонами.

Тому, суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 та від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц, в яких зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Отже, позивач підтвердила обсяг наданих послуг і виконаних робіт адвокатом Пащенко П.М. та їх вартість, підтвердила витрати на проведення експертизи, які підлягають розподілу за результатами розгляду справи.

У Рішенні "ZUSTOVIC v. Croatia" (№27903/15) Європейський Суд з прав людини вказав, що заявник вважається таким, який поніс судові витрати, якщо він їх оплатив або був зобов`язаний оплатити внаслідок юридичного чи договірного зобов`язання (до прикладу, HaJnal v. Serbia, no. 36937/06, параграф 154, 19 червня 2012 року, пункт 109 рішення).

Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому, суд враховує, що вказані витрати (на правову допомогу та на проведення експертизи) пов`язані з розглядом справи, принципи співмірності та розумності судових витрат та приходить до висновку, про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі по 14536,97 грн. з кожного.

Також, на підставі ст. 141 ЦПК України, п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання до суду вказаного позову, суд приходить до висновку, про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь держави судового збору в розмірі по 256,13 грн. з кожного.

Керуючись ст. 15, 16, 202, 215, 225, 1216, 1217, 1223, 1233, 1234, 1236, 1247, 1251, 1257, 1261 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. 4, 12, 13, 76 82, 95, 103, 105, 113, 133, 139, 141, 258, 259, 264 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_12 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_6 ) до ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_7 ), ОСОБА_3 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_8 ), ОСОБА_4 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_9 ), третя особа: Білоцерківська районна державна нотаріальна контора (місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Павліченко, 65а), про визначення заповіту недійсним, задовольнити.

Визнати заповіт, складений ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , посвідчений 27 лютого 2017 року секретарем виконавчого комітету Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області, зареєстрований у реєстрі за №16, недійсним.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 14536,97 грн. (чотирнадцять тисяч п`ятсот тридцять шість гривень 97 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 14536,97 грн. (чотирнадцять тисяч п`ятсот тридцять шість гривень 97 копійок).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 14536,97 грн. (чотирнадцять тисяч п`ятсот тридцять шість гривень 97 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 256,13 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 256,13 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 256,13 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19.08.2022.

СуддяО. В. Бондаренко